Підстави виникнення зобов'язань.
Поняття та система зобов'язального права.
Зобов'язальне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини між боржником та кредитором на засадах юридичної рівності та взаємної відповідальності один перед одним.
Зобов'язальне право є підгалуззю цивільного права, норми якої об'єднані в окрему книгу Цивільного кодексу України (Книга 5 ст. 509-1215 ЦКУ), яка регулює загальні засади встановлення, виконання та припинення зобов'язань, правові наслідки їх порушення, а також окремі види зобов'язань (договорів).
Система зобов'язального права поділяється на загальну та особливу частини.
Загальна частина зобов'язального права містить в собі загальні для всіх видів зобов'язань положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення.
Особлива частина зобов'язального права складається з низки інститутів, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов'язань, серед яких можна виділити такі:
- зобов'язання щодо передачі майна у власність (купівля-продаж, поставка, міна, дарування, рента, довічне утримання тощо);
- зобов'язання щодо передачі майна у обмежене речове право (найм (оренда), житловий найм, позичка тощо);
- зобов'язання щодо виконання робіт, що передбачають порядок створення та передачі певних об'єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тощо);
|
|
|
- зобов'язання щодо надання послуг, тобто дій, які споживаються в процесі їх вчинення або в процесі здійснення певної діяльності (перевезення, транспортне експедирування, зберігання, страхування, доручення, комісія, управління майном, позика, кредит тощо);
- зобов'язання щодо використання прав інтелектуальної власності (ліцензійний договір; створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; комерційна концесія тощо);
- зобов'язання з багатосторонніх правочинів, тобто це інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення багатосторонніх правочинів (спільна діяльність, просте товариство тощо);
- зобов'язання з односторонніх правочинів (публічна обіцянка нагороди, публічне оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення тощо);
- зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;
- зобов'язання зі створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;
|
|
|
- деліктні зобов'язання, тобто це інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають внаслідок заподіяння шкоди;
- кондикційні зобов'язання, тобто це інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави.
Поняття та основні риси цивільно-правового зобов’язання.
«Цивільне зобов'язання» відповідно до ст.509 ЦК України - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання як вид цивільного правовідношення має певну специфіку порівняно з іншими видами цивільних правовідносин, що проявляється, перш за все, через його елементи, а саме:
1) суб'єктів, тобто сторонами цивільного зобов'язання є конкретно визначені сторони, до яких відносять кредитора (сторона уповноважена) та боржника (сторона зобов'язана), тобто зобов’язання мають відносний характер.
2) об'єкт, тобто об'єктом цивільного зобов'язання є певна дія або утримання від вчинення такої дії (поведінка осіб). Окрім поняття об'єкта виділяють також і поняття предмету зобов'язання, під яким розуміють конкретну річ, роботу чи послугу, яку зобов'язаний передати, виконати чи надати боржник кредитору.[1]
|
|
|
3) зміст, тобто традиційна сукупність суб'єктивних права та обов'язків учасників набуває в зобов'язальних правовідносинах особливого відтінку, оскільки суб'єктивний обов'язок в цьому випадку переростає в категорію боргу, а суб'єктивне право – в категорію права вимоги. При цьому слід особливу увагу звернути на їх взаємність, тобто відповідному праву вимоги кредитора завжди протистоїть відповідний обов'язок боржника.
Поруч із загальними для всіх правовідносин рисами, зобов'язальні правовідносини характеризуються особливими, специфічними ознаками, що дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин:
До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести:
1) те, що сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протиставлене не конкретне коло зобов'язаних осіб, а "усі й кожен";
|
|
|
2) те, що об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, в той час як об'єктами речових правовідносин є речі;
3) те, що здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що становлять його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб;
4) те, що зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу. Речові права - це його статика.
Класифікація зобов'язань.
Класифікація зобов’язань може бути проведена за різними критеріями, а саме:
Залежно від спрямованості цивільні зобов'язання поділяються на:
- регулятивні зобов'язання, тобто ті зобов'язання, що спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному (непорушеному) стані. До них наприклад, можна віднести договірні відносин, які здійснюються без порушення.
