Тести для самоконтролю до тем 2.1; 2.2.
1. Швидкість розширення Всесвіту становить:
а) 100 м/сек;
б) 176 м/сек;
в) 30 км/сек;
г) 24 км/сек;
д) 1500 км/год
2. Скільки часток – нейтрино містить кожен см3 космічного простору:
а) 500
б) 450
в) 176000
г) 26000
д) 150
3. Видима частка Всесвіту називається:
а) зоряним небом;
б) нашою Галактикою;
в) Метагалактикою;
г) сузір’ям;
д) туманністю
4. Наша Галактика утворилася :
а) 100 млрд. років тому;
б) 15 млрд. років тому;
в) 10 млрд. років тому;
г) 5 млрд. років тому;
д) 100 млн. років тому
5. Сонце складається з:
а) кисню та гелію;
б) заліза та магнію;
в) водню та гелію;
г) водню та заліза;
д) алюмінію та кисню
6. Температура на поверхні Сонця становить:
а) 160000000С;
б) 200000 С;
в) 60000 С;
г) 15000 С;
д)100000 С
7. Що із наведеного далі не є ознаками, спільними для планет земної групи:
а) мають невеликі розміри;
б) складаються із важких елементів та їх сполук;
в) знаходяться на найдальших відстанях від Сонця;
г) мають невелику швидкість руху по орбіті;
д) мають довгий рік
8. Сонячна система обертається навколо центру Галактики за період:
а)250000 років;
б) 176000000;
в) 40700років;
г) 220000000 років;
д) 1500000років
9. На якій планеті немає зміни пір року:
а) Марс;
б) Юпітер;
в) Уран;
г)Нептун;
д) Меркурій
10. На якій планеті немає зміни дня і ночі:
а) Меркурій;
б) Венера;
в) Сатурн;
г) Уран;
д) Юпітер
Особливості Землі як планети
2.3. 1. Гравітаційне поле Землі
Гравітаційне поле Землі утворюється силою ваги, що є рівнодійною сили тяжіння та відцентрової сили осьового обертання Землі. Відцентрова сила збільшується від полюсів до екватора. Ця сила обумовлює зменшення сили ваги і, отже, величини гравітаційного поля. Тому величина гравітаційного поля найменша на екваторі і збільшується до полюсів, де досягає найбільшого значення. Гравітаційне поле, яке могло б бути у Землі, якби вона мала реально математично правильну фігуру двохосного еліпсоїда і рівномірний розподіл мас називають нормальним.
|
|
|
Різниця між нормальним (теоретичним) та реальним гравітаційними полями називається аномалією сили тяжіння. Аномалії сили тяжіння обумовлюються рельєфом та складом гірських порід. Зокрема, під молодими горами існують значні додатні аномалії сили тяжіння. У місцях концентрації речовини з більшою питомою вагою теж виникають додатні аномалії сили тяжіння, і навпаки.
2.3.2. Географічне значення гравітаційного поля Землі:
Уплив гравітаційного поля на фігуру та оболонкову будову Землі
а. Фігура Землі – двохосний еліпсоїд, геоїд, кардіоїд.
б.Гравітаційна диференціація речовини зумовила поділ планети Земля на геосфери: внутрішні та зовнішні.У гравітаційному полі Землі речовина, що має більшу густину, прагне опуститися вниз, а легша речовина підіймається угору. Унаслідок розташування земної кори відповідно до її густини на Землі утворилися ядро, мантія, земна кора, гідросфера, атмосфера.
|
|
|
в. Земне тяжіння ущільнило внутрішню речовину Землі і сформувало щільне ядро.
г. Ядро при обертанні Землі навколо своєї осі створило магнітосферу.
д. Величина гравітаційного поля така, що утримує газову оболонку Землі, дозволяючи «вислизати» лише легким елементам – водню і гелію.
Уплив гравітаційного поля Землі на літосферу та мантію
а. Існування астеносфери, пластичного розплавленого шару, по якому рухаються літосферні плити, також є функцією сили тяжіння. Плавлення речовини відбувається при певному співвідношенні кількості теплоти й величини тиску. Остання визначається силою тяжіння на відповідній глибині.
б.Сила тяжіння обумовлює прагнення земної кори до ізостатичної рівноваги.
