При дієвідмінюванні відбувається чергування приголосних в особових формах:



а) у І дієвідміні приголосні змінюються в усіх особах однини і множини теперішнього чи майбутнього часу, якщо є чергування в 1-й особі однини – г-ж, з-ж, к-ч, х-ш, с-ш, т-ч, ст-щ, ск-щ (могти – можу, мазати – мажу, пекти – печу, колихати – колишу, чесати – чешу, хотіти – хочу, засвистати – засвищу, полоскати – полощу);

б) у II дієвідміні звукові зміни маємо лише в 1-й особі однини – д-дж, т-ч, з-ж, с-ш, зд-ждж, ст-щ (водити – воджу, тремтіти – тремчу, возити – вожу, просити – прошу, їздити – їжджу, мостити – мощу).

Винятокбігти (і похідні від нього: вибігти, перебігти, забігти і под.), у якому г чергується із ж в усіх особових формах: бігти – біжу, біжиш, біжить, біжать (вибігти – вибіжу, вибіжиш і под.).

Деякі дієслова мають неповну особову парадигму. Це властиво дієсловам, які сполучаються з іменниками – назвами істот та предметів. Дії, виражені цими дієсловами, стосуються лише об’єкта повідомлення, тому такі дієслова функціонують тільки у формі 3-ї особи однини та множини. До них належать:

1) дієслова, які передають звуковий вияв тварин, птахів і комах (вити, воркотати, курликати, тьохкати, ячати);

2) дієслова, які відтворюють звуки довкілля, зокрема машин, пристроїв, приладів тощо;

3) дієслова, які означають дії, пов’зані з народженням істот (телитися, жеребитися, пороситися);

4) дієслова, які виражають дії, пов’язані з життям і поведінкою істот (дряпатися, кусатися, нестися);

5) дієслова, що позначають процеси, які відбуваються в неживій природі, хімічні реакції, а також фізіологічні процеси (жевріти, палати, намагнічуватися, зріти).

Неповнота парадигми може виявлятися й у наявності в дієслів лише особових форм множини. Це стосується:

1) двопрефіксних неперехідних дієслів, які вказують на численних виконавців дії (повибігати, попереходити, пооббігати);

2) дієслів, що означають масові дії, які виконують люди (гуртуватися, товпитися, групуватися). Хоча з іменниками на позначення збірності або сукупності вживаються лише в 3-й особі однини (козацтво гуртується, малеча товпиться, юрба групується).

Невелика група двопрефіксних дієслів, які вказують на численні об’єкти повідомлення, що є назвами предметів, також мають неповну особову парадигму і вживається тільки в 3-й особі множини (позасихають квіти, попригасають свічки, порозкисають сухарі).

Дієслово пилососитине має форми першої особи однини теперішнього часу. Цю форму дієслова легко замінити таким зворотом: «У нашій сім'ї тільки я чищу меблі пилососом».

Дієслова керують іменниками у певних відмінках.

а) з іменниками в родовому відмінку вживаються дієслова:

вчити (вчитися, навчати, навчатися) грамоти, етикету;

запобігати (домагатися) ласки, теплоти;

зазнавати поразки, горя, приниження, нещастя;

призвести до пожежі, катастрофи;

чекати слушної хвилини; (чекати на тебе);

слухати доброї поради, батьків;

позбавитися бур'янів, клопоту.

б) з іменниками чи займенниками у давальному відмінку вживаються дієслова:

дорівнювати трьом, чотирьом;

боліти мені, їй;

дякувати тобі, йому, нам;

запобігати у значенні «уникати, відвертати» утратам, руйнуванню, лихові, біді;

підлягати обробці, сумніву, критиці.

в) з іменниками чи займенниками в орудному відмінку вживаються дієслова:

оволодівати знаннями, теорією, методикою;

спілкуватися рідною мовою;

читати українською мовою;

розмовляти кількома мовами.

При дієсловах зі значенням мислення, говоріння (думати, говорити, розповідати, сказати, розказати) помилково вживають прийменник за замість прийменника про, як-от: «Думав за свою матір у день її народження», «Скажу за свого брата: він чесний», «Тут говорили за гуртожиток», «Мені розповідали за педагогічну практику». У цих реченнях на місці прийменника за слід поставити прийменник про, оскільки саме він доречний, тоді, коли необхідно вказати на конкретну особу, предмет або абстрактне поняття, що виступають об'єктом розмови або роздуму. Потрібно говорити: Думав про матір...; Скажу про брата...; Говорили про гуртожиток...; Розповідали про практику... При дієсловах зраджувати, зрадити можливий лише знахідний (не давальний) відмінок. Правильно: «Зрадив батьківщину», «Зраджувати себе», «Зрадити родину, жінку». Неправильно: «Зрадив жінці».

