ЛЕКЦІЯ 8. Емоції. Стрес. Духовне здоров’я
1. Поняття про емоції
2. Еволюції та їх види
3. Емоції і навчальний процес
4. Стрес, стадії стресу
Поширена ранiше фраза «всi хвороби вiд нервiв» трансформувалась у «всi хвороби вiд стресiв». I не без пiдстав. За даними Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я, 45% всiх захворювань пов’язано зi стресом, а деякi спецiалiсти вважають, що ця цифра в 2 рази бiльша. Але ось iнший факт: 30-50% вiдвiдувачiв полiклiнiк — це практично здоровi люди, якi потребують лише деякої корецiї емоцiйного стану.
Однак автор вчення про стрес Ганс Сельє вважає, що стрес може бути корисний, сприяючи пiдвищенню адаптивних можливостей органiзму, i навiть називає його «гострою приправою до повсякденної їжi життя» стверджуючи, що лише за певних умов стрес є хвороботворним. В останньому випадку психiчнi переживання, пов’язанi зi стресом, можуть привести до патологiчних змiн в органiзмi i в результатi — до захворювань внутрiшнiх органiв або, як їх ще називають, психосоматичних хвороб («сома» — по латинi «тiло»). Однак психiка людини може бути як причиною виникнення стресiв, так i найсильнiшим проти них захистом. В цьому планi хотiлося б видiлити три думки.
Перша. Здоров’я — фiзичне i психiчне — пов’язане iз свiтовiдчуттям, «настроєм» i способом життя. Те, що ми думаємо, вiдчуваємо, робимо, до чого прагнемо, визначають наше здоров’я не менше, нiж здоров’я визначає наше життя.
Друга. Людина вiдповiдальна за своє життя i своє здоров’я не менше, нiж за життя, здоров’я i благополуччя своїх близьких. Розумiння цiєї вiдповiдальностi може багато змiнити в життi. Оздоровлюючись ми даруємо радiсть життя i оточуючим.
|
|
|
Третя. Збереження або здобуття здоров’я неможливе без вiдповiдностi наших можливостей нашим бажанням. Як говорив Станiслав Єжи Лец: «Пiднiмайся над собою, але не втрачай себе з виду».
В перекладi з англійської слово «стрес» означає тиск, натяг, зусилля, а також зовнiшнiй вплив, який створює цей стан. Вперше це слово з’явилося в 1303 роцi у вiршах поета Роберта Маннiнга: «…ця мука була манною небесною, яку господь послав людям, якi перебували в пустелi 40 зим i знаходились у великому стресi».
У лiтературу з медицини i психологiї слово «стрес» попало пiвстолiття назад. В 1936 роцi в журналi «Nature», в роздiлi «Листи до редактора» було опублiковане коротке повiдомлення канадського фiзiолога Ганса Сельє (тодi ще нiкому невiдомого) пiд назвою «Синдром який викликається рiзними пошкоджуючими агентами».
Ще будучи студентом, Сельє звернув увагу на той факт, що рiзнi iнфекцiйнi захворювання мають схожий початок: загальне нездужання, втрата апетиту,температура, озноб, ломота i болi в суглобах. Експерименти пiдтвердили спостереження молодого вченого. Вони показали, що не лише iнфекцiї, але й iншi шкiдливi фактори (охолодження, опiки, рани, отруєння i т.п.), поряд iз специфiчними для кожного iз них наслiдками, викликають комплекс однотипних бiохiмiчних, фiзiологiчних i поведiнкових реакцiй. Сельє припустив, що iснує спiльна неспецифiчна реакцiя органiзму на будь-яку «шкiдливiсть», направлена на мобiлiзацiю захисних сил органiзму. Цю реакцiю вiн назвав стресом.
|
|
|
Iнакше кажучи, Сельє припустив, що будь-яка потреба в перебудовi вимагає неспецифiчної «адаптацiйної енергiї» подiбно до того, як «рiзнi побутовi предмети — обiгрiвачi, холодильники, дзвiнки чи лампи — які дають вiдповiдно тепло, холод, звук i свiтло, залежать вiд спiльного фактору — електроенергiї».
Сельє видiлив три стадiї розвитку стресу. Перша — реакцiя тривоги, яка виражається в мобiлiзацiї всiх ресурсiв органiзму. За нею наступає стадiя опору, коли органiзму вдається (за рахунок попередньої мобiлiзацiї) успiшно справлятися з шкiдливими впливами. В цей перiод може спостерiгатися пiдвищена стресоопірнiсть. Якщо ж дiю шкiдливих факторiв тривалий час не вдається усунути, подолати, наступає третя стадiя — виснаження. Пристосувальнi можливостi органiзму знижуються. В цей перiод вiн гiрше захищений вiд нових шкiдливостей, збiльшується небезпека захворювань.
|
|
|
Поняття «стрес» з часом стало бiльш широким. Слово «стресор» стало означати не лише фiзичний, але й «чисто» психологiчний вплив, а слово «стрес» — реакцiю не лише на фiзично шкiдливi впливи, але й на будь-якi подiї, якi викликають негативнi емоцiї.
Вiдомо, що емоцiї можуть бути позитивними — приємними або негативними-неприємними. Розрiзняють емоцiї вищi, такi як естетичнi, етичнi, творчi і нижчi, пов’язанi iз потребами органiзму у водi, їжi, продовженні роду i т.iн. Позитивнi i негативнi емоцiї супроводжують нас у всiх сферах життя. В побутi, пiд час навчання, на виробництвi наша дiяльнiсть супроводжується емоцiями, якi вiдображають вiдношення до цiєї дяльностi. Сила прояву емоцiй, їх направленiсть i вплив на психiку людини iндивiдуальнi. Однi i тi ж явища викликають у людей рiзнi емоцiї. Те, що одному приносить радiсть, може бути неприємним iншому. Але спiльним є те, що негативнi емоцiї пригнiчують психiку, подавлюють творчу активнiсть, знижують працездатнiсть.
