Закони та інші нормативно-правові акти в системі сімейного законодавства
Термін "джерело права" часто розглядається у таких значеннях: 1) джерело права в матеріальному розумінні — це суспільні відносини, які розвиваються і обумовлюють виникнення, розвиток та зміст права; 2) джерело права в ідеологічному розумінні — це виражена в офіційній формі сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право; 3) джерело права у формальному (юридичному) розумінні —це офіційні форми зовнішнього вираження і закріплення правових норм, що діють в певній державі, тобто це і є власне форма права. Отже, вживання терміна "джерело (форма) права" означає, що йдеться про джерела права у формальному (юридичному) значенні. Джерело (форма) права —це способи зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення. 2.
Загальні положення
Відповідно до ст. 7 СК сімейне законодавство включає в себе сам Сімейний кодекс України та інші нормативно-правові акти.
Зведення сімейного законодавства виключно до цих нормативно-правових актів не можна вважати новим для українського законодавства, бо традиційно терміном «сімейне законодавство» охоплювалася вся сукупність нормативних актів, які містили нор: ми сімейного права.
Між тим, у самому СК вказується і на інші джерела, які складають сімейне законодавство, які аж ніяк не мож: на віднести до нормативно-правових актів.
|
|
|
Так, ст. 9 СКпередба: чає можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін, а ст. 11 СК допускає врахування звичаїв при врегулюванні сімейних відносин, якщо вони не суперечать СК, іншим законам та моральним засадам суспільства. Звідси і договір, і певні звичаї теж слід відносити до джерел сімейного права.
Стаття 13 СК визнає частиною національного сімейного законодавства України міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України, а ст. 291 вказує, що сімейне законодавство (закони) іноземних держав застосовуєтьсяв Україні, якщо воно не суперечить загальним принципам ре: гулювання сімейних відносин, встановлених СК України.
Ряд норм сімейного права міститься і в новому ЦК України. Так, відповідно до ч. 3 ст. 368 майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не вста: новлено договором або законом. До того ж, ст. 8 СК допускає субсидіарне застосування відповідних норм ЦК2.
Крім цього, безумовно, слід погодитися з тими правниками, які вважають, що в ст. 7 СК є деяка неточність, бо в першу чергу сімейні відносини регулюються Конституцією, норми якої є нор: мами прямої дії (ст. 8)1.
|
|
|
Конституція має вищу юридичну силу, а всі закони, включаю: чи і СК, і інші нормативно:правові акти, приймаються на її основі і повинні їй відповідати. Виходячи з цього, якщо будь:який нормативний акт суперечить Конституції, він не тільки повинен бути відміненим Конституційним Судом, а й взагалі не може застосовуватися.
3.
Сімейний кодекс України — основне джерело сімейного законодавства України2
СК складається з семи розділів, які містять 287 статтіта Прикінцеві положення. Структура його, порівняно з Кодексом законів про шлюб та сім'ю, який було прийнято ще 20 червня 1969 р. (далі — КЗпШС)3, зазнала суттєвих змін.
По-перше, такі розділи як «Акти цивільного стану» (розділ V) та «Опіка та піклування» (розділ IV) вилучено з нього. Більшість норм про опіку та піклування міститься тепер у новому ЦК (глава 6), хоча окремі норми, наприклад ті, що регулюють опіку і піклування над дітьми, як одну з форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, залишено в СК (статті 243—251). Що ж стосується норм, які регулюють реєстрацію актів цивільного стану (раніше назва була дещо іншою — акти громадянсько: го стану), то вони повинні ще знайти своє втілення, за прикладом РФ, у спеціальному законі «Про акти цивільного стану». До тих пір розділ V «Акти громадянського стану» КЗпШС зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК. З нового СК вилучена глава 3 «Позовна давність», хоча залишилася стаття «Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин» і введена стаття «Обчислення строків, встановлених у цьому кодексі».
|
|
|
По-друге, в кодексі з'явилися нові глави, наприклад такі, як глава 10 «Шлюбний договір» (статті 92—103), глава 20 «Патронат над дітьми» (статті 252—256).
Розділ I «Загальні положення»містить 2 глави:
«Сім'я. Регулювання сімейних відносин»(статті 1 — 13) і
«Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків. Захист сімейних прав та інтересів»(статті 14—20).
