Тема 14. Національно-демократична революція та громадянська
Війна (1917-1920)
Ключові слова:протиріччя, двовладдя, ради, тривладдя,
національний конгрес, універсали, секретаріат, більшовики,
з’їзд, угода, окупація, переворот, авторитаризм, гетьманат,
консерватизм, директорія, анархія, громадянська війна,
“воєнний комунізм”.
Національна революція 1917-1920 рр. тісно пов’язана з історією українського народу, випливає із закономірностей багатовікового розвитку українства, поєднавши національно-визвольний і державницький аспекти. Її трагічні наслідки зумовлені спробами тогочасних лідерів нації розірвати пов’язані між собою складові цілісного революційного процесу, серію практичних прорахунків, провалом планів, накреслених на початок революційного руху.
Центральна Рада та її діяльність. Утворення УНР. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні. Режим гетьмана П. Скоропадського (Гетьманат в умовах німецької окупації). Правління Директорії. Перемога більшовицьких сил над білогвардійськими і польськими військами. Утворення УСРР.
Література:
1. Андрусишин Б.І. Церква в Українській Державі 1917-1930 рр. (доба Директорії): Навч. посібник.- К., 1997.
2. Анатомия революции. 1917 год в России: массы, партии, власть.- СПб., 1994.
3. Андрусишин Б.І. У пошуках соціальної рівноваги. Нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр.- К., 1995.
|
|
|
4. Беспечный Т.А., Букреева Т.Т. Нестор Махно. Правда и легенды.- Донецк, 1996.
5. Булдаков В. Красная смута. Природа и последствия революционного насилия.- М., 1997.
6. Верстюк В. Українська Центральна Рада.- К., 1997.
7. Білодід О., Панченко В. Павло Скоропадський і Україна.- К., 1997.
8. Гунчак Т. Симон Петлюра.- К., 1997.
9. Кондратюк В.О., Буравченкова С.Б. Українська революція: здобутки і втрати в державотворчих змаганнях (1917-1920 р.р.): Навч. посібник.- К., 1998.
10. Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР.- Львів, 1995.
11. Павленко Ю., Храмов Н. Українська державність у 1917-1919 рр. (історико-генетичний аналіз).- К., 1995.
12. Павлюченков С.А. Военный коммунизм в России. Власть и массы.- М., 1997.
13. Шамбаров В. Белогвардейщина. Современный взгляд.- М., 1999.
Центральна Рада та її діяльність. Утворення УНР
Світова війна загострила усі протиріччя, що існували у Російській імперії: між капіталістичним і феодальними укладами, буржуазією і робітниками, буржуазією і поміщиками-дворянами, царатом і суспільством, імперією і національними окраїнами - внутрішніми колоніями тощо. Названі протиріччя зумовили повалення царизму, Лютневу демократичну революцію. Влада у Росії опинилася у Тимчасового уряду, який отримав мандат на владу від ПетроградськоїРади робітничих і солдатських депутатів на час до скликання Установчих Зборів.
|
|
|
В Україні процес формування влади мав свою специфіку. Якщо в Росії склалося двовладдя, то в Україні – тривладдя. Поруч зі структурами російського Тимчасового уряду і Радами постала Українська Центральна Рада (УЦР), що була утворена 4(17) березня 1917 р. представниками ряду політичних партій та політичних блоків: Товариства українських поступовців (ТУП), Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) та ін. Головою УЦР був обраний професор-історик М.С. Грушевський.
6-8 квітня 1917 р. відбувся Український національний конгрес, в якому взяли участь делегати з багатьох губерній України, а також з Петрограду, Москви, Кубані, Криму, де було багато українців. Конгрес ухвалив утворення Центральної Ради, як вищої законодавчої влади. У червні 1917 р. утворено виконавчий орган Центральної Ради — Генеральний секретаріат (уряд), який очолив письменник В. К. Винниченко.
У своєму І Універсалі (10 червня 1917 р.) УЦР проголосила автономію України у складі оновленої Росії. Однак під тиском Тимчасового уряду УЦР змушена була прийняти II Універсал (3 липня 1917 р.), де відмовлялася від автономії до скликання Всеросійських Установчих Зборів.
|
|
|
Після повалення більшовиками Тимчасового уряду та утворення Раднаркому на чолі з В.І. Леніним (25—26 жовтня 1917 р.) Центральна Рада проголосила себе вищою владою в Україні, зайняла антибільшовицьку позицію і прийняла ІІІ Універсал (7 листопада 1917 р.). У цьому документі говорилося про: утворення Української Народної Республіки (УНР) у складі Російської Республіки; передачу землі селянам; введення 8-годинного робочого дня; державний контроль над виробництвом; демократичні свободи тощо. Однак у здійсненні своїх рішень УЦР проявила повільність та непослідовність, що зменшило її авторитет і призвело до зростання більшовицького впливу в Україні.