Пiзнiше Сельє запропонував розрiзняти стрес i дистрес (англ. distress — виснаження, нещастя). Сам по собi стрес Сельє став розглядати, як позитивний фактор, джерело пiдвищення активностi, радостi вiд зусилля i успiшного подолання. Дистрес наступає лише при дуже частих або надмiрних стресах, в такому поєднаннi несприятливих факторiв, коли переважає не радiсть подолання, а почуття безпомiчностi, усвiдомлення надмiрностi, непосильностi i небажаностi потрiбних зусиль.
|
|
|
Виникаючi при стресi складнi фiзiологiчнi i бiохімiчнi зсуви — це прояви древньої, сформованої в ходi еволюцiї оборонної реакції, або як її називають «реакції боротьби і втечі». Ця реакцiя миттєво включалась у наших предкiв при найменшiй загрозi, забезпечуючи з максимальною швидкiстю мобiлiзацiю сил органiзму, необхiдних для боротьби з ворогом або втечi вiд нього. Успадкована вiд тварин, вона включається у людини при будь-якiй загрозi органiзму зовнi. В цьому — одне iз основних джерел хвороботворностi стресiв.
Матерiальною основою психiки людини є нервова система, яка включає декiлька взаємопов’язаних систем. У пристосуваннi органiзму до змiни середовища iснування визначальну роль грає центральна (ЦНС) i периферична нервова система. В найбiльш загальному виглядi до ЦНС вiдноситься головний мозок i спинний мозок.
Головний мозок людини є вищим вiддiлом ЦНС. Кора головного мозку (зовнiшнiй шар) складається iз бiльше 14 млрд. високодиференцiйованих нервових клiтин, якi забезпечують процес мислення. Симетричнi пiвкулi головної кори у людини виконують рiзнi функцiї. Звичайно права пiвкуля здiйснює операцiї iз чуттєвими образами об’єктiв, а лiва iз знаками (мовними i iншими).
В глибинi мозку розмiщенi бiльш древнi по часу формування вiддiли, якi забезпечують дiяльнiсть вегетативної нервової системи. Тут же розмiщується спецiальний утвiр — лiмбiчна система з ретикулярною формацiєю, яка забезпечує прояви емоцiй (почуттiв). Видалення або подразнення окремих дiлянок лiмбiчної системи приводить до появи емоцiй лютi, страху, задоволення i т.iн. Лiмбiчна система зв’язана iз центрами вегетативної регуляцiї i має двостороннiй зв’язок з корою головного мозку.
Вегетивна нервова система здiйснює регуляцiю роботи внутрiшнiх органiв, процесiв обмiну, кровообiгу, травлення, дихання, видiлення. Дiяльнiсть вегетативної нервової системи направлена на збереження сталостi внурiшнього середовища — гомеостазу. В нiй є двi пiдсистеми: симпатична i парасимпатична.
Активнiсть симпатичної нервової системи направлена на мобiлiзацiю ресурсiв органiзму, на пiдвищення його готовностi до дiї: частiшають i посилюються скорочення м’язу серця; глюкоза звiльняється i видiляється в кров, де служить готовим «пальним» для м’язевої активностi; кровопостачання шкiри i внурiшнiх органiв зменшується (блiдiсть обличчя при хвилюваннi), а м’язiв i мозку — збiльшується. Крiм того, зростає здатнiсть органiзму до заживлення ран, вiдновлення тканин у боротьбi з iнфекцiями.
Парасимпатична нервова система в основному забезпечує зниження енергетичного обмiну, вiдновлення «запасiв енергiї», гальмування, сповiльнення i нормалiзацiю функцiй систем органiзму. Медiаторами симпатичної системи є норадреналiн i адреналiн, медiатором парасимпатичної системи — ацетилхолiн.
Таблиця 1
Орган Парасимпатика Симпатика
Зрачок сужает расширяет
Слезные и потовые железы – активирует
Слюнные железы много жидкой слюны мало вязкой слюны
Сердце (пульс) брадикардия тахикардия
Сосуды расслабление сужение кроме венечных
Скелетные мышцы расслабление повышение тонуса
Дыхание ослабление усиление
Бронхи расширение сужение
Половая система эрекция эйякуляция
Тонус кишечника активация торможение
-------------------------------------------------------------------------------------------
Стрес викликає перш за все активацiю симпатичної нервової системи — саме вона є посередником мiж зовнiшнiми впливами i станом внутрiшнiх органiв. Така активацiя вiдбувається регулярно при будь-якому емоцiйному збудженнi, не обов’язково негативному. Однак саме по собi подiбне збудження немає хвороботворної дiї, оскiльки резерви медiаторiв в нервових закiнченнях при тривалому подразненнi швидко виснажуються. Для розвитку стресу необхiдне включення головної фiзiологiчної i бiохiмiчної ланки стресу — «реакцiї боротьби або втечi».
При такiй реакцiї вiдбувається рефлекторна активацiя кори наднирникiв i «вторинний» потужний викид в кров адреналiну i норадреналiну. Стан, який виникає при пiдвищеннi рiвня вмiсту цих речовин в кровi, схожий iз станом збудження пiд впливом зовнiшнiх емоцiйних подразникiв пiдвищується АТ, звужуються судини, частiшає пульс i дихання, пiдвищується рiвень холестерину. Часте повторення таких реакцiй може призвести до розвитку гiпертонiї, виразки шлунку i iнших пошкоджень внутрiшнiх органiв. Але й цим шкiдлива дiя стресу не вичерпується. При достатньо сильних i частих стресах в реакцiю додатково втягуються iншi вiддiли ендокриної системи, дiя яких є бiльш тривалою i може негативно впливати на внутрiшнi органи.
