Тема 14. Окремі види контрактів та квазі-контракти.
Навчальна мета заняття: ознайомитись з системою договірного права стародавнього риму, видами римських контрактів їх особливостями і змістом.
Навчальні питання:
1. Вербальні контракти (договори).
2. Літеральні договори (контракти).
3. Реальні (контракти) договори.
4. Консенсуальні контракти (договори).
6. Безіменні контракти.
7. Пакти і квазіконтракти.
Вербальними називалися такі контракти, які вимагали для свого укладення промовляння строго визначених слів у встановленій послідовності (verbum – слово).
Найважливішим вербальним договором була стипуляція (stipulatio). Стипуляция полягала в урочистому питанні, висловленому stipulator (кредитором) в усній формі, що звернене до боржника, і в негайній, урочистій і позитивній відповіді promissor (боржника).
Літеральні договори потребують знань щодо порядку і способів їх фіксації.
При вивченні реальних договорів потрібно знати підстави виникнення зобов'язань з цієї групи, види, їх особливості, зміст. Особливу увагу треба звернути на вивчення договору позики, його відмінність від позички.
Літеральними називалися контракти, які породжували зобов’язання за допомогою запису відповідної домовленості сторін у прибутково-видаткову книгу або закріплення його в інших письмових документах.
Із ускладненням торгового обороту в майнові відносини між римлянами проникає запозичений у греків звичай вести прибутково-видаткові книги, в яких записувалися всі грошові надходження і видатки. Сума, взята в борг, вписувалася кредитором у витрати, боржником – у прихід. При сплаті боргу обидва проводили відповідний запис у протилежних графах.
|
|
|
Пізніше також із Греції були запозичені інші літеральні контракти - хірографи (chirographa) і синграфи (syngrahae).
Реальними визнавалися контракти, які вважалися укладеними і, відповідно, встановлювали зобов’язання в результаті передачі речі (res) від кредитора боржникові.
До реальних контрактів відносилися: фідуція та договір позики («передача для споживання»), поклажі (зберігання), позички («передача для користування») і застави.
Консенсуальними називалися контракти, які встановлювали зобов’язання простою домовленістю сторін. Якщо для інших контрактів класичного права згода була необхідною, проте недостатньою умовою, оскільки в тих або інших випадках, крім неї, були потрібні передача речі (реальні контракти), промовляння певних урочистих слів (вербальні контракти), складання документа (літеральні контракти), для консенсуальних контрактів згода сторін була необхідною і достатньою умовою для виникнення зобов’язання.
Контрольні питання
|
|
|
1. Вербальні договори, їх значення і види.
2. Стипуляція і порука.
3. Загальна характеристика вербальних договорів.
4. Реальні договори і їх характеристика.
5. Відмінності договорів позики і позички.
6. Особливості договору схову.
7. Поняття і ознаки консенсуальних договорів.
8. Загальна характеристика і особливості консенсуальних договорів.
9. Поняття і зміст договору купівлі-продажу.
10. Особливості договору найму.
11. Зміст договору підряду.
12. Особливості договору поруки.
13. Характеристика договору товариства.
14. Типи безіменних контрактів.
15. Відмінності пактів і контрактів.
16. Типи пактів і їх суть.
17. Квазіконтракти та їх види.
Приклади тестових завдань
Вкажіть правильну відповідь:
До консенсуальних договорів не відносились договір:
1. купівлі-продажу;
2. найму;
3. доручення;
4. товариства;
5. позики.
Stipulatio є договором:
1. вербальним;
2 формалізованим;
3 літеральним;
4. консенсуальним;
6. реальним.
Сінграф:
1. документ, що укладався від першої особи в підтвердження боргу (як сучасна розписка);
2. документ, що укладався від третьої особи в підтвердження боргу та підписувався сторонами та свідками;
3. документ, що засвідчував відмову від позовних вимог;
|
|
|
4. документ, що засвідчував уступку права вимоги та підписувався сторонами та свідками;
5. це виписка з приходно-витратної книги.
Юридична термінологія
1. Consensu fiunt oblіgationes in emptionibus venditіonіbus, locationіbus-conductionibus, societatibus, mandatis – договори укладаються угодою при купівлі-продажу, найму (оренді), товаристві, поруці.
2.Depositum est, quod custodіendum alicuі datum est – депозит (поклажа) - річ, віддана кому-небудь на схов.
4. Non pretiі numeratio, sed conventio perficit emptionem-venditіonem – не оплата ціни, а згода здійснює купівлю-продаж.
5. Periculum est emptoris – ризик (випадкову загибель речі) несе покупець.
6. Origo vendendi emendique a permutationіbus coepit – походження договору купівлі-продажу бере початок від міни.
Список літератури
1. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. - Л., 1974. - С.116-134.
2. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. - М., 1972. - С.213-214.
3. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. - М., 1956. - С.147-194.
4. Бартошек М. Римское право (Понятия, термины, определения). - М., 1989.
5. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. - К., 1990. - С.202-242.
6. Шишка Р.Б. Римське приватне право в схемах. Харків: ХІВС, 1993.
7. Римское частное право / Под ред. И.С.Перетерского и И.Б.Новицкого. - М.: Юристъ, 1999.
|
|
|
Змістовий модуль 6. Спадкове право.
Тема 15. Спадкове право.
Навчальна мета заняття: опанувати поняття спадкування як універсального пвиду правоприємства, види спадкування, захист спадковах прав.
Навчальні питання:
1. Поняття та види спадкування (hereditas).
2. Спадкування за заповітом (successio testamentaria). Поняття та види заповіту. Зміст заповіту. Обов’язкова доля у спадщині.
3. Спадкування за законом (successio legitima). Черговість закликання до прийняття спадщини. Спадкування по праву представництва.
4. Прийняття спадщини. Спосіб прийняття спадщини. Спадкова трансмісія.
5. Легати (legata) та фідеікоміси (fideicommissa) (заповідальні відкази). Обмеження легатів та фідеікомісів.
6. Захист спадкових прав.
Особливості інституту спадкування в римському цивільному праві зв’язані із взаємодією з іншими видами майнових прав. Спадкові відносини виникають у випадку смерті громадянина або оголошення його у встановленому порядку померлим. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу у спадкоємців суб'єктивного права на прийняття спадщини.
Центральним поняттям спадкування є правонаступництво. Розрізняли універсальне спадкування і спадкування сингулярне.
Універсальне спадкування означало, що спадкоємець, вступаючи в спадщину, набував все майно спадкодавця як єдине ціле. До спадкоємця переходили як права, так і обов’язки.
Інститут заповіту – один із найбільш адекватних виявів індивідуальної влади особи над своїм майном. За змістом заповіт націлений не тільки на відчуження майна на випадок смерті, але і на визначення наступника
Якщо спадкування не здійснювалось за заповітом, римське цивільне право передбачало випадки і порядок спадкування за законом, їх черговість, потрібно твердо знати, як класи спадкоємців, так і перелік осіб, які до них відносилися, спадкування за правом (представлення).
Контрольні питання
1. Поняття спадкування і спадкового права.
2. Умови дійсності заповіту.
3. Коло спадкоємців за заповітом.
4. Суть обов’язкової долі.
5. Спадкування за законом.
6. Випадки спадкування за законом.
7. Коло спадкоємців за законом.
8. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія.
9. Відкриття спадщини.
10. Прийняття спадщини.
11. Призначення і суть легатів і фідеїкомісів.
Приклади тестових завдань
Вкажіть правильну відповідь:
Активну заповідальну правоздатність мали:
1. раби в межах пекулія;
2. всі вільні особи;
3. голови сімей - Paterfamilias;
4. юридичні особи;
5. всі повнолітні вільні особи.
Спадкова трансмісія це:
1. визначення розміру часток спадкового майна;
2. спадкування на підставі права представлення;
3. відмова від спадщини з передачею спадкових прав іншим особам;
4. перехід спадкових прав до спадкоємців особи, яка померла та не встигла прийняти спадщину від іншої померлої особи;
5. спосіб захисту спадкових прав.
Легат це:
1. відмова від спадку;
2. особистий позов для захисту прав спадкоємців;
3. один із видів заповідальних розпоряджень;
4. спосіб прийняття спадщини;
5. державний чиновник (магістрат), що засвідчував легітимність заповіту.
Теми рефератів:
1. Основні поняття римського спадкового права.
2. Основні етапи розвитку римського спадкового права.
3. Спадкування за заповітом у римському спадковому праві.
4. Спадкування за законом у римському спадковому праві.
5. Сингулярне правонаступництво у римському спадковому праві.
Юридична термінологія
1.Hereditas (bonorum possesio) est successio in universam ius, quod defunctus habiut – спадкування - це наступність у всіх правах, які мав померлий.
2.Testamentun posterior derogat testamenti priori – пізніше складений заповіт відміняє попередній.
3.Bona vacantіа – виморочне майно (спадщина без спадкоємця).
4.Iacens hereditas – спадкове майно, що не має власника.
5.Semel heres - semper heles – якщо хтось став спадкоємцем, то назавжди ним залишиться.
6.Nеmо pro parte testatus pro parte intestatus decedere – спадкування за заповітом (майна однієї і тієї ж особи) несумісне із спадкуванням за законом (тобто перше виключає друге).
Список літератури
1. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. - Л., 1974. - С.140-151.
2. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. - М., 1956. - С.210-226.
3. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. - М., 1972. - С.269-190.
4. Маркс К. Доклад Генерального Совета о праве наследования // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т.16. - С.383-385.
5. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. - К., 1990. - С.260-281.
6. Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. - М., 1991. - С.194-203.
[1] Receptio- термін латинського походження, означає відновлення дії, запозичення, переробка, засвоєння.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 283; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!