Комунікативна обдарованість: її прояви та розвиток у дошкільному віці.
ТЕМА: Вплив комунікативного середовища на становлення особистості дошкільників
Завдання на пару:
Самостійна робота 10 хв.(2 варіанти – таблички,визначення)
Відповіді по питаннях, які читала на лекції
Есе бо презентація на тему: «Використання інноваційних технологій у ДНЗ для комунікативного розвитку дошкільників». На диску( На парі будете розповідати. ХОРОШІ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ОЦІНЮЮ В 100 БАЛІВ.
Питання за планом:
Середовище дошкільника як фактор соціалізації.
Соціалізація – це багатосторонній процес і як результат – включення
індивіда в соціальні відносини, що здійснюється через засвоєння ним соціального досвіду і відтворення його у своїй діяльності. Соціалізацію дитини можна розглядати як багатоступеневий процес адаптації, розвитку особистості й відмови від наївних дитячих уявлень [5, 135].
У зв’язку з цим, першочергового значення набуває процес початкової соціалізації, коли йдеться про період дошкільного дитинства, дослідженням якого надають особливого місця у науковій теорії і практики. Це являє собою процес опанування дитиною норм, правил, законів суспільного буття, свідоме сприйняття зовнішнього світу й адекватне сприйняття себе в ньому.
Науковці трактують його як період, коли:
- конструюється образ соціального світу;
- розвивається соціальна активність як чинник світо пізнання;
- закладається базис особистісної культури, усвідомлення себе як
|
|
|
індивідуальності;
- формується ставлення до інших людей і до світу в цілому [4].
Ці та інші положення відображено в Законах України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні [6], де дошкільна освіта стає найважливішою базою для впевненого старту у розвитку дитини, як особистості, реалізації прав людини, забезпечення рівних можливостей для отримання якісної освіти. І здобуття такої освіти починається у стінах дошкільного навчального закладу, який повинен стати відповідальним за процес соціального розвитку особистості, покликаним полегшити її входження в широкий світ і розвинути внутрішні сили.
Дитина вчиться бути людиною: пізнає собі подібних, починає розуміти їх,
наслідувати, отримувати за свої дії заохочення чи осудження.
Віддаючи належну роль впливу всіх факторів соціалізації, зазначимо, що найважливішими для дошкільників залишаються фактори мікрорівня.
Мікрорівень – це конкретні умови життя дитини, її розвитку. До факторів цього рівня належать інститути соціалізації, з якими дитина безпосередньо взаємодіє: сім’я, дошкільний заклад, дитяча спільнота. Діяльність кожного з них зумовлена варіативністю як внутрішніх, так і зовнішніх психолого- і соціально-педагогічних взаємозв’язків, але об’єднує їх взаємодія на рівні співробітництва і співтворчості. Саме взаємодія виступає інтегруючим фактором психолого- і соціально- педагогічних взаємовідносин, джерелом, причиною і основою розвитку суб’єктів педагогічного процесу, насамперед – дитини [3, 135].
|
|
|
Сім’я – найбільш зрозуміла, емоційно приваблива, співвідносна з віком
дошкільника соціальна модель, середовище первинної соціалізації. У сім’ї дитина засвоює першооснови певних соціальних ролей, відповідних моральних і правових норм і цінностей; через спосіб життя сім’ї і поведінку батьків відбувається знайомство з цінностями суспільства й формами комунікацій; через культуру сім’ї вона долучається до культури сучасного суспільства; засвоює базові позиції, характерні підходи до сприйняття дійсності, соціальні навички. Науковці стверджують, що різні стилі сімейного життя, відносин, виховання по-різному впливають на розвиток особистості дитини, визначаючи шлях її особистісного
розвитку й формуючи її життєву позицію у подальшому. Сім’я – це модель життя суспільства та форма базового життєвого тренінгу особистості [4, 116].
|
|
|
Сім’я має максимальні можливості в поступовому прилученні дітей до сучасних цінностей суспільства, введення їх у складний соціальний світ і включає всі форми впливу соціуму на особистість, яка формується: спілкування і безпосереднє пізнання, оцінку реальної поведінки, ставлення до навколишнього світу. Соціально-позитивний чи негативний вплив сім’ї залежить від багатьох чинників з яких особливо важливі з огляду на соціальний розвиток – це рівень культури сім’ї та соціально-економічний рівень життя [1, 9].
