Поняття оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
Оперативно-розшукова діяльність, згідно з Законом „Про оперативно-розшукову діяльність" - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контр-розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Ця діяльність ґрунтується на принципах законності, додержання прав і свобод громадян та юридичних осіб.
Законами України ця діяльність покладена на правоохоронні органи спеціального призначення.
Зокрема в системах:
- органів внутрішніх справ
а) кримінальну міліції;
б) спеціальну міліції;
в) спеціальну підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю;
г) оперативно-розшукові підрозділи ДАІ.
- органів служби безпеки
а) розвідку;
б) контррозвідку;
в) військова контррозвідку;
г) підрозділи захисту національної державності;
ґ) підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю;
д) підрозділи оперативного документування; є) оперативно-технічний підрозділ;
- прикордонних військ - підрозділи з оперативно-розшукової роботи;
- органів державної податкової служби - оперативні підрозділи податкової міліції;
- управління державної охорони - підрозділи оперативного забезпечення охорони;
- органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань - оперативні підрозділи;
- інших.
Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами не допускається.
|
|
|
Оперативно-розшукові заходи можуть проводитись тільки з метою захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини і громадянина, власності, забезпечення безпеки суспільства і держави від злочинних посягань. Заборонено проводити такі заходи в інтересах будь-якої політичної партії, громадського і релігійного об'єднання. Основними завданнями,на вирішення яких можуть бути спрямовані оперативно-розшукові заходи є:
- пошук, попередження і розкриття злочинів, а також виявлення та встановлення осіб, що їх готували і вчиняли;
- здійснення розшуку осіб, що переховуються від органів дізнання слідства і суду, ухиляються від кримінального покарання, а також розшуку безвісти зниклих;
- пошук і фіксація даних про розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій;
- отримання інформації в інтересах безпеки суспільства і держави. Органи, які виконують оперативно-розшукову діяльність, мають право
також збирати інформацію, що становить державну таємницю, про об'єкти, які створюють підвищену небезпеку тощо.
|
|
|
Повний перелік цих заходів наведено у статті 8 Закону „Про оперативно-розшукову діяльність". Зокрема оперативні підрозділи мають право:
1. опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;
2. проводити контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності;
3. брати участь у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та окремих осіб;
4. витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів;
5. проводити операції із захоплення озброєних злочинців, припинення тяжких злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб;
6. відвідувати житлові та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких провадиться перевірка;
7. негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки;
|
|
|
8. здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співпрацює з ним, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості. Зазначені особи не несуть відповідальності, якщо вони діяли з метою необхідної оборони чи у випадку потреби;
9. знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;
10. контролювати, шляхом відбору за окремими ознаками, телеграфно-поштові відправлення;
11. здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;
12. мати гласних і негласних штатних працівників;
13. встановлювати конфіденційну співпрацю з особами на добровільних засадах;
14. отримувати від юридичних та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, які готуються або вчинені, та про загрозу безпеці суспільства і держави;
15. використовувати, за згодою адміністрації, службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб - житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;
|
|
|
16. створювати, з метою конспірації, підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів;
17. створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи;
18. застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених Законами "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про прикордонні війська", "Про управління охорони вищих посадових осіб України".
Виконання оперативно-розшукових заходів, що не вказані у вищенаведеному переліку, оцінюється як порушення закону.
У чинному законодавстві України про оперативно-розшукову діяльність (далі ОРД) відсутня окрема норма, яка б встановила вичерпний перелік оперативно-розшукових заходів з розкриттям їх змісту та порядку здійснення. Оперативно-розшукові заходи лише в загальній формі вказані в ст. 8 Закону про ОРД, яка встановлює права підрозділів, що її здійснюють. Вичерпний перелік цих заходів, їх зміст та порядок здійснення вказаний та регламентований у відомчих нормативно-правових актах.
Згідно зі ст. 8 Закону про ОРД одні оперативно-розшукові заходи проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. До них належать: проникнення до житла чи до іншого володіння особи; зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів отримання інформації (п. 9); контролювання шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень (п. 10). За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.