14.2. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні
Утворення самостійної УНР не входило у плани більшовиків, бо вони мали свої наміри щодо новоствореної Української держави. Більшовики починають агітацію проти УЦР, Обласна конференція РСДРП(б) Донецького і Криворізького басейнів проголосила Центральну Раду ворогом трудящих і висловилася за скликання Всеукраїнського з'їзду Рад.
|
|
|
Однак Центральна Рада спромоглася в останню мить перехопити ініціативу скликання з'їзду Рад і створити на ньому більшість з числа своїх прихильників. У відповідь більшовицькі делегати разом із лівими есерами, деякими українськими соціал-демократами і безпартійними переїхали до Харкова. Вони об'єдналися з делегатами з'їзду Рад Донбасу і Криворіжжя й конституювалися в І Всеукраїнський з'їзд Рад.
І Всеукраїнський з'їзд Рад (11–12 грудня) проголосив Україну республікою Рад. Обраний з'їздом Центральний виконавчий комітет (ЦВК) утворив радянський уряд – Народний секретаріат. Його фактичним головою стала Є. Б. Бош.
Встановлення Радянської влади відбулося на протязі останніх днів 1917 - січні 1918 р. Так, 29 грудня 1917 р. радянська влада перемогла у Катеринославі, 9 січня 1918 р. – у Житомирі, 16 січня почалося збройне повстання проти Центральної Ради у Києві на заводі «Арсенал», яке було придушено.
У своєму IV Універсалі (9 січня 1918 р.) Центральна Рада проголосила УНР незалежною. Утворила новий уряд — Раду народних міністрів на чолі з В.О. Голубовичем. Однак вона не спромоглася зупинити наступ Червоної Армії на Київ. Під впливом більшовицької агітації війська УНР або відмовлялися воювати з червоногвардійцями, або переходили на їхній бік. Авантюрна спроба Центральної Ради перетнути шлях більшовицьким силам на Київ за допомогою студентів і гімназистів призвела до загибелі останніх. 28 січня більшовицькі війська увійшли до Києва, який став столицею Радянської України.
Після вигнання з Києва уряд Центральної Ради підписав 26 січня 1918 р. у Бресті угоду з державами німецького блоку. Згідно з цією угодою УНР зобов'язувалася постачати продовольство, а Німеччина і Австро-Угорщина - надати Центральній Раді дипломатичну і воєнну допомогу у боротьбі проти більшовицьких сил. Радянська Росія не мала сил, щоб протидіяти Німеччині, а тому змушена була підписати також 3-го березня 1918р. у Бресті угоду, згідно з якою, зокрема, визнавала Центральну Раду і окупацію України німецькими і австро-угорськими військами.
Центральна Рада і її уряд віддали Україну під владу окупантів і втратили авторитет серед широких верств українського народу. Німецьке командування почало схилятися до пошуків встановлення альтернативної влади в Україні, розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати стабільних поставок продовольства до Німеччини. Консерватизм німецького генералітету врешті-решт став базою для зближення німецької воєнної адміністрації та колишнього царського генерала П. Скоропадського. Німецька сторона невдовзі саме на нього і зробила ставку.
День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради, яка без бою віддала владу в руки П. Скоропадського, проголошеного на з’їзді земельних власників гетьманом України. Жодних політичних актів масового громадського протесту проти державного перевороту історичні джерела не зафіксували. В останній день свого існування Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, згідно з якою Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція гарантувала широкі громадянські свободи, права національним меншинам.
Отже, доба Центральної Ради продемонструвала гаму сильних і слабких сторін української демократичної революції. До перших слід віднести відродження нації, її швидку, хоч і недостатню політизацію, проголошення Української Народної Республіки. До других - відсутність боєздатної армії, адміністративного апарату, необхідного політичного, державного досвіду в керівників Центральної Ради, Не були реалізовані соціальна і аграрна програма; широким трудящим масам бракувалорозвиненої національноїі політичної свідомості, розуміння необхідності побудови власної держави. Ідея державності не посіла гідного місця в українській ментальності.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 322; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!