Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.
Поняття та сутність корупції. Корупція, як соціальне явище, негативно впливає практично на всі сторони суспільного життя: економіку, політику соціальну і правову сфери, управління, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корупційні зв'язки руйнують правові, етичні відносини між людьми і поступово перетворюються на норму поведінки.Сутність корупції полягає в тому, що вона спотворює суспільні відносини, порушуючи нормальний (правильний, справедливий) порядок речей у суспільстві. Корупція - складне і багатоаспектне (правове, економічне, політичне, морально-психологічне) соціальне явище. Її соціальна сутність проявляється в тому, що вона: має соціальну зумовленість (є продуктом соціального життя); має свою соціальну ціну, яку платить суспільство за існування корупції; істотно впливає на найважливіші соціальні процеси; має історичні витоки і глобальний характер, є правовим, економічним, політичним, психологічним і моральним явищем; має властивість «пристосовуватися» до реалій, постійно мімікрувати та видозмінюватися. Конкретні прояви цього явища отримують правову та моральну оцінку з боку держави і суспільства, що теж свідчить про соціальну сутність корупції. Корупція характеризує основні соціальні процеси, які відбуваються у країні, у ній знаходять своє віддзеркалення найбільш значущі для суспільства проблеми. У країнах, де корупція набуває значного поширення і суттєвого впливу на соціаль-но-економічні процеси, є структурованою і здійснює системний вплив на посадових осіб (державних службовців), із соціальноїаномалії поступово перетворюється на правило і виступає звичним способом вирішення життєвих проблем, стає нормою функціонування влади і образом життя значної частини суспільства. 2. Нормативне визначення корупції. Див. питання 1 3. Суб’єкти корупційних діянь. Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є: 1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:ПУ, депутати, міністри, керівники центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу КМУ, Голова СБУ, НБУ, Генпрокурор, Голова Рахункової Палати, Уповноважений ВР з прав людини, інші державні службовці, посадовці ЗСУ, судді… 2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету; аудитори, нотаріуси, оцінювачі, експерти … Суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції: ПУ, ВРУ, прокуратура, органи державної влади. КМУ спрямовує і координує цю роботу. Спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, СБУ, Військова служба правопорядку ЗСУ. 4. Перелік видів корупційних правопорушень. Антикорупційні правопорушення, відповідальність умовно можна розподілити на такі три групи: 1) порушення спеціальних обмежень спрямованих на запобігання та протидію корупції; 2) порушення вимог фінансового контролю; 3) невжиття заходів щодо запобігання та протидію корупції. До першої групи порушень можна віднести такі діяння: - порушення обмежень щодо використання службового становища (ст. 172-2 КУпАП); - одержання неправомірної вигоди (ст. 172-3 КУпАП); - підкуп (ст. 212-22 КУпАП); - порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими випдами влади і одержання подарунку (пожертви) (ст. ст. 172-4, 172-5, 212-32 КУпАП); - незаконне сприяння фізичним або юридичним особам (ст. 212-23 КУпАП); - порушення обмежень щодо занять підприємницькою діяльністю та вимог щодо сумісництва (ст. 212-24 КУпАП); - незаконне входження до складу правління чи інших керівних органів субєктів господарювання (ст. 212-25 Куп АП); - ненадання інформації або надання недостовірної чи неповної інформації (ст. 212-26 Куп АП); - неправомірне втручання в діяльність державних органів, підприємств і організацій (ст. 212-27 КУпАП); - порушення встановленого законодавством порядку фінансування політичних партій та виборчих компаній в органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 212-30 КУпАП); - незаконне використання інформації, що стала відома у зв’язку з виконанням посадових повноважень (ст. 212-31 КУпАП); - порушення вимог щодо декларування особистих інтересів (ст. 212-33 КУпАП). До другої групи порушень належать порушення вимог фінансового контролю, відповідальність за які встановлена ст. 172-6 КУпАП. Третя група правопорушень включає невжиття заходів щодо протидії та запобіганні корупції, відповідальність за вказані діяння встановлена ст. 172-9, 212-29 КУпАП. 5. Корупція, як соціальне явище. Див питання 1 6. Суб’єкти корупційних діянь. Див питання 3 7. Форми корупційних діянь 8. Корупція, закон, відповідальність. 9. Антикорупційне законодавство України: Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції”, відмінність від Закону України “Про боротьбу з корупцією”(який втратив чинність з прийняттям нового). Оцінити недоліки і переваги.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Нове та плюси
|
|
|
У новому законі більш широке тлумачення надане терміну «корупція». Так, якщо раніше під корупцією розумілася лише діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, то з 1 липня 2011 року під це поняття підпадає також відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей.
