У політиці я завше покладав найбільше ваги

На політичну науку, яка мусить вияснити людям

Напрямок і грунт їх громадської праці

М. Драгоманов

Мета: з’ясувати поняття політики як суспільного явища, розкрити сутність предмета та об’єкта політології як науки про політику, вичленіти і проаналізувати методи та функції політології, основні ії закони і категорії, відповісти на запитання: чи може людина жити і працювати в суспільстві, залишаючись осторонь політики?

Ключові слова: політика, політологія, об’єкт політології, предмет політології, функції політології, методи політології, категорії політології, парадигми і школи політології, система політичних наук.

ЗМІСТОВНИЙ БЛОК

Вузлові питання теми

1. Політика як суспільне явище.

2. Політологія як наука й навчальна дисципліна.

3. Методи та функції політології.

Політика як суспільне явище

Вивчення тієї чи іншої науки завжди починається з визначення, що вивчає дана наука, тобто: яким є предмет її дослідження? Які методи і прийоми в ній використовуються? І навіщо необхідне вивчення цієї науки?

Політологія – наука про політику. Для розуміння предмета потрібно з'ясувати суть поняття «політика». Термін «політика» походить від давньогрецького слова polis (місто-держава), politeia (конституція), politike (мистецтво управління), politicas (державний діяч), polites (громадянин).

Поняття «політика» – одна з найскладніших категорій політології. Основні труднощі виникають у зв’язку з безмежністю її змісту. У даний термін вкладають багато понять. Політика пронизує все життя суспільства. Перші спроби дати визначення цьому поняттю належать до дуже далеких часів: праці про політику Платона й Арістотеля з'явилися близько двох з половиною тисячоліть тому. З того часу мислителями різних історичних епох були створені тисячі праць про політику. Однак і зараз існують десятки різних визначень цього терміна, нерідко суперечливих. Назвемо деякі з них.

Політика – відносини, що включають згоду, підпорядкування, панування, конфлікт і боротьбу між групами, класами, націями, прошарками, стратами і окремими людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика) з приводу завоювання чи досягнення влади, її утримання, організації та використання.

Політика – курс, напрям, на основі якого виробляються і приймаються рішення, заходи щодо формування і виконання різних завдань. Наприклад, «міжнародна політика уряду», але разом з тим «торговельна політика фірми».

Політика – конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (угруповання) та соціальні групи ведуть боротьбу за завоювання державної влади. У даному випадку кажуть: «займатись політикою», або навіть «триматися подалі від політики».

Політика – більш широке явище, а саме, як мистецтво управління людьми в суспільстві, організація життя громадян, розподіл та перерозподіл ресурсів, підтримання порядку, збереження внутрішнього і зовнішнього миру чи, навпаки, ведення війни, контроль суспільства і людини.

У політологічному енциклопедичному словнику політикахарактеризується як «організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб»[Політологічний енциклопедичний словник/ Упорядник: В. П. Горбатенко.– К:. Генеза, 2004. С. 497].

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити декілька аспектів.

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне управління.

2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу й управління суспільством.

Якщо в чотирьох перших випадках акцентується увага на розумінні політики як специфічної форми суспільної діяльності, то в п'ятому – як сукупності певних структур і закономірностей їх функціонування, які можна об'єднати у поняття «політична система». Отже, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльнісному аспекті, вживається термін «політика», якщо в структурно-функціональному – «політична система».

Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання і підтримку державної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних груп на державному рівні.

Політика як вид діяльностіможе здійснюватися на кількох рівнях. Перший, «нижчий», рівень включає вирішення місцевих проблем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгівлі і т. д.), політична діяльність на цьому рівні здійснюється окремими індивідами (громадянами), але деякі питання можуть вирішуватись місцевими асоціаціями, об'єднаннями, особливо якіцо рішення потребує виходу на вищий рівень.

Другий, «локальний», регіональний рівень (для України — районний, міський, обласний і т. д.), регіональна політика вимагає так чи інакше втручання держави. Політична діяльність на цьому рівні найактивніше здійснюється групами і асоціаціями, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону, органами місцевого самоврядування.

Центральне місце в політиці займає третій, національний, рівень, який визначається головним чином становищем держави як основного інституту організації життя громадян, розподілу та перерозподілу ресурсів, національна політика.

І, насамкінець, міжнародний рівень. Основними агентами політичної діяльності на цьому рівні є національні організації і різного роду транснаціональні (міжнародні) організації — ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО тощо та транснаціональні корпорації.

