Принципи, методи та процедури бухгалтерського обліку в системі облікової політики

Тема 1. ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Сутність та законодавче регламентування облікової політики

Термін "облікова політика" законодавчо закріплений у За­коні України "Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ та Положен­ням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складан­ня та подання фінансової звітності.

Отже, облікова політика є важливим інструментом, фор­мування фінансової звітності та обов'язковим елементом фінансового обліку.

Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ст. 8) формування облікової політики належить до компетенції власника або уповноваже­ного органа (посадової особи), який здійснює керівництво під­приємством відповідно до засновницьких документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господар­ських операцій у первинних документах, збереження обробле­них документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку, але не менше трьох років, несе власник або посадова особа, яка здійснює керівництво підприємством.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, за­безпечити неухильне виконання всіма підрозділами, служба­ми та працівниками правомірних вимог щодо додержання по­рядку оформлення та подання до обліку первинних докумен­тів.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в осо­бі його керівника та головного бухгалтера. Головний бухгал­тер, або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського облі­ку, забезпечує його ведення відповідно до вибраної облікової політики.

При цьому підприємство самостійно обирає одну з таких форм ведення бухгалтерського обліку:

— включення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгал­тером;

— користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, котрий здійснює під­приємницьку діяльність без створення юридичної особи;

— ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

— самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємс­тва. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може за­стосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна опри­люднюватися.

Облікова політика дає змогу реалізувати економічну свободу підприємства в умовах ринкової економіки. Від­повідно до ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно:

— визначає свою облікову політику;

— обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них із додержанням єдиних засад, встановлених Законом "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та з урахуванням особливостей діяльності підпри­ємства і технології оброблення облікових даних;

— розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій;

— визначає права працівників на підписання бухгалтер­ських документів;

— затверджує правила документообігу і технологію оброб­лення облікової інформації, додаткову систему рахунків і ре­гістрів аналітичного обліку;

— може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші підрозділи, які зобов'язані вести бухгал­терський облік з подальшим включенням їх показників до фі­нансової звітності підприємства.

Облікова політика забезпечує реалізацію принципу по­слідовності, який вимагає постійного (із року в рік) застосу­вання підприємством обраної облікової політики. При цьому зміна облікової політики можлива лише у випадках, передба­чених національними положеннями (стандартами) бухгал­терського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінан­совій звітності.

Облікова політика є важливою передумовою забезпечення такої якісної характеристики фінансової звітності, як зістав- ність, яка дає змогу користувачам фінансової звітності порів­нювати фінансові звіти за різні періоди та різних підприємств.

Відповідно до п. 23 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансо­вої звітності" підприємство повинно висвітлювати обрану під час формування фінансової звітності облікову політику шля­хом опису:

— принципів оцінки статей звітності;

— методів обліку щодо окремих статей звітності.

Облікова політика застосовується щодо подій та операцій з моменту їх виникнення. Виняток становлять події та операції, в результаті яких корегування сальдо нерозподіленого прибут­ку на початок звітного року неможливо визначити достовірно. У цьому випадку облікова політика поширюється лише на події та операції, які відбудуться після дати зміни облікової політики.

Чинне законодавство чітко визначає порядок зміни обліко­вої політики підприємства. Так, п. 9 П(С)БО 6 "Виправлен­ня помилок і зміни у фінансових звітах" передбачено такі при­чини, які зумовлюють зміну облікової політики.

По-перше, зміна вимог статуту підприємства (зміна форми власності, виду діяльності, реструктуризація підприємства тощо).

По друге, зміни вимог органу, який затверджує Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, тобто внесення поправок до чинних стандартів бухгалтерського обліку або прийняття нових. Наприклад, вилучення з переліку методів оцінки за­пасів при їх вибутті за методом ЛІФО вимагає від підприємств, які застосовували цей метод, внести зміни до наказу про облі­кову політику про застосування іншого методу оцінки запасів.

По-третє, зміни, які забезпечать більш достовірне і повне відображення подій або операцій у фінансовій звітності під­приємства. Наприклад, підприємство займається роздрібною торгівлею, яка передбачає широкий асортимент товарів. Ви­буття товарів оцінюється за методом ціни продажу. Керівниц­тво вирішує змінити його на метод ФІФО на тій підставі, що він більш точно відображає операції з руху товарів.