Інші оперативно-розшукові заходи проводяться за рішенням керівника оперативно-розшукового органу, наприклад, контрольна та оперативна закупівля і постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі й заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів противоправних діянь (п. 2); здійснення візуального спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів (п. 11) та ін. Закон про ОРД не вимагає, щоб за результатами зазначених оперативно-розшукових заходів складався протокол. В оперативно-розшуковій практиці їх результати оформляються зведенням, рапортом, довідкою та ін. Можуть вони оформлятися й протоколом. Але протоколи цих оперативно-розшукових заходів не можуть бути використані як докази у кримінальному судочинстві, оскільки на це немає вказівки в законі. Вони можуть відповідно до пунктів 1 і 2 ст. 10 Закону про ОРД бути використані лише для вирішення питання про порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій та для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі відповідно до вимог, встановлених КПК. На практиці, наприклад, результати здійснення візуального спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів залучаються у кримінальний процес і є таким джерелом фактичних даних, як документ.
Відмінністю протоколу оперативно-розшукового заходу, про який вказується в ч. 2 ст. 65 КПК, від зведення, меморандуму, довідки, рапорту та ін. є не лише те, що він визначається як самостійний вид джерела фактичних даних у кримінальному процесі, а й те, що такий протокол за змістом повинен відрізнятися від вказаних оперативно-розшукових документів. Вбачається, що він повинен складатися не співробітниками оперативно-технічних підрозділів, які відповідно до відомчих нормативно-правових актів складають зведення, меморандуми тощо, а на їх основі та з опрацюванням аудіо-, відеоматеріалу оперативним співробітником, у провадженні якого знаходиться оперативно-розшукова справа.
Виходячи із загальних вимог, які ставляться до доказів у кримінальному процесі, протоколи оперативно-розшукових заходів повинні відповідати тим же вимогам, що й протоколи слідчих дій (ст. 85 КПК), за винятком того, що в ході оперативно-розшукових заходів не беруть участі поняті.
До протоколу можуть бути додані матеріальні (фізичні) носії інформації (фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали), які пояснюють його зміст.
Слід мати на увазі, що відповідно до ст. 68 КПК України органами досудового слідства, прокурором та судом можуть бути допитані як свідки всі особи, які проводили оперативно-розшуковий захід, складали й підписували протокол оперативно-розшукового заходу і відносно яких є дані, що їм відомо обставини, які мають відношення до справи, а також витребувані технічні засоби, пристрої тощо, за допомогою яких фіксувалися ці фактичні дані.
З метою нерозголошення відомостей про осіб, які проводили оперативно-розшуковий захід та брали в ньому участь, до них слід було б застосовувати ті засоби захисту, як і щодо осіб, які підлягають захисту в кримінальному процес (ст. 52-3 КПК).
Видається, що протоколи з відповідними додатками до них, складеним уповноваженими органами за результатами їх оперативно-розшукових заходів повинні направлятися органу дізнання, слідчому, прокурору чи суд; постановою начальника органу, який здійснював оперативно-розшуковий захід у постанові керівника органу, який проводив оперативно-розшуковий захід повинні зазначатися підстави проведення такого заходу, наявність відповідного дозволу суду, місце, дата і час отримання інформації та ознаки злочину, що містяться в зафіксованих фактичних даних.
У додатках до протоколу оперативно-розшукового заходу повинен бути складений опис документів і предметів із зазначенням їх індивідуальних ознак. Можливе подання матеріалів у копіях, у тому числі й перенесення найбільш їх важливих моментів (розмов, сюжетів) на єдиний носій, що обов'язково зазначається в супровідних документах чи протоколі. Оригінал в цьому разі повинен зберігатися в оперативно-розшуковому підрозділі до завершення судового розгляду справи та набрання вироком законної сили.
Після визначення належності та допустимості протоколи оперативно-розшукових заходів та додатки до них можуть залучатися до кримінальної справи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора чи ухвалою суду, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа. Якщо зазначені протоколи не можуть бути використані в кримінальній справі як докази, то ї використовують відповідно до ст. 10 Закону про ОРД як орієнтуючу інформацію для планування та проведення слідчих дій, висування версій тощо.
