Суб'єкти та рівні регулювання облікової політики

Суб'єкт здійснює вплив на об'єкт шляхом реалізації функції, яку він виконує. У процесі формування облікової політики на різних рівнях домінують різні функції управління: регулюван­ня на державному рівні; аналіз на галузевому (відомчому) рівні; організація на рівні підприємства. Тому зміст діяльності з фор­мування облікової політики на різних рівнях буде відмінним.

Облікова політика, крім мети, суб'єкта, об'єкта, повинна включати певні інструменти, важелі, які забезпечують доку­ментальне, правове оформлення управлінської дії. Інстру­менти облікової політики— це закони, стандарти, накази, положення, інструкції, методичні розробки та рекомендації, інші внутрішні регламенти підприємства. При цьому на різ­них рівнях використовують різні інструменти облікової полі­тики (див. практичне завдання до теми 2).

Вони, з одного боку, є результатом відпрацювання облікової політики, наприклад, наказ про облікову політику за­кріплює вибрані підприємством: методи та варіанти, а з іншого важелем, що дає змогу забезпечити підтримання системи бухгалтерського обліку в стані, що відповідає поставленій меті облікової політики.

Чітке визначення переліку та змісту інструментів облікової політики відповідного рівня є особливо важливим для форму- ипиня ефективної облікової політики підприємства з огляду неякісного відпрацювання наказів про облікову політику та ітявності дублювання внутрішніх регламентів більшості під­приємств, що спостерігається у вітчизняній практиці. 

Такий підхід до трактування складових облікової політики як цілеспрямованої діяльності з управління обліком дає мож­ливість визначити зміст діяльності з формування облікової політики як державне регулювання бухгалтерського облі­ку, методичне забезпечення формування облікової політи­ки на галузевому (відомчому) рівні, організацію облікового процесу на підприємстві.

Зміст діяльності з формування облікової політи­ки різних рівнів, основні проблеми, пов'язані з формуванням облікової політики, та можливі шляхи їх вирішення розгянуто в практичному завданні до теми 2.

Державний рівень регулювання облікової політики перед­бачає визначення:

- базових принципів та основних засад ведення обліку, ступеня регламентування обліку;

- методологічних підходів до оцінки та процедур ведення обліку під час формування фінансової звітності;

- окремих елементів технології та організації ведення об­ліку.

Відпрацювання облікової політики на державному рівні розпочалося з початком реформування бухгалтерського обліку в Україні відповідно до програми реформування, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706.

Нині в чинному законодавстві чітко визначено підходи до регламентування обліку, сформульовано принципи ведення обліку та фінансової звітності, законодавчо закріплено окремі елементи технології облікового процесу (інвентаризація, доку­ментування, форми ведення обліку). Є документи, що регла­ментують організацію роботи облікової служби. Розроблено та затверджено наказами Міністерства фінансів України 32 на­ціональні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які відповідають міжнародним стандартам, враховують правові норми провадження підприємницької діяльності, що дає мож­ливість формувати інформаційну базу для аналізу ефектив­ності функціонування суб'єктів господарської діяльності, ви­конання фінансових планів, розрахунку прогнозних показни­ків розвитку підприємств та відповідних макроекономічних показників.

Проте процес глобалізації світогої економіки, необхідність посилення захисту прав інвесторів та забезпечення прозорості міжнародних ринків капіталу зумовили нові вимоги до форму­вання інформаційної бази підприємств. У зв'язку з активіза­цією євроінтеграційних процесів в Україні, розвитком міжна­родного співробітництва, залученням іноземних інвестицій в економіку України, виходом вітчизняних підприємств на між­народні ринки капіталу необхідне подальше реформування системи бухгалтерського обліку у напрямі реалізації вимог За­кону України "Про загальнодержавну програму адаптації за­конодавства України до законодавства Європейського Союзу".

З цією метою Кабінетом Міністрів України схвалено "Стра­тегію застосування міжнародних стандартів фінансової звіт­ності" від 24 жовтня 2007 р. № 911-р, яка передбачає удоско­налення державного регулювання у сфері бухгалтерського об­ліку з метою методичного та організаційного забезпечення застосування національних і міжнародних стандартів та єди­них методологічних засад ведення обліку всіма суб'єктами господарювання.

Локальний рівень регулювання облікової політики. Трак­тування облікової політики як інструменту управління бух­галтерським обліком дає можливість визначити, що облікова політика на рівні підприємства повинна включати:

- методологічні питання, а саме: вибір методів оцінки та медення обліку з альтернатив, дозволених законодавством під час формування фінансової звітності; розроблення методики недення внутрішньо-господарського обліку та внутрішньої иптності; вибір систем оподаткування та елементів облікової політики, що впливають на податкові платежі;

- організацію технології ведення облікового процесу на підприємстві;

- організацію роботи бухгалтерської служби підприємства.

 Практичний досвід формування облікової політики вітчиз­няними підприємствами підтверджує застосування формального підходу, що зумовлює низьку ефективність облікової політики.  Як правило, робота з формування облікової політики на і'иці обмежується затвердженням наказу про облікову політику. В більшості випадків цей наказ розроблявся під час трансформування фінансової звітності відповідно до П(С)БО, а тому не відповідає сучасним умовам, має формальний харак­тер, включає інформацію, яка дублює інші документи. Не при­меншуючи ролі наказу про облікову політику, слід зауважити, що це не єдиний інструмент облікової політики. Тому наказ повинен включати вибрані підприємством методи та альтернативи з дозволених законодавством, а іншу інформа­цію — лише, коли немає відповідних нормативних документів та внутрішніх регламентів підприємства. Таким чином, фор­мування облікової політики підприємства має передбачати створення (упорядкування) системи внутрішніх регламентів підприємства, які закріплюють вибрані підприємством методи ведення обліку, технологію облікового процесу, варіанти ор­ганізації роботи облікового апарату.