- охоронні зобов'язання, тобто ті зобов'язання, які спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в порушеному стані та спрямовані на їх відновлення. До таких зобов'язань відносять, наприклад, деліктні зобов'язання.
Залежно від підстав виникнення:
- зобов'язання, що виникаються з правочинів, до них, зокрема, відносяться договірні зобов'язання та зобов'язання, що виникають з односторонніх правочинів;
- зобов'язання, що виникають з неправомірних дій, до яких слід відносити зобов'язання, що виникають з деліктів, набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави;
- зобов'язання, що виникають з інших юридичних фактів, які охоплюють собою зобов'язання, в основі виникнення яких лежать юридичні вчинки та події.
Залежно від співвідношення прав та обов'язків зобов'язання поділяються на:
- односторонні зобов'язання, тобто в яких у одна сторона наділена виключно правами стосовно іншої сторони, а інша сторона лише обов'язками (наприклад, за деліктними зобов'язаннями одна сторона наділена виключно правом вимагати відшкодування шкоди, а інша - зобов'язана здійснити таке відшкодування);
- двосторонні (взаємні) зобов'язання, тобто в яких кожна зі сторін наділена взаємними (кореспондуючими) правами та обов'язками стосовно одна одної (наприклад, за договором купівлі-продажу кожна з сторін наділена стосовно іншої правами та обов'язками).
Залежно від характеру правових зв'язків між суб'єктами зобов’язання вони поділяються на:
- прості, тобто такі, в яких сторони наділені лише по одному взаємопов'язаному праву та обов'язку (наприклад, договір позики);
- складні, тобто такі, в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків (наприклад, в договорі підряду).
З точки зору визначення об'єкта зобов'язання слід відмежовувати:
- зобов'язання з конкретно визначеним об'єктом зобов'язання;
- альтернативні зобов'язання, тобто зобов'язаннях, в яких боржник повинен вчинити на користь кредитора за власним вибором одну з декількох дій, що передбачена в зобов'язанні, або відмовитись від вчинення однієї з передбачених дій (наприклад, за договором особа повинна або передати певну річ, або оплатити її вартість). При цьому вважається, що боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ст.539 ЦК України); “або – або”
- факультативні зобов'язання, тобто зобов'язаннях, в яких боржник повинен вчинити на користь кредитора конкретну дію чи відмовитись від її вчинення, а у випадку не виконання цього зобов'язання, вправі замінити його іншим конкретно визначеним зобов'язанням (наприклад, за зобов'язанням особа повинна передати певну річ, а у випадку не виконання цього зобов'язання, особа повинна передати іншу річ). “якщо ні – то”.
За значимістю цивільних зобов'язань слід вирізняти:
- основні зобов'язання, тобто такі, які можуть існувати самостійно (наприклад, договір купівлі-продажу);
- додаткові (акцесорні), тобто ті, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання та виникають і існують лише за умови існування основного (наприклад, зобов'язання по заставі, яке забезпечує виконання зобов'язання по кредиту).
Залежно від персоніфікації суб'єктів зобов'язання поділяються на:
- неперсоніфіковані зобов'язання, тобто ті, в яких для виконання зобов'язання не має значення суб'єкт зобов'язання;
- фідуціарні (особистісні) зобов'язання, тобто ті, в яких саме зобов'язання повинно бути виконано конкретною особою чи перед конкретною особою, а у випадку відсутності цієї особи вони не переходять у правонаступництво та припиняються (наприклад, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст.515 ЦК України)).
Підстави виникнення зобов'язань.
Специфіка підстав виникнення, зміни та припинення, яка полягає в тому, що найбільш поширеним юридичним фактом, який впливає на виникнення, зміну та припинення зобов'язальних правовідносин є договір. Окрім договору, зобов'язання також можуть виникати і з заподіяння шкоди, односторонніх правочинів та інших підстав, що встановлені ст.11 ЦК України.
Отже, підставами виникнення зобов'язань можуть бути договір та інші юридичні факти, як передбачені, так і не передбачені ЦК.
