Морфеміка. Поняття морфа і морфеми. Визначення морфемної будови слова. Порівняння сучасного та історичного підходу до морфемного аналізу слова
Морфеміка – розділ граматики, який вивчає внутрішню будову слова, його морфемний склад та закономірності творення слів за певними правилами сполучуваності морфем. У центрі уваги морфеміки – морфемна структура слова, яку складають системно пов’язані та співвідносні елементи значення та форми. Морфеміка вивчає
– виокремлення морфем та їх класифікацію;
– поділ слів на морфеми;
– правила сполучуваності морфем;
– зміни у морфемних структурах.
Оперативними одиницями морфеміки є
Слово – специфічна морфонологічна конструкція, єдність системно взаємопов’язаних морфем, які утворюють слово: біл–еньк–ий, роз–пис–к–а, криг–о–лам.
Морфема (від грец. morph ē – вигляд, форма) – найменша неподільна значýща одиниця мови, виражена однією фонемою або певним їх сполученням. Є носієм лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється (повторюється) у процесі мовлення відповідно до моделей, властивих мові. У слові батьк–ів–ськ–ий маємо чотири морфеми, перша з яких наявна в споріднених словах батько, батьк–ів, батьк–ів–щин–а; друга властива присвійним прикметникам, утвореним від іменників чоловічого роду брат–ів, дядьк–ів, дід–ів, третя – повторюється у відносних прикметниках мор–ськ–ий, солдат–ськ–ий, київ–ськ–ий, четверта наявна в усіх прикметниках твердої групи у називному відмінку: червон–ий, весел–ий, зимов–ий.
Морф (варіант, різнóвид морфеми) – конкретний її вияв, найменша значýща частина у межах конкретної словоформи. Аломорф (подібно варіант фонеми – алофон) – різновид однієї морфеми, що виникає унаслідок певної її фонетичної модифікації (сад- (сад–и–ти), сад’- (сад–івн– ик), садж– (садж–у). Аломорф звичайно зумовлений складом сусідніх морфів, формальною будовою слова та історично (лик – лиц–е, лич–ин–а; сім – сем–и; сон– сн– у). Суплетивні корені бр–а–ти – вз–я–ти, говор–и–ти – сказ–а–ти, поган–ий – гірш–ий, добр–ий – ліп–ш–ий не є аломорфами.
|
|
|
Основа слова і закінчення виділяється лише у змінюваних слів (іменників, прикметників, займенників, числівників, дієслів). Незмінювані слова такого поділу не мають. Основа – частина змінюваного слова, що виражає його лексичне значення. Залишається після вилучення з морфемного складу слова афіксів із граматичним значенням:
– відмінкових закінчень (ран-н–ій, книг–ою);
– особових закінчень (пиш–у, пиш–еш, пиш–емо);
– формотворчих суфіксів (пис-а–в, пис-а–л–а, пис-а–л–о).
Типи основ
За морфемним складом
– прості (кореневі). Дорівнюють кореню: книг–а, вітер–Ø, степ–Ø, батьк–о, сел–о;
– складні (афіксальні) . Крім кореня, мають один або кілька словотворчих афіксів: книж–н–ий, книж–к–ов–ий, книж–ник–Ø; брат–ів–Ø, брат–ик–Ø, брат–ств–о, братер–ськ–ий.
|
|
|
За похідністю (семантико-словотвірними зв’язками)
– непохідні (немотивовані). У складі непохідних основ не виділяються словотворчі афікси; такі основи не мотивуються через зв’язки із спільнокореневими словами (світ–Ø, мир–Ø, біл–ий, бу–ти, пи–ти, ли–ти). Значення непохідних основ можна виявити лише шляхом етимологічного аналізу;
– похідні (мотивовані). У складі таких основ, крім кореневої морфеми, виділяються один або кілька словотворчих афіксів (правд–ив–ий, мороз–ив–о). Похідні основи мотивуються через семантико-словотвірні зв’язки із спільнокореневими словами (наприклад, правд–ив–ий через зв’язки зі словом правда, мороз–ив–о через зв’язки зі словом морозити).
За особливостями вияву в споріднених словах
– вільні – основи, що можуть виступати самостійними словами. Вони легко поєднуються зі словотворчими афіксами (весн–а, весн–ян–ий, про–весінь– Ø, весн–янк–а, за–весн–і–ти; гор–а, гір–к–а, гор–ист–ий, уз–гір’–я, між–гір’–я, гор–янин–Ø);
– зв’язані – основи, що нездатні виявлятися самостійно. Функціонують тільки у складі похідних слів (роз–зу–ти, в–зу–ти, пере–зу-ти; від-чин–и–ти, про–чин–и–ти, за–чин–и–ти).
|
|
|
За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та службові.
Корінь слова – стрижнева, обов’язкова (регулярна), відносно автономна морфема. Незмінювані та службові слова можуть складатися лише з кореня (метро, таксі, так, хай). Корінь спеціалізується на вираженні лексичного значення слова. Об’єднує усі споріднені слова, формуючи гніздо похідних 9 спільнокореневих слів (ліс, ліс–ок, ліс–ов–ий, ліс–ов–ик, ліс–ник. про–ліс–ок, пере–ліс–ок, уз– ліс–с–я). Не має точно закріпленого місця у слові:
– слово може починатися з кореня (брат–ик–Ø, мудр–ець–Ø);
– корінь може стояти після префікса (префіксів) (на–род–Ø, по–на– пис–ува–ти);
– слово може поєднувати у своєму складі кілька коренів (вод–о–гін– Ø, зор–е–пад–Ø);
– корінь завжди стоїть перед суфіксом і закінченням (степ–ов–ий, весел–о).
Типи коренів за особливостями вияву в споріднених словах Незв’язаний корінь вільно пов’язується з іншими морфемами (субстанціональними і нульовими): ліс–Ø, ліс–ов–ий, ліс–о–степ–Ø). Більшість слів мають вільні корені.
Зв’язаний корінь не може виявлятися самостійно, а лише в поєднанні з службовими (афіксальними) морфемами: від–ня–ти, під–ня–ти, роз–ня–ти; за– чин–и–ти, про–чин–и–ти).
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 416; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!