Дієприкметник (рос. причастие) – дієслівна форма, що називає ознаку предмета, зумовлену дією самого предмета (активні дієприкметники) або ознаку, зумовлену дією іншого предмета (пасивні дієприкметники).

Дієприкметник відповідає на питання який? яка? яке?

В українській мові дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються (від незначної кількості дієслів) за допомогою суфіксів -учий (-ючий),-ачий (-ячий): мобілізуючий, зростаючий, люблячий, лежачий, зеленіючий . В офіційно-діловому стилі такі форми обмежені у вжитку порівняно з російською мовою. Зокрема, зовсім перестали вживатися активні дієприкметники теперішнього часу на вираження ознаки людини за дією. Замість них використовуються описові звороти: перевиконуючий план робітник – робітник, який перевиконує план, поважаюча себе людина – людина, яка себе поважає, витікаючі висновки – висновки, що і з цього випливають.

У сучасній українській мові намітилася тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -учий (-ючий). Ці форми пропонують уживати із суфіксом -увальн(ий), -ювальн(ий): коригуючий – коригувальний, копіюючий – копіювальний, інтегруючий – інтегрувальний.

При перекладі з російської мови активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються підрядними означальними реченнями; дієприкметники, що перейшли в прикметники та іменники, замінюються відповідними частинами мови, наприклад: вступающий – який (що) вступає, вступник; движущийся – який (що) рухається, рухомий; заведующий – який (що) завідує, завідувач; соответствующий – який (що) відповідає, дійсний , відповідний ; ведущий специалист – провідний спеціаліст. При перекладі термінологічних зворотів із дієприкметниковим компонентом у діловому мовленні перевага надається українським зворотам дієприкметникового типу над розгорнутими синтаксичними конструкціями та калькованими формами, наприклад: выдерживаемый процесс – витримуваний процес (замість процес, що (який) витримується), а іноді їхнім іменниковим замінником: окружающая среда – довкілля (замість оточуюче середовище).

Активні дієприкметники минулого часу творяться за допомогою суфікса
-л-: посивілий, застарілий, пожовклий, почорнілий, дозрілий, загорілий, осілий.

Російські активні дієприкметники минулого часу з суфіксами -ш-(-вш-)в українській мові не вживаються. Вони передаються переважноописовими конструкціями, наприклад: перервавший – який (що)перервав; приблизивший – який (що) наблизив; прикладавший – який (що)прикладав; усиливший – який (що) підсилив тощо.

Сфера використання активних дієприкметників – термінологічна лексика: тонізуючі речовини, працюючий двигун, лімітуючий режим, ріжучий диск, діючий вулкан.

Пасивні дієприкметники у сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу, що утворюється за допомогою суфіксів -н-,-ен-, -ан-, -т-: записаний, завершений, написаний, відкритий, крадений, підрахований, зігрітий.

Дієслова з основами на -н-(-ну) і -о-можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: колоти – колотий і колений; повернути – повернутий і повернений; стиснути – стиснутий і стиснений; кинути – кинутий і кинений; усунути – усунутий і усунений. При додаванні суфікса -ен-у корені можливі чергування приголосних: відобразити – відображений (з-ж), зберегти – збережений (г-ж), позбавити – позбавлений (в-вл). Російські пасивні дієприкметники теперішнього часу при перекладі українською мовою замінюються описовими конструкціями або дієприкметниками минулого часу: записываемый – записуваний; освещаемый – освітлюваний; применяемый – застосовуваний; желаемый – бажаний; употребляемый – вживаний, який вживається.

Отже, при потребі перекладу російських дієприкметників українською мовою можемо використати:

а) іменники або описові звороти: исполняющий обязанности – виконавець обов’язків, заведующий – завідувач, движущийся – який (що) рухається, поступающий – вступник;

б) прикметники: вышестоящий орган – вищий орган, текущий счет – поточний рахунок, необозримый – неозорий;

в) пасивні дієприкметники: нижеподписавшийся – той, хто нижче підписався; нижчепідписаний; догрузившийся – довантажений; выполняющийся – виконуваний;

г) дієприкметники з іншими суфіксами: поседевший – посивілий, выполняемый – виконуваний, вытягивающий – витягувальний.

Детальніше про особливості перекладу дієприкметників дивись у книзі Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової та технічної мови. – К., 1997. – С.3-13.

Дієслівні форми на -но, - то

Форми на -но, - то традиційно розглядають у парадигмі дієслова як одну з його форм. За походженням пов'язують із короткими дієприкметниками середнього роду з колишнім закінченням -о, які опинилися поза парадигматичними зв'язками з формами чоловічого та жіночого роду, а також з відмінковими формами однини й множини, їх протиставляють родовим формам та формі множини дієприкметників, пор.: будинок збудовано і будинок збудований, сорочку напрасовано і сорочка напрасована, поле зорано і поле зоране, дороги прокладено і дороги прокладені.

