Загальна характеристика страхових послуг, як інструментів перейняття ризику
Alex_RFP_lekzii_TEMA_11
ТЕМА 11
Фінансові послуги з перейняття ризику
План (логіка) викладу матеріалу:
Види діяльності фінансових установ з обмеження ризиків.
Загальна характеристика страхових послуг як інструментів перейняття ризику.
Гарантійні послуги фінансових установ.
Послуги фінансових установ з недержавного пенсійного забезпечення.
Резервування як метод управління ризиками фінансових установ.
Ключові слова та терміни:
Ризик, фінансовий ризик, кредитний ризик, процентний ризик, валютний ризик, депозитний ризик, інфляційний ризик, ризик втрати ліквідності, ризик втрати здоров'я, ризик настання інвалідності, страхування, страхові послуги, обов'язкове страхування, добровільне страхування, майнове страхування, особисте страхування, страхування життя, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків, страхування кредитів, страховий внесок, банківська гарантія, бенефіціар, принципал, порука, недержавне пенсійне забезпечення, пенсійний контракт, пенсійна схема, пенсійні виплати, довічна пенсія, пенсійний депозитний рахунок, резерви фінансових установ.
Види діяльності фінансових установ з обмеження
Ризиків
Діяльності суб'єктів господарювання та громадян притаманні певні види ризиків. Ризики проявляються як в економічній діяльності її суб'єктів, так і на побутовому рівні. Діяльність суб'єктів господарювання супроводжують ризики втрати (пошкодження) майна, ризики неодержання результату господарської діяльності, ризики заподіяння шкоди майну або діяльності інших осіб, ризики неодержання прибутку, ризики смерті, ризик втрати або пошкодження власного майна, ризик заподіяння шкоди майну інших осіб, ризик втрати звичного рівня матеріального добробуту тощо.
|
|
|
В економічній літературі під ризиком розуміють невпевненість в можливому результаті. Результатом дії ризику є небажані, негативні наслідки, що призводять до певних збитків. Для суб'єктів господарювання такі збитки пов'язані з втратою майна, прибутку, іншої вигоди, для громадян – зі знеціненням або втратою заощаджень, втратою здоров'я, працездатності, звичного матеріального рівня життя, настанням інвалідності або смерті.
Джерелами походження ризиків є господарська діяльність, трудова діяльність та особисте життя невиконання договірних зобов'язань тощо. Життя і трудову діяльність громадян також супроводжують специфічні види ризиків. Найбільш вагомими серед них є: ризик втрати працездатності, ризик настання інвалідності або громадян, негативні природні явища та фактори.
|
|
|
У діяльності суб’єктів господарювання та громадян, що здійснюють інвестиційну діяльність, особливе значення займає фінансовий ризик. Фінансовий ризик може виникнути у будь-якій сфері фінансових відносин і спричинити негативні фінансові наслідки у формі втрати доходу або капіталу. Фінансовий ризик поділяється на види, найбільш вагомими з яких є: кредитний, процентний, депозитний, інфляційний, валютний ризики, ризик ліквідності та інші.
Кредитний ризик являє собою ризик несплати позичальником основного боргу та процентів за ним. Такий ризик виникає внаслідок погіршення фінансового стану позичальника, що обумовлює неспроможність останнього виконати свої зобов'язання щодо умов та термінів кредитної угоди.
Процентний ризик характеризує невизначеність щодо зміни у майбутньому процентних ставок за кредитами, депозитами, процентного доходу за облігаційними позиками та іншими видами боргових зобов'язань. Величина процентного ризику залежить від напряму руху та швидкості зміни процентних ставок.
Депозитний ризик виникає за умови погіршення фінансового стану банку і неспроможності останнього в повній сумі повернути вкладникам кошти, що залучені на депозитні рахунки, та сплатити дохід за ними.
|
|
|
Інфляційний ризик спричиняє втрати капіталу суб'єктів економічної діяльності та заощаджень громадян через знецінення їх вартості внаслідок зростання цін на товари та послуги.
Валютний ризик призводить до втрати коштів за рахунок несприятливої зміни курсів валютних цінностей.
Ризик ліквідності є пов'язаний з погіршенням платоспроможності суб'єкта господарювання або з труднощами щодо повернення коштів, вкладених у фінансові активи.