Все це можна зобразити у вигляді схеми (мал.29).
Нервова система, як i iншi системи органiзму, має захиснi механiзми, якi оберiгають її вiд перевантажень. Це в першу чергу реакцiя гальмування нервових центрiв мозку. Психiчна перевтома веде до зниження активності нервової системи iз-за виснаження її фiзiологiчних ресурсiв, що приводить в кiнцевому рахунку до гальмування i сну. Пiсля вiдпочинку активнiсть нервової системи вiдновлююється.
Емоцiйнi перевантаження можуть привести до явища, зворотнього гальмуванню — психоемоцiйного (нервового) перенапруження. Це стан органiзму мiж нормальними i патологiчними реакцiями, тобто функцiонування на межi норми адаптацiї, коли мобiлiзуються всi резерви системи.
Проблема психоемоцiйного перенапруження загострились в останнi десятирiччя у зв’язку iз змiнами в способi життя i трудовiй дiяльностi, якi викликанi наслiдками науково-технiчної революцiї. Факторами, якi зараз впливають на виробничу дiяльнiсть людини, є:
1) зростаюча iнтелектуалiзацiя професiйної дiяльностi при поступовiй лiквiдацiї фiзичної працi;
2) замiна багатьох видiв неквалiфiкованої працi квалiфiкованою;
3) збiльшення ролi мислення, дiяльностi, яка вимагає пiдвищеної уваги, активного спостереження i контролю, переробки поступаючої iнформацiї i прийняття рiшення в умовах гострого дефiциту часу;
4) рiст iнформацiйного перевантаження людей багатьох професiй;
5) непомiрно зрослi вимоги, пов’язанi з iнтенсифiкацiєю професiйної пiдготовки.
В результатi цього механiзми адаптацiї в нових умовах вiдстають вiд вимог життя.
Психоемоцiйне перенапруження характеризується тим, що в екстремальних умовах вiдбувається не гальмування, а збудження нервових центрiв, яке приймає застiйний характер i пiдтримується емоцiйними переживаннями. Реакцiя конкретної людини на негативнi емоцiї iндивiдуальна i визначається як фiзiологiчними особливостями функцiонування нервової системи, так i особливостями її психiки, силою волi. Психоемоцiйне перенапруження включає цiлий комплекс реакцiй нервової системи i всього органiзму. Зокрема, велику роль в пiдтримцi стану перенапруження грає те, що поряд iз збудженням в корi збуджуються пiдкорковi системи, якi забезпечують додатковi енергетичнi ресурси для дiяльностi кори головного мозку.
Велику роль у пiдтримцi цього стану вiдiграє робота в нiчний час i мала рухливiсть (гiпокiнезiя). Багато дослiдникiв пiдкреслюють, що причини виникнення стресу характеризуються не стiльки зовнiшнiми ситуацiйними умовами, скiльки станом психоемоцiйних характеристик людини. Непiдготовленiсть до дiяльностi, невпененiсть в своїх силах, деякi риси характеру посилюють можливiсть виникнення стресу.
Зараз обгрунтована можливiсть впливу через кору головного мозку на будь-який внутрiшнiй орган, а змiна дiяльностi внутрiшнiх органiв впливає на дiяльнiсть кори.
Зв’язок соматичних захворювань з нервовими хворобами помiчений давно. Вiдмiчається, що у людей, схильних до вiдчуття страху, внутрiшньо напружених, частiше спостерiгаються хвороби серця, у схильних до гнiву — хвороби печiнки, у людей з пониженим настроєм, апатичних — хвороби шлунку i кишечника. Хронiчнi хвороби коронарних судин, такi як стенокардiя, iнфаркт мiокарда в 3-7 разiв частiше зустрiчаються у людей надмiру честолюбивих, якi нетерпимо вiдносяться до iнших.
По вiдношенню до iшемiчної хвороби серця (IХС) клiнiцисти розрiзняють два типи особистостi. Тип А, схильний до IХС, характеризується: поквапливiстю, тривожнiстю, тягою до конкуренцiї, пiдвищеним почуттям обов’язку.
Вони звичайно мають успiх в дiлах, беруться за декiлька справ одночасно, вiдрiзняються чiткiстю i чеснiстю у виконаннi своїх обов’язкiв. У них вiдмiчається пiдвищена активнiсть симпатичної нервової системи.
Тип Б, не схильнi до IХС, байдужi до роботи, не перевантажують себе, не бажають змагатися, чергують роботу i вiдпочинок, неконфлiктнi. Параметри вегетативної нервової системи у них врiвноваженi.
Духовне здоров’я
Вступ.
1. Необхідність збереження та поліпшення духовного здоров’я.
2. Основні показники та ознаки духовного здоров’я.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Сучасна наука довела вірність вчення стародавніх філософів, що перш за все, слід берегти духовне здоров’я людини, тому що від духовного стану залежить в значній мірі її фізичний розвиток. Власне духовність, як форма прояву морального потенціалу людини, спрямованого на доброзичливість, співучасть та безкорисливість здатна врятувати суспільство і особу від варварства, агресивності та жорстокості. Ми повинні прагнути закладати в свої та дитячі душі милосердя, доброту. Справедливість, розуміння душі іншої людини, її енергетики, звичаїв своїх предків. Без душі немає особистості, без особистості немає прогресу цивілізації, без руху немає життя. Без духовності людина не може подолати хвороби, одужати, бути здоровою і щасливою. Крім духовного здоров’я потрібно вміти берегти і фізичне здоров’я.