Форми на -но, -то вважають виразниками функції головного члена безособового речення, напр.: Світе тихий, краю милий, Моя Україно, за що тебе сплюн дровано, За що, мамо, гинеш? (Т. Шевченко).

Форми на -но, -то є одним з основних дієслівних утворень, тому що вони тісніше, ніж дієприкметник та дієприслівник, пов'язані з дієсловом, передусім за семантикою, формально-граматичними та семантико-синтаксичними характеристиками. Виражаючи значення результативного стану, що є наслідком виконаної дії, такі форми входять до підкласу дієслів зі значенням стану. На дієслівний характер форм на -но, -то вказує й така семантико-синтаксична ознака, як валентність, бо вони зберігають усі валентні позиції своїх вихідних дієслів, крім однієї – суб'єктної, пор.: Директор вручив призи переможцям Вручено призи переможцям; Жінка відрізала скибку від хлібини ножем Відрізано скибку від хлібини ножем; Медсестра принесла ліки хворому з аптеки до палати Принесено ліки хворому з аптеки до палати. Редукція суб'єктної валентності зумовлена їхнім функціональним призначенням – утворювати такі безпідметові речення, у яких «уся сила вислову зосереджена на присудкові» [Курило 1925: 42—43]. Саме це дає підстави кваліфікувати форми на -но, -то як дієслівні форми зі значенням результативного стану, що є наслідком виконаної дії. Від аналітичних дієслів із цим значенням вони відрізняються своєю невідмінюваністю, повною відсутністю в них особово-числових протиставлень (пор.: Лист написано; Книжку написано; Звернення написано; Відозви написано); аналітичні дієслова є дієсловами з неповною особовою парадигмою, бо мають протиставлення в особі, пор.: Лист написаний і Листи написані; Лист був написаний і Листи були написані; Лист буде написаний і Листи будуть написані; Лист написано, Лист було написано, Лист буде написано і Листи написано, Листи було написано, Ли сти буде написано.

Форми на -но, -то вирізняються ще й тим, що вони виражають значення результативного стану, вживаючись у позиції головного члена односкладного речення, тоді як аналітичні дієслова, до складу яких входять пасивні дієприкметники і зв'язкові елементи, – у позиції присудка двоскладного речення. Пор.: Життя було їй [Марусі Чурай] даровано в пам'ять героїчної загибелі батька та за чудові пісні, які вона склала (О. Козуля) і Корою пофарбована Торби на та була, Бабусею дарована, Щоб книги берегла (М. Шпак); Надходило Різдво. На Україні з цим святом пов'язано безліч різних прикмет, звичаїв, легенд і обрядів (3. Тулуб) і У Карпатах з «клечальною суботою» пов'язаний також звичай проси ти пробачення у старших і найменших членів родини (В. Скуратівський).

Значення результативного стану, що є наслідком виконаної дії, передають форми на -но, -то, співвідносні з дієсловами доконаного виду, пор.: вручити — вручено, завезти — завезено, заборонити — заборонено, забути — забуто, накрити — накрито, переписати — переписано, підшити — підшито, побити — побито, поперев'язувати — поперев 'язувано. Від дієслів недоконаного виду форми на -но, -то утворюються обмежено, що зумовлено несумісністю їхніх значень. Вони вживаються переважно в розмовному мовленні та в усній народній творчості, вказуючи на повторюваність дії в минулоному (напр., казано, говорено, балакано, бачено).

За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов’янських мов.

Дієприслівник (рос. деепричастие) – це незмінювана дієслівна форма, що, вказуючи на додаткову дію, пояснює в реченні основне дієслово (присудок). Дієприслівник відповідає на питання коли? чому? за якої умови? з якою метою?

Дієприслівники в діловому стилі вживаються дещо рідше, ніж дієприкметники. Це пояснюється перевагою іменного мовлення над дієслівним. Однак у діловому тексті вони зустрічаються досить-таки часто. Як правило, вони вживаються на початку речення і у складі дієприслівникового звороту формулюють причини, що викликали прийняття того чи іншого управлінського рішення. Із цією метою найчастіше використовуються дієприслівникові звороти типу: зважаючи, беручи до уваги, у раховуючи, керуючись та ін. Проте не рекомендується розпочинати кожне речення з дієприслівникового звороту, бо це дещо «засушує» виклад. Їх можна замінити підрядними реченнями. Наприклад: Зважаючи на викладене вище...; Як вказувалося (говорилося) вище, треба...

Дієприслівники з пояснювальними словами називаються дієприслівниковим зворотом і на письмі виділяються комами. Дієприслівники утворюються від дієслівних форм.

