Тенденції розвитку шеере ноу другої пол 20ст

Розвиток сучасної новели початку 21 ст. Нове́ла (італ. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Коротка історія, оповідання чи новела - це один з літературних жанрів, що сформувався у ХІХ столітті на Заході. Першим, хто звернувся до цього жанру вважають Едгара Аллана По. Проте в Ірані новела вважається досить новим жанром літератури. Вчені стверджують, що новела в Ірані з’явилась десь століття тому – за часів Конституційної революції. Говорячи про новелу початку 21 ст., варто згадати таких відомих сучасних новелістів, як Шахріяр Манденіпур (народився 1957р.) та Хушанг Мораді Кермані(нар.1944р.), що є яскравими представниками сучасної іранської літератури. Книга "Схід фіалки" (کتاب«شرقبنفشه») написана Шахріяром Манденіпуром (شهریارمندنیپور). Манденіпур - один із відомих іранських письменників, перу якого належать такі твори, як: "Тінь печери" (سایه‌هایغار), "Заморський/Заокеанський" (ماورایبحار) та "Місяць" (MoonBrow). Ця книга є однією з романтичних творів Мандініпура, яка вміщує 9 коротких перських оповідань – новел – про кохання. Сюжет твору переповнений художніми засобами - паралелізмом і відхиленням від основної думки (девіацією). Кожна з двох концепцій (паралелізм і відхилення) має декілька підкатегорій, більшість з яких легко знайти в історії. Ця характеристика, очевидно, може виявити здатність Манданіпура як вмілого письменника використовувати різноманітні літературні потенціали. Саме ці особливості зробили любовну новелу найвідомішою роботою Манданіпура. Оповдання за структурою складається з основних видатних елементів наративу - тобто, автор взяв за основу класичну форму новели з її традиційними складовими. Власне, письменник успішно висвітлює тему історії, яка є земно-небесною любов'ю. Щоб змалювати цю таємничу любов, автор вдається до вживання дещо неясної, двосмислової та неоднозначної мови. Сюжет: двоє янголів, що супроводжують головного героя усе життя, розповідають про нелегку долю героя, що повернувся з Ірано-Іракської війни, повністю втративши пам'ять. Янголи намагаються ніби під ретроспективою розкласти по поличкам усе життя героя – його помилки і правильні рішення. Безсумнівно, Хушанг Мораді Кермані(هوشنگمرادیکرمانی) є одним з найвідоміших діячів дитячої та підліткової літератури Ірану. Його твір "Розповіді Маджіда" («قصه‌هایمجید») - це перша важлива подія в його кар'єрі, яка спонукає читачів зануриитись у минуле і згадати солодкі моменти дитячого віку. Перемоги Мораді Кермані на різних фестивалях та чисельні переклади його творів - це великий успіх для іранської дитячої та підліткової літератури. "Солодкий джем/варення" («مربایشیرین») - це історія, написана Хоушангом Мораді Кермані. Книга отримала багато нагород по всьому світу, а режисер Марзі Боруманд навіть зняв повнометражний фільм, поклавши в основу сюжет книги. Це гумористична історія про намагання відкрити скляну баночку, яка ніяк не відкривається. Саме ця проблема покладена в основу пригодницької історії., адже кожен, хто намагається так чи інакше відкрити баночку з варенням ніби приймає "життєвий виклик"і усіляко намагається перемогти у цьому "двобої". Хушанг Мораді сказав таке: "У нашому житті все так само. Коли стається якась проблема, вона розростається і стає майже глобальною, адже залучає все більше і більше людей. Ось і в розповіді "Баночка варення"хлопчик якось прокидається і під час сніданку розуміє, що його варення не відкривається. У кого б він не просив про допомогу - мама, сусід, вчитель, продавець-бакалійник - ніхто не впорався із завданням. У результаті, усі, по всій країні, починають розуміти, що в них та сама проблема з банкою варення - вона не відкривається! А, значить, на заводі стався фабричний брак кришок". Ця суспільна новела сьогодення, яка допомагає зрозуміти суспільство та людей, їхню культуру та життя

Жіноча проза у пер літ початку 21ст.