Здоров’я – основна умова реалізації фізичних і психічних можливостей і здібностей особистості. Здоров’я – найбільша людська цінність, яку, на багато людей починають цінувати і берегти, втративши значну частину цього скарбу, відпущеного нам природою. Однією з умов збереження здоров’я є здоровий спосіб життя. То ж недарма, першочерговим завданням Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ ст.) визначено: „…виховання здорової, фізично розвиненої особистості, формування основ знань і навичок здорового способу життя”. Формування основ здорового способу життя вимагає:
• осмислення себе, як представника біологічного виду, здатного до оцінки свого фізичного стану, прогнозування власного здоров’я, збереження його і формування;
• забезпечення соціальної та психологічної захищеності, душевного комфорту, життєрадісного світосприймання, високих моральних та естетичних почуттів, вміння знаходити щастя в творчій діяльності;
• адаптація до соціальних умов, високого рівня культури спілкування і комунікативних навичок.
1. Необхідність збереження та поліпшення духовного здоров’я
До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на, так би мовити, однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.
Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, його сприйняття складових духовної культури людства, освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей в контексті власних ідеалів і світогляду - все це визначає стан духовного здоров’я індивіда. В основі технології «Створення ситуації успіху» лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання та виховання.
Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища. Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Створена ситуація стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил. У валеопсихології, т.с. психології здоров’я, що розвивається на стику валеології і психології, передбачається цілеспрямована послідовна робота з повернення людини до самої себе, освоєнню людиною свого тіла, душі, духу, розуму, розвитку «внутрішнього спостерігача» (уміння чути, бачити, почувати себе). Щоб зрозуміти і прийняти себе необхідно «доторкнутися», звернути увагу на свій внутрішній світ. Пізнаючи себе, прислухати до себе, ми вже стаємо на шлях утвору здоров’я.
Для цього необхідно усвідомлення особистої відповідальності за життя і зокрема, за здоров’я. Тисячоріччями чоловік віддавав своє тіло в руки лікарів, і поступово воно перестало бути предметом його особистої турботи. Людина перестала відповідати за сили і здоров’я свого тіла і душі. У результаті цього “душа людини — тьма”. І єдиний шлях звільнення свідомості від ілюзій і нав’язаних схем життя - це наш власний досвід. Кожній людині необхідно повірити в те, що вона має всі можливості для посилення власного життєвого потенціалу, підвищення стійкості до різних хвороботворних, стресогенних факторів. Як пише В. І. Бєлов, маючи у виді насамперед фізичне здоров’я, можна “досягти суперздоров’я і довголіття незалежно від того, у якій би стадії хвороби, передхворобі людина не знаходилася”. Автор також надає методи і способи підвищення рівня психічного здоров’я в розпорядження кожного готового стати творцем власного здоров’я. Дж. Рейнуотер, підкреслюючи відповідальність людини за власне здоров’я і великі можливості кожного у формуванні останнього, вказує: “Те, яке здоров’я має кожний з нас, багато в чому залежить від нашої поведінки в минулому - від того, як ми дихали і рухалися, як ми харчувалися, які віддавали перевагу думкам і відносинам.
Сьогодні, зараз ми визначаємо наше здоров’я в майбутньому. Ми самі за нього відповідаємо!”. Людині варто переорієнтуватися з лікування хвороб, тобто «виривання бур’янів», на турботу про своє здоров’я; зрозуміти, що причина нездоров’я насамперед не в поганому харчуванні, некомфортному житті, забрудненому середовищі існування, відсутності належної медичної допомоги, а в байдужості людини до самої себе, у звільненні завдяки цивілізації людини від зусиль над собою, наслідком чого стало руйнування захисних сил організму. Таким чином, підвищення рівня здоров’я зв’язано не з розвитком медицини, а зі свідомою, розумною роботою самої людини по відновленню і розвитку життєвих ресурсів, по перетворенню здорового способу життя у фундаментальну складову образу Я. Для удосконалювання і формування здоров’я важливо вчитися бути здоровим, творчо підходити до власному здоров’я, сформувати потребу, уміння і рішучість діяти здоров’ю своїми руками за рахунок своїх внутрішніх резервів, а не чужих зусиль і зовнішніх умов. “Природа обдарувала людину зробленими системами життєзабезпечення і керування, що представляють собою чітко налагоджені механізми, що здійснюють регуляцію діяльності різних органів, тканин і кліток на різних рівнях у тісній взаємодії центральної нервової й ендокринної систем.
Функціонування організму за принципом саморегулюючої системи з урахуванням стану зовнішнього і внутрішнього середовища дає можливість здійснювати поступове тренування, а також навчання і виховання різних органів і систем з метою збільшення його резервних можливостей”. Як відзначає Э. Чарлтон, колись вважалося, що інформації про наслідки для здоров’я визначеного стилю поведінки буде досить для формування відповідного відношення до нього і зміни в бажану сторону. Він підкреслює, що даний підхід не враховував багатьох соціальних і психологічних факторів, що беруть участь в ухваленні рішення, а також наявності навичок ухвалення рішення. Автор бачить можливість зміни способу життя і відносини до свого здоров’я в демонстрації безпосередніх наслідків небажаної поведінки. Як відзначають ряд авторів, у формуванні здорового способу життя і збереженні здоров’я індивіда велике значення має творчість, що пронизує всі життєві процеси і благотворно впливаючи на них..
Отже, здоров’я багато в чому залежить від способу життя, однак, говорячи про здоровий спосіб життя, у першу чергу мають на увазі відсутність шкідливих звичок. Це, звичайно, необхідне, але зовсім не достатня умова.
Головне в здоровому способі життя — це активний рух самої людини до створення здоров’я, включаючи всі його компоненти. Таким чином, поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж відсутність шкідливих звичок, режиму праці і відпочинку, системою харчування, різні що гартують і розвивають вправи; у нього також входить система відносин до себе, до іншого людині, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі і цінності і т.д.. Отже, для створення здоров’я необхідно як розширення уявлень про здоров’я і хвороби, так і уміле використання всього спектра факторів, що впливають на різні складові здоров’я (фізичну, психічну, соціальну і духовну), оволодіння оздоровчими, загальзміцнювальними, природодоцільними методами і технологіями, формування установки на здоровий спосіб життя.
