РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНО - ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ЗВ'ЯЗКУ І МАСОВИХ КОМУНІКАЦІЙ
ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ КОМУНІКАЦІЙ…………………………………5
1.1. Комунікації та їхні складові частини як об'єкти адміністративно-правового регулювання…………………………………………………………5
1.2. Адміністративно-правове регулювання у сфері зв'язку…………….7
1.3. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і шляхового господарства………………………………………………………...10
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНО - ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ЗВ'ЯЗКУ І МАСОВИХ КОМУНІКАЦІЙ……………………………………16
2.1. Організація зв'язку і масових комунікацій, правові основи управління та регулювання у сфері зв'язку і масових комунікацій…………..16
2.2. Державний контроль та нагляд у сфері комунікацій………………20
РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПРАВОВІ РАМКИ………………………………………………...26
3.1. Електронні засоби масової інформації: домінуюча позиція сьогодення………………………………………………………………………..26
3.2. Залежність преси від влади: інформація, яка не доходить до людських вух……………………………………………………………………28
3.3. Проблема інформаційної відкритості і способи її вирішення…….30
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..33
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..35
|
|
|
ВСТУП
Актуальність теми. Зазначена тема в навчальній літературі нерідко відображається в контексті адміністративно-правового забезпечення транспорту і зв'язку.
Комунікації - це сукупність усіх видів сполучення, які самостійно не створюючи матеріальних цінностей, забезпечують процес переміщення людей, вантажів а також спілкування людей. Сьогодні в країні майже немає газет і журналів, телекомпаній і радіостанцій, які мали б справжню економічну незалежність. Перше місце серед засновників новоутворених видань посідають комерційні структури. Друге - видання, створені приватними особами, і лише після них ідуть видання, засновані трудовими колективами підприємств, організаціями та установами, громадськими організаціями, радами народних депутатів, іншими державними органами, установами.
Тому дослідження адміністративно-правового забезпечення управління у сфері комунікацій є актуальним і своєчасним.
Метою курсової роботи є комплексне визначення основних елементів адміністративно-правового забезпечення транспорту і зв'язку в Україні, пошук шляхів створення ефективної моделі діяльності його суб’єктів, розробка питань їх взаємодії з владою; втілення деяких прогресивних підходів системи комунікації країн Європи в практику державотворення України.
|
|
|
Для досягнення такої мети в курсовій роботі потрібно виконати такі завдання:
- визначити поняття комунікації та її складові частини як об'єкти адміністративно-правового регулювання;
- прослідкувати систему адміністративно-правового регулювання у сфері зв'язку;
- охарактеризувати адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і шляхового господарства;
- розглянути організацію зв'язку і масових комунікацій, правові основи управління та регулювання у сфері зв'язку і масових комунікацій;
- проаналізувати державний контроль та нагляд у сфері комунікацій.
В ході роботи було використано такі методи: формально - логічний, історико - правовий, системно - структурний, порівняльно - правовий, класифікаційний та інші.
Об’єктом курсової роботиадміністративне управління та адміністративно - правове регулювання в галузі зв'язку і масових комунікацій.
Предмет складають суспільні відносини, що виникають в процесі переміщення людей, вантажів а також спілкування людей.
Структура курсової роботискладається з: вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновку, 35 джерел використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи 39 сторінки.
|
|
|
РОЗДІЛ 1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ КОМУНІКАЦІЙ
1.1. Комунікації та їхні складові частини як об'єкти адміністративно-правового регулювання
Комунікації - це сукупність усіх видів сполучення, які самостійно не створюючи матеріальних цінностей, забезпечують процес переміщення людей, вантажів а також спілкування людей.
Характерні особливості комунікацій як об'єктів адміністративно-правового регулювання:
– самостійно не створюють матеріальних цінностей
У реальності транспорт, шляхове господарство і зв'язок призначені для реалізації потреб людей на пересування і спілкування та, відповідно, об'єктивно не створюють матеріальних цінностей,
– високий ступінь централізації державного управління [1, с. 245].