При цьому не вважається зміною облікової політики вста­новлення її для:

— подій або операцій, які відрізняються за змістом від по­передніх подій або операцій;

— подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Наприклад, підприємство торгує будматеріалами. Керівниц­тво прийняло рішення про відкриття цеху з виробництва моро­зива. Внесено відповідні зміни до статуту. Облікову політику підприємства доповнено методом амортизації виробничого об­ладнання, варіантом обліку витрат, статтями загальновиробни- чих витрат тощо. Незважаючи на те, що статутні вимоги допов­нено, облікова політика підприємства не змінюється, оскільки цим видом діяльності підприємство раніше не займалося.

Якщо підприємство змінило облікову політику, то необхід­но також змінити показники фінансової звітності минулого звітного періоду. Відповідно до вимог п. 12 П(С)БО 6 "Виправ­лення помилок і зміни у фінансових звітах" вплив зміни облі­кової політики на події та операції минулих періодів відобра­жається у звітності шляхом:

— коригування сальдо нерозподіленого прибутку на поча­ток звітного року;

— повторного надання порівняльної інформації щодо попе­редніх звітних періодів.

Якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на поча­ток звітного року неможливо визначити достовірно, то обліко­ва політика поширюється лише на події та операції, які відбу­ваються після дати зміни облікової політики. У разі неможли­вості розрізнити зміни облікової політики та облікових оцінок у бухгалтерському обліку і під час складання фінансової звіт­ності, вони розглядаються і відображаються як зміни обліко­вих оцінок.

Облікова політика є обов'язковою для відображення у фі­нансовій звітності. Так, відповідно до п. 23, 25 П(С)БО 1 "За­гальні вимоги до фінансової звітності" облікова політика по­винна розкриватися у примітках до фінансової звітності.

Принципи, методи та процедури бухгалтерського обліку в системі облікової політики

Закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає облікову політику як сукупність принци­пів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Таким чином, зміст облікової політики становлять три складові, які по-різ- ному, реалізуються на різних рівнях регулювання облікової політики.

Перша з них це принципи. У п. З П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" подано таке визначення принципу бухгалтерського обліку: це правило, .тким слід керуватися у процесі вимірювання, оцінки та реєстрації господарських опе­рацій і під час відображення їх результатів у фінансовій звіт­ності. Принципи регулюються на загальнодержавному рівні облікової політики. Вони єдині й обов'язкові до використання всіма суб'єктами підприємницької діяльності.

Принципи ведення бухгалтерського обліку регламенту­ються Законом України "Про бухгалтерський облік та фі­нансову звітність в Україні". Під час формування облікової політики підприємства необхідно керуватися такими принци­пами:

— безперервності діяльності;

— автономності (або принцип одиниці обліку);

— періодичності;

— нарахування і відповідності доходів та витрат;

— єдиного грошового вимірника;

— обачності;

— повного висвітлення;

— послідовності;

— превалювання сутності над формою;

— історичної (фактичної) собівартості.

Принцип безперервності полягає в тому, що оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється на основі припущен­ня, що його діяльність буде тривати надалі. Отже, припус­кається, що підприємство не має ні наміру, ні необхідності ліквідувати або суттєво скоротити масштаби своєї діяльності. Ліквідація підприємства впливає на класифікацію активів (зокрема їх поділ на поточні та довгострокові за умови ліквіда­ції підприємства втрачає сенс), методику оцінки активів. Так, замість того, щоб оцінювати їх як потенційне джерело доходу, у випадку ліквідації підприємства всі активи оцінюються за ліквідаційною вартістю, тобто за оціночною ціною їх реаліза­ції на ринку в цей момент.

Такий принцип дає змогу логічно і послідовно реалізувати концепції збереження і збільшення капіталу, визначити єди­ний підхід до політики амортизації. Послідовне дотримання принципу повною мірою сприяє забезпеченню контролю за ре­альним фінансовим зростанням капіталу.

Принцип автономності вимагає розглядати кожне підпри­ємство як юридичну особу, відокремлену від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не по­винні відображатися у фінансовій звітності. Згідно з ним під­приємство трактується як самостійний суб'єкт господарюван­ня, що відокремлений від власника підприємства та інших підприємств, і вимагає розглядати підприємства як відокрем­лені об'єкти обліку, тобто майно й зобов'язання підприємства обліковувати окремо від майна та зобов'язань власників та ін­ших підприємств.