2. Основні показники та ознаки духовного здоров’я
Психічно здорова людина характеризується її можливостями адаптації, соціалізації й індивідуалізації. Ці можливості є в кожної людини, а ступінь їхньої реалізації визначається соціальною ситуацією, тобто тими щоденними умовами розвитку людини, в яких вона реалізує себе, свої думки, можливості, бажання, якості.
Кілька слів про духовне здоров'я людини. До основних його ознак і показників відносяться такі:
• сприймаючи життя як цінність, людина прагне до створення в ньому нових ціннісних якостей. Стан пошуку охоплює людину мимо її волі та індивідуальних зусиль, і людина шукає його джерела поза своїми силами, у сферах, що лежать вище неї;
• гуманістичні способи впливу на себе та на оточуючих (заохочення, покарання, прощення);
• цілісність внутрішнього світу, що задається системою правил і суджень, прийнятих для себе людиною усвідомлено (так звана «життєва філософія»);
• переживання постійної радості від життя як такого.
Духовне здоров'я проявляється у зв'язку людини з усім світом і виражається в:
• релігійних почуттях;
• почутті краси та світової гармонії;
• почутті замилування та благоговіння перед життям.
Найбільш плідні дослідження духовного здоров'я у представників гуманістичної психології. Так, А. Маслоу вважав, що люди, здорові духовно, мають особливі характеристики, які відрізняють їх від інших людей за низкою показників. Ці люди задовольнили свої потреби в безпеці, причетності, любові, повазі та самоповазі й тому можуть прагнути до самоактуалізації, тобто до здійснення своєї місії, покликання, долі, прагнення до єдності своєї особистості.
До характеристик здорових людей, підтверджених спостереженнями А. Маслоу, можна віднести такі:
Об'єктивне сприйняття реальності. Духовно здорові люди менш емоційні та більш об'єктивні у сприйнятті реальності, терпимі до суперечливості та невизначеності. Вони вітають сумнів і неходжені шляхи.
Повне прийняття себе, інших і природи. Духовно здорові люди приймають себе такими, які вони є як на психічному, так і на фізіологічному рівні, та відчувають при цьому радість життя (у них добрий апетит, сон, секс тощо). Із розумінням вони ставляться до основних біологічних процесів у організмі. Подібним чином вони сприймають інших і людство в цілому.
Безпосередність, простота та природність поведінки. Як точно помітив М. Литвак (1997), із цими людьми спілкуватись так само просто, як і з японською технікою. Однак ця простота спілкування не означає, що вони доступні для кожного в будь-який момент і що вони так само прості «всередині».
Захопленість і відданість будь-якій справі (сконцентрованість на проблемі, а не на собі). Духовно здорові люди прихильні до якогось завдання, обов'язку, покликання чи улюбленої роботи, що вважають для себе життєвою місією. Говорячи словами А. Маслоу, вони живуть, щоби працювати, а не працюють, щоб жити.
Незалежність і потреба в самоті. Вони мають велику потребу в недоторканності внутрішнього життя, самоті, спілкуванні із собою.
Автономія, незалежність від культури й оточення. Вони більше покладаються на свій власний потенціал і внутрішні джерела росту та розвитку. У цьому сенсі вони самодостатні, тобто незалежні насправді, а не в сенсі заяви своєї позиції.
Свіжість оцінки та сприйняття. Духовно здорові люди кожний день свого життя сприймають як захоплюючу та хвилюючу подію. Для них стократне сприйняття веселки так само прекрасне та чудове, як і сприйняття першої веселки в житті.
Верховні або містичні переживання. Ці люди здатні переживати моменти сильного хвилювання або високої напруги, екстатичні стани. Коли вони переживаються? У кульмінаційні моменти любові й інтимності, творчості, осяяння, відкриття та злиття із природою.
Суспільний інтерес, почуття причетності, єднання з іншими, доброзичливість. Це виражається в жалі, симпатії та любові до всього людства (часто у вигляді ставлення старшого брата до молодшого).
Глибокі міжособистісні відносини. У цих людей вузьке коло спілкування, тому що дійсне спілкування, стан духовної єдності з іншими вимагають часу та зусиль. Однак їхнє спілкування відрізняється глибиною пережитих почуттів. Крім того, для цих людей характерне високе почуття емпатії, співпереживання.
Демократичний тип характеру. У цих людей немає упереджень до іншого класу, раси, релігії, статі, віку, професії, сексуальної орієнтації, інших атрибутів статусу. Вони охоче вчаться в кожного, якщо тільки в нього можна чомусь навчитись. У той же час вони не вважають усіх без винятку рівними. А. Маслоу писав: «Ці індивіди самі по собі є елітою, вибирають у друзі також еліту, але це еліта характеру, здатностей і таланта, а не народження, раси, крові, імені, родини, віку, молодості, слави або влади».
Розмежування засобів і цілей. У повсякденному житті вони більш певні, послідовні та тверді, ніж інші, у відношенні того, що правильне, а що помилкове, добре чи погане. Вони дотримуються певних моральних та етичних норм, хоча деякі з них релігійні в ортодоксальному розумінні цього слова. У той же час для них часом сам процес означає більше, ніж мета, нехай і дуже гарна.
Філософське почуття гумору. Ці люди віддають перевагу доброзичливому, філософському гумору, що висміює дурість людства в цілому, на відміну від інших людей, які можуть одержувати задоволення від жартів, що висміюють чиюсь неповноцінність, що принижують когось чи непристойно ставляться до нього. Гумор духовно здорових людей викликає посмішку, а не сміх.
Креативність, творчий підхід до життя. Для них характерна природна та спонтанна креативність, що дозволяє буденну справу здійснювати щораз по-новому. Крім того, їхній творчий підхід проявляється насамперед у повсякденних справах, а не як у видатних талантів у поезії, мистецтві, музиці чи науці. Ось чому А. Маслоу якось помітив, що в першокласному супі більше творчості, чим у другосортній поезії.