Говорячи про вказану особливість, слід вказати, що вона перш за все має стосунок до транспорту і шляхового господарства. Розглянувши користування залізничними коліями, диспетчерські авіаційні служби, трубопровідний транспорт, ми повинні говорити фактично про державні монополії, тобто системи, у яких роль держави неможливо перебільшити. Виходячи з цього масштаби приватизації у цій сфері фікації комунікацій порівняно незначні.
|
|
|
Водночас, розглядаючи зв'язок, необхідно вказати, що компанія «Укртелеком», яка раніше була фактичним державним монополістом у галузі надання послуг зв'язку, на сьогодні втратила це положення. Недержавні оператори стільникового мобільного зв'язку успішно конкурують із зазначеною компанією, проте й вони реально характеризуються високим ступенем централізації управління (вже недержавного);
– нерідко є джерелом підвищеної небезпеки
Статистичні дані невмолимо свідчать про значну кількість автомобільних аварій, авіаційних катастроф, які стають причиною загибелі людей. Саме тому, з позицій адміністративно-правового регулювання у сфері комунікацій, необхідно враховувати фактор потенційної небезпеки експлуатації транспортних засобів.
– є комплексною галуззю народного господарства
Про зазначену особливість свідчить той факт, що, наприклад, залізничний транспорт, як один із варіантів комунікацій, містить у собі виробництво, ремонт і обслуговування рухомого складу, промислові, будівельні, торговельні та постачальницькі підприємства, обслуговування залізничних колій, медичне обслуговування залізничників у відомчих лікувальних установах, навчальні заклади, дошкільні установи тощо;
– містять в собі природні монополії [2].
Серед комунікацій мають місце природні монополії, себто такі варіанти організації та функціонування, за яких держава зацікавлена в такому стані товарного ринку, коли задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції. Саме з цих позицій здійснюється державне регулювання у сфері залізничного транспорту, користування авіаційними диспетчерськими службами (авіаційних перевізників може бути багато, як державних, так і приватних, але диспетчерські служби монопольно лише державні), нафтовими та газопроводами;
– значна соціальна роль
Іноді саме за допомоги зв'язку (маючи можливість зателефонувати рідним, близьким чи знайомим) особа може (виходячи з віку, стану здоров'я) спілкуватись із зовнішнім світом. Водночас мешканці віддалених селищ тільки в такий спосіб можуть звернутися за послугами лікарів швидкої медичної допомоги. Користуючись транспортом, громадянин має змогу мандрувати, обирати нове місце проживання, відвідувати видатні історичні місця. Все це свідчить про ту значну соціальну роль, яку відіграють комунікації.
1.2. Адміністративно-правове регулювання у сфері зв'язку
Зв'язок - це комплексна галузь народного господарства, покликана задовольняти потреби споживачів, органів державної влади, місцевого самоврядування, оборони та безпеки держави у засобах і послугах поштового та електричного зв'язку [3, с. 213].
Як одна зі складових комунікацій, зв'язок, із позицій адміністративно-правового регулювання, має певні особливості. Це торкається таких напрямів, як:
– поділу зв'язку на поштовий та електричний, де кожний із зазначених видів характеризується суттєвими відмінностями;
– стрімкий розвиток електричного зв'язку і тенденції до зростання темпів його поширення, що вимагає від держави створення адекватних механізмів регулювання цього ринку послуг;
– наявність певних ознак монополізму на ринку телекомунікаційних послуг, коли декілька крупних операторів стільникового зв'язку домінують у сфері надання відповідних послуг;
– необхідність для держави, з одного боку, забезпечити таємницю інформації, отриманої через канали зв'язку (як приклад - інформації про приватне життя особи), а з іншого - потреби держави в отриманні інформації, що нерідко межує з певними обмеженнями прав людини (наприклад, стосовно боротьби з тероризмом, інформації про підготовку до злочину тощо);
– важлива соціальна роль держави, коли саме на неї покладається зобов'язання щодо телефонізації сільської місцевості та встановлення громадянам стаціонарних телефонів [4].
