Характеристика права окремих країн, що належить до романо-германської правовї системи.
Французьке право, з одного боку, і германське — з другого, й були тією моделлю, згідно з якою романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську (до якої належать Франція, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург. Португалія) і германську (до якої належать ФРН, Австрія, Швейцарія та деякі інші країни).
Головні ознаки сучасної правової системи Франції сформувалися у період Великої французької революції 1789— 1794 pp. і перші десятиліття по тому, особливо за часів правління Наполеона. Найважливішими документами того часу були Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Цивільний кодекс 1804 р.. Цивільний процесуальний кодекс 1806 р.. Торговий кодекс 1807 р., Кримінально-процесуальний кодекс 1803 р., Кримінальний кодекс 1810 р.
Більшість названих актів, за винятком двох процесуальних кодексів, зберігають і до нині свою юридичну силу. Проте у сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також преамбула до Конституції 1946 р., яка містить розгорнутий перелік демократичних прав і свобод громадян. Серед законодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють закони, які доповнюють положення Конституції. Звичайні закони — це акти парламенту, що стосуються окремих галузей права або їх інститутів. До числа звичайних законів належать і кодекси, які відповідають традиційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний тощо, зміни у які вносяться шляхом видання законів.
|
|
|
Чинна Конституція 1958 р. передбачає широкі можливості правового регулювання суспільних відносин шляхом видання актів виконавчою владою — урядом, міністерствами і уповноваженими на те органами адміністрації. Так, Конституція чітко окреслює перелік галузей правового регулювання, що знаходяться у винятковій компетенції законодавчої влади, а всі правові питання, що не входять у сферу законодавства, регулюються актами різного рівня. Серед них найбільш вагомими є ордонанси — акти, що приймаються урядом з дозволу парламенту і згідно з висновком Державної ради у сферах, які регулюються законодавством. Важливе місце у системі нормативних актів займають урядові декрети, що підписуються президентом, а також ті, які видаються тільки президентом.
Правова система Бельгії характеризується тим, що з моменту створення самостійної Бельгійської держави (1830 р.) основу її законодавства склали п'ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Уст вони мали вирішальний вплив на розвиток бельгійського права, а Цивільний кодекс є чинним і нині. Щоправда, при збереженій загальній структурі, текст його зазнав Істотних змін. Торговий кодекс Бельгії, прийнятий у 1872 р., і Кримінально-процесуальний — у 1878 р., з моменту їх прийняття і по нині включають запозичені розділи з аналогічних кодексів Франції. І як продовження у 1967 р. був прийнятий Судовий кодекс, який регулює організацію судів і трибуналів, їх компетенцію та процедуру діяльності.
|
|
|
Трудові відносини у Бельгії визначаються Пактом про соціальну солідарність, укладеним між представниками профспілок і підприємців у 1944 р. Це країна розвинутої системи соціального забезпечення, охорони природи, податкової справи. До речі, податкова справа, виборче право, сільськогосподарське, лісове і деякі інші галузі права систематизовані у кодекси у вигляді консолідованих актів.
Основа сучасної правової системи Іспанії закладалася у XIX ст. Після звільнення країни від французької окупації (1808—1814) протягом кількох десятиліть приймалися кодекси законів з окремих галузей права. Вплив права Франції, історія власного законодавства, що нараховує багато століть, практика деяких латиноамериканських країн, які були іспанськими колоніями, й складають основу правової системи цієї країни.
|
|
|
Іспанська Конституція 1978 р. передбачає прийняття законів не тільки Генеральними кортесами, а й автономними областями, які можуть видавати законодавчі акти з питань, що віднесені до компетенції іспанської держави. Такі акти видають відповідно до процедури делегованого законодавства на підставі принципів і декретів, передбачених загальнодержавним законом.
В Іспанії діють цивільний і торговий кодекси. Регулювання трудових, екологічних, профспілкових відносин здійснюється окремими органічними законами. Публічне право представлене в Іспанії кримінальним правом, відповідно до якого діє кримінальний кодекс редакції 1983 p., кримінально-процесуальним правом, яке сконцентроване у Законі про кримінальне судочинство 1882 p., і законодавством про владу.