Опір окультуренню. Вони в гармонії зі своєю культурою, разом з тим зберігають певну внутрішню незалежність від неї. Вони традиційні й нічим не відрізняються від інших, поки вимоги культури не зачіпають їх основні, базисні цінності.
Сказане вище може привести до висновку, що здорові духовно люди - ангели. У них є недоліки і, як інші люди, вони недосконалі. Однак вони нагадують нам, що потенціал психологічного росту людини, її можливості стати духовно здоровою набагато вище, ніж ті, котрих досягло людство.
Людина не є пасивною, цілком залежною від зовнішнього середовища істотою. Завдяки своїй унікальній тілесно-душевній організації вона спромоглася піднятися над світом тварин, стала суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність.
Духовно-культурне панування над природою(одночасно із залежністю від неї) вирізняє людину з-поміж живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних та культурних реалій. Крім того, людина здатна відокремлювати значуще, ціннісне від корисного, доцільного, функціонального, що збагачує особливим змістом її життя і форми взаємодії з довкіллям.
Комплексним показником стану людського суспільства є рівень здоров'я самих людей. За сучасними уявленнями, здоров'я - це природний стан організму, що перебуває в повній рівновазі з біосферою і характеризується відсутністю будь-яких патологічних змін.
Висновки
Здоров’я людини — одна з центральних проблем сьогодення. Валеологія — вчення про здоров’я здорової людини — сформувалась як наукова дисципліна, що об’єднує розділи теорії, діагностики та стимуляції здоров’я. Валеологічне трактування терміна «здоров’я» потребує переосмислення існуючих концепцій і понять. З погляду валеології здоров’я — це самостійний стан організму, не пов’язаний з патологією. Нині людина, її здоров’я стають об’єктом вивчення широкого кола наукових дисциплін, а власне здоров’я прийнято трактувати як триєдність фізичного, психічного та соціального статусів. Здорова людина — це всебічно розвинута особистість, яка живе в гармонії з навколишнім середовищем (природним, соціальним, інтелектуальним, духовним), а здоров’я як системоутворюючий чинник пов’язує усі сфери людського існування — науку, культуру, економіку, екологію, етику, освіту, політику тощо.
Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.
Духовне здоров’я людини – визначається багатством духовного світу особистості, знанням і сприйняттям духовної культури (цінностей освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики тощо), включає рівень свідомості, особливості світогляду, життєвої самоідентифікації, ставлення до сенсу життя, оцінку власних здібностей і можливостей їх реалізації відповідно до індивідуальної ментальності.
ЛЕКЦІЯ 9. Фізичні заняття
1. Фізичні вправи як фактор підвищення розумової та фізичної працездатності людини.
2. Види фізичних вправ.
3. Загартування. Види і принципи загартування.
4. Основні принципи організації та контролю за проведенням фізкультурної паузи в режимі навчального дня школярів і студентів
В основі фізичного виховання лежать досягнення високого рівня здоров’я і загартованості організму, а також формування позитивних установок на фізичну активність. В сучасному світі, на думку вчених, постійно зростає навантаження на ЦНС дітей, а фізична робота витісняється розумовою, тому особливо актуальною стає роль засобів фізичного виховання в нейтралізації впливів несприятливих факторів науково-технічного прогресу та створення оптимальних умов для розвитку моторики.
Деякі вчені США вважають, що фізичне виховання в школах повинне не стільки покращувати фізичний розвиток та фізичну підготовку дітей, скільки готувати їх до конкурентної боротьби в реальних соціальних умовах. Найважливішими завданнями при цьому вважаються: набуття учнями необхідних знань, оволодіння певними руховими навиками, використання їх в повсякденному житті, а також оволодіння вмінням самостійно підтримувати високий рівень фізичної працездатності, пізнання своїх рухових здібностей.
За останні роки велику заклопотаність викликають основні медико-демографічні показники (дитяча смертність, смертність населення за віковими групами, очікувана тривалість життя). Несприятливі зрушення в стані здоров’я підростаючого покоління приносять нашій країні великі соціальні та економічні збитки: знижується трудовий і оборонний потенціал держави; погіршення здоров’я є причиною нещастя багатьох сімей та нереалізованих можливостей багатьох особистостей.
Органiзм людини влаштований таким чином, що малорухливий спосiб життя швидко приводить до погiршення здоров’я. При цьому поступове руйнування органiзму i виснаження фiзичних i iнтелектуальних сил збiльшується з кожним днем.
Французький лiкар А.Труссо писав, що рух за своєю дiєю може замiнити будь-якi лiки, але всi лiки у свiтi не можуть замiнити рух.
Iснує 5 основних типiв фiзичних навантажень, якi використовують в рiзних випадках.
1. Iзометричнi вправи — це такi фiзичнi вправи, при яких м’язи напружуються, але руху в суглобах немає. Наприклад, ви стоїте перед дзеркалом i напружуєте м’язи на протязi 10-20 с, а потiм розслабляєтесь — типова iзометрична вправа. Якщо ви впираєтеся в нерухомий предмет — це теж класичний приклад iзометрiї.
Дослiдження показали, що iзометричнi вправи сприяють збiльшенню розмiрiв i сили м’язiв. Але такi вправи зовсiм не мають позитивного впливу на серцево-судинну систему. Навпаки, iзометричнi скорочення м’язiв кистi — стискування предмета на протязi кiлькох секунд, — приводять до короткочасного пiдвищення артерiального тиску, що потенцiйно небезпечно для хворих з гiпертонiєю. Цей вид фiзичної активностi може спровокувати порушення серцевої дiяльностi або навiть iнфаркт.