1. Дієприслівники недоконаного виду утворюються за допомогою суфіксів –учи (-ючи) і –ачи (-ячи): читаючи, пишучи, кажучи, виконуючи, сидячи, даючи.

Форми із суфіксом –а (-я)(лежа, сидя, стоя) для сучасної української мови ненормативні. До складу дієприслівників недоконаного виду може входити частка –сь (-ся): сміючись, змагаючись, сподіваючись.

Дієприслівники доконаного виду утворюються за допомогою суфіксів
–ши (-вши) : перевіривши, виконавши, започаткувавши, показавши, приготувавши, перемігши.

Дієприслівники доконаного виду також вживаються із часткою –сь(-ся):розписавшись, спустившись, задумавшись, начитавшись.

Одна з найважливіших вимог у використанні дієприслівника чи дієприслівникового звороту така: суб'єктом, якого стосується дієслово-присудок і дієприслівник, мусить бути та сама особа, тобто дія, позначена дієприслівником, мусить стосуватися того ж діяча, що й присудок. Якщо цієї вимоги не додержано, то неодмінно спотворюється зміст висловлювання, виникає двозначність: Прийшовши зі школи, хлопця першою зустріла кішка.

На дію суб'єкта дієприслівник може не вказувати тоді, коли він стосується інфінітива, тобто зворот можливий у безособових реченнях, у яких нема навіть натяку на діяча (Розпочинаючи заняття, треба перевірити присутність студентів). Якщо в безособовому реченні є діяч – додаток у Д.в. імені, то дієприслівникового звороту використовувати не можна: Говорячи про це, тобі навіть не спало на думку, що я вже тут. Не можна використовувати дієприслівникового звороту й при пасивних конструкціях, бо в них суб'єкт дії присудка та суб'єкт дії дієприслівника не збігаються: Завершивши роботу, він був викликаний додому.

У безособовому реченні дієприслівник може вживатися тільки у тому випадку, якщо у складі присудка є інфінітив: Надавши першу допомогу потерпілому, необхідно терміново викликати машину швидкої допомоги.

В інших випадках уживання дієприслівника в безособовому реченні не відповідає нормі.

Деякі дієприслівникові звороти, на зразок: судячи з цього, чесно кажучи, поклавши руку на серце та ін., перетворилися на застиглівислови, втратили ознаки звороту, не підлягають вимогам, які ставлятьсядо дієприслівникових зворотів, і тому можуть уживатися в безособовихреченнях: Правду кажучи, попередня угода не бралася до уваги.

Синтаксичні помилки трапляються тоді, коли в реченні наявні дві дієслівні форми, яким дієприслівниковий зворот може синтаксично підпорядковуватись: І в наші дні віруси ховають у собі загрозу, яку незавжди можна передбачити, викликаючи десятки інфекційних захворювань. У наведеному реченні є два присудки (ховають, можна передбачити), які створюють двозначність вислову.

Автор тексту мав на увазі зв’язок дієприслівникового звороту з присудком головного речення: віруси ховають у собі загрозу, викликаючи десятки захворювань. У результаті виходить, що захворювання викликають не віруси, а вчені-вірусологи.

Дієприслівникові звороти – форма книжна. Вони висловлюють думку стисліше, динамічніше, ніж підрядні обставинні речення. За заміни речень зворотами вони втрачають відтінки значень, що вносять у речення сполучники та сполучні слова. Підрядні речення частіше вживають у розмовному, а звороти в книжному мовленні.

Узаємозамінними можуть бути дієприслівникові звороти й речення з однорідними присудками, простіші, легші для сприймання та розуміння, ніж речення зі зворотом. Проте в реченні з кількома присудками втрачаються змістові відтінки, які передає дієприслівниковий зворот, – зв'язки часові, причинові, допустові тощо: Захворівши на грип, Андрій залишився вдомаАндрій захворів на грип і залишився вдома.

Основна синтаксична функція дієприслівника – обставина.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Чи всі способові форми дієслова змінюються за особами?

2. Від чого залежить час дієслова?

3. Чим відрізняються дієслова І і ІІ дієвідмін?

4. Чи можна визначити дієвідміну дієслова за 1-ю особою однини?

5. Чи форми наказового способу якось залежать від дієвідміни дієслова?

6. Яка різниця між активними й пасивними дієприкметниками?

7. За скількома моделями утворюються пасивні дієприкметники?

8. Чи при активних дієприкметниках недоконаного виду вживаються залежні слова?

9. Дієприслівник у реченні називають ще «другорядним присудком». Які підстави є для цього?

10. Як утворюються дієприслівники?

11. Які є особливості вживання дієприслівникових зворотів в реченні?

 


Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 689; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!