Основи правової системи сучасної Італії склалися у XIX ст., коли була створена єдина Італійська держава. Істотний вплив на її формування мали кодекси наполеонівської Франції, власна законодавча база і авторитет головних постулатів римського права.
У 1856 р. в Італії були прийняті Цивільний, Торговий, Цивільно-процесуальний і Кримінально-процесуальний кодекси. Згідно з превалюючою тоді французькою моделлю системи законодавства готувалось видання і загальноіталійського кримінального кодексу, але через суперечності щодо запровадження смертної кари він був прийнятий лише у 1889 р.
|
|
|
Після встановлення в Італії фашистської диктатури наведені кодекси зазнали змін і доповнень. Так, натомість самостійних Цивільного і Торговельного кодексів у 1942 р. був створений єдиний Цивільний, згідно з яким врегульованим ставало і питання торгового права. Крах фашистської диктатури привів до вилучення із зазначених кодексів порівняно невеликої кількості норм, що безпосередньо відображали фашистську ідеологію.
У системі чинного законодавства Італії важливу роль відіграє Конституція 1947 р. Вона допускає поряд з виданням законів, що безпосередньо приймаються парламентом, видання актів уряду, які мають силу закону.
Сучасна правова система Великого Герцогства Люксембург в основному склалася після створення самостійної держави (1815 р.). На розвиткові права і судової системи його істотно позначилася французька, бельгійська і нідерландська окупація Люксембургу. Після створення самостійного герцогства у Люксембурзі діє Цивільний кодекс Наполеона та інші кодекси. Лише з часом деякі з них були замінені національними законодавчими актами, проте і останні загалом орієнтувалися на французькі кодекси. Суспільні відносини у Люксембурзі регламентуються не тільки законодавчими актами, що приймаються парламентом, але й постановами, які видаються Великим герцогом у порядку делегованого законодавства.
Правова система Португалії складалася протягом багатьох століть. У XIX ст. була здійснена кодифікація головних галузей права. На сьогодні у Португалії діють Цивільний кодекс (1966 р.), Торговий кодекс (1888 р.), Торгово-процесуальний кодекс (1905 р.), Цивільно-процесуальний кодекс (1936 р.), Нотаріальний кодекс (1935 р.), Кримінальний кодекс (1982 р.). Кримінально-процесуальний кодекс (1929 р.).
Важливим етапом у розвитку законодавства Португалії вважають прийняття Конституції 1976 р., оскільки вона внесла демократичні зміни практично в усі галузі права або ж безпосередньо сформулювала найважливіші норми. Відповідно до її положень вищим законодавчим органом є Рада республіки, яка може надавати уряду у порядку делегованого законодавства право приймати декрети — закони з певного кола питань. Як свідчить досвід, саме цей шлях є найбільш дієвим щодо подальшого розвитку законодавства Португалії.
Основи правової системи ФРН були закладені після об'єднання у 1867 р. германських держав у Північно-Германський Союз, що згодом (у 1871 р.) став Германською імперією. Із створенням Північно-германського Союзу були прийняті Торгове уложення (1866 р.), Кримінальне уложення (1871 р.), Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій (1877 р.), Цивільне уложення (1896 р.). Більшість із цих законодавчих актів, зазнавши деяких змін і доповнень, є чинними і нині.
У 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини шляхом приєднання НДР до ФРН, а тому система джерел германського права знає декілька видів внутрішніх нормативних договорів. Головне місце у системі чинного законодавства ФРН займає Конституція ФРН 1949 р. У цьому документі, що розпочинається преамбулою, якою передбачено основні права громадян, детально обґрунтовуються питання взаємовідносин федерації і 16 земель — суб'єктів федерації, а також визначається система органів влади, управління і судочинства. Поряд із законодавчими актами важливим джерелом права визнаються постанови, які приймаються на підставі законів федеральним урядом, федеральними міністрами та урядами земель.
На думку німецьких юристів, чинне законодавство ФРН можна систематизувати у дев'ять головних галузей: 1) державне і конституційне право; 2) управління; 3) правосуддя; 4) цивільне і кримінальне; 5) оборона; 6) фінанси; 7) господарське право; 8) трудове право, соціальне забезпечення; 9) зв'язок, шляхи сполучення, транспорт.