Принцип періодичності допускає розподіл діяльності під­приємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Він зумовлений необхідністю регулярного надання користувачам інформації про результати діяльності і практич­ною неможливістю та недоцільністю підведення підсумків за весь період діяльності підприємства — з моменту його засну­вання до ліквідації.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат передбачає необхідність порівняння доходів звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів для ви­значення фінансового результату. Відповідно до принципу на­рахування доходи і витрати визначаються на той момент, коли вони здійснені або виникли (а не тоді, коли були отримані або виплачені гроші), і відображаються у фінансових звітах тих періодів, до яких вони належать.

Фінансові звіти, підготовлені з урахуванням принципу на­рахування, інформують користувачів не тільки про здійснені операції, що включають оплату і надходження грошових кош­тів, а й про зобов'язання заплатити грошові кошти в майбут­ньому та про грошові ресурси, які мають бути отримані в май­бутньому. Така звітність містить різноманітну інформацію про минулі факти господарського життя та про інші події, що особ­ливо важливо для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Принцип єдиного грошового вимірника, ґрунтується на ви­мірюванні та узагальненні всіх операцій підприємства під час формування його фінансової звітності в єдиній грошовій оди­ниці. Він визначається необхідністю вимірювання фактів та явищ господарської діяльності, що поряд з процесами вияв­лення, реєстрації, узагальнення, передавання інформації ста­новить сутність бухгалтерського обліку. Принцип єдиного грошового вимірника є обов'язковим лише для фінансового обліку і не заперечує використання інших вимірників у аналі­тичному обліку.

Принцип обачності полягає у тому, що методи оцінки, які застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Цей принцип передбачає до­тримання певної обережності при оцінці за умови невпевне­ності таким способом, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання або витрати — занижені. Тобто фінансова звіт­ність повинна формуватися на засадах готовності до обліку скоріше потенційних збитків, ніж прибутків. Це виявляється у створенні резервів і в оцінці активів за найменшою з можли­вих вартостей, а зобов'язань — за найбільшою. В основу прин­ципу покладено ідею про те, що за наявності непевності у ви­борі підходу до обліку того чи іншого показника інтересам ко­ристувача найбільше відповідатиме вибір того, який дає менш оптимістичну картину.

Проте надмірне використання принципу обачності може призвести до виникнення прихованих резервів, свідомого за­ниження оцінки ресурсів, залучених до господарської діяль­ності, послаблення контролю за збереженням цінностей, від­лякування потенційних інвесторів.

Принцип повного висвітлення визначає, що фінансова звіт­ність повинна містити всю інформацію про фактичні та потен­ційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рі­шення, що приймаються на її основі. Інформація у фінансових звітах має бути повною з огляду її суттєвості й ефективності витрат, пов'язаних з одержанням інформації.

Принцип послідовності передбачає постійність застосуван­ня облікової політики, що випливає з вимоги порівняння звіт­ної інформації. Зміни облікової політики повинні відбуватися лише відповідно до вимог чинного законодавства, які регла­ментовані П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансо­вих звітах". Вони повинні бути обґрунтовані та розкриті у фі­нансовій звітності.

Принцип превалювання сутності над формою полягає в тому, що облік операцій і відображення їх у звітності слід здій­снювати відповідно до їх економічної сутності, а не лише на основі юридичної форми. Сутність операцій та фактів госпо­дарського життя не завжди відповідає тому, що випливає з їх документального оформлення та юридичної форми. Цей прин­цип передбачає відображення інформації так, щоб вона не су­перечила дійсності і відповідала економічній сутності.

Принцип історичної (фактичної) собівартості стосується формування оцінки, яка суттєво впливає на. показники фінан­сової звітності. Він передбачає використання як основної оцінки активів під час формування показників фінансової звітності вартості їх виробництва та придбання. Цей принцип визначає пріоритетність цього виду оцінки, що не заперечує застосування інших методів оцінки, які допускаються чинни­ми П(С)БО.

Другою складовою облікової політики, відповідно до визна­чення поданого в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є методи обліку, способи та прийоми, що дають змогу здійснювати оцінку ресурсів, веден­ня рахунків синтетичного та аналітичного обліку, порядок на­рахування амортизації, визначення обсягу реалізації, доходів, нитрат, фінансових результатів тощо. Методи ведення обліку регламентуються на рівні держави двома підходами. Перший допускає лише єдино можливий варіант, другий — передбачає альтернативи. В цьому випадку облікова політика на рівні підприємства повинна включати обґрунтування та вибір аль­тернативних варіантів, оптимальних для цього підприємства.

