Конфедерація, співдружність, міждержавне об’єднання
Конфедерація (від лат. confederatio) ‑ тимчасовий союз суверенних держав, що об’єдналися на підставі договору одна з одною для досягнення певних цілей і спільного здійснення державної діяльності у певних напрямах (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа та ін.) при збереженні в інших питаннях незалежності (суверенітету).
Основні ознаки конфедерації:
1) договірна форма утворення;
2) збереження суверенітету держав, що входять до її складу;
3) тимчасовий характер утворення ‑ задля досягнення певних цілей;
4) обмеженість предметів відання ‑ питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення спорів між суб’єктами конфедерації. Розширити предмети відання можна лише за згодою всіх держав, що її становлять;
5) відсутність загальних для всієї конфедерації єдиної території, державного кордону, конституції і громадянства;
6) відсутність загальних законодавчих, судових органів, системи управління, фінансової системи (фінансова основа ‑ добровільні внески їх суб’єктів), тобто власної конфедеративної правової системи;
7) формування тільки тих загальних органів, котрі необхідні для здійснення завдань, визначених у договірних актах (наприклад, загального конфедеративного органу, що складається з представників суверенних держав);
8) ухвалення рішень загальних конфедеративних органів за принципом консенсусу (одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів) з подальшого ратифікацією таких рішень суб’єктами конфедерації; у разі незгоди з рішенням не настає ніяких санкцій, оскільки кожний суб’єкт конфедерації має право нуліфікації, тобто відмови у визнанні чи в застосуванні актів конфедерації;
|
|
|
9) наявність свободи виходу (права сецесії) зі складу конфедерації в кожного з її суб’єктів.
Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються (Австро‑Угорщина, Швеція, Норвегія та ін.), або еволюціонують у федерацію (СІЛА, 1777‑1787; Канада, 1867‑1949; Німеччина, 1815‑1866; Швейцарія, 1242‑1848) та ін. Швейцарія й досі за конституцією (Федеральна конституція Швейцарської конфедерації 2000 р.) зберігає формальний статус конфедерації, хоч формою державного устрою є федерацією.
Більш висока форма інтеграції (об’єднання) держав досягається в міжнародних і міждержавних регіонально‑континентальних об’єднаннях ‑ співдружностях і співтовариствах, особливо останніх.
Співдружність союз суверенних держав, що об’єдналися на підставі міжнародного договору для досягнення певних цілей, спільного здійснення і координації кількох напрямів державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Міжнародний договір визначає мету і принципи формування співдружності, повноваження її органів і одночасно зберігає за державами‑членами суверенітет і якості суб’єктів міжнародного права (СНД ‑ Співдружність незалежних держав, Британська співдружність націй та ін.). Мета, висунута при створенні співдружності, може бути різною ‑ економічна, культурна діяльність та ін. Вона виражається, окрім міжнародного договору, в статуті, декларації, угоді, інших юридичних актах.
|
|
|
Міждержавне (інтеграційне) об’єднання ‑ союз суверенних держав, що об’єдналися на підставі міждержавного договору для посилення інтеграційних зв’язків між ними та еволюції у бік конфедеративного об’єднання. Міждержавним об’єднанням особливого роду на європейському континенті є Європейський Союз (EU, European Union), заснований в 1993 р.
Рада Європи, створена після Другої світової війни (Статут підписаний і ратифікований у 1949 р.), є також міждержавним об’єднанням, але іншого характеру ‑ європейською міжурядовою організацією. Її головні інституційні органи: Парламентська Асамблея, Комітет міністрів та Європейський Суд з прав людини.
|
|
|
Україна прийнята до Ради Європи в 1995 р., прагне з часом увійти до Європейського Союзу.
Форма державного (політичного) режиму
Державні (політичні) режими поділяються на два основних види: демократичний і недемократичний. Недемократичним є авторитарний режим, його крайньою формою ‑ тоталітарний режим.
Тільки демократичний режим в країні можна кваліфікувати як праводержавний.
Демократичний державний (політичний) режим ‑ стан державно‑політичного життя суспільства, за якого державна влада здійснюється на основі чинного права з використанням демократичних форм народного представництва і безпосередньої демократії, гарантуванням прав і свобод людини, високим рівнем їх захисту, додержанням поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову та дотриманням їх балансу, забезпечуваного системою стримувань і противаг.
Різновидами цього режиму є:
• ліберально‑демократичний ‑ дотримується гуманістичних принципів здійснення державної влади в межах права;
• консервативно‑демократичний ‑ дотримується усталених, традиційних правових цінностей управління, що склалися історично;
• радикально‑демократичний ‑ постійно вводить нові правові форми здійснення державної влади з метою підвищення її ефективності.
|
|
|
Ознаки демократичного режиму:
1) вільна і рівна участь громадян і їх об’єднань в управлінні державою через інститути безпосередньої і представницької демократії;
2) дотримання ідеологічного, політичного й економічного плюралізму, створення умов для легалізованої діяльності опозиційних політичних партій;
3) гарантованість здійснення прав і свобод громадянами і соціальними меншинами відповідно до міжнародних стандартів прав людини;
4) реальність місцевого самоврядування;
5) реальність справедливого правосуддя;
6) домінування методів переконання, узгодження, компромісу над примусовими методами.