Серед причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характе­ру, що зумовлюють недоліки облікової політики вітчизняних підприємств зауважимо такі.

Визначення облікової політики — це надзвичайно складний і трудомісткий процес, який вимагає від учасників неабияких здібностей, комплексних знань усіх процесів, що відбуваються на підприємстві, володіння інформацією про зовнішнє середо­вище стосовно напрямів і перспектив розвитку галузі та конку­рентів, знання стратегії розвитку підприємства, основних пріо­ритетів амортизаційної, інвестиційної, фінансової політики підприємства. Усе це потребує ґрунтовного аналізу подій та фактів, уміння бачити перспективу, неординарно мислити.

Вибір та обґрунтування окремих елементів облікової полі­тики потребує складних розрахунків та математичного апара­ту (визначення складу постійних та змінних витрат на основі кореляційних зв'язків), інформації про середньогалузеві по­казники та показники аналогічних підприємств (визначення строків служби основних засобів).

Таким чином, розроблення ефективної облікової політики вимагає зусиль широкого кола фахівців та залучення відповід­них матеріальних ресурсів. На практиці формуванням обліко­вої політики підприємства в переважній більшості займається бухгалтерія. Бухгалтерські служби далеко не всіх великих підприємств, не кажучи про малий та середній бізнес, можуть забезпечити подібну роботу. Бухгалтери, у зв'язку з недостат­ньою кваліфікацією, обмеженням компетенції професійними обов'язками, завантаженістю поточною роботою з ведення об­ліку та формування податкової звітності, нечітким інструмен­тарієм та методичним забезпеченням вибору й оптимізації варіантів облікової політики, не в змозі ефективно формувати облікову політику.

Отже, основними причинами незадовільної роботи з форму­вання ефективної облікової політики на практиці, є:

- неналежний потенціал у складі бухгалтерської служби особливо малих та середніх підприємств;

- незацікавленість працівників бухгалтерської служби, оскільки збільшується обсяг робіт;

- недостатній рівень економічної освіти керівників та власників, які не розуміють можливостей впливу через облі­кові інструменти на результати діяльності підприємства, як наслідок, неготовність керівників та власників виділяти до­даткові ресурси для здійснення цієї роботи.

Разом з тим ринок зумовлює зростання самостійності суб'єктів підприємницької діяльності у сфері управління, об­меження регламентування бухгалтерського обліку на держав­ному рівні базовими принципами, основними підходами та ме­тодами ведення обліку. При цьому більша частина роботи з управління підприємством і в тому числі бухгалтерським облі­ком переноситься на рівень підприємства. Ринок вимагає змі­ни характеру праці облікового працівника, його місця та ролі и управлінні підприємством. Розуміння цього наявне у вітчиз­няній науці та фаховій пресі. Проте на практиці бухгалтер продовжує залишатися не стільки аналітиком-управлінцем, скільки рахівником, який завантажений поточною роботою з ведення обліку та стурбований у першу чергу, формуванням та вчасним поданням фінансової і податкової звітності.

За таких умов для ефективного управління бухгалтерським обліком               необхідно передбачити структури, які б могли займатися розроблненням інструментарію та методичного забезпечення формування облікової політики підприємства. Для визначення проблем, що виникають у процесі формування облікової політики підприємства, доцільним є виокремлення проміжного рівня облікової політики (крім державного рівня та рівня підприємства), на якому повинна превалювати аналі­тична функція управління бухгалтерським обліком, а основ­ним завданням — розроблення методичного забезпечення фор­мування облікової політики підприємства. Суб'єктами облі­кової політики цього рівня можуть бути галузеві міністерства, відомства, асоціації підприємств, науково-дослідні установи галузевого спрямування тощо.

Проміжний (галузевий, відомчий) рівень облікової полі­тики. Діяльність з формування облікової політики галузевого (відомчого) рівня повинна включати аналіз чинного законо­давства з регламентування обліку, галузевих особливостей, практики ведення обліку, досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і розроблення методичних рекомендацій стосовно:

- методики формування облікової політики підприємства;

- вибору та обґрунтування окремих елементів облікової політики та їх складових;

- впливу елементів облікової політики та альтернативних варіантів їх обліку на основні показники діяльності, оптимізацію оподаткування, формування інформації для потреб управ­ління, що дасть можливість керівнику та власнику використо­вувати облікову політику як інструмент управління;

- тестування показників діяльності, економічної політики та стратегії підприємств для визначення цілей облікової політи­ки підприємства і критеріїв вибору альтернативних варіантів;

- галузевих особливостей застосування П(С)БО.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. На якому рівні регулюються принципи бухгалтерського обліку?

2. Якими інструментами оперує облікова політика?

3. Поясніть поняття процедури ведення обліку.

4. На яких рівнях регулювання визначаються процедури ведення бухгалтерського обліку?

5. Назвіть процедурні питання, які визначаються на загальнодержавному рівні.

6. Назвіть процедурні питання, які регулюються на рівні підприємства.

7. Вкажіть нормативні документи, що регламентують методологічні засади облікової політики на рівні держави.

8. Яким документом регламентується облікова політика на рівні підприємства?

Мы поможем в написании ваших работ!