Ризики, що супроводжують діяльність суб’єктів господарювання можуть бути нейтралізовані за допомогою внутрішніх і зовнішніх механізмів. Внутрішні механізми, до яких належать уникнення ризику, обмеження концентрації ризику, хеджування, диверсифікація, розподіл ризику, самострахування забезпечуються самими суб'єктами господарювання. Ефективним механізмом мінімізації валютного та процентного ризиків є хеджування строковими контрактами. Зниження ризику ліквідності окремих фінансових активів забезпечується за рахунок застосування диверсифікації при здійсненні портфельних інвестицій. Обмеження кредитного ризику та ризику ліквідності суб'єктів господарювання досягається засобами страхового ринку та інструментами ринку позик.
|
|
|
Діяльності фінансових установ у більшій мірі ніж іншим суб'єктам економічної діяльності притаманні фінансові ризики, оскільки така діяльність пов'язана з безперервним рухом грошових потоків та обслуговуванням клієнтів з неоднаковим рівнем фінансового та матеріального стану. Фінансові установи здійснюють управління фінансовими ризиками та забезпечують їх мінімізацію традиційними методами, що вироблені практикою фінансової діяльності. Серед них уникнення ризику, обмеження концентрації ризику, розподіл ризику, хеджування, диверсифікація, самострахування.
Уникнення ризику досягається шляхом відмови від реалізації фінансових операцій, рівень ризику за якими є надзвичайно високим. Кредитні установи для обмеження ризиків при наданні кредитів ретельно аналізують фінансовий стан позичальників і на його основі приймають рішення про можливість надання кредитів.
Обмеження концентрації ризику забезпечується при здійсненні фінансових операцій, ймовірність виникнення збитків за якими є високою, шляхом визначення граничних критеріїв реалізації кредитних, депозитних, гарантійних операцій, фінансових інвестицій тощо. Зазначені критерії встановлюються внутрішніми положеннями фінансових установ та регламентуються законодавством України й нормативними документами державних уповноважених органів.
У складі таких показників для банків, норматив великих кредитних ризиків, норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам тощо;
для кредитних спілок, максимальний розмір кредиту на одного позичальника, максимальна сума коштів на депозитному рахунку члена кредитної спілки, гранична сума заборгованості за кредитами, що пов'язані з великими ризиками, максимальна сума залучених на договірних засадах коштів інших установ тощо;
для диверсифікованих інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів: граничні нормативи вкладення коштів у фінансові активи, банківські метали, нерухомість, інші активи.
Проведення хеджування за допомогою опціонних, ф'ючерсних та форвардних контрактів забезпечує фінансовим установам обмеження рівня фінансових ризиків при несприятливому розвитку ринкової кон'юнктури та одержання прибутку у випадку бажаної зміни цін. Диверсифікація видів фінансової діяльності та вкладень у фінансові інструменти забезпечує оферентам фінансових послуг досягнення розпорошення ризиків та уникнення їх концентрації. Самострахування реалізується фінансовими установами шляхом резервування, тобто створення резервів та страхових фондів, призначених для покриття збитків, що виникають в процесі надання фінансових послуг.
Зовнішні механізми мінімізації ризиків, серед яких основне місце належить страхуванню, забезпечуються фінансовими установами через механізми надання фінансових послуг, в процесі реалізації яких ризики інших юридичних осіб та громадян переймаються за винагороду. Інструменти сучасного страхового ринку забезпечують клієнтам фінансових установ ефективні методи мінімізації збитків та захисту від ризиків, що підлягають страхуванню.
До основних видів фінансових послуг, що забезпечують перейняття ризиків суб'єктів господарювання, належать: страхові послуги, послуги з надання гарантій та порук за господарськими операціями клієнтів фінансових установ. Перейняття ризиків фізичних осіб забезпечується шляхом реалізації фінансовими установами страхових послуг, послуг з недержавного пенсійного забезпечення та надання порук за зобов'язаннями громадян.
Загальна характеристика страхових послуг, як інструментів перейняття ризику
Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Страхування забезпечується шляхом реалізації страхових послуг, які є фінансовими операціями страховиків, що здійснюються для забезпечення страхового захисту страхувальників або застрахованих осіб.
Надання страхових послуг має на меті забезпечення страхового захист споживачів таких послуг та перерозподіл ризиків серед учасників страхування: страхувальників і страхових організацій.
Споживачами страхових послуг можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які визначені правилами і умовами певного виду страхування.
Страхові організації, як оференти страхових послуг, забезпечують нагромадження страхових внесків, формування страхових резервів та проведення страхових виплат при настанні страхових випадків.
Відповідно до форм страхування страхові послуги можуть надаватися на обов'язковій або добровільній основі. Умови надання страхових послуг при добровільному страхування регламентуються страховим договором, при обов'язковому страхуванні - законодавством.