Дискуссия по вопросу о роли женщины в культуре, искусстве, литературе, интеллектуальной жизни Ирана началась в иранском обществе в конце XIX -начале XX в

- в основном были мемуары

- Персидских писательниц, как и русских, интересуют те же темы: любовь, место женщины в семье и обществе, ее право на личную жизнь. Часто, как и эти первые рассказы, произведения женщин носят поучительный характер

- публикации были под псевдонимом

- В конце 60-х гг., по мнению критиков и литературоведов, появилась «новая волна» литературы. К ней, безусловно, относится женская проза. На фоне перемен, связанных с Исламской революцией 1979 г. и восьмилетней войной с Ираком (1980-1988), усилился интерес к положению и проблемам женщины.

- В конце 70-х - начале 80-х гг. в иранскую литературу пришли писательницы Симин Данешвар (р. 1921), Голи Тарагги (р. 1939) и Махшид Амиршахи (р. 1937), пишущие в жанре малой прозы. С появлением же первого романа Симин Данешвар «Саву-шун» (1969) персидская женская проза заняла в иранской литературе свою особую нишу.

- Парсипур- Героини Шахрнуш Парсипур (р. 1945) - одинокие женщины, ищущие личное счастье, стремящиеся понять свою внутреннюю сущность.

- Парсипур концентрирует внимание на женщине и ее душевной перемене. Для Парсипур женщина беспомощна, она утратила свою личность, человеческое достоинство, и поэтому она постоянно находится в поиске, "ищет свое место в обществе

- Главной темой творчества писательницы Мони-ру Раванипур(р. 1954) стал протест против слабости и беззащитности женщины перед мужчиной.

- Среди современных персидских писательниц выделяется Зоя Пирзад (р. 1952), рассказы и романы которой в последние годы стали бестселлерами.

- Герои Зои Пирзад - женщины пассивные, принимающие свою судьбу, они не борются за достижение своей мечты.

- Анализ современной персидской женской прозы позволяет отметить, что число писательниц неизменно растет. В 90-е гг., по сравнению с предыдущими десятилетиями, их стало в 13 раз больше4. Если начало XX в. считается первым этапом актуализации женской темы в журналистике и литературном творчестве женщин, то с середины этого века - с 60-х гг. - начинается новый этап в развитии иранской женской прозы, и этот этап ознаменован появлением бессмертного романа Симин Данешвар «Савушун».

- На рубеже ХХ-ХХ1 вв. женщины-прозаики научились анализировать то, что происходит в окружающей их жизни, наблюдать за миром сквозь призму своих женских переживаний и чувств. Многие произведения женской прозы в современной персидской литературе написаны от первого лица (иногда от третьего лица), часто в них присутствуют автобиографические черты или опыт личного чувствования.

+ Света

Поява жіночої прози як нового напряму в світовій літературі XX ст. вважається результатом суспільно-політичних і культурних змін. Право жінки на гідне місце в суспільстві і її творчі можливості досі обговорюються і критикуються з різних позицій і точок зору. До сьогодні існують розбіжності в середовищі літературознавців і критиків щодо термінів «жіноча проза», «жіноча поезія», «жіноча література». І тим не менше, це явище розвивається, слідуючи власними законами і гуманістичним ідеалам.

На тлі змін, пов'язаних з Ісламською революцією 1979 року і восьмирічною війною з Іраком (1980-1988), посилився інтерес до положення і проблем жінки.

У сучасній перській жіночій прозі тема беззахисності жінки і питання про її положення в особистому житті і суспільстві знайшли відображення у творах Сімін Данешвар, Махшид Аміршахі, Газале Алізаде, Голі Тарагі, Шахрнуш Парсіпур та інших. На сьогодні в Ірані жіноча проза дійсно активно заявила про себе і завоювала у читачів величезну популярність і, навіть, проклала дорогу для нових авторів.