Серед усіх можливих підстав виникнення зобов'язань особливе значення має договір. Це природно, оскільки зобов'язальне правовідношення найчастіше встановлюється за бажанням осіб, що беруть участь у ньому, і знаходить свій вияв у договорі. Такий засіб формування зобов'язань найбільшою мірою відповідає потребам цивільного обігу.
Договір є двостороннім правочином (угодою) або, іншими словами, узгодженим волевиявленням суб'єктів цивільного права, спрямованим на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Нарівні з договорами, підставою виникнення зобов'язань можуть слугувати односторонні правочини. У цих випадках суб'єкт цивільного права шляхом одностороннього волевиявлення або розпоряджається своїм суб'єктивним правом, або приймає суб'єктивний обов'язок. До числа таких односторонніх правочинів відносяться публічна обіцянка винагороди, видача довіреності тощо. Як приклад одностороннього правочину, що породжує зобов'язання, можна назвати оголошення конкурсу про написання п'єси. Якщо п'єса буде відповідати всім умовам конкурсу, то той, хто його оголосив, повинен виконати обов'язки, які встановлені в умовах конкурсу (поставити спектакль за п'єсою, сплатити винагороду).
Специфічну групу підстав виникнення зобов'язань становлять акти суб'єктів публічного права:
а) безпосередні приписи актів цивільного законодавства;
б) рішення суду;
в) акти управління (адміністративні) акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (акти управління, адміністративні акти). При цьому зміст зобов'язання, що виникає безпосередньо з такого акту, визначається цим актом.
Частіше підставою виникнення зобов'язання є юридична сукупність, що містить в собі припис закону і договір або адміністративний акт і укладений на його підставі договір тощо. Так, житлове зобов'язання щодо користування помешканнями в будинках комунального фонду виникає зі складної юридичної сукупності: ордера і укладеного на його підставі договору житлового найму. Для виникнення і існування зобов'язань у таких випадках потрібна наявність обох юридичних фактів - і адміністративного акту, і договору. За відсутності будь-якого з них не може виникнути зобов'язальне правовідношення. Значення адміністративного акту в складному юридичному складі виявляється, насамперед, у тому, що він юридично зобов'язує сторони (або одну зі сторін) укласти договір на умовах, вказаних в адміністративному акті. Тому зміст зобов'язання у таких випадках визначається нарівні із законом не тільки договором, але і адміністративним актом, на підставі якого він укладений.
Юридична сукупність може включати в себе не тільки адміністративні акти і договори, але й інші юридичні факти. Так, зобов'язання купівлі-продажу державного підприємства, що приватизується, може виникати з проведеного аукціону і укладеного на підставі його результатів договору купівлі-продажу. Тому юридична сукупність як і раніше залишається однією з найбільш характерних підстав зобов'язальних правовідносин.
Підставою виникнення зобов'язання можуть бути також інші дії фізичних і юридичних осіб - юридичні вчинки. Наприклад, ведення чужих справ без доручення, рятування майна організації, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 11 ЦК). Але треба мати на увазі, що в процесі творчої діяльності зобов'язання виникають не внаслідок самого факту відкриття, винаходу або створення твору тощо, а завдяки наявності додаткових умов: використання винаходу, виконання музичного твору, видання роману тощо, укладення відповідного договору - постановчого, видавничого тощо.
Договори, односторонні правочини і акти суб'єктів публічного права становлять правомірні дії, покликані опосередковувати нормальний цивільний обіг. Разом з тим підставою виникнення зобов'язань можуть бути і протиправні дії. Так, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є юридичним фактом, що породжує зобов'язання для того, хто заподіяв шкоду, щодо потерпілого, наприклад, відшкодувати втрачений заробіток внаслідок втрати потерпілим працездатності або вартість пошкодженої речі повністю або частково.
Придбання або зберігання майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав (безпідставне збагачення) створює зобов'язання відшкодувати потерпілому його майнові втрати.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Наприклад, знищення внаслідок пожежі застрахованого будинку створює обов'язок страхової компанії виплатити власнику - страхувальнику страхове відшкодування.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 575; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!