Примусове лікування. Підстави призначення та порядок відбування
Примусове лікування – захід кримінально-правового примусу, що може бути застосований судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
У разі призначення покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється в спеціальних лікувальних закладах.
У ст. 96 КК вказуються особливості застосування примусового лікування до осіб, які вчинили злочин і мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Примусове лікування відрізняється від примусових заходів медичного характеру:
а) хворобою;
б) можливістю застосування примусового лікування й за місцем відбування покарання, а примусові заходи медичного характеру тягнуть направлення особи, зазвичай, у спеціалізовані психіатричні заклади;
в) часом лікування.
До хвороб, які становлять небезпеку для здоров’я інших людей, належать тяжкі інфекційні хвороби: проказа, холера, чума, туберкульоз легенів у фазі розпаду тощо. Вказані хвороби мають різні форми перебігу, заразливості, тому в кожному конкретному випадку суд повинен приймати рішення про застосування примусового лікування на підставі висновку судово-медичної експертизи.
Місце проведення примусового лікування залежить від виду призначеного покарання. У разі покарання у виді позбавлення чи обмеження волі примусове лікування проводять заклади медичної служби кримінально-виконавчих установ, за інших видів покарання – спеціальні лікувальні заклади.
|
|
|
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Дайте визначення примусових заходів медичного характеру.
2. Визначте мету застосування примусових заходів медичного характеру.
3. До яких осіб застосовуються примусові заходи медичного характеру?
4. Визначте види примусових заходів медичного характеру.
5. До яких осіб застосовується надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку?
6. До яких осіб застосовується госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом?
7. Розкрийте порядок припинення застосування примусових заходів медичного характеру.
8. Яким чином здійснюється продовження застосування примусових заходів медичного характеру?
9. Що таке примусове лікування та до яких осіб воно застосовується?
10. Яким чином здійснюється примусове лікування?
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. //Офіційний вісник України. – 2000. - №12.
2. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 7
|
|
|
3. Достовалов С. Цели применения принудительных мер медицинского характера //Законность. – 2000. - №1.
4. Жук, І. В. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування у кримінальному праві України [Текст] : автореф. дис. …канд. юрид. наук : 12.00.08 / І. В. Жук ; КНУВС – Київ, 2009. – 20 с.
5. Клименко В.А. Обмежена осудність: поняття, критерії та примусове лікування: Монографія / В. А. Клименко, В. Б. Первомайський, Т. М. Приходько. – Атака, 2011. – 180 с.
6. Кримінальне право: Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Юридична думка, 2004.
8. Музика А.А. Примусові заходи медичного й виховного характеру.- К.: НАВСУ, 1997.
9. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф.Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій. Навч. посібник. К. – Вид. Паливода А.В., 2005.
10. Сверчков В. Принудительные меры медицинского характера //Законность. – 2000. - №7.
| Тема 2. Злочини проти основ національної безпеки України |
| 1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти основ національної безпеки України. 2. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК). 3. Державна зрада (ст. 111 КК). 4. Посягання на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК). 5. Диверсія (ст. 113 КК). Контрольні питання Рекомендована література |
Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти основ національної безпеки України.
|
|
|
Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих суспільних відносин неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й ефективна боротьба зі злочинністю, в тому числі і з такими небезпечними злочинами, як вбивства, зґвалтування, розбої та ін. Тому в КК статті про відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України подані в першому розділі Особливої частини.
Родовим об'єктом злочинів, передбачених у цьому розділі, є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканності, обороноздатності. Іншими словами, родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).
|
|
|
Це дає підставу для визнання цих злочинів найбільш небезпечними і віднесення їх законодавцем, як правило, до особливо тяжких або тяжких злочинів. Важливість родового об'єкта цих злочинів визначає значною мірою і специфіку їх об'єктивних та суб'єктивних ознак.
Для деяких злочинів проти основ національної безпеки України чи для деяких їхніх форм (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) характерна наявність додаткового факультативного безпосереднього об’єкта (наприклад, установлений порядок виконання представником влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя й здоров’я особи, власність), а для деяких інших (диверсії, посягання на життя державного чи громадського діяча) – додаткового необхідного безпосереднього об’єкта (наприклад, життя та здоров’я особи, власність, довкілля).
Важливе значення для правильної кваліфікації деяких злочинів проти основ національної безпеки України має предмет злочину. Наприклад, предметом диверсії (ст. 113) є: будівлі, споруди й інші обєкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; земельні угіддя, водойми, ліси; стада та колекції тварин, риба, що водиться у ставках чи інших водоймищах; великі пасіки; посіви сількогосподарських або інших культур; лісові масиви тощо. При вчиненні шпигунства (ст. 114) його предметом можуть бути відомості, що становлять державну таємницю, матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.
Про потерпілого від цих злочинів спеціально зазначено у ст. 112 КК, це – державний або громадський діяч.
З об'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України здійснюються шляхом активної поведінки — дії. При цьому законодавець конструює більшість з них як злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння, незалежно від настання фактичної шкоди основам національної безпеки України (наприклад, державна зрада, шпигунство). Деякі з цих злочинів конструюються як усічені склади — момент їх закінчення переноситься на попередні стадії здійснення злочину — готування чи замах. Так, наприклад, змова на вчинення злочину, передбаченого ст. 109 (готування), розглядається як закінчений злочин; посягання на життя державного чи громадського діяча, відповідно до ст. 112 вважається закінченим фактично з моменту замаху на вбивство.
Суб’єктами злочинів проти основ національної безпеки України можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 16-річного віку (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства). При вчиненні посягання на життя державного або громадського діяча (ст. 112) та диверсії (ст. 113) суб’єктом є фізична осудна особа з 14-річного віку.
Спеціальний суб’єкт є елементом лише двох складів злочинів проти основ національної безпеки України: у злочині, передбаченому ст. 111 КК, – це тільки громадянин України, а в злочині, передбаченому ст. 114 КК, – тільки іноземний громадянин або особа без громадянства. В інших основних складах злочинів проти основ національної безпеки України – суб’єкт загальний. Одночасно кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених статтями 109 і 110 КК, є вчинення їх спеціальним суб’єктом – представником влади.
Деякі злочини проти основ національної безпеки України, зокрема, передбачені статтями 109, 110, 112 КК, можуть мати яскраво виражене політичне забарвлення.
Висока небезпека цих злочинів виражається в ознаках їх суб'єктивної сторони: всі вони вчиняються умисно і, як правило, з прямим умислом, за якого особа бажає заподіяти шкоду основам національної безпеки України. Характерною є і мета — заподіяння шкоди цьому об'єкту: особа діє з метою зміни чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, заподіяння шкоди суверенітету, обороноздатності України, зміни її території та ін.
Отже, можна визначити, що злочини проти основ національної безпеки України — це передбачені кримінальним законом умисні суспільна небезпечні дії, що посягають на конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканність України.
До їх числа законодавець відносить дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність Укра'їни; державну зраду (ст. 111); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113); шпигунство (ст. 114).
При визначенні видів (груп) злочинів проти основ національної безпеки України слід виходити переважно з положень Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р., згідно з яким загроза національній безпеці України може здійснюватися в різних сферах. Залежно від цього розрізняють:
1) злочини проти основ національної безпеки в політичній сфері: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112);
2) злочини проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111), шпигунство (ст. 114);
3) злочин проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах – диверсія (ст. 113).
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 458; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!