Основними завданнями Міныстерства ынфраструктури України у сфері зв'язку є:
– участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
– участь у межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації;
– здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв'язку загального користування, підвищення їхньої якості й доступності, забезпечення сталого функціонування;
– здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції сфери надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації до європейського і світового інформаційного простору [5].
Телекомунікації (електричний зв'язок) - це передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводах, оптичних або інших електромагнітних системах. До телекомунікацій належать телефонний зв'язок, мобільний зв'язок, телеграф, провідне радіомовлення, Інтернет, ефірне гелерадюмовлення тощо.
Метою регулювання у сфері телекомунікацій є максимальне задоволення попиту споживачів на телекомунікаційні послуги, створення сприятливих організаційних та економічних умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг і підвищення їх якості, розвитку та модернізації телекомунікаційних мереж із урахуванням інтересів національної безпеки [6, с. 418].
Важливе питання у системі впливу держави на ринок телекомунікації - визначення принципів регулювання тарифів. Чинне законодавство визначає, що цими принципами є такі:
– базування розрахунків тарифів на собівартості цих послуг з урахуванням отримання прибутку;
– залежність рівня тарифів від рівня якості телекомунікаційних послуг;
– недопущення встановлення демпінгових або дискримінаційних цін з боку окремих операторів, провайдерів телекомунікацій;
– необхідність уникнення перехресного субсидування одних телекомунікаційних послуг за рахунок інших;
– стягнення почасової плати за фактичний час отримання споживачем телекомунікаційних послуг.
Поштовий зв'язок - це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій.
Державне регулювання діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку здійснюється з метою формування орієнтованого на користувача ринку послуг поштового зв'язку шляхом:
– нормативно-правового забезпечення діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку [7];
– контролю за додержанням законодавства про поштовий зв'язок;
– формування єдиної науково-технічної політики у сфері надання послуг поштового зв'язку;
– ліцензування визначених законодавством видів діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку;
– формування переліку показників якості послуг поштового зв'язку та встановлення їх рівня;
– стандартизації та сертифікації засобів поштового зв'язку;
– регулювання тарифів на послуги поштового зв'язку;
– забезпечення конкуренції у сфері надання послуг поштового зв'язку [8].
Поштовий зв'язок під кутом зору його державного регулювання характеризується низкою особливостей. Насамперед мова йде про надання громадянам деяких соціально необхідних послуг: передплата на вітчизняні друковані засоби масової інформації, доставка пенсії певним категоріям громадян, безкоштовна доставка листів військовослужбовців строкової служби тощо.
1.3. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і шляхового господарства
Транспорт - це комплексна галузь народного господарства, покликана забезпечити економічні, організаційні та соціальні зв'язки економічної сфери і задовольнити потреби суспільного виробництва та населення в перевезеннях. Вказане визначення значною мірою відповідає суті та призначенню транспорту як однієї зі складових комунікацій [9, с. 198].
Сфера транспорту не може функціонувати сама по собі. Керуючись суттєвою присутністю держави в транспортній галузі, слід зазначити, що завданнями державного управління в галузі транспорту є:
– своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях і потреб оборони України;
– захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;
– безпечне функціонування транспорту;
– додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;
– захист економічних інтересів України і законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;
– створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;
– обмеження монополізму і розвиток конкуренції;
– координація роботи різних видів транспорту;
– ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;
– охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту [10].
Центральним органом виконавчої влади у сфері державного регулювання транспортом є Міністерство інфраструктури України.
Основними завданнями Міністерства інфраструктури України у сфері транспорту є:
– участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, убезпечення руху, навігаційно-гідрографічне забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;
– організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту;
– забезпечення проведення державної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України;
– участь у межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства [5];
– здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської та світової транспортної систем, а також сфери надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації до європейського і світового інформаційного простору;
– здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства [5];
– організація і контроль відповідно до законодавства за діяльністю морських і річкових портів;
– виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстраційних функцій у сфері убезпечення руху, торговельного мореплавства і судноплавства на внутрішніх водних шляхах.
