Утворення османської держави, турецькі завоювання 14ст.



Тема:Туреччина в 11-15 ст.

1.Румський (Конійскій) султанат утворився в завойованій сельджукскимитюрками-огузами Малої Азії. Він керувався молодшою гілкою династії Сельджукідів (1077 - 1307). Сході так називали Східну Римську, або Візантійську імперію. А більшої її частиною була власне Мала Азія. РумскіСельджукідизавоювали всю Малу Азію. Її столицею вони зробили місто Никею.  під час першого хрестового походу Візантії за допомогою хрестоносців вдалося відвоювати у Сельджукидів північну, західну і південну прибережні частини Малої Азії. В кінці XI ст. на південному сході Малої Азії склалося Кілікійське царство. Сельджукиди були відрізані від моря і їм залишилося лише внутрішня область - Малоазіатське нагір'я зі столицею в місті Конья (по-грецьки Іконій). В кінці XI ст. в північно-східній частині нагір'я утворився незалежний огузский емірат данішмендиди. Візантія, захоплена підкоренням Кілікії та Сирії, залишила без уваги держава Сельджукидів, що дало змогу останнім значно посилитися. Після взяття в 1204 році хрестоносцями Константинополя Сельджукидов пробилися до Середземному морю, взявши Анталію. Найбільшого політичної могутності Румський султанат досяг за султана Ала-ад-ДініКей-Кубада I (1219 -1236), який зробив навіть похід за море - в Крим, розбив половців і захопив місто Судак.

За своїм етнічним складом населення Румского султанату не було однорідним. Сюди переселилася значна кількість тюрків-Огузів, які зберігали кочовий спосіб життя. В країні жило багато греків, вірмен. Одні малоазіатські греки і вірмени прийняли іслам, поступово засвоїли тюркська мова Огуз і асимілювалися з ними, інші залишилися християнами, хоча і засвоїли тюркську мову. Треті зберегли і християнську віру, і свою мову. З кінця XI ст. в Малій Азії поступово складалася турецька народність. Процес формування турецької народності, що включила в себе згодом також частина інших тюркізі-рова етнічних елементів, завершився набагато пізніше.

На чолі племен тюрків-огузівстояли спадкові вожді. У феодальному ополченні кожне плем'я складало Тюмен (до 10 тис. Воїнів). Панівним племенем було плем'я киник. З нього вийшла династія Сельджукідів. Звичайне право - тюре залишалося у Огузів основним законом держави поряд з мусульманським правом. Претендент на престол повинен на бути обов'язково з династії Сельджукидів. Було потрібно визнання його вождями і знаттюогузьких племен. Для цього збирався з'їзд - курултай. У Малій Азії Сельджукидів встановили систему військових ленів - ікта. Земля -як кочового, так і осілої знаті. Крім того, були землімульковів, власники яких не були зобов'язані нести службу султану, і землі вакфние, що належали мусульманському духовенству. Землі султана іменувалися хасс.

Беї - васали султана - перебували в різному становищі.Найбільшими містами Малої Азії в цей час були Конья, Кайсері і Сівас. Чисельність їх населення доходила до 100 -120 тис. Осіб. У XIII в. важливим еко-номческім центром став Стамбул.Особливий вплив в містах набуло братство ахіев. Своєю метою воно мало участь в «священної війни з невірними».

Результатом зростання феодальної ренти і податків стало народне повстання 1239 р На чолі повстання став дервішеських шейх, шиїт Баба Ісхак. Він оголосив себе «посланником аллаха», закликавши селян і кочівників до повстання проти сельджукского султана-суніта.З великими труднощами султану Кей-Хюсрева II вдалося придушити повстання. Сім'ї всіх учасників були перебиті. У живих залишилися лише діти до трирічного віку.

Зростання феодальної роздробленості, повстання надзвичайно послабили Румський султанат. У 1243 монголи розбили сельджукской військо в битві біля Кесе-Дагу. Кей-Хюсре II визнав себе васалом монгольського «великого хана». Незабаром володіння Румского султанату були розділені на дві частини. У своїх володіннях султан виявився також в руках візира, який був ставлеником монгольського хана. Монгольський намісник перебував в Аксараї. До 1307 р Румський султанат остаточно розпався на ряд еміратів.

 

Утворення османської держави, турецькі завоювання 14ст.