При обов'язковому страхуванні законодавством визначаються об'єкти страхування та коло споживачів страхових послуг Фінансові операції за обов'язковим страхуванням реалізуються на принципах обов'язковості, суцільного охоплення об'єктів страхування, безстроковості та автоматичності дії страхування, нормування страхового забезпечення. Згідно з принципом обов'язковості страховики зобов'язані прийняти на страхування визначені законом об'єкти, а страхувальники - вносити належні платежі. Відповідно до принципу суцільного охоплення страхувальник зобов'язаний застрахувати всі об'єкти, що підлягають обов'язковому страхуванню, а страховик - забезпечити їх страховий захист. Принципи безстроковості та автоматичності дії страхування передбачають необхідність забезпечення страхового захисту об'єктів страхування, що визначені законодавством, протягом усього терміну користування страхувальниками такими об'єктами. Принцип нормування страхового забезпечення спрямований на спрощення страхової оцінки та порядку виплати страхового відшкодування шляхом застосування норм страхового забезпечення у відсотках до страхової суми або в грошових одиницях на один об’єкт.
Законом України «Про страхування» визначені основні види обов’язкового страхування. Ними є:
– медичне страхування;
– особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників:
– особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони;
– страхування спортсменів вищих категорій: \ особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
– авіаційне страхування цивільної авіації;
– страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
– страхування засобів водного транспорту: % страхування врожаю сільськогосподарських культур:
– страхування об'єктів космічної діяльності тощо.
Страхові послуги з добровільного страхування реалізуються на договірних засадах за згодою страховика і страхувальника. Добровільна форма страхування надає можливість страхувальникам вибрати на страховому ринку ті послуги, що в найбільшій мірі забезпечать реалізацію їх вимог щодо страхового захисту.
Добровільне страхування реалізується на принципах вибіркового охоплення об'єктів страхування, зазначення терміну страхового захисту, діє на основі заяви страхувальника та за умови внесення ним страхових платежів.
Страхові послуги, що реалізуються на принципах добровільного страхування, регламентуються договором страхування, який укладається між страховою організацією та страхувальником, відповідно до розроблених фінансовою установою правил страхування.
За умови добровільного страхування страховики зобов'язані укладати договори страхування з усіма особами, що мають потребу у страховому захисті і звернулись з такою вимогою до них. Однак правилами страхування можуть бути визначені обмеження щодо укладення договорів страхування, серед яких вік страхувальника, стан його здоров'я тощо. Страховий захист за добровільним страхуванням є завжди обмеженим у часі та діє тільки у випадку надходження від страхувальника заяви та сплати ним страхових внесків, сума та періодичність внесення яких зазначаються у договорі страхування. Несплата або прострочення сплати чергового страхового внеску за добровільним страхуванням автоматично тягнуть за собою припинення дії договору страхування.
Страхове забезпечення з добровільного страхування є ненормованим і залежить від страхової оцінки майна при майновому страхуванні та домовленості учасників страхових відносин - при особистому страхуванні. Відповідно до галузей страхування страхові послуги спрямовані на забезпечення:
– майнового страхування;
– особистого страхування;
– страхування відповідальності;
– страхування підприємницьких ризиків.
Майнове страхування забезпечує страховий захист засобів наземного, водного, повітряного транспорту, вантажів та інших видів майна. Економічним призначенням майнового страхування є відшкодування збитків, що виникли внаслідок настання страхового випадку і призвели до пошкодження або знищення майна застрахованої особи. За договором майнового страхування страховик за плату приймає на себе зобов'язання відшкодувати особі, на користь якої укладений страховий договір, збитки, що виникли внаслідок пошкодження (знищення) застрахованого майна.
Особисте страхування спрямоване на страхування життя, здоров'я, працездатності людини, доходів та витрат, що визначають її добробут. Воно включає страхування життя. страхування від нещасних випадків і хвороб, медичне страхування.
Провадження послуг зі страхування життя можуть здійснювати лише страховики, що одержати ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на страхування життя. Такі страховики не можуть провадити інші види страхування. В Україні спостерігається значний інтерес до провадження діяльності, що пов'язана зі страхуванням життя. Протягом 2001-2005 років кількість страховиків, що надають фінансові послуги зі страхування життя зросла більш ніж у 2 рази і склала на кінець 2005 року 50 фінансових установ, обсяги залучених премій з такого виду страхування збільшились у зазначеному періоді у 4,4 рази і становили на кінець 2005 року 321, 3 млн. грн. (табл. 4.7).