2. Iзотонiчнi вправи — це такi фiзичнi навантаження, при яких вiдбувається скорочення м’язiв i здiйснюється рух в суглобах. Класичнi приклади — важка атлетика i загальноукрiплююча гiмнастика.
Цi вправи допомагають наростити м’язеву масу i збiльшити її силу, але як i iзометричнi, вони дуже незначно впливають на серцево-судинну систему: не сприяють розвитку витривалостi, не збiльшують циркулюючий об’єм кровi i життєву ємкiсть легень, не знижують артерiальний тиск i частоту серцевих скорочень.
Встановлено, що можна розвинути неймовiрну м’язеву масу i силу i в той же час мати порушення стану серцево-судинної системи.
3. Iзокiнетичнi вправи — вiдносно нова категорiя фiзичних вправ, яка включає в себе пiдiймання спортивних снарядiв при рiзних швидкостях. Наприклад, в звичайнiй iзотонiчнiй вправi ви пiднiмаєте штангу, а потiм кидаєте її на пiдлогу. В iзокiнетичнiй вправi ви витрачаєте зусилля не тiльки на те, щоб пiдняти штангу, але й щоб опустити її у вихiдне положення.
Важливо, що крiм змiцнення м’язiв, iзокiнетичнi вправи сприяють розвитку витривалостi, як бiг i плавання.
4. Анаеробнi вправи — «без кисню». Навантаження цього типу вимагають, щоб вправи виконувались без використання кисню, яким ми дихаємо. Iншими словами, будь-яка вправа максимальної активностi подiбна до спринту, при якiй втома досягається за 2-3 хв., вважається анаеробною.
Наприклад, 100-метровий ривок майже цiлком анаеробний, в той час як марафонський бiг — аеробний на 99%. Спринтер може пробiгти всю дистанцiю взагалi не дихаючи, а марафонець повинен 2 i бiльше години пiдтримувати рiвновагу мiж розходом i споживанням кисню.
Людина може мати високi анаеробнi можливостi i знаходитися в поганому, в планi здоров’я, станi.
5. Аеробнi вправи — це вправи, якi вимагають великої кiлькостi кисню на протязi тривалого часу i примушують органiзм вдосконалювати свої системи, якi вiдповiдають за транспорт кисню. При цих вправах зростає об’єм кровi; збiльшується об’єм легень; укрiплюється серцевий м’яз; зменшується концентрацiя холестерину в кровi i ризик захворiти iшемiчною хворобою серця.
Аеробнi вправи, як правило, пов’язанi з подоланням довгих дистанцiй в повiльному темпi, а не з виконанням швидких ривкiв. Для тих, хто хоче отримати переваги, якi дає аеробiка для здоров’я, 90 хвилин занять на день (15-20 км за тиждень) достатньо.
Для того, щоб аеробнi вправи принесли максимальну користь, потрiбно пiд час навантаження досягти досить високої частоти серцевих скорочень, що й забезпечить тренувальний ефект, який проявиться в благотворних змiнах з боку серцево-судинної системи. В цьому випадку потрiбно керуватися концепцiєю оптимального пульсу. Це така мiнiмальна частота серцевих скорочень, при якiй досягається оптимальний оздоровчий ефект.
Як визначити оптимальний пульс? Спочатку для цього потрiбно вiд 205 вiдняти половину вашого вiку (у жiнок — вiд 220 вiдняти вiк). Наприклад, в 50 рокiв максимальна частота серцевих скорочень у мужчин складає 205 — 25 = 180, у жiнок — 220 — 50 = 170. Оптимальний пульс рiвний 80% вiд цих цифр. Наприклад, 80% вiд 180 — 144 удари за 1 хвилину. Якщо ви доводите свiй пульс до цiєї цифри i утримуєтесь в даному режимi на протязi як мiнiмум 20 хв. 4 рази в тиждень, значить ви отримуєте хороший аеробний ефект.
Загартовування — обов’язковий елемент фiзичного виховання, який має велике значення для змiцнення здоров’я, пiдвищення опiрностi iнфекцiям i збiльшення працездатностi.
Суть загартовування полягає в тренуваннi терморегуляторного апарату, в розвитку захисних функцiй органiзму до шкiдливих факторiв зовнiшнього середовища. В результатi загартовування пiдвищується стiйкiсть органiзму до несприятливих погодних факторiв.
Крім того, загартовування зміцнює нервову систему людини. Останнє пояснюється тим, що шкіра і нервова система функціонально тісно пов’язані між собою, оскільки розвиваються з одного зародкового листка (мал.27).
При загартовуваннi треба дотримуватися певних принципiв:
1) принцип поступовостi. Силу подразнення потрiбно пiдвищувати поступово. Так, приступаючи до водних процедур потрiбно починати з прохолодних, а потiм переходити до холодних;
2) систематичнiсть загартовування. Загартовуючi процедури слiд приймати регулярно, оскiльки адаптацiя до дiї подразника виробляється i розвивається потрiбним чином лише при багатократному її повтореннi;
3) рiзноманiтнiстю засобiв загартовування досягається не лише стiйкiсть до рiзних факторiв, але й наростає ступiнь загартованостi;
4) iндивiдуалiзацiя загартовуючих процедур за вiком i станом здоров’я.
Загартовуватись можна як мiсцевими, так i загальними процедурами.
Що стосується розтирання шкiри пiсля охолодження, то це сповiльнює утворення стiйкостi до коротких i рiзких перепадiв температур. Перекривають загартовуючий ефект i м’язевi навантаження з вираженою теплопродукцiєю. Тому фiзичнi вправи в процесi загартовування повиннi бути помiрними або спiввiдносними з iнтенсивнiстю охолодження.