Протоколи оперативно-розшукових заходів та додатки до них оцінюються за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Особливість їхньої оцінки полягає в тому, що при оцінці фактичних даних, отриманих в ході ОРД, орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд повинні також з'ясовувати: •
- чи відповідають оперативно-розшукові заходи цілям і завданням ОРД (ст. 1 Закону про ОРД);
- чи уповноваженим на те суб'єктом ОРД проведені оперативно-розшукові заходи (ст. 5 Закону про ОРД);
- чи передбаченими законом заходами отримані матеріали ОРД (ст. 8 Закону про ОРД);
- чи передбачені законом підстави для проведення оперативно-розшукових заходів (ст. 6 Закону про ОРД);
- чи у встановленому порядку проведені оперативно-розшукові заходи (статті 8, 9, 9і, 92 Закону про ОРД);
- чи у встановленому порядку оформлені результати оперативно-розшукових заходів.
Дізнання - це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.
Органи дізнання - це органи оперативно-розшукової та адміністративної юрисдикції, які наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій (виконують процесуальну функцію розслідування). (Докладніше див. главу З "Учасники кримінального процесу")
Таким чином можна відзначити більш конкретне поняття органу дізнання.
Орган дізнання - це керівник державної установи чи сама установа в особі її керівника, на яких законом покладено обов'язок провадити кримінально-процесуальну та іншу діяльність у зв'язку з наявною в них інформацією про можливе вчинення злочину.
Згідно ст. 101 КПК органами дізнання є:
1) міліція;
1-1) податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховування валютної виручки;
2) органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;
3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах;
3-1) командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;
4) митні органи - в справах про контрабанду;
5) начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;
6) органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;
7) органи прикордонної служби - у справах про порушення державного кордону;
8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Разом з тим, службу правопорядку у Збройних Силах України, на яку покладено, зокрема, виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об'єктах; запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби); провадження у встановленому законом порядку дізнання у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини; забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені дотримання у дисциплінарному батальйоні; сприяння у межах своєї компетенції іншим органам дізнання, органам попереднього (досудового) слідства та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідально до законів обов'язків тощо.
Формами реалізації повноважень органу дізнання у кримінальному процесі України є:
1. проведення перевірки заяв і повідомлень про злочини і у відповідності з законом винесення відповідних рішень за результатами перевірки;
2. за наявності законних повноважень - здійснення оперативно-розшукової діяльності з розкриття злочинів і розшуку підозрюваних і обвинувачених;
3. проведення дізнання з кримінальних справ;
4. виконання разових доручень слідчих;
5. участь у розслідуванні кримінальних справ у складі слідчо-оперативних груп.
Дізнання провадиться органами дізнання, переліченими в ст. 101 КПК, а фактично - призначеною начальником органу дізнання особою з затвердженням ним найважливіших рішень у справі (про проведення обшуку, обрання запобіжного заходу тощо). Для забезпечення повного та об'єктивного розслідування начальник органу дізнання має право без погодження з прокурором передати справу для подальшого провадження дізнання іншій особі або ж прийняти справу до свого провадження. Звідси слід звернути увагу на такі наступні моменти:
1. орган дізнання не має права розслідувати справу в повному обсязі зі складанням підсумкового процесуального документа й передачею матеріалів до суду. Дізнання може лише передувати досудовому слідству, але не замінювати його;
2. Згідно зі ст.. 109 КПК, дізнання закінчується складанням постанови про направлення справи для проведення досудового слідства, яка затверджується прокурором. Як виняток із цього загального положення, орган дізнання за наявності обставин, що передбачені в ст. 6 КПК, виносить остаточне рішення - мотивовану постанову про закриття кримінальної справи, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві;
3. орган дізнання одночасно з розслідуванням кримінальної справи може проводити і оперативно-розшукову діяльність, тому що для органів дізнання розслідування - це не одна і не основна функція;
4. затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину здійснюється згідно ст. 106 КПК.
Згідно ст. 108 КПК видами дізнання є:
- у справі про злочин, що не є тяжким, у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, котра вчинила злочин. Якщо особу не встановлено, дізнання зупиняється згідно ст. 209 КПК /ч. 1ст. 108 КПК/;
- у справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин - у строк не більше десяти днів з моменту порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 108 КПК);
- у разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу згідно ст. 165-2 КПК, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу /ч. З ст. 108 КПК/.