Адміністративно-правове регулювання залізничного транспорту
Залізничний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності.
Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародній співпраці України [11].
Україна посідає п'яте місце у Європі за довжиною залізниць -22,1 тис кілометрів Серед країн СНД наша держава має найвищий показник густоти залізничних колій, близько 50% всіх україських вантажів перевозиться саме залізницями.
Рівні державного регулювання залізничного транспорту України:
– Міністерство інфраструктури України
– Державна адміністрація залізничного транспорту України
– Залізниці
– Залізничні станції
Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом -Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), яка підпорядкована Міністерству транспорту та зв'язку України.
Управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації та забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать лише до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.
Залізниця - це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, за централізованого управління, здійснює перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.
Адміністративно-правове регулювання автомобільного транспорту
Автомобільний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств автомобільного транспорту загального користування, покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в автомобільних перевезеннях [12].
Рівні державного регулювання автомобільного транспорту України:
Міністерство інфраструктури України
Державний департамент автомобільного транспорту України (Укравтотранс) є урядовим органом державного управління у галузі автомобільного транспорту, який діє у складі Міністерства інфраструктури України та йому підпорядковується.
Автовокзали - комплекси будівель, споруд, стоянок і під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та одночасного обслуговування 150 та більше пасажирів.
Автостанції - це споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок і під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та одночасного обслуговування до 150 пасажирів.
Адміністративно-правове регулювання авіаційного транспорту
Авіаційний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств авіаційного транспорту загального користування, покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в авіаційних перевезеннях [13].
Рівні державного регулювання авіаційного транспорту України:
Міністерство інфраструктури України
Державна авіаційна адміністрація (Державіаадміністрація) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства та йому підпорядковується.
Повітряні судна літальні апарати, що тримаються в атмосфері за рахунок взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатні маневрувати у тривимірному просторі.
Адміністративно-правове регулювання морського і річкового транспорту
Морський і річковий транспорт - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств морського і річкового транспорту загального користування, покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в морських і річкових перевезеннях [14].
Рівні державного регулювання управління морського та річкового транспорту України:
Міністерство інфраструктури України
Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот) є урядовим органом державного управління в галузі морського і річкового транспорту, який діє у складі Міністерства та підпорядковується йому.
Морські та річкові порти. Морський порт - державне транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту [15].
Адміністративно-правове регулювання міського електричного транспорту
Міський електричний транспорт складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів [16].
Адміністративно-правове регулювання трубопровідного транспорту
Трубопровідний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств трубопровідного транспорту, призначений для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування [17].
Адміністративно-правове регулювання шляхового господарства
Шляхове господарство - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств шляхового господарства, призначений для будівництва, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування, а також відповідних інженерних комунікацій і споруд [18].
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНО - ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ЗВ'ЯЗКУ І МАСОВИХ КОМУНІКАЦІЙ
2.1. Організація зв'язку і масових комунікацій, правові основи управління та регулювання у сфері зв'язку і масових комунікацій
У сучасний період в Україні сформована організаційна система адміністративного управління та адміністративно-правового регулювання. Відповідно предметна основа зазначеної системи включає дві тісно взаємопов'язані області: зв'язок і масові комунікації.
До складу предметної основи системи адміністративного управління та адміністративно-правового регулювання:
1) зв'язок як галузь економіки;
2) інформаційні технології як сферу діяльності, засновану на операції з інформацією;
3) масові комунікації як процес повідомлення (передачі) інформації за допомогою засобів масової комунікації (друкованих та електронних засобів масової інформації, Інтернету, кіно);
4) друк як галузь економіки, пов'язану з видавничою та поліграфічною діяльністю.
Зв'язок - це галузь економіки, яка надає суспільству послуги з прийому, обробці, зберіганню, передачі, доставки електронних повідомлень і поштових відправлень. Виділяють два основних види зв'язку:
а) електрозв'язок;
б) поштовий зв'язок [19; 20].
