Національні гарантії прав і свобод людини і громадянина
Гарантії ‑ це найважливіший чинник реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Без гарантій права і свободи перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.
Гарантії прав і свобод людини можна класифікувати на міжнародні і внутрішньодержавні (національні).
Національні (внутрішньодержавні) гарантії прав і свобод людини і громадянина (фр.. garantic ‑ забезпечення, запорука) *‑ система загальносоціальних і юридичних засобів та інститутів, що створюють умови, необхідні й достатні для їх (прав і свобод) реалізації, охорони і надійного захисту.
Загальносоціальні гарантії прав, свобод та обов’язків людини:
• економічні ‑ єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансів, свобода економічної діяльності; визнання і рівний захист усіх форм власності; соціальне партнерство між людиною і державою, робітником і роботодавцем, захист конкуренції в підприємницькій діяльності; високий рівень продуктивності праці;
• соціальні ‑ соціальна захищеність людини; реалізація її права на певний рівень добробуту, гарантований рівень заробітної плати, одержання пенсії по досягненню пенсійного віку, допомоги ‑ у разі тимчасової непрацездатності чи інвалідності; організація заходів щодо трудової зайнятості населення та ін;
• політичні ‑ наявність розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи; політичний плюралізм і багатопартійність; наявність незалежної конструктивної опозиції; поділ публічної влади; широке використання інститутів демократії (виборів, референдуму тощо); участь у розробленні та обговоренні законопроектів;
|
|
|
• ідеологічні (духовні) ‑ ідеологічна багатоманітність; розуміння верховенства права як заперечення будь‑якого прояву свавілля щодо людини з боку влади чи іншої людини; визнання людини найвищою цінністю, повага до її гідності; відсутність релігійної, расової ворожнечі; демократична суспільна думка; необхідний освітній рівень (загальнодоступність і безплатність середньої освіти); вільний доступ до інформації та ін.
Національні (внутрішньодержавні) юридичні гарантії за формою закріплення:
• конституційні (загальні) ‑ база гарантування прав, свобод і обов’язків громадян; за ними можна робити висновки про характер забезпеченості прав і свобод громадян існуючим ладом у цілому;
• галузеві (адміністративно‑правові, цивільно‑правові, кримінально‑правові та ін.) ‑ у поточних законах і підзаконних нормативних актах передбачені процедури, механізми реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини, котрі закріплені в конституції. Нині діють закони, що гарантують реальність прав у сфері економіки (приватизація, власність, підприємництво), в галузі політики (громадянство, свобода преси, об’єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці та ін.).
|
|
|
Юридичні гарантії прав і свобод людини за формами (стадіями) забезпечення:
• гарантії реалізації ‑ відсутність суб’єктивних перешкод, якими є незнання своїх прав (права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб) чи незнання правових принципів (презумпції невинуватості), та наявність об’єктивних засобів і способів (правових процедур, способів заохочення, інших видів стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав та ін.);
• гарантії охорони ‑ система інститутів і засобів профілактики порушень прав і свобод людини; недопущення протиправних дій; їх оперативна превенція: попередження неправильної реалізації прав і свобод; використання судових процедур конституційного контролю за безперешкодною реалізацією прав і свобод; можливість звернення по допомогу до омбудсмена (в Україні ‑ Уповноваженого Верховної Ради з прав людини), прокуратури та ін.;
|
|
|
• гарантії захисту ‑ система інститутів і засобів щодо відновлення порушених прав і свобод (відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів державної влади і посадових осіб), установлення відповідальності винних за їх порушення: забезпечення судового захисту порушеного або оспорюваного права; надання адвокатської допомоги; наявність адміністративно‑правових способів захисту (звернення до вищої посадової особи щодо захисту від неправомірних дій її підлеглого); захист омбудсмена, захист прокурора (опротестування прокурором незаконних і необґрунтованих вироків, ухвал і постанов судів у формі апеляційного і касаційного подання) тощо. Захист ‑ це найбільш дієва охорона, другий її ступінь. Тому без дії гарантій захисту неповними будуть і гарантії охорони.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 200; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!