Поняття про методи, прийоми, засоби навчання. Класифікація методів навчання за джерелом знань та їх загальна характеристика.

Особливість словесних методів навчання у тому, що інформація пода­ється учням через слово викладача, а сприймання її здійс­нюється у процесі слухання її. До них відносяться: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, робота з підручником.

Словесні методи навчання використовують у поєднан­ні з наочними методами.

· Наочні методи навчання, до якихналежать: ілюструван­ня, демонстрування, самостійне спостереження.

Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями ста­тичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. Метод демонстрування — показ рухомих засобів наоч­ності, приладів, дослідів, технічних установок тощо. Самостійне спостереження— безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Це природні явища (погода, пори року, схід сонця тощо), поведінка тварин, функціонування механіз­мів. Спостереження здійснюють безпосередньо або за допо­могою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, тер­мометра, барометра та ін.).

· Практичні методи - вони ґрунтуються на практичній діяль­ності учнів, формують практичні вміння і навички. До практичних методів належать: вправи, лабораторні і практичні роботи.

Поняття про форми навчання, їх особливості.

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від змісту, методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Слово «форма» у перекладі з латини означає зовнішність. Форми організації навчання характеризують зовнішній бік навчальної взаємодії: кількість учнів, місце і тривалість навчання, особливості спілкування вчителя і учнів.

Форма організації навчання – це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Наприклад, урок, пленер, лекція, семінар, екскурсія, факультатив та ін.

Форми навчання мають відповідати меті, змісту, умовам, в яких вони здійснюються (кількість дітей, їхній вік, наявність обладнання, специфіка предмета, тривалість навчання тощо).

Головними особливостями організаційних форм навчання є:

1. Певний зовнішній вияв функцій учителя і учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.).

2. Діяльність учителя і учнів здійснюється в певних часових межах – урок може тривати від 30 до 45 хв, бути спареним (для читання лекції чи проведення екскурсії).

3. Склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота за диференційованого навчання або при виконанні практичних робіт).

4. В організаційній формі навчання існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем).

Урок – найпопулярніша форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Окрім уроку – провідної організаційної форми навчання – використовують також позаурочні форми навчання школярів: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації.

Н-д: п редметні гуртки. Їх завдання – поглиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей дітей. Предметні гуртки створюють з різних навчальних предметів (хореографічні, гуртки образотворчого мистецта, декоративно прикладного мистецтва («Лялька мотанка», «Килимарства», «Гончарства», «Вишивки», «Бісероплетіння»), літературні гуртки тощо). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви «Сувенірна майстерня» , «Барвиста веселка». Слід залучати до роботи гуртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять; реалізовувати виховні завдання. Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних ранках, конкурсах, олімпіадах.

11. Урок як основна форма організації навчання, його особливості. Сучасні вимоги до уроку.

Ще у Х V ІІ ст. Я.А.Коменський у працях "Велика дидактика" та "Закони добре впорядкованої школи" обгрунтував доцільність класно-урочної системи. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Її ефективність була настільки очевидною, що у сучасній вітчизняній школі теж використовують класно-урочну систему навчання, а основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація уроків, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків В.Онищука. За класифікацією В.Онищука розрізняють такі типи уроків:

1. Урок засвоєння нових знань.

2. Урок формування вмінь і навичок.

3. Урок застосування знань, умінь і навичок.

4. Урок узагальнення і систематизації знань.

5. Урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь та навичок.

6. Комбінований урок.

Майже в усіх типах уроків наявні такі структурні еле­менти:

- вступна частина,

- перевірка домашнього завдан­ня,

- вивчення нового матеріалу,

- закріплення нового ма­теріалу,

- повідомлення домашнього завдання,

- закінчення уроку.

Урок має такі особливості:

- триває визначений час і проводиться за розкладом;

- має чітку триєдину мету (навчити, розвинути, виховати учнів);

- урок - елемент циклу уроків, які разом забезпечують виконання дидакт. завдань;

- має певну структуру: складається з логічно пов’язаних між собою послідовних етапів, на яких реалізуються окремі дидактичні завдання;

- відвідування уроків обов’язкове для всіх учнів;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи у фронтальній, груповій та індивідуальній навчальній діяльності учнів;

- спільна діяльність учителя і учнів, а також спілкування учнів класу створює можливості для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

Згідно до Закону України "Про загальну середню освіту" тривалість уроків в початковій школі становить: у перших класах – 35 хвилин, у других – четвертих – 40 хвилин. У п’ятих – одинадцятих класах – 45 хв.