в.Гравітаційне поле Землі зумовлює формування рельєфу. Оскільки розвиток рельєфу є переміщенням речовини, то сила тяжіння грає у ньому провідну роль. Це стосується як ендогенних, так і екзогенних процесів рельєфоутворення.
г.Вертикальне переміщення речовини у надрах Землі під дією сили тяжіння обумовлює виділення значної кількості енергії, яку називають внутрішньою енергією Землі.
|
|
|
д.Величина гравітаційного поля Землі визначає верхню межу висоти гірських хребтів. Вони не можуть бути вищими за 9 кілометрів.
Уплив гравітаційного поля Землі на атмосферу, гідросферу та кругообіг речовин
а.Сферична форма гравітаційного поля зумовлює дві універсальні форми симетрії – конічну та білатеральну. До кожної ділянки земної поверхні приурочене конусоподібне поле земного тяжіння. Воно впливає на усі тіла на Землі. Якщо тіло «росте» вгору або вниз, воно набуває форму близьку до конічної (гірські вершини, вулканічні конуси, карстові лійки, піщані форми рельєфу, дерева, чагарники тощо). Якщо тіло росте горизонтально, то гравітаційне поле робить його листоподібним : дельти, акумулятивні рівнини, поверхні вирівнювання тощо.
Перехід конічних форм у плоскі утворює схили. Весь рельєф Землі – це поєднання схилів різної крутизни й експозиції.
б. Сила тяжіння необхідна для перебігу процесів циркуляції атмосфери. Згадайте, що нагріте повітря піднімається вгору, бо внаслідок зменшення його маси на нього діє менша сила тяжіння, і навпаки.
|
|
|
в. Дія гравітаційного поля Землі зумовлює вертикальні рухи води в об’єктах гідросфери, призводить до формування певних видів течій.
г. Без гравітаційного поля неможливі кругообіги речовини на Землі.
д.Атмосферне прикриття забезпечує існування гідросфери, інакше вода випарувалася б і зникла в глибинах Космосу.
Фігура та розміри Землі
У давнину Землю вважали випуклим диском, у VII ст. до н.е. уже вважали, що Земля – куля. Ньютон довів, що Земля – еліпсоїд обертання з полярним стисненням. Сучасні уявлення: з одного боку, дійсна форма Землі – геоїд. Це фігура Землі, обмежена рівневою поверхнею, яка співпадає із спокійною поверхнею Світового океану, продовженою під материки. В кожній точці рівневої поверхні прямовисні лінії їй перпендикулярні. Геоїд не є чітко визначеною геометричною фігурою, його неможливо описати математичними формулами.
Для різних обрахунків, прикладних задач використовується поняття про чітко визначену геометричну фігуру максимально наближену до дійсної фігури Землі. Це трьохосний еліпсоїд Красовського з полярним та екваторіальним стисненням. Його розміри:
Екваторіальний радіус (велика напіввісь ) a=6 378,245км,
Полярний радіус ( мала напіввісь) b= 6 356, 863км,
Середній радіус =6 371,11км.
Полярне стиснення 1/298,3 (21,36км)
Екваторіальне стиснення 1/30 000 (213м)
Довжина меридіану – 40 008,55км
Довжина екватору – 40 075,696км
Площа поверхні – 510 х 106 км 2 .
Внутрішня будова Землі
Атмосфера, гідросфера, земна кора (об’єм 1,2%, маса = 0,5%), мантія (об’єм 83%, маса = 67% ),ядро (об’єм16%, маса = 31,5%).
Земна кора відділена від мантії поверхнею Мохо, котра під горами опускається на глибину 80 км, під рівнинами 30 – 40 км, а під океанами піднімається до 10 км. Океанічна кора в 5 разів тонша, складається з базальтового шару (середня густина – 2,85г/см3), та осадового чохла.
У континентальній корі є базальтовий, гранітний та осадовий шари. Мантія до глибини 2900 км, tо від 100о на її поверхні до 3 800о на межі з ядром. Густина – від 3,5 г/см3 до 5,2.
У верхній мантії на глибині 100 – 200 км під континентами і 50 – 60 під океанами знаходиться астеносфера. Її температура близька до плавлення, але високий тиск не дозволяє плавитись, тому речовина повільно тече. Таким чином земна кора разом із твердою верхньою частиною мантії називається літосферою. Літосфера поділена на блоки, котрі рухаються по поверхні астеносфери, обумовлюючи тектонічні процеси Землі.