Політична діяльність на всіх рівнях має як свої особливості, так і загальні риси. Традиційно теорія політики основну увагу приділяє вивченню національного рівня, хоч національний рівень лише один серед інших.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес – це об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання соціальних потреб, піднесення престижу тощо. Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним є здебільшого необхідність збереження єдності й цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної й неповторної істоти.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством, по-друге – способом певної субординації цих інтересів, більш значущим й обов'язковим.

Якщо у примітивних суспільствах політика є інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві – інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному – національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій.

Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики. Суб'єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава. Первинним, системозапочатковуючим суб'єктом політики виступає індивід. Загалом же в політиці можна виділити чотири рівні суб'єктів:

1) конкретні індивіди. Саме через них найбільш повно і безпосередньо виявляє себе весь спектр політичних подій. Вплив на процеси політичного характеру з боку таких суб'єктів може бути безпосереднім або ж опосередкованим;

2) органи та ланки політичних організацій. Вони є суб'єктами конкретних політичних рішень та діяльності;

3) держава з її інституціями, партії, суспільні об'єднання, рухи, фронтитощо, що загалом вибудовують організації великих суспільних груп. Це суб'єкти безпосереднього керівництва та виконання політичної діяльності;

4) великі суспільні групи, що утворилися на засадах етнічної чи соціально-класової диференціації. Такими суб'єктами політики можуть бути нації, народи, верстви, класи, страти, демографічні групи та ін.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Органічною «першоосновою» політики є влада. Ця аксіома знаходить своє втілення в такому визначенні: політика – це дії, спрямовані на владу, – її здобуття, утримання і використання (М. Вебер). Будь-який різновид політичної діяльності так чи інакше стосується владних відносин. «Владний» підхід до політики зосереджений навколо способів і засобів оволодіння і використання влади. Класик політології Н. Макіавеллі ще на початку XVI ст. характеризував політику як технологію завоювання, утримання і «корисного» використання влади.

«Владна» якість політики конкретизується через організації та інституції, в яких втілюється і матеріалізується влада. Інституціональні тлумачення політики виводять її зміст з діяльності держави як найважливішої інституції політики. Інституціональний аспект політики невідривно пов'язаний з її органічною першоосновою, закладеною в самій природі людини (Арістотель). У політиці закладений універсальний принцип соціальної взаємодії, що передбачає гармонізацію особистого і суспільного.

Політика як соціальне явище має таку структуру:

політичний інтерес є внутрішнім, усвідомленим джерелом політичної поведінки, що спонукає людей до постановки певних політичних цілей та здійснення конкретних дій їх досягнення;

політичні відносини, що відбивають стійкий характер взаємозв'язків суспільних груп між собою та з інститутами влади;

політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів;

політична свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владнозначущих інтересів;

політична діяльність, що виступає різновидом соціальної активності суб'єктів, дії яких відбивають реалізацію ними своїх політичних статусів.

Роль та значення політики залежить від виконання нею таких функцій:

1) забезпечення інноваційності соціального розвитку суспільства і людини, розширення сфери відносин між народами, між людиною та природою;

2) управління і керівництво суспільними процесами, раціоналізація виникаючих суперечностей, забезпечення цивілізованого діалогу громадян із державою;

3) вираження владнозначущих інтересів усіх груп та верств населення;

4) інтеграція різних верств населення, підтримка цілісності суспільної системи, її стабільності й порядку;

5) соціалізація особистості, конституювання людини як самостійної соціально активної істоти.

Політика співвідноситься з іншими суспільними системами: економікою, соціальною сферою, культурою, правом, мораллю і релігією. Співвідношення політики й економіки зводиться до того, що закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації, а політика, якщо вона враховує об'єктивні економічні закони, може забезпечити стабільність та ефективність економічної системи.

Щодо співвідношення політики і моралі треба зазначити, що «моральність» політики залежить:

- по-перше, від ефективності соціального контролю над владними структурами;

- по-друге, від умов політичної конкуренції;

- по-третє, від рівня політичної культури в суспільстві.

Взаємодія політики і права зводиться до того, що, з одного боку, цивілізована політика здатна забезпечити ефективність правового регулювання, а з іншого – політика може плідно впливати на суспільні процеси лише в рамках сучасної цивілізованої правової системи. Зіставляючи релігію й політику, треба зазначити, що використання церкви у політичних цілях, а також втручання церкви у державні справи неприпустиме з точки зору демократичного розвитку суспільства. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини, безпеки нації, а церква – умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

Важливого значення в сучасних умовах набуває екологічна політика -система заходів, здійснюваних державою з метою збереження довкілля й захисту природи. Екологічна політика ґрунтується на природоохоронному законодавстві, рівень якого значною мірою визначає її ефективність. Важливим напрямом екологічної політики є пошук і впровадження нових природозберігаючих технологій.