Відповідно предметом діяльності електрозв'язку є електронні повідомлення, поштового зв'язку - поштові відправлення.
Державне регулювання діяльності в галузі зв'язку у відповідності з законодавством здійснюють Президент України, Верховна Рада України, Міністерство інфраструктури України [21].
У сферу інформаційних технологій включають також обробку персональних даних і виконання електронного підпису. Персональні дані - це будь-яка інформація, що відноситься до певного або визначається на підставі такої інформації фізичній особі (суб'єкту персональних даних), у тому числі його прізвище, ім'я, по батькові, рік, місяць, дата і місце народження, адреса, сімейне, соціальне, майнове становище, освіта, професія, доходи..
Управління транспортом і комунікаціями регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв'язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначаються Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», Положенням про Міністерство інфраструктури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789, та низкою інших актів законодавства. Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт», а також Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, морського – Кодексом торговельного мореплавства України, річкового – Водним кодексом України, авіаційного – Повітряним кодексом України, автомобільного – Законом України від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух», а також Статутом автомобільного транспорту України, трубопровідного – Законом України від 15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт» [13; 14; 15].
Урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства України та підпорядковується йому, є Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації.
Держзв'язку відповідно до покладених на нього завдань:
1) вносить пропозиції щодо державної політики у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку і реалізує її у межах своїх повноважень;
2) забезпечує проведення державної політики у сфері користування радіочастотним ресурсом України;
3) розробляє за участю Національної комісії з питань регулювання зв'язку (НКРЗ), міністерств та інших центральних органів виконавчої влади проекти Концепції розвитку телекомунікацій України та інших концепцій у сферах інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку;
4) бере участь у реалізації державного замовлення на виконання робіт і поставок продукції для державних потреб, сприяє залученню інвестицій, новітніх технологій та використанню управлінського досвіду у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку;
5) розробляє єдині норми та стандарти щодо програмного забезпечення та обміну інформацією (єдині формати обміну даними) для органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
6) встановлює вимоги до якості телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв'язку, здійснює контроль за якістю послуг поштового зв'язку, забезпеченням поштової безпеки і таємниці інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку;
7) організовує роботи, пов'язані зі стандартизацією та сертифікацією засобів телекомунікацій та поштового зв'язку; встановлює технічні вимоги до телекомунікаційних мереж, засобів та об'єктів телекомунікацій; розробляє норми, правила і порядок проведення випробувань у сфері користування радіочастотним ресурсом України;
8) розробляє та забезпечує проведення технічної політики щодо формування номерного ресурсу та приведення його у відповідність до міжнародних вимог;
9) розробляє на підставі пропозицій і за участю НКРЗ, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Генерального штабу Збройних Сил України, інших заінтересованих осіб Національну таблицю розподілу смуг радіочастот України і План використання радіочастотного ресурсу України та подає проекти цих документів на розгляд Мінтрансу України;
10) розробляє порядок надання операторами телекомунікацій незалежно від форми власності ресурсів своїх мереж у користування державній системі урядового зв'язку, національній системі конфіденційного зв'язку, органам з надзвичайних ситуацій, безпеки, оборони, внутрішніх справ;
11) створює у межах своїх повноважень відповідні умови для реалізації Концепції розвитку телекомунікацій України шляхом впровадження принципів конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату у сфері телекомунікацій;
12) вирішує у межах своєї компетенції питання щодо забезпечення зв'язку для потреб державної системи урядового зв'язку, національної системи конфіденційного зв'язку, органів безпеки, оборони, охорони правопорядку;
13) розробляє вимоги до надання послуг з пересилання поштових відправлень та поштових переказів;
14) розробляє зразки форменого одягу та нагрудних знаків персоналу національного оператора поштового зв'язку;
15) здійснює регулювання у сфері фельд'єгерського і спеціального поштового зв'язку в межах компетенції;
16) розробляє порядок та забезпечує проведення експертизи: проектів будівництва, реконструкції та модернізації телекомунікаційних мереж, споруд і засобів телекомунікацій та поштового зв'язку; проектів інформатизації органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування незалежно від джерел фінансування, а також проектів інформатизації підприємств, установ та організацій;
17) розробляє порядок проведення державної реєстрації комп'ютерних інформаційних систем та інформаційних ресурсів, здійснює управління та координацію діяльності з питань, пов'язаних з формуванням, використанням та захистом національних ресурсів;
18) забезпечує координацію діяльності з питань створення та інтеграції електронних інформаційних систем і ресурсів у єдиний веб-портал органів виконавчої влади і надання інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну систему «Електронний Уряд»;
19) здійснює заходи щодо управління та визначення уповноваженої організації з адміністрування адресним простором українського сегмента мережі Інтернет, у тому числі домену UA, виконує функції центрального засвідчувального органу системи електронного цифрового підпису;
20) розробляє і здійснює разом з іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування заходи, спрямовані на забезпечення інформаційно-аналітичної підтримки вирішення завдань національної безпеки, оборони та цивільної оборони тощо.