Авторитарний державний (політичний) режим ‑ стан недемократичної організації державної влади, за якою влада зосереджується в руках однієї особи або вузької групи осіб, що опирається на військово‑каральний апарат, соціальну та популістську ідеологію, застосовує неправові форми управління, обмежує громадянина в політичних правах і надає визначену автономію в економічній та деяких інших неполітичних сферах життя.
Різновидами цього режиму є:
• революційний ‑ змінює напрями суспільно‑політичного розвитку, здійснюючи владу в неправових формах;
• стабілізаційний ‑ зберігає існуючий суспільно‑політичний лад, діючи в межах права в одних сферах і нехтуючи правом ‑ в інших;
• модернізаційний ‑ удосконалює існуючий суспільно‑політичний лад, виходячи за межі права.
Ознаки авторитарного режиму як недемократичного:
1) зосередження влади в руках правлячої верхівки, котра здобуває її нав’язуванням суспільству своєї волі командними методами, а не через вільні вибори;
2) безстроковість влади глави держави і сувора субординація суб’єктів влади;
3) порушення принципу поділу влади, домінування органів виконавчої влади;
4) наявність центру з владними повноваженнями управління, здійснюваного на підставі власного розуміння, а не закону;
5) централізація і концентрація влади в одному або двох взаємозалежних органах, рішення яких вважаються беззаперечними;
6) застосування позасудових методів примусу;
7) відсутність свободи утворення і діяльності політичних партій (діє одна проурядова партія або декілька партій під жорстким контролем);
8) звуження (обмеження) політичних прав і свобод людини;
9) перевага інтересів держави над інтересами особи і суспільства. Влада за авторитарного режиму займається передусім питаннями власної безпеки, суспільного порядку, оборони і зовнішньої політики, хоч вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізму ринкового саморегулювання, проводити досить активну соціальну політику.
Авторитарний режим не настільки різкий у крайніх виявах, як тоталітарний. Будучи загалом недемократичним, він прокламує окремі демократичні елементи: 1) певну автономію особи і суспільства у сферах, що не належать до політики; 2) економічний, соціальний, культурний і частково ідеологічний плюралізм; 3) необов’язковість винятково планового управління економікою; 4) недоцільність установлення державного контролю в усіх сферах життєдіяльності суспільства; 5) розвиток суспільства на моральних засадах.
Приклади авторитарних режимів: Піночета в Чилі (1973‑1989 рр.); Кім Ір Сена в Північній Кореї (1950‑1980 рр.); Сухарто в Індонезії (1967‑1998 рр.) та ін.
Тоталітарний державний (політичний) режим ‑ стан недемократичної організації державної влади, за якої в руках харизматичного лідера (Гітлер, Сталін, Мао Цзедун, Муссоліні та ін.) зосереджується необмежена влада, встановлюється монополія державної власності, панує єдина ідеологія (ідеократія), обмежуються або порушуються основні права людини, усуваються легальні можливості для вільного волевиявлення населення (немає гласності, переслідується опозиція, здійснюється тотальний контроль над усіма сферами особистого і громадського життя, встановлюється репресивний примус громадян до виконання волі влади).
Різновидами цього режиму є:
• расистський ‑ проводить політику обмеження прав і свобод людини за расовою ознакою, підтримує політику панування однієї расової групи;
• фашистський ‑ спирається на необмежену владу на чолі з харизматичним лідером, для якого людина ‑ ніщо;
• військово‑диктаторський ‑ спирається на збройні сили, з допомогою яких захоплює владу (нерідко шляхом державного перевороту);
• мусульмансько‑фундаменталістський ‑ спирається на ісламську релігію, вважає Коран основним законом держави, нехтує правами людини.
Ознаки тоталітарного режиму:
1) відсутність реалізації (найчастіше і юридичного закріплення) принципу «поділу влади» й зосередження влади в руках однієї особи або олігархії (групи осіб), непідконтрольних народу;
2) нетерпимість до політичного інакодумства, його переслідування;
3) єдина ідеологія, відсутність гласності і дія суворої політичної цензури;
4) монополія однієї партії, заборона діяльності опозиційних партій та організацій;
5) жорстка централізація влади, зосередження її в руках центральних органів держави;
6) панування державної власності;
7) одержавлення громадських організацій, перетворення їх на державних «придатків»;
8) знецінення людини, погляд на неї як на засіб для досягнення цілей держави; фактична відсутність (за формального проголошення) прав і свобод людини, механізму їх захисту;
9) мілітаризація суспільного життя.
Приклади тоталітарного режиму: сталінізм в СРСР( 1930‑1953 рр.), маоїзм у Китаї (1954‑1976 рр.), фашизм в Італії (1922‑1945 рр.), націонал‑соціалізм у Німеччині (1933‑1945 рр.).
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 343; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!