ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ, ВИПУСКНОЇ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ ТА ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ
Загальні вимоги до оформлення
2.
|
|
Літературне оформлення курсової, випускної кваліфікаційної або дипломної роботи є важливим елементом її виконання та одним з численних факторів, що враховуються при оцінюванні під час захисту.
Робота повинна бути виконана тільки машинописнимспособом за допомогою комп'ютерної верстки (це особливо стосується випускних робіт) на одній стороні листа білого папера формату А4 через полуторний міжрядковий інтервал (при комп'ютерному наборі розмір шрифту в текстовому редакторі Microsoft Word - 14).
Текст роботи варто друкувати відповідно до наступних розмірів:
| : |
■ ліве поле - 30мм
■ верхнє і нижнє поле - 20мм
■ праве поле - 10 мм
Шрифт повинний бути чітким, рядок - чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту повинна бути однаковою. Вписувати в текст роботи окремі слова, формули, умовні знаки допускається чорною пастою.
Помилки, описки або графічні неточності, виявлені в процесі написання роботи, можна виправляти тільки шляхом зафарбовування білою фарбою (коректором) і нанесенням на цьому місці виправленого тексту. Кількість таких виправлень повинна бути мінімальною.
Випускні роботи подаються тільки у твердому плетінні.
Курсові та випускні роботи повинні бути виконані державною мовою.
Назви структурних частин роботи (розділів та параграфів) друкуються прописними літерами симетрично до тексту. Розділи прийнято нумерувати римськими цифрами, а параграфи - арабськими. Підпункти параграфів друкуються малими літерами (крім першої прописної) з абзацу. Крапку наприкінці назви не ставлять. Якщо назва складається з двох чи більше речень, їх розділяють крапкою.
|
|
|
Підпункти параграфів нумерують у межах параграфів, їхній номер складається з номера параграфу та порядкового номера підпункту, між якими ставлять крапку. Наприкінці номера підпункту повинна стояти крапка, наприклад: «1.1.» чи «1.3.».
Назви не повинні бути останнім рядком на сторінці. Відстань між назвою розділу або назвою параграфа і текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам. Кожний розділ варто починати з нової сторінки.
Першою сторінкою є титульний лист. Титульний лист включають у загальну нумерацію сторінок, але номер сторінки на ньому не ставлять. На наступних сторінках номер проставляють угорі сторінки без крапки наприкінці.
Правила запису кількісних числівників
Однозначні кількісні числівники, якщо при них немає одиниць виміру, пишуться словами. Наприклад: п'ять верстатів (не: 5 верстатів), на трьох прикладах (не: на 3 прикладах).
Багатозначні кількісні числівники пишуться цифрами, за винятком числівників, якими починається абзац. Такі числівники пишуться словами.
|
|
|
При перерахуванні однорідних чисел (величин та відносин) скорочене або повне позначення одиниці виміру ставиться тільки після останньої цифри. Наприклад: 3, 14 та 25 осіб.
Кількісні числівники при записі арабськими цифрами не мають відмінкових закінчень, якщо вони супроводжуються іменниками. Наприклад, на 20 сторінках (не: на 20-ти сторінках).
При написанні порядкових числівників потрібно дотримуватися наступних правил. Однозначні та багатозначні порядкові числівники пишуться словами. Наприклад, третій, тридцять четвертий, двохсотий.
Порядкові числівники, що входять до складу складних слів, у наукових текстах пишуться цифрами. Наприклад, 15-бальна шкала.
Порядкові числівники при записі арабськими цифрами мають родові закінчення. Наприклад, тридцятих – 30-х (не: 30-тих), у 53-ому році (не: у 53-тьому), і т.д.
При переліку декількох порядкових числівників родове закінчення ставиться лише один раз. Наприклад, студенти 1 та 2-го курсів.
Порядкові числівники при записі римськими цифрами для позначення порядкових номерів століть родових відмінків не мають. Наприклад, ХХ століття (не: ХХ –те століття).
|
|
|
Порядкові числівники при записі арабськими цифрами не мають родових відмінків, якщо вони стоять після іменника до якого відносяться. Наприклад, рис.2, у табл.5.
Існує також ціла низка скорочень, які досить часто використовуються у письмовій формі наукового мовлення. Наприклад, т(том), н.ст. (новий стиль), ст.ст. (старий стиль), акад. (академік), проф. (професор), ст.викл. (старший викладач), ас.(асистент), доц. (доцент), канд.філол.н. (кандидат філологічних наук), канд.психол.н.(кандидат психологічних наук), стор. (сторінка,) м. (місто), тощо.
Оформлення таблиць
Ілюстрації (схеми, графіки, малюнки) та таблиці необхідно розміщу-вати безпосередньо після тексту, в якому на них є перше посилання, або на наступних сторінках. Ілюстрації (схеми, графіки, малюнки) включаються до загальної нумерації сторінок наукової роботи. Частину такого матеріалу необхідно виносити за межі основних розділів у додаток, з метою уникнення перевантаження додатковим матеріалом загального тексту дослідницької роботи.
Стандартна таблиця складається з наступних елементів: порядкового номеру та тематичної назви; боковика; заголовків вертикальних граф (голівки); горизонтальних та вертикальних граф (основної частини, тобто в прографку).
|
|
|
Логіка побудови таблиці повинна бути такою, що її логічний суб'єкт, або підмет (поняття тих предметів, що у ній характеризуються), повинний бути розташований у боковику, чи в голівці, чи в них обох, але не в прографку, а логічний об’єкт таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується підмет), — у прографку, але не в голівці чи боковику.