2.2. Державний контроль та нагляд у сфері комунікацій
Керуючись характерною особливістю комунікацій як об'єкта адміністративно-правового регулювання (нерідно є джерелом підвищеної небезпеки), в аспекті державного регулювання доцільно якісно здійснювати питання контролю та нагляду в зазначеній сфері. Слід відзначити, що існує розгалужена система органів та організацій, метою діяльності яких є здійснення контрольно-наглядових функцій у сфері комунікацій. Стисло зупинімося на основних засадах контролю та нагляду виходячи з проаналізованих вище видів комунікацій.
1. Транспорт
Держава встановила єдиний порядок регулювання питання нагляду за додержанням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, нормативних актів щодо безпеки польотів на авіаційному, судноплавства - на морському і річковому, руху - на залізничному та автомобільному транспорті.
Органи, на які покладаються функції нагляду за забезпеченням безпеки руху транспортних засобів:
- здійснюють контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності нормативних актів із питань безпеки руху на транспорті;
- здійснюють нагляд за безпекою руху транспортних засобів;
- беруть участь у службовому розслідуванні обставин і причин катастроф, аварій та подій на транспорті;
- ведуть облік і здійснюють аналіз причин катастроф, аварій, подій, розробляють і контролюють виконання профілактичних заходів щодо їх попередження;
- проводять перевірки з питань організації роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів;
- перевіряють готовність аварійно-відбудовних формувань, пошуково-рятувальних служб до ліквідації наслідків катастроф, аварій, подій тощо;
- контролюють технічний стан рухомого складу [5].
Перш за все необхідно говорити про центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту – Міністерство інфраструктури України, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2015 р. № 460 «Про затвердження Положення про Міністерство інфраструктури України»:
а) організовує і контролює відповідно до законодавства роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;
б) здійснює відповідно до законодавства державний нагляд за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки торговельного мореплавства, руху відповідно на морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті.
Відповідно, кожний із урядових органів державного управління, що діють у складі Міністерства (Укрзалізниця, Укравтотранс, Державіаадміністрація, Укрморрічфлот) здійснюють контрольно-наглядові функції у видах транспорту.
У сфері авіаційного транспорту Державіаадміністрація відповідно до покладених на неї завдань:
1) здійснює нагляд за безпекою польотів повітряних суден, льотною придатністю суден, внесених до Державного реєстру цивільних повітряних суден, придатністю до експлуатації аеродромів, аеронавігаційних технічних засобів, інших об'єктів цивільної авіації та їх захист від актів незаконного втручання, а також забезпечує державне регулювання, контролює та проводить перевірку ефективності системи авіаційної безпеки;
2) контролює в межах своїх повноважень організацію та забезпечення повітряних перевезень вищих посадових осіб;
3) здійснює інспектування іноземних повітряних суден на території України на відповідність стандартам Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) та ін.