В СК вперше дається законодавче визначення ознак сім'ї: це спільне проживання осіб, зв'язаність їх спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків. До підстав створення сім'ї законодавець відніс шлюб, кровне споріднення, усиновлення, а також інші підстави, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 3 СК).
До новел у цьому розділі слід віднести, наприклад, встановлення обов'язку батьків неповнолітніх надавати допомогу у здійсненні останніми батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків (ст. 16 СК); надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності (ч. 1 ст. 18 СК); можливість відшкодування матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди тим, хто порушив сімейні права особи у випадках, передбачених СК або договором (ч. 2 ст. 18 СК).
|
|
|
Розділ ІІ «Шлюб. Права та обов'язки подружжя»містить 9 глав:
«Загальні положення»(статті 21—26),
«Державна реєстрація шлюбу»(статті 27—37),
«Недійсність шлюбу»(статті 38—48),
«Особисті немайнові права»(статті 49—56),
«Правоособистої приватної власності»(статті 57—59),
«Правоспільної сумісної власності подружжя»(статті 60—74),
«Права та обов'язки подружжя по утриманню»(статті 75—91),
«Шлюбний договір»(статті 92—103),
«Припинення шлюбу»(статті 104— 120).
У цьому розділі вперше на законодавчому рівні дається поняття шлюбу, яке до цього часу давалося тільки у навчальній і науковій літературі. Шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі РАЦС (ст. 21 )1.
1 Традиційно в літературі шлюб так і розглядався як вільний, рівний і довічний союз жінки та чоловіка, який укладався відповідно до порядку і умов, встановлених законом, створював сім'ю і породжував між подружжям взаємні особисті та майнові права і обов'язки (див.: Матвеев Г. К.Семейное право. — М.: Юрид. лит., 1985. — С. 44—45; Советскоесемейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1981. — С. 64 тощо.
Підхід законодавця залишився незмінним у цьому питанні, породжує правові наслідки лише шлюб, зареєстрований у встанов: леному законом порядку. В зв'язку з цим викликає подив поява ст. 74 СК, яка поширила на майно, набуте жінкою та чоловіком, що проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, правовий режим, що виникає на майно у подружжя, а саме право спільної сумісної власності. Таким чином фактичним шлюб: ним відносинам надано значення юридичного факту, який служить підставою для поширення на них сімейно-правового регулювання, що ввійшло в протиріччя з ч. 2 ст. 21 СК, відповідно до якої проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Винятки з цього правила законодавець не встановив. Вважаємо, що слід погодитися з тими правниками, які підкреслюють, що фактичні шлюбні відносини — це відносини, що стосуються тільки особистого життя людини, вони залежать від волі людини і від того, як вона їх будує, тому втручання держави за встановленим нею правовим регулюванням відносин за типом сім'ї тут недоречні та необґрунтовані. Так звані фактичні шлюбні відносини — це відносини окремих людей, що ґрунтуються на підставах, які вони самі для себе встановлюють і погоджують. Отже, правове регу: лювання їхніх особистих, майнових і житлових прав має відбува: тися на підставах загального цивільного регулювання1.
У СК розширено коло осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Це стосується двоюрідних братів та сестер, рідних тіток, дядьків та племінників, племінниць. Між тим, за рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною уси: новлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.
Розширено в СК також коло обставин, які дають можливість у судовому порядку визнати шлюб недійсним. Так, приховання тяж: кої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подруж: жя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. 30 СК). Легалізовано представництво при по: дачі заяви про реєстрацію шлюбу. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державних органів РАЦС, таку заяву, нотаріально посвідчену (ст. 28 СК), можуть подати їх представники. Між тим, залишилася незмінною норма, відповідно до якої реєстрація шлюбу через представника неможлива (ст. 34 СК). Причому шлюб, зареєстрований за відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним, що тягне анулювання запису про такий шлюб у державному органі РАЦС (ст. 48 СК). Введено інститут заручин (с. 31 СК). Розширено можливість для укладення шлюбу. Так, місцем укладення шлюбу може бути не лише місце проживання однієї з осіб, що одружуються, а, за заявою наречених, це може бути й інше місце (наприклад, місце надання стаціонарної медичної допомоги) (ст. 33 СК). Уперше введена норма, яка закріпила одну із правових презумпцій — презумпцію правозгідності (дійсності) шлюбу (ст. 37).