Крім того, дається визначення термінам «близькі особи», «конфлікт інтересів», «корупційне правопорушення», «неправомірна вигода», «члени сім'ї»( застосовується при декларуванні доходів державних службовців).
Значно розширився перелік осіб, які можуть бути суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення: від Президента України до посадових осіб, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, юридичних осіб та фізичних осіб (ст.4 Закону). Корупціонером може бути визнана будь-яка особа, що здійснює владні, організаційно – розпорядчі чи адміністративно – господарські повноваження на власну користь. Це не тільки держслужбовці, а й ті, хто працює в приватній сфері. Окрім осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування до цього переліку увійшли також:
- особи, які до них прирівнюються,
- особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків в юридичних особах приватного права;
- посадові особи юридичних осіб, фізичні особи.
У новому законі значно розширено перелік суб'єктів, які діють у напрямку запобігання та протидії корупції. Крім тих органів, які були раніше перелічені у відповідній статті старого Закону також визначено напрямки діяльності в цій сфері Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органів прокуратури України. Здійснено їх функціональне розмежування на суб'єктів, відповідальних за формування, розробку, реалізацію, координацію антикорупційної політики держави, тих, що здійснюють безпосереднє виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень, а також тих, що беруть участь у запобіганні, виявленні та припиненні корупційних правопорушень.
Крім того, новим положенням є й те, що у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень можуть приймати участь не тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, а й підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою. Таким чином влада намагається офіційно "залучити " до боротьби з корупцією і приватний сектор, покладаючи на простих громадян обов'язок інформувати про корупційні діяння та вживати заходів для їх усунення.
В іншій редакції викладені спеціальні обмеження, спрямовані на попередження корупції, але по суті ця стаття залишилася майже незмінною. Нововведенням стала заборона суб'єктам цього Закону неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, органам державної влади, органам місцевого самоврядування одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.
Окрім того, перелік видів діяльності, займатися якою держслужбовцям не заборонено доповнився інструкторською та суддівською практикою із спорту.
З'явилися нові статті, які встановлюють обмеження:
- щодо одержання подарунків;
- роботи близьких осіб;
- щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування;
Крім того, введено нову процедуру - спеціальну перевірку відносно осіб, які претендують на посади державної служби.
Значно розширився перелік видів відповідальності за вчинення корупційних діянь. Так, відповідно до положень старого Закону вчинення корупційного діяння тягне за собою адміністративну відповідальність, відповідно ж до статті 21 нового Закону – кримінальну, адміністративну, цивільно-правову або дисциплінарну.
Крім того, статтю доповнено новим пунктом, що стосується нікчемності правочинів, які укладені внаслідок корупційного правопорушення.
Мінуси
Перш за все необхідно зазначити, що дані Закони містять ряд новел, які невідомі вітчизняним правовим традиціям та запозичені закордоном, та ще не зовсім адаптовані до українського законодавства, а також вносять суттєві зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Однак, що стосується деяких норм цих Законів, то вони не лише доповнюють, а й суперечать нормам даних кодексів, та Конституції України. Яскравим прикладом цього можна вважати притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб.
Також хочеться зазначити, що Законом ще й значно обмежуються права юридичних осіб у захисті своїх прав, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 21 Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» рішення апеляційного суду у справі є остаточним, варто звернути увагу, що цим положенням закону порушуються норми Закону України «Про судоустрій» (ст. 12) та норми Цивільного процесуального кодексу України (ч.1 ст. 324), оскільки відповідно до їх положень учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 281; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!