У XIV—XV ст. у Південно-Східній Європі відбувалися події, які привели до серйозних наслідків в історії цивілізацій Заходу й Сходу. На зміну православній Візантійській імперії, що занепадала, прийшла Османська імперія — деспотична мусульманська держава, володіння якої розкинулися на трьох частинах світу. Наприкінці Середньовіччя турки-османи відіграли визначну роль в історії європейських й азіатських народів.

Як розповідає легенда, у XIII ст. 400 кибиток турків-османів, витіснених монголами із Середньої Азії, осіли в західній частині півострова Мала Азія на кордоні з Візантією, розшматованою Четвертим хрестовим походом. Спочатку виникло невелике турецьке князівство (бейлик) на чолі з беєм Османом I (1258—1324). Так був покладений початок османської історії.

Прикриваючись прапором джихаду, турки-османи постійно здійснювали грабіжницькі набіги на землі роздробленої Візантії. Влітку 1302 р. Осман I здобув першу велику перемогу над імператорським військом у відкритому бою. Цю подію вважають початком політичної історії турецької держави.

Незабаром правитель турецької держави Орхан I (1326—1359) проголосив себе султаном. Цей титул підвищував його авторитет у внутрішній і зовнішній політиці. Султан мав величезну владу, був світським і духовним правителем країни, заступником, виконавцем і тлумачем Корану: «Султан — тінь Бога на Землі».

Проте в турецькій державі не існувало закріпленого законом беззаперечного права старшого сина на престол. Отже, будь-який син султана міг претендувати на трон. Тому історія всіх відомих султанів починається жахливими сценами братовбивства.

Перші османські султани «священну війну» за віру спрямовували не на знищення, а підкорення православного населення. Османи виступали як заступники православних християн. Султан, дотримуючись ісламських традицій, гарантував збереження життя й власності православних християн, а також іудеїв за умови покірності й сплати подушного податку. Іновірцям надавали широкі права в організації життя своїх общин.

Османська Туреччина перетворилася на типову східну деспотію — державу з необмеженою владою правителя.На Балканах не вгасала затяжна війна всіх проти всіх. Бойові дії велися на території ослабленої Візантії, Болгарського царства, Сербського королівства. У кожній із держав тривали нескінченні війни за престол між різними угрупованнями феодалів. Болгарський літопис повідомляє, що в середині XIV ст. візантійський імператор запропонував сербському королю й болгарському царю укласти союз проти турків-османів, але отримав таку відповідь: «Коли прийдуть до нас турки, тоді й будемо захищатися від них». Крім того, Балкани стали ареною гострого протистояння двох гілок християнства — православ’я й католицизму.

Уже в 1361 р. турки захопили давнє болгарське місто Адріанополь, яке назвали Едірне й оголосили новою столицею своєї держави. Болгарський цар визнав себе васалом султана. За його прикладом вчинили й інші правителі балканських країн. Хвиля вдалих завоювань і захоплень тривала.

У 1389 р. на Косовому полі, у долині поблизу міста Приштина, розгорнулася запекла битва. Проти османів виступило союзне воїнство, до складу якого входили дружини сербських феодалів, очолювані князем Лазарем, а також загони албанців, болгар, боснійців, валахів, угорців і поляків. Слабкою ланкою союзного війська була повна відсутність єдності

Опір туркам продовжив талановитий угорський воєвода ЯношХуньяді (1387—1456). Він завдав османам кілька відчутних поразок. Однак Хрестовий похід 1444 р. під його керівництвом закінчився провалом. Проте боротьба, яку вів непримиренний Янош, на 70 років відсунула османське завоювання Угорщини.

Таким чином, до початку XV ст. турки почували себе господарями Балкан. У 1400 р. вони взяли в облогу Константинополь, і здавалося, що доля візантійської столиці й залишків імперії вирішена. Проте вторгнення в Туреччину войовничого правителя Самарканда Тимура несподівано відсунуло загибель Візантії ще на півстоліття. Війська двох завойовників Баязида й Тимура в 1402 р. зійшлися в смертельній битві під Анкарою. 150-тисячне військо Тимура буквально розтоптало турецьку піхоту, а сам султан опинився в ганебному полоні. Так, незламна держава османів розпалася й на 20 років поринула в смуту.

 


Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 504; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!