Розділ ІІІ «Права та обов'язки матері, батька і дитини»містить 6 глав:
«Визначення походження дитини»(статті 121 — 140),
«Особисті немайнові права і обов 'язки батьків та дітей»(статті 141 — 172),
«Права батьків і дітей на майно»(статті 173 179),
«Обов'язок матері, батька утримувати дитину тайого виконання»(статті 180 197),
«Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання»(статті 198 201),
«Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримуватибатьків та його виконання»(статті 202—206).
До новел цього розділу слід віднести наступне: визначається походження дити: ни від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю (ст. 124 СК); при визнанні батьківства за рішенням суду, тобто у випадку народження дитини в незареєстрованому шлюбі, на відміну від ст. 53 КЗпШС законодавець не визначає якісь конк: ретні підстави встановлення батьківства. Частина 2 ст. 128 СК закріплює, що підставою для визнання батьківства можуть бути будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи; СК передбачив можливість встановлення не тільки батьківства, а й материнства (ст. 131 СК), а також встановлення факту материнства за рішенням суду (ст. 132 СК); СК, передба: чивши можливість оспорювання батьківства особою, яка записа: на батьком дитини, не пов'язує її зі смертю матері або позбавлен: ням її батьківських прав (ст. 136); ст. 143 СК уперше на законо: давчому рівні закріпила обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.
До новел слід віднести норму, яка вирішує долю доходу від майна дитини (ст. 178 СК), відповідно до якої дохід, отриманий від використання майна малолітньої дитини (орендна плата за будинок, що належить дитині на праві власності, дивіденди, відсотки за користування банком вкладом тощо), батьки мають право використовувати не тільки для задоволення потреб самої дитини, а також на виховання та утримання інших дітей та на не: відкладні потреби сім'ї. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна. Вперше на законодавчому рівні врегу: льовано питання стосовно власності на аліменти, які один з батьків одержує на дитину. Відповідно до ст. 179 ці аліменти є власністю того з батьків, на ім'я якого вони виплачуються і тільки в разі смерті останнього аліменти переходять до власності дитини. Важко погодитися з таким вирішенням питання1. Аліменти — кошти особливого призначення, вони повинні передаватися у власність дитини, а батько (матір) мали б право на розпорядження ними, як і будь-яким майном (ст. 177). Цілковито необхідним являється і введення ст. 190, яка вперше на законодавчому рівні вирішує питання припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно. СК вводить і норми про обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання до досягнення останніми двадцяти трьох років за умови, якщо батьки спроможні надавати матеріальну допомогу (ст. 199).
СК розширив коло осіб, які повинні піклуватися про непра: цездатних, немічних батьків, вказавши на те, що таке зобов'язання покладається і на дітей, які не досягли віку 18 років (ст.172).
РозділIV«Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування»містить 3 глави:
«Усиновлення»(статті 207— 242),
«Опіка та піклування над дітьми»(статті 243—251),
«Патронат над дітьми»(статті 252—256).
Дитина, яка тим: часово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що забезпечується передачею її на виховання, усиновлення або за необхідності направлення до відповідних установ із догляду за дітьми. СК встановлює умови, порядок та правові наслідки усиновлен: ня, визнання його недійсним, скасування, а також позбавлення усиновлювача батьківських прав. До новел СК слід віднести встановлення можливості за виняткових обставин усиновити повнолітню особу (ст. 208 СК); встановлення різниці у віку усиновлювача і усиновленого. Так усиновлювач обов'язково повинен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцать років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років. Дещо по-іншому вирішується доля рідних братів і сестер. Так, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (наприклад один з братів має фізичну ваду). Згоду на це обов'язко: во дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст. 210). Встановлена нова підстава припинення усиновлення — позбавлення усиновлювача батьківських прав.
Законодавець виходить з того, що опіка та піклування — цивільно-правовий інститут і залишає в СК лише норми про опіку і піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, по: збавлених батьківського піклування.
У СК відновлено інститут патронату, за яким патронатний вихователь виконує свої договірні відносини, а саме забезпечує дитину житлом, одягом, харчуванням, створює їй належні умови для навчання, фізичного та духовного розвитку, захищає дитину, її права та інтереси на оплатних засадах (статті 254, 255).