Отже, всі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на політику, а є об'єктами свідомого політичного керівництва й управління. За сучасних умов суспільно-політичного розвитку, коли людство винайшло потужні демократичні регулятори політичних відносин і політичної діяльності, політика покликана бути засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин, орієнтувати розвиток суспільства на мінімальну конфліктність й максимальну життєздатність суспільних процесів.

1.2. Політологія як наука й навчальна дисципліна

Наразі популярне слово, поняття і термін «політологія» походить від двох грецьких слів: «politike» – державні та суспільні справи, і «logos» – слово, вчення, зміст. Перше слово (поняття) ввів у науковий вжиток Арістотель, друге – Геракліт. Синтез цих слів визначає політологію як науку про політику.

Політика як специфічна діяльність людей з моменту свого виникнення потрапила в поле уваги дослідників, але тривалий час перебувала у складі єдиних філософсько-естетичних та релігійних поглядів і уявлень.

Історично першою формою осмислення політики була релігійно-міфологічна, потім знання про політику стали складовою філософії. Проте вже в давнину існували й спеціальні праці, присвячені аналізу політичної діяльності. Конфуцій, Платон, Арістотель, Цицерон, Фома Аквінський, Макіавеллі, Монтеск'є та інші залишили свій теоретичний «слід» в історії світової політичної думки.

Визнання політичної науки в західних країнах – регіоні, що дав світові дивовижну плеяду мислителів, як самостійної галузі знань відбувалося поступово. Політологія довгий час розвивалась в межах історичної науки (США) або вважалася частиною філософії, соціології та юриспруденції (в Західній Європі).

Швеції належить першість у створенні кафедри політики в Упсальському університеті (1662 р.), хоча політику вивчали і в першому університеті США – Гарварді, відкритому в 1636 році. Так само в 1857 р. в Колумбійському коледжі було створено кафедру історії та політичної науки. В 1872 р. у Франції відкрито Вільну школу політичних наук, а в 1895 р. в Англії організовано Лондонську школу економіки й політичної науки. Останнім часом США почали відігравати провідну роль у політичних дослідженнях і в організації власне науки, що й стало передумовою створення в 1903 році Американської асоціації політичних наук.

XX століття стало періодом ствердження політології як самостійної науки й академічної дисципліни. Переломним моментом у розвитку політичної науки стала міжнародна конференція (колоквіум), організована в 1948 р. з ініціативи ЮНЕСКО в Парижі. На цій конференції було прийнято спеціальну резолюцію, в якій у зв'язку з невизначеністю на той час предмета науки було систематизовано і запропоновано її складові елементи за чотирма основними напрямами.

Політична теорія. Вона не нормативна. Її завдання — формулювати гіпотези про явища, факти, вчинки та системи їх пояснення, що свідчить про розмежування з чистим емпіризмом. Сюди ж віднесли й історію політичних ідей.

Політичні інститути. Конституція. Центральне правління (урядування, або центральний уряд, регіональне і місцеве управління) урядування (місцевий уряд, адміністрація та місцеве самоврядування), публічне адміністрування, судова система, економічні та соціальні функції управління, порівняльний аналіз політичних інститутів. При цьому підхід політолога відрізняється від підходу правника тим, що його цікавить не стільки сам текст документів, а конкретна практика та соціальні сили, які його творять.

Партії, рухи і асоціації. Групи тиску. Вибори. Інформація, пропаганда і громадська думка. Участь громадян в управлінні та адмініструванні.

Міжнародні відносини. Зовнішня політика держав. Міжнародні організації та механізми і принципи, якими вони керуються. Міжнародне право. У 1949 р. в рамках ЮНЕСКО було створено Міжнародну асоціацію політичних наук, яка об'єднує в своїх рядах більшість національних організацій. Вона періодично проводить свої з'їзди, які роблять істотний вклад у розвиток політичних досліджень.

Таким чином, сучасне уявлення про предмет політичної науки сформувалося тільки в XX ст. після того, як склалася ціла система стійких політичних цінностей і виникла й стала розвиватися суспільна і академічна потреба в системному вивченні політики. У різних країнах розуміння предмета політичної науки складалося неоднаково і зараз у світі немає його єдиного визначення. Але в усіх випадках основне коло проблем формується із узагальнення національного політичного досвіду в співвідношенні із загальноцивілізаційними політичними досягненнями і особливостями політики в інших країнах.