Основи сучасного права Австрії були закладені у XVIII ст. в період централізації державної влади. З того часу розпочалася підготовка першого австрійського Цивільного кодексу. У 1811 p. було прийнято Загальне цивільне уложения, яке вважається одним з перших цивільних європейських кодексів. Протягом часу він зазнавав змін і доповнень, найважливішими з яких є закон про оренду, про земельну власність, про право власності. Як головне джерело торгового права в країні використовується Германське торгове уложення 1897 р., що набрало чинності у 1938 р. Трудові, екологічні відносини, а також проблеми соціального забезпечення регулюються окремими нормативними актами. У країні діють новий Кримінальний кодекс 1974 р. і Кримінально-процесуальний кодекс 1975 р.
Створення уніфікованої правової системи Швейцарії розпочалося у 1874 р., з моменту прийняття Конституції і внесення до її тексту поправок, якими передбачалося передання до сфери регулювання федеральних властей основних питань цивільного і кримінального права. Після того, у 1912 р., було прийнято єдиний Цивільний кодекс, у 1936 р. — уніфікований Зобов'язальний кодекс, а з 1942 р. набрав чинності Кримінальний кодекс. Інші питання життєдіяльності Швейцарської держави врегульовані на рівні окремих законів чи підзаконних нормативних актів.
Висновки.
Набуття незалежності та взятий Україною курс на проведення радикальних реформ у політичній, економічній та правовій сферах обумовлюють зростання значення порівняльно-правових досліджень для забезпечення подальшого розвитку нашого суспільства. Насамперед це стосується практичних, прикладних завдань, які постають перед порівняльним правознавством, — вивчення та узагальнення історичного й міжнародного досвіду правового будівництва з метою полегшення створення оптимальної системи правового забезпечення реформ в Україні.
Глибоке розуміння всіх переваг і недоліків власної системи права можливе лише за умови знання того, чим вона відрізняється і що є спільного з правом інших країн. Саме тому вивчення і порівняння досвіду правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності інших держав дає багатий матеріал для полегшення розуміння сутності і пошуку шляхів вирішення правових проблем своєї країни.
Слід мати на увазі, що при використанні у процесі правотворчості даних порівняльно-правових досліджень трапляються труднощі такого характеру:
1) формально-організаційні — труднощі, пов'язані з пошуком і збиранням відповідних матеріалів, у тому числі мовні труднощі;
2) психологічні — полягають у необхідності переборення певних стереотипів, що сформувались як у суспільстві в цілому, так і в окремих осіб на основі знання і реалізації переважно національного права та відповідного теоретичного забезпечення;
3) прагматичні — труднощі в процесі формулювання путових висновків та моделей;
4) освітні — недостатня юридична підготовка осіб, що приймають участь у правотворчому процесі;
5) труднощі, пов'язані з браком часу. Тобто ситуації, за яких новий нормативний акт слід прийняти у максимально стислі строки, а на глибоке вивчення і узагальнення відповідного зарубіжного досвіду бракує часу.
Але, незважаючи на це, велике теоретичне і прикладне значення правопорівняльних досліджень з необхідністю веде до їх суттєвої активізації в Україні.
Використана література.
1. Давид Рече. Основные правовые системы современности. — М., 1988.
2. История политических и правовых учений. — М., 1988.
3. Мартыненко П.Ф. Сравнительное конституционное право. — К., 1987.
4. Очерки парламентского права (зарубежный опыт). — М., 1993.
5. Очерки сравнительного права. — М., 1981.
6. Правительство, министерства и ведомства в зарубежных странах. — М., 1994.
7. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. Справочник. — М., 1993.
8. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. — М., 1993.
9. Сравнительное правоведение. — М., 1978.
10. Тилле А.А. Социалистическое сравнительное правоведение. — М., 1975.
11. Туманов А.А. О развитии сравнительного правоведения //Советское государство и право. — 1982. — №11.
12. Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. — М., 1991.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 113; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!