Методологічні засади облікової політики регламенту­ються на рівні держави національними стандартами ведення бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 1 Закону Укра­їни "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Укра­пи" національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — це нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звіт­ності, що не суперечать міжнародним стандартам.

 Третя складова облікової політики відповідно до визначен­ня, поданого в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", — процедури. Вона стосується технології оброблення даних та організації бухгалтерського обліку. Процедурні питання можуть визначатися на держав­ному рівні як єдино дозволений варіант (форми первинних документів, перелік та склад фінансової та статистичної звіт­ності, організація зберігання та утилізації документів й облі­кових регістрів, організація матеріальної відповідальності тощо) або як альтернативні варіанти:

— суб'єкт ведення обліку на підприємстві (керівник, бух­галтерська служба, аудиторська чи консалтингова служба, приватний підприємець);

— тип організаційної структури бухгалтерської служби (лінійна, лінійно-функціональна, програмно-цільова);

— форма ведення бухгалтерського обліку (меморіально-ор- дерна, журнально-ордерна, автоматизована, спрощена).

Проте часто процедурні питання визначаються особливос­тями та специфікою підприємства і тому регламентуються на рівні підприємства. До таких процедурних питань нале­жать:

— перелік облікових номенклатур;

— робочий план рахунків;

— порядок організації матеріальної відповідальності;

— перелік та склад внутрішньої звітності;

— перелік осіб, які мають право підпису документів;

— порядок документообігу;

— порядок ведення управлінського обліку;

— форми внутрішньої звітності;

— технологія оброблення облікової інформації;

— склад інвентаризаційної комісії;

— організація ведення податкового обліку тощо.

Основним документом, який регламентує облікову політику на рівні підприємства, є наказ про облікову політику. Цим наказом затверджуються методологія та організація ведення обліку на підприємстві.

У процесі розроблення наказу про облікову політику слід враховувати такі фактори:

— нормативно-правову базу;

— юридичний статус підприємства;

— галузеві особливості;

— специфіку та завершеність технологічного процесу;

— розміри підприємства та вид діяльності;

— наявність структурних підрозділів та сегментів бізнесу;

— наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів;

— стратегію фінансово-економічного розвитку;

— фінансовий стан підприємства тощо.

У наказі про облікову політику зазначається вибраний під­приємством варіант з альтернатив, дозволених чинним зако­нодавством. Якщо нормативними документами не регламен­тується порядок ведення обліку чи окрема процедура, то під­приємство самостійно визначає його, базуючись на професійних судженнях та чинних П(С)БО і затверджує цю норму в наказі про облікову політику.

На практиці структура наказу про облікову політику скла- іметься з таких розділів: преамбула, облікова політика, ор- і пнізація бухгалтерського обліку, додатки (перелік статей за- і и чі.невиробничих, адміністративних, маркетингово-збутових витрат; робочий план рахунків; схема документообігу; перелік первинних документів, що застосовуються на підприємстві; зразок підписів осіб, які мають право підпису первинних доку­ментів; склад та форми внутрішньої звітності тощо). Деякі підприємства виділяють окремим документом організаційні аспекти обліку.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Назвіть нормативні документи, що регламентують поняття і вимоги до облікової політики в Україні.

2. Яка роль головного бухгалтера підприємства у форму ванні облікової політики підприємства?

3. Яка роль керівника у формуванні облікової політики підприємства?

4. Чи відображається облікова політика у фінансовій звітності?

5. Як впливає зміна облікової політики на показники фі нансової звітності попередніх звітних періодів?

6. Як часто змінюється облікова політика підприємства?

7. Хто визначає облікову політику підприємства?

8. Як впливають на фінансову звітність зміни облікової політики?

9. Вкажіть, як визначається облікова політика чинними нормативними документами, що регламентують ведення бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності в Україні.

10. Який документ регулює питання облікової політики підприємства та з яких розділів він може складатися?

11. Як регламентуються методичні аспекти облікової політики?

12. Як трактується поняття принципів бухгалтерського обліку?

13. Які процедури використовує підприємство для складання та подання фінансової звітності?

14. Назвіть фактори, які слід ураховувати під час розроблення наказу з облікової політики.

15 Охарактеризуйте доцільну структуру наказу з обліко­вої політики підприємства.

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 187; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!