Розвиток археології у Росії та в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
1864 р. створено Імператорське московське арх. тов-во, його голова – граф Уваров – з 1869 р. почав проводити арх. з'їзди, перший відбувся в Москві. Вони проводились раз на три роки у великих губернських містах, на них досліджувались арх. пам’ятки того регіону, де вони проводились. Всього провели 15 арх. з’їздів, 5 з яких в Україні: у Києві (двічі), Харкові, Катеринославі, Чернігові. Значимість: діяло до дев'яти відділів (археологія, етнографія, археографія та ін.); перед з’їздами визначали місце, де проводити наступний з’їзд, це сприяло розвитку арх.; найбільш плідним був 12-й з’їзд у Харкові, на ньому Городцовим було виділено 3 арх. к-ри: ямна, катакомбна, зрубна, було покладено початок вивченню Салтівської арх. к-ри; була досягнута мета, що полягала у сприянні розвитку археології як наукової дисципліни. В. Хвойка у 1907 р. розкопав Десятинну церкву, також досліджував трипільську, зарубинецьку к-ри. На поч. 20 ст. в Чернігові розкопаний курган Чорна могила. Б. Антонович склав карту арх. пам'яток Харківщини, завдяки йому у 1902 р. в Харкові було проведено арх. з’їзд.
Археологія в Харківському університеті.
Інтерес до розвитку археології з'явився з початку заснування університету в 1804 р. З 1807 р. - І.С. Ризький був першим професором, що проводив дослідження Ольвії, заклав основи археології. В.Н. Каразін цікавився старожитностями, в своїх роботах говорить про необхідність дослідження археологічних пам'яток і поселень. Д. І. Багалій, Сумцов займалися накопиченням старожитностей і дослідженням рідного краю. В.Пассет - перший дослідник, який проводив розкопки на території Харкова, обстежив пам'ятники, видимі на поверхні, ототожнив Донецьке городище з містом Дінцем. У 1902 р. був проведений 12 археологічний з'їзд, що дало поштовх для розвитку археологічної думки. У 1919 р. Федоровський створив Археологічний музей. Після Федоровського до початку ВВВ (1936-1945) директором музею був його учень І. Луцкевич. Дослідженням археологічних пам'яток в повоєнний час займалися такі вчені Харківського університету, як: Б.А. Шрамко, В.Н. Кадєєв, В.А. Латишева, Ю.В. Буйнов та ін. В результаті чого в музеї утворилися значні колекції предметів бронзової доби, скіфської епохи, античного часу, черняхівської і салтівської культур. У 1998 г. згідно наказу ректора при Харківському університеті створено Музей археології та етнографії Слобідської України, директором якого в даний час є І. Б. Шрамко. В 2010. були виділені приміщення для складів музею. Основні колекції: неоліт, бронзовий вік, скіфська, черняхівська культури.
|
|
|
Розвиток української археології за радянських часів.
Велика кількість науковців не сприйняла революцію і виїхала за кордон. В 1919 р. за Скоропатського було створено УАН, при ній утворена комісія зі створення арх. карти України, в 1921 р. преобразована в Арх. комітет, в 1924 р. у Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). Він очолював і координував усю археологічну діяльність в Україні. в 1934 р був організований Інститут історії матеріальної культури (ІІМК), з 1938 р - Інститут археології Академії наук УРСР, а нині - Національної академії наук України. Інститут археології видає ряд наукових серій («Археологія», «Археологічні пам'ятки УРСР»). Сталінські репресії, голодомор і Друга світова вплинули на реалізацію моделі археологічної науки, яку ми маємо сьогодні. Сутність її визначають три моменти: 1) інтеграція зусиль вчених різних установ для суцільного обстеження території України, прояви, збереження і дослідження пам'яток, 2) диференціація і спеціалізація окремих розділів археології, націлених на з'ясування хронологічних і локальних особливостей пам'яток різних епох, 3) соціально-історична спрямованість досліджень, втілена в головній меті археології - реконструкції історії окремих спільнот, представлених локальними групами пам'яток, археологічними культурами або комплексами ранньодержавних утворень. У Києві, Харкові, Львові організовані археологічні музеї. З 1958 використовується метод радіовуглецевого датування для визначення віку археологічних шарів і знахідок. На початку 1970-х рр. в Близнюківському районі Харківської області археологи досліджували курган, що відноситься до половецького періоду (XII ст.) і має назву «Весела могила». Б. А. Шрамко, який виробляв в ті роки археологічну розвідку в області, і двоє його колег В. К. Міхєєв і А. К. Дегтяр негайно виїхали на місце, але їм вдалося врятувати лише кілька артефактів з двох багатих поховань. З 1954 р. розкопки на Більському городищі проводяться експедицією Харківського університету під керівництвом Б. А. Шрамко.
|
|
|
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 1193; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!