Земне ядро (радіус якого становить 3 500 км) має щільність 12,3 г/см3, температуру 4 000 – 5 000о, тиск 3,6 млн. атмосфер. У ядрі виділяють зовнішнє ядро, проміжну сферичну зону, внутрішнє ядро. Вважають, що зовнішнє ядро рідке, а внутрішнє тверде.
І зараз йдуть процеси розшарування речовини, легкі речовини піднімаються, важкі йдуть вниз з виділенням та поглинанням величезної кількості енергії. Енергія виділяється при радіоактивному розпаді, ущільненні. Якби Земля мала меншу масу й щільність, то вона б не змогла вдержати водну та повітряну оболонки. Якщо Земля була б масивнішою, то до складу атмосфери увійшли б водень та метан.
Магнітосфера та її показники
Існує міжпланетне магнітне поле. На його фоні виділяється певний простір навколо Землі, пронизаний полем магнітних силових ліній, набагато сильнішим, ніж у сусідньому космосі. Таким чином, простір, де діє магнітне поле Землі, називається магнітосферою. Ясна річ, побачити цю сферу не можна. Геомагнітне поле наочно проявляється у впливі на стрілку компаса, яка весь час прагне розташуватися вздовж силових ліній. Стрілка вказує на магнітні полюси, а не на географічні.
Магнітне схилення – кут, на який відхиляється магнітний меридіан від географічного. Лінії, які з’єднують точки із однаковим магнітним схиленням – ізогони. Агонічна лінія – нульова ізогона (компас там показує на географічний полюс). Магнітні полюси не співпадають з географічними і постійно переміщуються. Зараз північний магнітний полюс має координати 770 північної широти, 1220 західної довготи, а південний – 650 південної широти, 1390 східної довготи.
Кут між горизонтальною площиною і стрілкою компаса – магнітне нахилення. Лінії, котрі з’єднують точки із однаковим магнітним нахиленням – ізокліни. Магнітний екватор має нульове нахилення. Сила магнітного поля характеризується напруженістю, яка зростає від екватора до полюсів.
Будова магнітосфери
Якби не було впливу Сонця, магнітосфера була б симетричною. З одного полюсу виходять силові лінії, в інший входять. Сонячний вітер, який наштовхується на перепону у вигляді магнітного поля Землі, обтікає її. При цьому на відстані 2-4 земних радіуса від межі магнітосфери виникає ударна хвиля. Сонячна плазма, проходячи через неї, ущільнюється, нагрівається. Під її тиском геомагнітне поле стискується тим більше, чим сильніший вітер. Зі протилежного, нічного, боку під впливом сонячного вітру силові лінії витягуються паралельно одна одній та утворюють «хвіст» магнітосфери діаметром 40 радіусів Землі та довжиною 100 земних радіусів.
У магнітосферу проникають космічні промені, які не можуть вирватися з неї і рухаються туди-сюди вздовж силових ліній мільярди разів. Ця захоплена радіація утворює радіаційний пояс на екваторі до 600-1000 км висоти, а на широтах біля 650 = 90-120 км висоти, де утворюється зона полярних сяйв. Заряджені частинки, конкретно електрони, висипаються у дзеркальних точках повороту і їх потік викликає полярні сяйва.
Зміни магнітного поля Землі
Геомагнітне поле поділяють на постійне (головне), викликане магнетизмом планети, і перемінне, утворене в результаті впливу Сонця. Складаються карти магнітного поля, які дійсні 5 років, тобто упродовж магнітної епохи. На карті добре видно відхилення магнітного поля від звичайної величини – це аномалії. Є світові аномалії (Східносибірська) та локальні (КМА, Криворізька, Кременчуцька тощо). Магнітні полюси Землі не лише дрейфують, а й міняються місцями за 3600 років. Навіть за добу магнітні полюси змінюються, а за рік вони описують еліпс діаметром ≈ 20 км. Зараз магнітне поле Землі зменшується на 5 % за 100 років і через 1200 років може зникнути. Вважають, що такі явища були в минулі геологічні епохи. Період зміни полярності 700 тисяч років. Після таких епох проходить інверсія магнітного поля – полюси міняються місцями.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 464; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!