Страхування життя є найважливішою галуззю особистого страхування, мета якого полягає у забезпеченні фінансової безпеки окремих громадян та їх сімей. Основна відмінність страхування життя від інших ризикових видів страхування полягає у тому, що ймовірність настання страхових випадків за ним завжди дорівнює 100 %. Це означає, що виплата страхової суми має відбутись за будь-яких обставин. Договори страхування життя укладаються на довгостроковий період на добровільній основі. Страхувальниками за цим видом страхування виступають виключно фізичні особи, які одночасно є застрахованими. Страховики відповідно до прийнятих обов'язків зобов'язані здійснити виплату страхової суми страхувальнику (застрахованій особі, вигодонабувачу, іншим особам, зазначеним у договорі) при настанні подій, що визначені умовами договору страхування. До таких подій належать:
– дожиття застрахованої особа до закінчення строку дії договору;
– досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, який визначений у договорі страхування;
– смерть застрахованої особи;
– настання подій в житті застрахованої особи, що обумовлені договорі страхування життя (нещасний випадок, хвороба тощо).
При укладенні договору страхування життя страховики враховують вік страхувальника, його стать, стан здоров'я, генетичну спадковість, вид трудової діяльності, місце проживання та громадянство. Страхова сума за договорами страхування життя визначається за згодою сторін угоди. У випадку розірвання договору страхування життя, страховики виплачують страхувальникам викупну суму, розмір якої залежить від періоду дії такого договору та суми нагромаджених коштів.
Серед основних видів страхування життя найбільш поширеними на ринку є:
– змішане страхування життя;
– довічне страхування;
– страхування додаткової пенсії;
– страхування дітей;
– страхування до одруження.
За змішаним страхуванням життя страховики здійснюють страхові виплати як у випадку дожиття застрахованої особи до закінчення строку страхування, так і у випадку її смерті під час дії договору страхування.
За договором страхування пенсій страхувальник приймає на себе зобов'язання виплачувати застрахованій особі додаткову пенсію з певною періодичністю протягом життя такої особи або протягом обумовленого в договорі строку.
При реалізації довічного страхування додаткові пенсійні виплати здійснюються страховиком довічно за умови повної сплати страхових внесків та залежно від суми, в якій вони нагромаджені. Відповідно до законодавства про недержавне пенсійне забезпечення кошти громадян, що нагромаджені в недержавних пенсійних фондах або на пенсійних депозитних рахунках в банку, можуть бути перераховані в страхову організацію і за умови укладення з громадянином договору страхування довічної пенсії спрямовуватись на її виплату.
При страхуванні дітей страхувальниками є батьки та інші родичі дитини, які укладають договори страхування та сплачують страхові внески. Застрахованою особою є дитина у віці до 15 років. При страхуванні до одруження договори страхування укладаються відносно дітей віком до 18 років, що виповниться на момент закінчення договору страхування. Відповідальність страховика за такими договорами закінчується при досягненні дитиною повноліття, а виплата страхової суми здійснюється через визначений термін, що є обумовленим в договорі.
Страховики, що забезпечують страховий захист за договорами страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори на такий вид страхового захисту. Кредит надається у межах викупної суми на строк, що не перевищує період, який залишився до закінчення дії договору страхування життя. Кредитування здійснюється на загальних принципах кредитування: повернення, строковості та платності. Страхова організація самостійно визначає порядок надання кредитних послуг та рівень відсоткових ставок за користування кредитами залежно від кредитного ризику, строку користування позиченими коштами, величини інвестиційного доходу на страхові резерви.
Страховикам забороняється здійснювати надання кредитів за договорами страхування довічних пенсій (довічного ануїтету), укладених за рахунок пенсійних коштів учасників недержавного пенсійного фонду.
Страхові послуги зі страхування відповідальності забезпечують страховий захист:
– цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;
– цивільної відповідальності перевізників;
– цивільної відповідальності підприємств - джерел підвищеної небезпеки;
– відповідальності за невиконання зобов'язань;
– професійної відповідальності;
– відповідальності товаровиробників за якість продукції;
– інших видів відповідальності.
У галузі страхування підприємницьких ризиків страхові послуги забезпечують страхування підприємницьких та страхування фінансових ризиків.
Перейняття фінансових ризиків забезпечується за рахунок надання страхових послуг зі страхування кредитів, депозитних вкладень, валютних та інвестиційних операцій, страхового захисту запланованої суми прибутку, обумовленого рівня рентабельності тощо.
Страхування кредитів виступає важливою та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів та інструментом захисту від кредитного ризику. Воно базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який може виникнути в процесі кредитування. За допомогою кредитного страхування відбувається задоволення випадкових оцінюваних майнових потреб, які виникають внаслідок неповернення кредиту, шляхом перерозподілу втрат між суб'єктами кредитно-страхових відносин.
