Питання 81. Утворення Організації американських держав.
2 вересня 1947 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро міністри закордонних справ 18 держав підписали Міжамериканський договір про взаємну допомогу, який передбачав спільні дії держав-учасниць на випадок агресії чи виникнення ситуації, яка загрожує миру на континенті.
30 квітня 1948 р. на IX Міжнародній конференції в Боготі (Колумбія) була створена Організація американських держав (ОАД). Нова міждержавна організація виникла на підвалинах Панамериканського союзу, який існував з 1890 р. Згідно з задумом її творців ОАД мала стати законодавчим і виконавчим механізмом міжамериканської системи, яка формувалася протягом багатьох десятиліть. Вашингтон розглядав цю організацію насамперед як механізм військово-політичного тиску США на країни регіону й мобілізації їх ресурсів в інтересах стратегії Білого дому. На кінець 70-х років учасниками ОАД були 29 латиноамериканських держав і СІПА.
В історії ОАД можна виділити кілька етапів, що відображають стан розвитку міжамериканської системи.
Перший — з 1948 р. до середини 60-х років — етап, коли США домінували в ОАД. Так, на IV консультативній нараді міністрів закордонних справ країн—членів ОАД у 1951 р. Вашингтон добився ухвалення рішення про використання збройних сил латиноамериканських держав за межами Західної півкулі. До середини 50-х років американській дипломатії вдалося нав'язати 12 латиноамериканським країнам двосторонні договори про військову допомогу, які значною мірою порушували суверенітет країн, що їх підписали.
|
|
|
В цей період в основу міжамериканської системи було покладено доктрини «несумісності» (пропагувалась несумісність комунізму з принципами міжамериканської системи) і «першочерговості» (Рада Безпеки 00Н фактично усувалася від розгляду спірних питань, які виникали між державами—членами ОАД). Спираючись на ці доктрини, дипломатія США використала механізм ОАД для організації інтервенції у Гватемалу (1954), добилася виключення з ОАД Куби (1962) і продовження проти цієї державі? санкцій ОАД. Під прапором ОАД Сполученими Штатами була організована воєнна інтервенція в Домініканську Республіку (1965).
Другий етап розвитку ОАД (1964—1972) пов'язаний з проведенням першої реформи цієї організації. Як відомо, спершу принципи діяльності й структура ОАД визначалися Статутом 1948 р. (набрав чинності з грудня 1951 р.), в основу якого було покладено Міжамериканський договір про взаємодопомогу 1947 р. Однак згодом невдоволення латиноамериканських країн надмірною активізацією військово-політичної сторони діяльності ОАД привело до перегляду цього Статуту.
Початок третьому етапові розвитку міжамериканської системи, що проходив під знаком активізації дій латиноамериканських країн, поклала III сесія Генеральної асамблеї ОАД (квітень 1973 р.). На сесії була прийнята резолюція, яка висловлювала «загальне невдоволення результатами діяльності міжамериканської системи» і закликала до перегляду не тільки структури, а й доктрин міжамериканської системи з наголосом на необхідності посилення соціально-економічної активності ОАД. СІЛА пішли на нову реформу значною мірою під впливом спільної позиції латиноамериканських країн, але ставлення Вашингтона до самої реформи важко назвати конструктивним. Тому юридична сторона реформи була обмежена лише прийняттям поправок до Міжамериканського договору про взаємодопомогу («Протокол Сан-Хосе», 1975). Однак у практичній площині період 1973— 1979 рр. став періодом суттєвої демократизації ОАД. У цей період організація відмовилася від доктрин «несумісності» і «першочерговості» і з новою силою підтвердила принципи невтручання і самовизначення в міжамериканських відносинах.
|
|
|
Питання 83. Шестиденна війна 1967 року на Близькому Сході.
Наприкінці 60-х років конфронтація по лінії Схід—Захід після відносної стабілізації в Європі перекинулася на Близький Схід. СРСР посилював політичну й військову підтримку радикальним, «антиімперіалістичним» режимам арабських країн. США Зробили ставку на Ізраїль і так звані помірковані арабські режими.
|
|
|
Обидві наддержави були заінтересовані в гарантованому й стабільному каналі для збуту зброї, яким і став Близький Схід.
Одним з винуватців війни на Близькому Сході виступив Ізраїль, який проголосив мету створення «Великого Ізраїлю» (Ерец Ізраель), що мав включити території ряду арабських країн. Ізраїль отримував сучасну зброю з Великобританії, Франції та ФРН, а з 1962 р. зі США, створював власну військову промисловість.
Водночас непримиренну позицію щодо самого факту існування Ізраїлю займали арабські країни, які висунули гасло: «скинути Ізраїль у море».
СРСР закликав арабські країни створити спільний фронт проти Ізраїлю, ядром якого мали стати Єгипет, Сирія, Ірак та Алжир.
Арабські країни вжили відповідних заходів. Раніше, в листопаді 1966 р., Сирія підписала з Єгиптом пакт про спільну оборону. Наприкінці травня й на початку червня 1967 р. аналогічні угоди з Єгиптом підписали Йорданія і Ірак. Про свою готовність прийти на допомогу в разі ізраїльської агресії заявили уряди Алжиру, Кувейту, Ємену, Лівії та Судану.
|
|
|
Протягом п'яти днів війська 00Н покинули Єгипет, а їхні позиції зайняли єгипетські збройні сили. 22 травня президент Г. А. Насер оголосив про закриття Акабської затоки для ізраїльських та інших суден, що доставляють в Ізраїль стратегічні вантажі. Цей захід серйозно вразив інтереси Ізраїлю, враховуючи той факт, що він одержував морським шляхом 80 % свого імпорту нафти та інших життєво важливих продуктів.
Виведення з Сінаю військ 00Н і тимчасове закриття Акабської затоки, ланцюг ворожих Ізраїлю дій з боку арабських країн стали приводом для розв'язання воєнних дій.
Вдосвіта 5 червня 1967р. Ізраїль без оголошення війни напав на Єгипет, Сирію та Йорданію. Війна була короткою, майже блискавичною й дістала назву «шестиденної». Ізраїльські винищувачі завдали бомбового удару по авіабазах Єгипту й Сирії, ліквідувавши майже всі бойові лггаки цих країн. Потім сухопутні війська Ізраїлю перейшли в наступ і окупували найважливіші стратегічні райони — Сінайський півострів на півдні, Голанські висоти на півночі, Західний берег річки Йордан на сході. її Незважаючи на ухвалення Радою Безпеки 00Н 6,7 червня резолюцій про негайне припинення вогню, ізраїльська армія продовжувала бойові дії. Радянський Союз зажадав від Ізраїлю негайно припиняти воєнні дії й вивести війська за лінію перемир'я. 10 червня радянський уряд інформував уряд Ізраїлю, що в разі продовження бойових дій СРСР спільно з іншими миролюбними країнами вживе необхідних заходів для припинення агресії.
10 червня Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем, утративши тим самим канал взаємодії з одною зі сторін конфлікту. Ввечері 10 червня бойові дії були припинені.
Єгипет, Сирія та Йорданія отримали значну фінансову допомогу від нафтодобуваючих арабських країн для подолання економічних труднощів, викликаних війною й окупацією арабських територій. Арабські країни продовжили політику бойкоту Ізраїлю.
[1] Телеграма містила 8 тис. слів.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 235; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!