Морський і річковий транспорт під кутом зору контрольно-наглядової діяльності характеризується наявністю Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (Дероісфлотінспекція України), яка створюється для здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті та підпорядковується Міністерства. Основними завданнями Держфлотінспекції є [22]:
- здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства у морських і річкових портах, територіальному морі, внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах, а також на суднах, що плавають під Державним Прапором України;
- контроль додержання законодавства і міжнародних договорів України з безпеки судноплавства та здійснення заходів щодо запобігання забрудненню довкілля із суден;
- здійснення за дорученням Мінтрансзв'язку заходів щодо імплементації міжнародних договорів України з питань безпеки судноплавства та запобігання забрудненню довкілля із суден (постанова Кабінету Міністрів України від З0 грудня 1998 р. № 2098 «Питання безпеки судноплавства України»).
Говорячи про міський електричний транспорт, слід зазначити, що державний контроль за технічним станом об'єктів міського електричного транспорту (крім метрополітену) здійснює державна технічна інспекція міського електричного транспорту, до системи якої входять Головна державна технічна інспекція міського електричного транспорту і регіональні підрозділи технічної інспекції міського електричного транспорту, а також інші органи контролю згідно із законодавством [16].
Законодавство у сфері міського електричного транспорту визначає, що державна технічна інспекція міського електричного транспорту:
- контролює додержання перевізниками вимог законодавства про дорожній рух і міський електричний транспорт;
- проводить реєстрацію та облік трамвайних вагонів і тролейбусів;
- здійснює контроль за технічним станом об'єктів міського електричного транспорту і убезпеченням руху трамвайних вагонів і тролейбусів;
- бере участь у проведенні технічної експертизи нових зразків трамвайних вагонів і тролейбусів, обладнання та устаткування міського електричного транспорту, а також вузлів і агрегатів, які безпосередньо впливають на безпеку руху.
2. Шляхове господарство
Контроль у сфері шляхового господарства перш за все здійснюється Державною службою автомобільних доріг України (Укравтодором). Вказана структура відповідно до покладених на неї завдань має такі повноваження у сфері контрольно-наглядової діяльності [23]:
- здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержанням вимог законодавства щодо користування та охорони автомобільних доріг загального користування;
- бере участь у межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законодавством, у розслідуванні причин аварій і катастроф на автомобільних дорогах, а також провадить службові розслідування;
- здійснює в межах своїх повноважень контроль за станом роботи з попередження правопорушень на підприємствах, в установах і організаціях дорожнього господарства;
- проводить моніторинг внутрішнього і зовнішнього ринків будівництва, ремонту й утримання автомобільних доріг;
- реалізовує в межах повноважень, визначених законодавством, державну політику у сфері охорони державної таємниці, здійснює в установленому порядку контроль за станом охорони та збереження державної таємниці у центральному апараті Укравтодору, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління.
3. Зв'язок
Нагляд за ринком телекомунікацій здійснюється шляхом:
1) контролю за якістю телекомунікаційних послуг;
2) перевірки додержання ліцензійних умов операторами, провайдерами телекомунікацій;
3) контролю за додержанням суб'єктами ринку телекомунікацій законодавства, стандартів та інших нормативних актів у сфері телекомунікацій [24].
Для здійснення нагляду за ринком телекомунікацій у складі НКРЗ створюється Державна інспекція зв'язку. Для здійснення нагляду за ринком телекомунікацій посадові особи НКРЗ мають право:
1) безперешкодного доступу на територію і в приміщення операторів, провайдерів телекомунікацій;
2) давати в межах своїх повноважень суб'єктам ринку телекомунікацій обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень нормативно-правових актів;
3) застосовувати в установленому законодавством порядку санкції за порушення законодавства про телекомунікації до суб'єктів ринку телекомунікашй,
4) безоплатно отримувати від суб'єктів ринку телекомунжацій необхідні інформацію, пояснення та інші матеріали (Закон України від 18 листопада 2003 р № 1280-IV «Про телекомунікації»)
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 212; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!