Унікальність сім’ї як соціального інституту зумовлена довготривалою і глибокою взаємодією між батьками та дітьми. Сім’я є найбільш стійкою суспільною мікрогрупою для дитини протягом усього періоду її становлення. У колі сім’ї виникають перші соціальні зв’язки малюка; саме в родині він активно сприймає та засвоює життєві взірці, суспільні норми, звички та традиції того суспільного прошарку, до якого належить його родина; залучається до соціальної діяльності (Т. Алєксєєнко, М. Боришевський, О. Докукіна, В. Котирло, Л. Островська, В. Постовой, С. Тищенко).
Сім’я, за твердженням О. Кононко, – не тільки перший, а й найголовніший,
|
|
|
незамінний інститут соціалізації дитини перших років життя.
Дошкільний навчальний заклад – найперше спеціально створене суспільне середовище для дитини, основне призначення якого – соціальна адаптація її до умов життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. За таких обставин ДНЗ виступає своєрідним посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом, до життя в якому він має незабаром опинитися.
При переході від іншого соціального середовища дитина переживає кризу входження в нову соціальну спільноту, процес адаптації, розчинення в ній яка детермінується процесом індивідуалізації й завершується інтегруванням в соціальне середовище. Завдання вихователів у роботі з дітьми – полегшити адаптацію дітей до нових соціальних умов, допомогти адекватно сприймати себе та інших людей, опанувати конструктивні форми поведінки й основи комунікації та загалом підготувати дошкільнят до шкільного життя.
Важливим напрямом роботи дошкільного навчального закладу, на нашу думку, має стати турбота про збагачення соціального досвіду вихованця і складатися з:
- орієнтованої діяльності (дійового пошуку і знаходження орієнтирів, установлення зв'язків та найпростіших залежностей, визначення власного місця у предметному та людському оточенні);
- пристосування (звикання, адаптація до нових умов життя, до незвичайних вимог соціуму та своїх потреб);
- перетворення (корисний, доцільний, оптимальний вплив дитини на навколишні предмети, людей, саму себе).
Для дитини, яка соціалізується, особливо у процесі підготовки до школи, важливе значення має участь у цьому процесі сім’ї, дошкільного закладу і початкової школи. У зв’язку з цим підготовка дітей до школи на основі взаємодії сім’ї, дошкільного закладу і школи визначається як соціально-особистісне явище, зумовлене сукупністю чинників, методів, засобів і форм сучасного навчання і виховання, а також адміністративних і загальноосвітніх заходів, які перетворюються ним на систему, спрямовану на формування цілісної особистості, її соціальної компетентності .
Все це вимагає перегляду підходів до організації роботи з підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі. Особливо це стосується дітей старшого дошкільного віку, які починають відвідують дошкільні заклади у віці 5 років. Вони мають різний життєвий та соціальний досвід і вихователю потрібно в стислі строки продіагностувати рівень соціальних вмінь та навичок, провести корегуючи роботу, знівелювати проблеми та складнощі адаптації до нових умов дошкільного закладу.
Комунікативна обдарованість: її прояви та розвиток у дошкільному віці.
Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.
Ми приєднуємось до тих, хто вважає обдарованість конкретної дитини значною мірою умовною характеристикою. Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття “обдарована дитина” застосовувати поняття “ознаки обдарованості дитини”.
Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений.
Спеціальні дослідження, в тому числі проведені автором, доводять – кінець раннього дитинства, дошкільний період – роки, коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися й розвиватися. У дошкільному віці для цього є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні (М.Лісіна, А.Рузська, Е.Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція – значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється “емоційне захоплення” (А.Запорожець, Я.Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви.
Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше “дитяче товариство” (А.Усова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.
До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнями Т.Піруженко, Г.Арушанової, можна віднести:
стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування;
самостійність;
активність взаємодії з оточуючими людьми;
особистісне проникнення у зміст бесіди;
емоційно-оціночне реагування; мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню).
Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування: етичні бесіди, читання художньої літератури, ігри, доручення, створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін.
Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи:
системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості; природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей; реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу;
ампліфікація (збагачення) розвитку; розвитку дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників. Його важливість обумовлена тим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності;
суб’єктивності – означає обов’язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов;
культуровідповідності – передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції, культуру народу; оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 162; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!