Героїні Шахрнуш Парсіпур (1945 р.) - самотні жінки, які шукають особисте щастя, прагнуть зрозуміти свою внутрішню сутність. Такою є і героїня її першого роману «Собака і довга зима» (سگ و زمستان بلند)(1976). У найвідомішому її романі «Туба і сутність ночі»(طوبا و معنای شب) (1988) і в оповіданнях збірки «Жінки без чоловіків»(زنان بدون مردان) (1989). Парсіпур концентрує увагу на жінці і її душевній зміні.Для Парсіпур жінка безпорадна, вона втратила свою особистість, людську гідність, і тому вона постійно знаходиться в пошуку, "шукає своє місце в суспільстві". На думку дослідника Х.Мірабедіні, "прагнення жінок до самоідентифікації є основним мотивом сучасної перської жіночої прози.

Головною темою творчості письменниці Моніру Раваніпур 1954 р.) став протест проти слабкості і беззахисності жінки перед чоловіком. В оповіданні «Вічно мертва жінка» (1988), зі збірки оповідань «Канізій» (کنیزو), розповідається про сумне життя і смерті жінки, яка дивиться на чоловіків як на своїх ворогів. Майже у всіх розповідях, що увійшли до збірки «Канізій», чоловік як герой, навіть другорядний, або відсутній зовсім, або помер, або жінка чекає його.

Герої Зої Пірзад - жінки пасивні, приймають свою долю, вони не борються за досягнення своєї мрії. У першій збірці оповідань «Як усі вечори» (مثل همه عصرها) (1991) письменниця зображує повсякденне життя простих жінок середнього класу, дружин і матерів, які втомилися від одноманітного життя, але нічого не роблять для того, щоб його змінити.

Друга збірка оповідань «Смак в'язкої хурми»(طعم گس خرمالو) (1997) - теж про внутрішні переживання одиноких жінок, розчарованих повсякденністю життя, без пристрасті і надії. Героїні романів «Я вимикаю світло»(چراغ ها را من خاموش می کنم) (2001) і «Звикаємо»(عادت می کنیم) (2004) більше стурбовані щастям інших, ніж своїм власним. Однак на сторінках роману «Звикаємо» Зоя Пірзад нагадує читачеві, що жінка здатна на вчинки, вона може бути сильною і цілеспрямованою, і оточуючим її чоловікам краще це прийняти.

Треба зауважити, що в останні десятиліття кількість жінок-прозаїків сильно зростає. На рубежі ХХ-ХХІ ст. жінки-прозаїки навчилися аналізувати те, що відбувається в навколишньому їхньому житті, спостерігати за світом крізь призму своїх жіночих переживань і почуттів.

Багато творів жіночої прози в сучасній перській літературі написані від першої особи (іноді від третьої особи), часто в них присутні автобіографічні риси або досвід особистих почуттів. Жінки в цих творах усвідомлюють, чого їм не вистачає, але далеко не завжди готові за це боротися, або їх протест не досягає бажаного результату.

Тенденції розвитку шеере ноу другої пол 20ст

- Ше’ре ноу «شعِرنو» (перс. – «нова поезія»), заснована Н. Юшіджемпід впливом французького верлібру, з початку свого виникнення (початок ХХ ст.) і донині актуальна й поширена жанрова форма у перській літературі. Форми:

- а) ше’ре німаі (شعِرنيمايی), або ше’ре азад (شعِرآزاد) – «вільний вірш», у якому порушено чіткість системи віршоскладання аруз (عروض), коли обидві месри (مصراع) рядка мають бути однаковими за ритмічним розміром, і також не є обов’язковим використання рими – її розташування у вірші досить вільне;

б) ше’ре шамлюї(شعِرشاملويی), або ше’ре сепід (شعِرسپيد) – «білий вірш», має особливий ритм і мелодію, але порушено аруз, рима теж не має чіткого розташування;

в) ше’ре моудж-е ноу (شعِرموِجنو) – «вірші нової хвилі», не лише не мають арузу, але й позбавлені ритму та особливої поетичної мелодії, і через складність сприйняття не були популярними серед читачів.