Визначимо деякі особливості уроку образотворчого мистецтва в школі: урок повинний торкатися емоцій учнів; у процесі образотворчої діяльності необхідно будити творчі здібності кожної дитини, сприяти їх розвитку; на уроках образотворчого мистецтва учні, крім власної творчості, повинні прилучатися до досягнень світової художньої культури. Ознайомлення зі світом мистецтва збагачує не тільки розум, але й формує чуйність, уміння розуміти прекрасне. Усі уроки, у тому числі й уроки образотворчого мистецтва, повинні проводитися з урахуванням вікових особливостей школярів. Відомо, що діти дошкільного і молодшого шкільного віку охоче беруться за малювання, із задоволенням ліплять. Роботи їх, сміливі, емоційні, але схематичні. Діти не передають об'ємність, реальні пропорції предметів, розташування їх у просторі. Однак їхні малюнки щирі, безпосередні. Ці якості додають дитячій образотворчій творчості незвичайну принадність і дають підстави розцінювати роботи дітей, як своєрідні твори мистецтва. Одна із загальноосвітніх задач уроків образотворчого мистецтва навчити дітей спостерігати навколишню дійсність, усвідомлювати зорові враження і розвивати спостережливість. Усе це дуже важливо і для загального розумового розвитку людини.  Особливості дитячої образотворчої творчості необхідно враховувати в процесі викладання. Крім того, тією ж мірою, як і на інших уроках, учитель повинен враховувати особливості розумового й фізичного розвитку дітей даного віку. Саме знання психології молодших школярів, уміння знайти підхід до дитини і допомогти їй перебороти виниклі труднощі дають учителям незаперечні переваги перед фахівцями-художниками, що не одержали спеціальної психолого-педагогічної підготовки, у справі навчання образотворчому мистецтву.

Сучасні вимоги до уроку

Дидактичні вимоги: 1. Чітке визначення освітніх завдань уроку в цілому і його складових елементів, а також місця конкретного уроку в загальній системі уроків. 2. Визначення оптимального змісту уроку згідно навчальної програми з предмету і метою уроку, з урахуванням рівня підготовки учнів, прогнозування рівня засвоєння учнями наукових знань, сформованості умінь і навичок як на уроці. 3. Вибір найбільш раціональних методів, прийомів і засобів навчання, стимулювання і контролю, оптимальна взаємодія їх на кожному етапі уроку.4. Реалізація на уроці принципів навчання.5. Здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв’язків.

Організаційні вимоги: 1. Наявність продуманого плану уроку на основі тематичного планування.  2. Організаційна чіткість уроку (максимальне використання кожної хвилини, оптимальний темп, свідома дисципліна учнів протягом уроку). 3. Підготовка і раціональне використання засобів навчання, в тому числі ТЗН.

Психологічні вимоги: 1. Формування і розвиток пізнавальних інтересів учнів на уроці, постійне стимулювання їх розумової діяльності. 2.Всебічне вивчення індивідуальних особливостей, розвиток здібностей та врахування психологічних особливостей кожного учня: мислення, пам’яті, уваги, уяви, волі тощо. 3.Володіння психічним станом, емоціями, самовладання і самоконтроль.4.Вимогливість і справедливість, доступність вимог, їх аргументованість.

Етичні вимоги: 1. Тактовність, толерантність.2. Доброзичливість вчителя.3. Дотримання вимог культури спілкування та поведінки.

Гігієнічні вимоги: 1. Дотримання відповідного температурного режиму.2. Дотримання належних норм освітлення.3. Турбота про те, щоб діти не перевтомлювалися ні фізично, ні розумово. Для цього необхідно уникати одноманітності у навчальній праці, монотонного викладу. Слід чергувати види діяльності, проводити фізкультхвилинки, музичні паузи.4.Явка вчителя на урок у цілковито здоровому стані.

Вчитель повинен знати ці вимоги, виконувати їх при підготовці до уроку і його проведенні.

12. Поняття про контроль успішності учнів. Елементи та завдання контролю. Вимоги до контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Поняття «контроль» у дидактиці — це спостереження і пе­ревірка успішності учнів. Головна мета контролю – забезпечення його ефективності, приведенням до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти. Засоб и контролю -  спостереження за учнями під час занять, перевірка їх знань, навичок і вмінь, зошитів, інших про­дуктів навчальної і практичної діяльності учнів. Результати контролю використовуються для аналізу якості навчального процесу, пошуку удосконалення його методів, засобів і форм організації.

Контроль знань учнів складається з наступних елементів :

перевірки — ви­явлення рівня знань, умінь та навичок;

оцінки — вимі­рювання рівня знань, умінь і навичок;

обліку — фіксу­вання результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала - оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях.

За допомогою контролю в процесі навчання розв'язують низку завдань:

- виявлення готовності учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєн­ня нових знань;

-  отримання інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання;

- визначення ефек­тивності організаційних форм, методів і засобів навчан­ня;

- виявлення ступеня правильності, обсягу і глибини за­своєних учнями знань, умінь та навичок.

Ці та інші зав­дання визначають зміст контролю, який змінюється із змі­ною дидактичних завдань.

Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед яких:

Індивідуальний характер контролю успішності:

ви­явлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; знан­ня рівня самостійності учня в пізнавальному процесі, ха­рактеру труднощів, як він їх долає і якої допомоги потре­бує; вміле формулювання запитань, додаткових за­питань під час опитування слабших учнів та ін.

Не можна, виставляючи оцінку учневі, задовольнятися загальними враженнями про роботу класу. Не слід допускати, щоб учні списували, підказували.

Систематичність контролю:

привчання учнів систе­матично виконувати уроки, розробка системи опитуван­ня; приділення особливої уваги слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах уроку.

Достатня кількість даних для оцінки:

при вистав­ленні оцінки враховуються насамперед робота учня на уроці, а також у дома й на попередніх уроках.

Мы поможем в написании ваших работ!