Споживачами страхових послуг при кредитному страхуванні можуть виступати як кредитори, так і позичальники кредитних коштів, залежно від обраної делькредерної або гарантійної форми організації страхових відносин.
При делькредерній формі страхових відносин кредитори виступають у ролі страхувальників і застрахованих одночасно. З цієї причини страхові відносини обмежуються стосунками між двома сторонами - страховиком і страхувальником, в ролі якого виступає кредитор. Делькредерне страхування може здійснюватись у двох варіантах: 1) кредитор страхує всю суму заборгованості за наданими кредитами до повернення її усіма боржниками; 2) кредитор страхує заборгованість кожного окремого позичальника. За допомогою цієї форми страхування може забезпечуватись страхування як фінансових, так і товарних кредитів.
Посередньо інтереси кредитора можуть бути захищені за допомогою страхового захисту платоспроможності позичальників за кредитами. У цьому випадку саме позичальник виступає в ролі страхувальника, який страхує свою платоспроможність, і тим самим гарантує кредитору повернення боргу. Такий механізм реалізації страхових відносин одержав назву гарантійного страхування.
При гарантійній формі кредитного страхування у страхові відносини вступають три сторони: кредитор, який є застрахованим бенефіциаром страхової гарантії, позичальник, що виступає страхувальником за угодою, та страховик - гарант за угодою. Економічний зміст страхової гарантії полягає в прийнятті страховиком за винагороду ролі гаранта повної оплати заборгованості боржника на користь застрахованого цієї гарантії.
За допомогою гарантійного страхування може бути забезпечений страховий захист фінансових гарантій. У сучасних умовах набувають поширення іпотечні кредити, в забезпечення за якими можуть передаватись об'єкти нерухомості, що споруджуються або насуваються у власність. Об'єкти нерухомості піддягають страхуванню позичальником або кредитором до повернення іпотечного кредиту та сплати відсотків за ним. За ломбардними кредитами банківським установам у забезпечення можуть передаватися цінні папери або інші фінансові активи, які також потребують страхового захисту від знецінення або втрати ліквідності.
У процесі страхування фінансових ризиків страховики за винагороду можуть переймати на себе ризики неповернення коштів з депозитних рахунків фізичних та юридичних осіб в банківських установах або несплати доходу за ними, ризики непогашення облігаційних позик, а також ризики втрати (недоодержання) прибутку суб'єктами господарювання.
За інформацією Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні спостерігається нарощування обсягів діяльності страховиків за різними видами страхування, збільшуються суми коштів, акумульованих за рахунок страхових внесків страхувальників. На кінець 2005 року за обсягами залучених валових страхових премій серед видів страхування першість належала добровільному майновому страхуванню (10526,1 млн. грн. або 81,9 %). Інші види страхування за цим показником розташувались наступним чином: за недержавним обов'язковим страхуванням обсяг залучених валових страхових премій склав 931,1 млн. грн. або 7,2 %, за добровільним особистим страхуванням - 520,1 млн. грн. або 4,0 %, за добровільним страхуванням відповідальності - 472,6 млн. грн., або 3,7 %, за страхуванням життя - 321,3 млн. грн. або 2,5 %, за державним обов'язковим страхуванням - 82,3 млн. грн. або 0,7 % (табл. 4.7). Найвищі темпи нарощування обсягів реалізації страхових послуг у 2003-2005 роках були характерними для страхування життя та недержавного обов'язкового страхування.
Ціною страхової послуги є страховий внесок (страхова премія), що вноситься страхувальником у розмірі та в терміни, що обумовлені договором страхування або законом. На величину страхового внеску впливають наступні чинники:
– особливості об’єкта страхування;
– розмір страхової суми;
– обсяг страхової відповідальності;
– ступень ризику страховика;
– термін страхування тощо.
Сума нагромаджених страхових премій разом з доходом від розміщення страхових внесків складає валовий дохід страховика, який є джерелом здійснення страхових виплат та покриття витрат страхової організації. Для забезпечення ефективності діяльності з надання страхових послуг доходи страховика повинні перевищувати суми страхових виплат та витрат, що пов'язані із здійсненням фінансовою установою страхової діяльності. Важливим джерелом збільшення доходів страховиків є інвестиційний дохід, що одержується внаслідок розміщення страхових внесків у дозволених законодавством об'єктах інвестицій.
Дата добавления: 2018-10-25; просмотров: 197; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!