Поступове обмеження автономії України в період гетьмануванняІ.Скоропадського (1708-1721) та правління І Малоросійської колегії (1721-1727).
А)Скоропадський належав до тієї групи вищої старшини, що цілком підтримувала Гетьмана Івана Мазепу, з яким він був пов'язаний і особистою приязню. 1706 Гетьман Іван Мазепа призначив Скоропадського на уряд полковника Стародубського, особливо важливий в обставинах Північної війни й союзу України зі Швецією; було відомо, що він готував Скоропадського на свого наступника. 1708 року Іван Мазепа, вже зі шведського табору, писав Скоропадському, щоб він старався «московське військо зі Стародуба іскоренити». Цей лист був перехоплений росіянами, й Скоропадський фактично був заарештований у московському таборі. Не мавши іншого кандидата (Данило Апостол, хоч і ворог Мазепи, пішов з ним до шведів, а Павло Полуботок не користався довір'ям Петра І), Петро Романов погодився на кандидатуру Скоропадського, який і був формально обраний на гетьмана у Глухові 6 листопада 1708. Але Петро І ніколи цілком не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд.
Полтавська перемога Московії розв'язала руки Петрові І щодо України. Країна, спустошена війною, епідемією чуми, стала територією російської військової окупації. Росія не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місцевого населення, але щораз більше втручалася у внутрішні справи України, які перед тим належали до компетенції гетьманського уряду. Козацьке військо було передане під командування російських генералів, а гетьманська артилерія, насамперед із Коропа, була вивезена до Росії. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), московський резидент (спершу А. Ізмайлов, а потім Вініус і Ф. Протасьев) наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах. Романов не тільки залишив за собою виключне право призначати генеральську старшину й полковників (а іноді навіть і сотників), але й наставляв на ці уряди іноземців та навіть іновірців: росіян, молдаван, сербів, поляків.
|
|
|
Терор супроти мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і нахабна роздача награбованого російським вельможам, створення в Україні величезних латифундій Олександра Меншикова, чужих достойників й обмеження права земельних надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військових укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дон) і нової російської столиці Петербургу — все це буквально паралізувало діяльність українського уряду.
|
|
|
Нарешті, 1722 року Петро І утворив Малоросійську колегію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Московського царства в Україні по 1709 р. набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.
Б) Малоросійські колегії
Перша Малоросійська колегія (1722 – 1727 рр.
Російський уряд обґрунтовував створення колегії в Україні посиланням на договірні статті Богдана Хмельницького. Робилось посилання на редакцію Переяславського договору, де в одному з пунктів мова йшла про можливість перенесення судових справ українського населення до воєводського суду. Але в жодній з редакцій договору не містилось зазначених положень, навпаки в усіх варіантах договору закріплялись гарантії невтручання царської адміністрації в українське судочинство. Такими ж безпідставними були твердження російського уряду щодо конституйованих договором 1654 р. фінансових повноважень воєвод в Україні. Усіх пунктів договору на які посилалась Москва для легітимізації свого рішення насправді не існувало. Таким чином Москва не мала ніяких юридичних підстав для запровадження колезького управління в Україні. Тому створення Малоросійської колегії було протиправним актом.
|
|
|
Компетенція колегії визначалась в інструкції Сенату від 16 травня 1722р. Ось основні напрями діяльності:
• Приймати на розгляд та вирішувати судові справи, подані до колегії на апеляцію;
• Встановити податки і слідкувати за їх надходженням в царську скарбницю;
• З зібраних коштів організувати видатки традиційні видатки і звітувати про них Сенату;
• Перешкоджати старшині обтяжувати людей примусовими роботами і податками;
• Контролювати квартирування рос. Військ, щоб вони не обтяжували населення;
|
|
|
• судити за позовами українців на росіян і навпаки
• контролювати адмін. діяльність гетьмана і Ген. військ. Канцелярії.
Таким чином колегія мала чітку соціальну спрямованість, для створення видимості заступницьких функції - типу малоросійський народ так гноблять, а ми створимо колегію щоб відстояти їх права.
Справжні мотиви і ф-ції колегії відрізнялись від офіційно здекларованих. Існувала таємна інструкція для президента колегії Вельямінова:
• з’ясувати походження всіх податкових зборів, куди вони надходять і хто ними користується, які податки обтяжливі які ні.
• з’ясувати які і як податки можна ввести
• здійснювати політичний нагляд в Україні
Склад Малоросійської колегії: президент, 4 радники, 2 асесори; з 1726 р. 3 радники 3 асесори. Один і зрадників постійно виконував функції віцепрезидента. Всі росіяни. Президент постійний, члени присутності мали переобиратись кожного року. Членів присутності колегії призначали з штабних офіцерів в Україні, і їх затверджував Сенат. На перевиборах членів присутності відбувся конфлікт між Вельяміновим і київським київським генерал-губернатором Трубецьким. З 1726 р. членів присутності не переобирали.
Спочатку обов’язки членів присутності не розділялись, але з 1726 р. вже кожан мав свою сферу діяльності:
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 364; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!