Кожна назва над графою повинна відноситися до всіх даних у цій графі, а кожна назва рядку в боковику — до всіх даних цього рядка. Назва кожної графи в голівці таблиці повинна бути по можливості стислою. Варто усувати повтори тематичної назви у назвах графів.
Боковик, як і голівка, повинний бути лаконічним. Слова, що повторюються, варто виносити в об'єднуючі рубрики; загальні для всіх назв боковика слова розташовують у назві над боковиком. Після назви боковика розділові знаки не ставлять.
У прографку всі елементи, що повторюються та відносяться до всієї таблиці, виносять у тематичну назву або назву графи. Однорідні числові дані розташовують так, щоб їхні класи збігалися; неоднорідні дані поміщають кожне в новий рядок; лапки використовують тільки замість однакових слів, що стоять одне під іншим.
Основні назви(заголовки) в самій таблиці пишуть із прописної літери. Другорядні назви(заголовки) пишуться двома способами: з малої літери, якщо вони граматично пов'язані з головною назвою, і з прописної літери — якщо такого зв'язку нема. Заголовки (як другорядні, так і головні) повинні бути максимально точними і простими. У них не повинно бути повторів чи подвійного змісту.
Усі таблиці, якщо їх декілька, нумерують арабськими цифрами в межах усього тексту. Над правим верхнім кутом таблиці розміщують напис «Таблиця...» з вказівкою порядкового номеру таблиці (наприклад, «Таблиця 4») без значка № перед цифрою і крапки після неї. Якщо в тексті наукової роботи є тільки одна таблиця, то номер їй надавати не треба, слово «таблиця» в такому випадку писати не потрібно. Таблиці обов’язково мають тематичні назви, які розташовують посередині сторінки і пишуть із прописної літери без крапки на кінці.
При переносі таблиці на наступну сторінку голівку таблиці варто повторити і над нею помістити слова «Продовження таблиці 5». Якщо голівка громіздка, допускається її не повторювати. У цьому випадку нумерують графи і повторюють їхню нумерацію на наступній сторінці. Назву таблиці не повторюють.
Усі дані, що наводяться в таблицях, повинні бути достовірні, однорідні та перевірені, в основі їхнього угруповання повинні бути істотні ознаки.
Не допускається розміщувати у тексті наукової роботи, без посилання на джерело, таблиці, дані яких уже були опубліковані. Досить часто автори приводять цифровий матеріал у таблицях, коли його зручніше розмістити в тексті. Такі таблиці справляють негативне враження і свідчать про невміння автора дослідження працювати з табличним матеріалом. Тому, перед тим як розмістити якийсь матеріал у вигляді таблиці, варто вирішити, чи не можна представити його в звичайній текстовій формі.
Графіки, малюнки, діаграми також послідовно нумеруються. Кожний повинний мати назву, що пояснює його зміст.
Повторні посилання на таблиці, графіки, діаграми і малюнки в тексті варто вказувати скорочено («див. табл.1» чи «див.рис.5»).
Вимоги до цитування
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу тієї чи іншої теорії варто наводити певні цитати. Правила оформлення цитат наступні:
1. Текст цитати надається у лапках і використовується у тій граматичній формі, у якій він даний у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання.
2. Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення тексту, що цитується та без перекручувань думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручування тексту і позначається трьома крапками. Воно ставиться в будь-якому місці цитати (на початку, середині, наприкінці).
3. Якщо перед опущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається, при цитуванні кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело. У квадратних дужках перша цифра вказує на номер джерела в бібліографічному списку наприкінці роботи, далі через кому вказується сторінка оригіналу, де розміщена узята цитата (наприклад, [12, 135]). Слово «сторінка» ні в повній, ні в скороченій формі не використовується.
4. При непрямому цитуванні (при переказі, при викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, варто бути вельми точним у викладі думок автора і коректним при оцінюванні матеріалу, що викладається, давати відповідні посилання на джерело. У такому випадку посилання на автора здійснюється в квадратних дужках через одну цифру, що позначає номер його роботи в бібліографічному списку. У випадку, коли таких авторів декілька, номери їх праць друкуються через крапку з комою. Наприклад: [63], [14; 21; 50].
5. Цитування не повинне бути ані надлишковим, ані недостатнім, тому що і те й інше знижує рівень наукової роботи.
6. Якщо необхідно виразити відношення автора наукової праці до окремих слів або думок з тексту, що цитується, то після них необхідно поставити знак оклику або знак питання, які ставлять у круглих дужках.
7. Якщо автор наукової роботи, приводячи цитату, виділяє в ній деякі
слова, він повинний це визначити наступним чином: після
тексту, який є поясненням, ставиться крапка, потім вказуються ініціали автора наукової праці, а весь текст ставиться в круглі дужки.
Варіантами таких зауважень або пояснень є наступні: (підкреслено мною. — Л.Л.). При оформленні цитат варто знати правила, пов'язані з написанням прописних та малих літер, а також із уживанням розділових знаків у текстах, що цитуються. Якщо цитата цілком відтворює речення тексту, що цитується, то вона починається з прописної букви у всіх випадках, крім одного — коли ця цитата є частиною речення автора роботи. Якщо цитата відтворює тільки частину речення з тексту, що цитується, то після тексту, після лапок, що відкривають цитату ставлять три крапки. Наприклад:
- Як підкреслює В.М.Комісаров: “...в процесі перекладу функціонують дві мовленнєві системи.”
Якщо текст цитується не за першоджерелом, а за іншим виданням, то посилання варто починати словами «Цит. за:» або «Цит. за ст.:». І далі в квадратних дужках номер джерела і сторінки.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 288; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!