РозділV«Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів»містить 2 глави
«Особисті немайнові права та обов'яз4ки інших членів сім'ї та родичів»(статті 257—264),
«Обов'я4 зок по утриманню інших членів сім'ї та родичів»(статті 265 274).
СК розширив коло осіб, які віднесено до «інших» членів сім'ї та родичів (прабаба, прадід), а також сферу відносин за їх участю за рахунок врегулювання особистих немайнових відносин (право на виховання внуків та правнуків бабою та дідом, прабабою та прадідом; право на захист внуків; права братів і сестер на спілкування тощо).
РозділVI«Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні»(статті 275—292),
містить норми, які встановлюють права і обов'язки іноземців та осіб без громадянства у сімейних відносинах та застосування законів іноземних держав при укладенні договорів, які сто: суються сімейних відносин, а також при вирішенні судом сімейного спору.
РозділVII«Прикінцеві положення»встановлює термін вступу СК у дію та правові наслідки цього.
Закони та інші нормативно-правові акти в системі сімейного законодавства
Для регулювання сімейних відносин велике значення має Конвенція державної сімейної політики, схвалена Постановою ВРУ від 17.09.1999 р.; закони «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 р., «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22.03.2001 р., «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.; Указ Президента України від 4 серпня 2000 р. «Про соціально-економічну підтримку становлення та розвитку студентської сім'ї»; Положення про прийомну сім'ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2.03.1998 р., Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 р. тощо. Окремі положення вказаних нормативно-правових актів знаходять своє втілення в нормах СК.
5. Норми сімейного законодавства діють у часі негайно. Сімейний кодекс
України застосовується
1) до сімейних відносин, що виникли після набрання ним чинності;
2) щодо сімейних відносин, які виникли до набрання чинності Сімейним
кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і
обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
3) щодо сімейних відносин, які виникли до набрання чинності Сімейним
кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і
обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.
2. У випадках, прямо передбачених законом, норми сімейного
законодавства можуть регулювати сімейні відносини, що виникли на їх
підставі, і після набрання чинності новим нормативним актом.
3. Норми сімейного законодавства не мають зворотної дії у часі, окрім
випадків, коли вони збільшують обсяг прав учасників сімейних відносин і
якщо це прямо передбачено законом
Дія актів цивільного законодавства просторі визначається ч. 6 ст. 4 ЦКУкраїни, як встановлює принцип однакового регулювання цивільних відносин на всій території України актами цивільного законодавства.
Але, можливо прийняття законів спеціально для певної території України (наприклад, Закон о статусі столиці). У цьому випадку його дія поширюється лише на вказану в ньому територію.
Дія актів цивільного законодавства за колом осіб виглядає наступним чином: згідно загального правила цивільне законодавство в межах своєї дії поширюється на всіх учасників цивільних відносин.
Але, в декількох випадках виникає проблема вибору норм цивільного законодавства той чи іншої країни, яка пов’язана з виникненням в цивільних відносинах, так званого «іноземного елемента».
Іноземний елемент може мати місце:
-відносно суб’єктивного складу цивільних відносин (один з учасників - іноземець);
-відносно об’єкту цивільного відношення (наприклад, суперечна будівля, яка знаходиться за кордоном);
- відносно місця виникнення (трансформації, припинення) цивільних відносин (наприклад укладення договору за кордоном).
Для врегулювання відносин пов’язаних з участю іноземних елементів приймаються колізійні норми, а саме спеціальні матеріально-правові норми.
Колізійні норми самі по собі по суті не вирішують питання, а відсилають к тим чи іншим нормам внутрішнього законодавства. До колізійних норм входить два елемента: 1) об’єм норми (характеристика норм, до яких вона приймається) і 2) прив’язка (вказання на закон, який належить для приймання к даному виду відносин).
Спеціальні матеріально-правові норми - це норми міжнародного погодження чи норми внутрішнього законодавства, які спеціально застосовуються для врегулювання відносин з участю іноземного елемента.
Міжнародний договір - це угода дох чи декількох держав, яка містить в собі норми права об встановленні, трансформації чи припинення прав і обов’язків в відношеннях між ними.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 320; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!