Своїми досягненнями сучасна політологія зобов'язана зусиллям вчених різних країн, таких як: Г. Алмонд, Р. Арон, М. Вебер, Р. Даль, Р. Дарендорф, М. Дюверже, Е. Кембелл, Д. Істон, Г. Лассуел, Г. Моска, Б. Мур, В. Парето, Т. Парсонс, С. Хантінгтон та ін. Великий внесок у розвиток політології зробили К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін, Г. В. Плеханов та інші теоретики марксизму.

В Україні політологія як самостійна академічна дисципліна з'явилася в 90-х роках XX ст. Її стали викладати у вузах і середньоспеціальних навчальних закладах як обов'язковий предмет. В 1991 р. було засновано Українську асоціацію політологів. У квітні 1993 р. створено Українську академію політичних наук.

Затребуваність політології обумовлена початком переходу українського суспільства до самостійності, ринкової економіки, що помітно підвищило інтерес до політики у людей, які стали активними учасниками соціальних змін. Політична наука була покликана пояснити стрімкі економічні, політичні, психологічні й культурні трансформації українського суспільства.

У найбільш загальному вигляді політологія – галузь знань про політику, закони функціонування і розвитку політичного життя держави і суспільства, що відбивають процес включення соціальних груп, особистостей у діяльність з вираження політичних інтересів і політичної влади.

Об'єктом політологіїє політична сфера суспільства (політична дійсність), усі явища й процеси, що до неї належать. У глобальному суспільстві – це політична підсистема, яка взаємодіє з економічною, соціальною, ідеологічною (духовно-моральною) підсистемами.

Предметом політологіїє в основному феномен політичної влади, закономірності її функціонування і використання в державно організованому суспільстві.

Влада–це специфічний феномен, завдяки якому політологія виділяється в окрему самостійну науку. Політична наука забезпечує системний, комплексний аналіз влади, а також досліджує політичні явища, діяльність інститутів та організацій поза полем зору відповідних наук: політичний світогляд, культуру, поведінку, методику й методологію аналізу політичних процесів. Предмет політології не характеризується суворою демаркацією, тому постійно збільшується кількість її спеціальних тем.

Стосовно розуміння предмета політології виділяють два підходи: плюралістичний і моністичний. Прихильники плюралістичного підходу включають до політології різні дисципліни: історію політичних і правових учень, політичну соціологію, політичну філософію, політичну географію. Прихильники моністичного напрямку розглядають політологію як окрему галузь дослідження зі специфічними методами. Так, у французьких та італійських посібниках термін «політологія» застосовується для позначення дисципліни, яка вивчає політичні режими, інститути, елементи громадянського суспільства. В англо-американській традиції відповідна дисципліна називається «порівняльним правлінням».

Політологія в моністичному значенні включає два аспекти: етатистський (державознавчий), який охоплює коло проблем, пов'язаних із функціонуванням державних інститутів; кратологічний, що вивчає владні відносини на всіх рівнях суспільства.

Політична наука розробляє свій понятійно-категоріальний апарат. Уявлення про категорії, які використовує політологія, дає схема 1. Центральними категоріями політології є такі: політика, політична влада, держава, політична система суспільства. Вони конкретизуються й описуються блоками інших понять. Наприклад, поняття «політична система» корелює з поняттям «громадянське суспільство» і розкривається в ряді супідрядних йому понять: політичний інститут, політична партія, громадські організації й рухи, політичний режим, правляча еліта, демократія, диктатура та ін. Ціла система понять характеризує якісну сторону політичної реальності – політичну культуру. Це політична свідомість, політичні цінності, принципи, традиції й норми, політичні позиції, політична соціалізація, політична активність, політичне відчуження, конформізм, а також ряд інших понять, що відбивають істотні сторони тих чи інших типів політичних культур і їхніх модифікацій.

Структура політології як академічної дисципліни:

- предмет і методи політології;

- історія політичної думки;

- історія політичної думки України;

- політична система суспільства;

- політична влада;

- політичні режими;

- демократія як форма організації політичного життя;

- держава як основний політичний інститут;

- політичні партії та партійні системи;

- громадянське суспільство;

- політична культура;

- особа в політичному процесі;

- технології політичної діяльності;

- міжнародна політика.

Категорії, які використовує політологія

Категорії інших соціально-гуманітарних наук (загальнонаукові)

Категорії наук, що межують з політологією

Власні категорії (специфічні)

Схема 1. Понятійно-категоріальний апарат політології.

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 592; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!