- хоча вона спочатку втратила актуальність, вона знову відродилась, адже дозволяла вільно висловлювати переживання, причина: 1)складна традиційна поєзія і через появу нових поетів виріші спростити; 2) краще перекладається іноземна поезія вільним віршем;

- велика кількість нових поетів, але не таких майстерних

Специфіка розвитку «нової поезії» (ше’ре ноу) в кінці ХХ ст., розглянуто художні особливості перської поезії революційного періоду, а саме:

●Повернення до класичних жанрових форм (газель, касида, маснаві, рубаї та ін.); асиміляція у стилі революційних творів класичних стилів перської поезії (хорасанського, іракського, індійського та «базгяшт» – повернення до хорасанського стилю). Незважаючи на те, що в 50–60-х рр. ХХ ст. і до 70-х рр. різновиди ше’ре ноу, або «нової поезії» (ше’ре німаї, або ше’ре азад – «вільний вірш»; ше’ре шамлюї, або ше’ре сепід – «білий вірш»; ше’ре моудж-е ноу – «вірші нової хвилі») були найпоширенішими жанровими формами в поезії того часу, проте на початку Ісламської революції вони поступилися класичним жанровим формам. Як зазначають літературознавці С. Баґері та М. Мохаммаді-Ніку, причинами цього були такі чинники:

а) класичні жанрові форми (касида, газель, рубаї, маснаві) з часу Конституційної революції (1906) зазнали значних змін, у тематиці поезія стала суголосною до сучасних подій у країні.

б) ускладнений індійський стиль і стиль «базгяшт» зі своїми класичними непоетичними формами вже відходили в минуле; саме простота й банальність художньої мови у поетів другого та третього типів стала найпоширенішим явищем, що і послужило причиною все більшого використання ними класичних поетичних форм.

в) повернення поетів до містицизму (ерфану), який досяг найбільшого розквіту саме в класичних формах газелі й маснаві. Винятком може бути творчість С. Сепехрі, який через форму верлібр (ше’ре ноу) зумів вдало розкрити погляди містицизму (суфізму).

г) у нових формах ше’ре моудж-е ноу використовувалися складні та не зовсім зрозумілі іранським читачам особливості європейської модерної поезії, яка була їм ментально чужою.

ґ) поезія, написана класичними жанровими формами, на той час більше відповідала революційному духу країни. І саме рубаї, завдяки короткій формі, були досить популярними для складання лозунгів і закликів.

д) з’являється «нова газель» (غزلنو), у якій складність індійського стилю переплітається з революційним світоглядом нового покоління.

е) ритмічність, мелодійність і рима в поезіях, властиві класичним жанровим формам, давали можливість краще передати епічний настрій революційного духу.

Але вже з середини 80-х рр. інтенсивніше почала розвиватися новаторська за формою поезія ше’ре ноу. Рубаї зникали з поетичного ужитку, велика за розміром касида не набула широкого застосування, довгі маснаві з’являлися дуже рідко, і лише газель продовжувала свій розвиток.

● Іншими особливостями поезії постреволюційної доби є використання поетами елементів «нової поезії» (ше’ре ноу) періоду після Конституційної революції (Машруте) з тією відмінністю, що зміст нових творів наповнився тематикою Ісламської революції та ісламського просвітництва й виховання; також простежується синтез епічного стилю й містицизму; використання нових абстрактних образів; уникнення старих традиційних алегорій і символів.

Основними темами творів є: зображення війни та її впливу на життя іранського народу, уславлення шахідів та їхньої мужності, передання наступним поколінням патріотичного духу, ідей захисту своєї батьківщини та боротьби з тиранією і бідністю тощо.

Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 131; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!