(ВИНЯТОК- згідно з ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства капітан може затримати особу, яка підозрюється у вчиненні на судні кримінально-карного діяння, до передачі її відповідним правоохоронним органам у першому порту України. За необхідності капітан судна може направити цю особу й матеріали дізнання в Україну на іншому судні, зареєстрованому є Україні).
Діяльність органів, які провадять дізнання, розрізняється залежно від того, діють вони у справах про злочини, які закон відносить до тяжких або особливо тяжких, чи у справах, які не є тяжкими або особливо тяжкими. Враховуючи, що у новому Кримінальному кодексі України мас місце класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості (ст. 12 КК), варто було б і в ст. 104 КПК (як це зроблено в ст. 108 КПК) закріпити вказівку на „особливо тяжкі злочини".
У справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи (ст. 108 КПК).
Варто мати на увазі, що згідно з ч. З, якою було доповнено ст. 108 КПК, у разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому ст. 1652 КПК, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу. Однак, на нашу думку, строк провадження дізнання в цілому в таких випадках не повинен перевищувати закріпленого в ч. 1 ст. 108 КПК. Тобто, якщо після обрання запобіжного заходу залишилося менше п'яти діб до закінчення десятиденного терміну з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, то справа все ж повинна бути передана з дотриманням строку, вказаного в ч. 1 ст. 108 КПК. Коли ж запобіжний захід обирається до особи, яка вчинила злочин, зразу ж після її встановлення, то процесуальна дієздатність органу дізнання обмежується лише п'ятиденним строком.
Органи дізнання, крім розслідування злочинів у формі дізнання, виконують і ніші дії кримінально-процесуального характеру:прийняття і перевірку заяв та повідомлень про злочин (статті 94-100 КПК); проводять досудову підготовку матеріалів у протокольній формі (статті 425-429 КПК); здійснюють провадження слідчих і розшукових дій у порядку виконання доручення слідчого чи прокурора (ч. 4 ст. 104, ч. 3 ст. 114, стати 118 227 КПК); надають допомогу слідчим при провадженні ними окремих слідчих дій (ч. З ст. 114 КПК). У зв'язку із внесенням змін і доповнень до КПК до вказаного переліку слід додати ще один вид процесуальної діяльності органів дізнання - виконання судових доручень (ст. 315-1 КПК).
Останніми змінами і доповненнями до КПК передбачено розширення компетенції особи, яка провадить дізнання. Зокрема, ч. 3 ст. 66 КПК передбачає можливість дізнавача в справі, яка знаходиться в його провадженні, доручати підрозділам що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у справі.
Форми закінчення дізнання: передача справи слідчому; закриття справи.
Після передачі справи слідчому орган дізнання зобов'язаний виконувати окремі доручення слідчого щодо провадження слідчих та розшукових дій, а якщо у справі про тяжкий злочин особа, яка його вчинила, не була встановлена, - здійснює оперативно-розшукові дії, не очікуючи вказівок слідчого, аж до розкриття злочину.
У справах про злочини, що не є тяжкими, органи дізнання можуть в разі не встановлення особи, яка вчинила злочин призупинити провадження в справі і вживати заходів до розкриття злочинів у порядку оперативно-розшукової та адміністративної діяльності,
Слід зауважити, що згідно зі ст. 12 Кримінального кодексу України 2001 року залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.
Отже, до справ про тяжкі та про особливо тяжкі злочини слід відносити справи про злочини, за які законом передбачається відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти і більше років.Відповідно до справ про злочини, що не є тяжкими, слід відносити всі інші злочини, за які передбачається більш гуманне покарання чи позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
У разі порушення справи про злочин, який не є тяжким чи особливо тяжким (злочин, за який може бути призначено покарання менше п'яти років), орган дізнання проводить усі необхідні слідчі та інші процесуальні дії аж до встановлення особи, яка вчинила злочин (арешт, затримання підозрюваного або притягнення особи як обвинуваченого). Після цього, не пізніше ніж у десятиденний строк, орган дізнання передає справу слідчому через прокурора для закінчення розслідування.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 421; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!