Загартовування повiтрям. Повiтрянi ванни найбiльш легкi i безпечнi. З них рекомендується починати загартовувальнi процедури. Позитивний вплив повiтряних ванн залежить вiд температури, вологостi, рухливостi, чистоти i iонiзацiї повiтря. Якщо заняття фiзичною культурою проводяться на свiжому повiтрi, то немає необхiдностi в спецiальному прийомi повiтряних ванн. Загартовування повiтрям слiд починати при 15-20°С i по мiрi адаптацiї до цього рiвня переходити до 10?С, починаючи з 15-20 хв. в поєднаннi з фiзичними вправами. Холоднi повiтрянi ванни можна закiнчувати розтиранням тiла i теплим душем. Однiєю iз форм загартовування холодним повiтрям зимою є сон при вiдкритiй кватирцi.
Загартовування водою. Вода має велику теплопровiднiсть i сильний термiчний вплив, порiвняно з повiтряною ванною тiєї ж температури. Головними факторами гiдропроцедур є температура, тривалiсть дiї, механiчний (масуючий) тиск i гiдроудари, особливо при плаваннi i прийомi душу. Це покращує лiмфо- i кровообiг. Для загартовування необхiдна прохолодна (33-20°С) i холодна (нижче 20°С) вода. Температура оточуючого повiтря на початку загартовування повинна бути 17-20°С.
При водних процедурах завжди слiд добиватися активної шкiрної реакцiї — почервонiння i вiдчуття розiгрiву. Найкращий час для загартовувальних процедур — вiдразу пiсля ранкової зарядки. Холодовi процедури перед сном не рекомендуються, оскiльки вони збуджують нервову систему i погiршують сон. Ранковi воднi процедури сприяють переходу органiзму в активний, бадьорий стан. Загартовування водою починають з обтирань — найбільш м’яких водних процедур (рушник, змочений водою). Тривалiсть процедури — 4-5 хв.
Ще бiльший загартовуючий вплив має холодний душ. Тут механiчний напiр води досягає 4 атм. Температура душа на початку загартовування — бiля 30-32°С, тривалiсть прийому — не бiльше 1 хв. Далi температуру слiд знижувати приблизно на 1?С через кожнi 3-4 днi, а тривалiсть процедури збiльшувати до 2 хв.
При високому ступенi загартованостi використовуються контрастнi душi, поперемiнно холодною i теплою водою.
Пiдвищують стiйкiсть органiзму до простудних захворювань такi простi i доступнi всiм воднi процедури як обливання стоп i полоскання горла холодною водою. Особливо корисний такий вид загартовування тим, хто схильний до захворювань носоглотки.
Стопи (до кiсточок) занурюють в таз з водою кiмнатної температури на 1 хв. Потiм їх розтирають махровим рушником до вiдчуття тепла. Тривалiсть процедури щоденно збiльшують на 1 хв., до 10 хв, знижуючи при цьому температуру кожнi 3 днi на 1°С. Через 2 мiсяцi температура повинна бути не вище 5-7°С.
Корисно загартовувати ноги, поперемiнно опускаючи їх то в теплу, то в холодну воду.
Загартовування сонцем — точнiше, прийом повiтряно-сонячних ванн. В помiрних дозах сонячне промiння сприятливо впливає на обмiннi процеси, розвиток дитячого органiзму, посилює дихання i кровообiг. Крiм того, сонячнi ванни сприяють виробленню витривалостi до тепла.
Починають загартовування сонцем з 5-10 хв. кожний день, доводячи час до 2-3 год.
Сонячнi ванни краще приймати в ранковi години — з 900 до 1030. Найбiльш корисний травневий загар.
Сонячнi ванни допустимi тiльки через 2 год. пiсля прийому їжi. Приймати їх рекомендується натще.
Загартовування ходiнням босонiж — корисне в дуже багатьох аспектах. Дослiдження останнiх рокiв показали, що терморецептори розмiщенi на поверхнi шкiри нерiвномiрно. Якщо на 1 см2 шкiри в середньому приходиться по 2 точки, якi сприймають тепло (сосочки Руфiнi) i 12 холодових точок (колби Краузе), то на шкiрi стоп i слизовiй оболонцi дихальних шляхiв їх є значно бiльше. Велика кiлькiсть холодових i теплових точок на пiдошвi є причиною того, що саме охолодження нiг у незагартованих людей часто викликає простуднi захворювання.
Взуття, яке все життя майже безперервно носить сучасна людина, створює для нiг постiйний комфортний мiкроклiмат. Тому вiд функцiональної бездiяльностi теплорегуляторна реактивнiсть рецепторiв пiдошв поступово знижується. Будь-яке охолодження нiг у незагартованої людини може викликати застуду. До того ж, оскiльки стопи знаходяться в безпосередньому рефлекторному зв’язку iз слизовою оболонкою верхнiх дихальних шляхiв, при мiсцевому охолодженнi нiг її температура рiзко знижується, внаслiдок чого виникає кашель i хрипота. Охолодження слизової оболонки дихальних шляхiв у незагартованих людей сприяє активiзацiї вiрусiв грипу, якi при звичайнiй температурi тiла людини залишаються в пасивному станi i через 1-2 днi, не викликавши хвороби, гинуть.
Крiм загартовуючої дiї ходьба босонiж має також великий вплив на багато фунцiй органiзму через тактильну чутливiсть шкiри пiдошвенної поверхнi стопи. На пiдошвi є величезна кiлькiсть механорецепторiв, якi сприймають рiзноманiтнi тактильнi подразнення вiд легких доторкiв до сильних натискувань i ударiв, якi викликають бiль. На кожен 1 см2 поверхнi шкiри приходиться в середньому до 200 механорецепторiв (тiлець Мейснера, дискiв Меркеля i Паччiнi), а на пiдошвi їх є значно бiльше.
Академiк А.А.Микулiн вважає, що iоносфера через атмосферу «забирає» з людини негативно зарядженi iони, а зарядження статичною електрикою вiдбувається безпосередньо вiд земної поверхнi через ноги.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 567; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!