Специфіка підготовки видань у видавництві

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................................3

1. Ознайомлення з підприємством...................................................................20

2. Справочинство у видавництві......................................................................19

3. Специфіка підготовки видань у видавництві.............................................27

4. Видавнича коректура………………………………………………………37

ВИСНОВКИ ......................................................................................................41

Список використаної літератури…………………………………………….43

ДОДАТКИ ...........................................................................................................

ВСТУП

Технологічна практика – це важливий етап у формуванні майбутнього фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» за спеціальністю 5.030203 «Видавнича справа та редагування». У системі підготовки молодших спеціалістів технологічній практиці надається важливе значення. Практика є невід'ємною складовою навчального процесу і спрямована на вдосконалення, поглиблення теоретичних знань, набутих при вивченні спеціальних дисциплін, здобуття практичних навичок.

Мета практики: ознайомлення з організацією роботи видавництва, ознайомлення зі специфікою ведення справ у видавництві, виконання обов'язків молодшого редактора та секретаря, ознайомлення з порядком проходження рукопису та методикою його підготовки до випуску, вивчення специфіки роботи молодшого редактора в сучасних умовах, виконання функцій молодшого редактора і коректора, ознайомлення з методиками та прийомами проведення коректорської правки, виконання функціональних обов'язків коректора, закріплення, поглиблення та розширення теоретичних знань, збір матеріалу для індивідуального завдання.

Завдання практики: оволодіти навичками швидкого набору тексту, графічної розмітки текстового матеріалу ефективного читання коректури різних видів тексту; поглибити теоретичні знання про загальні принципи побудови тексту, прийоми доцільного добору інформації; виробляти навички стисло та аргументованої; вміти проаналізувати та оцінити рукопис з точки зору редакторських та видавничих вимог; здійснювати коректуру; перевіряти фактичний матеріал; здійснювати мовностилістичну правку, подавати практичні рекомендації щодо удосконалення рукопису; готувати до друку матеріали різних жанрів на різних етапах редакційно-видавничого процесу.

Технологічна практика складається з таких етапів:

1 Ознайомлення з видавництвом: передбачає ознайомлення зі структурою підприємства, штатом та посадовими обов'язками працівників, координацією роботи колективу, специфікою роботи коректора та молодшого редактора в сучасних умовах, етикою професійних відносин у колективі.

2 Справочинство у видавництві : передбачає ознайомлення зі специфікою організації та ведення справ у видавництві, специфікою ведення справ у видавництві, документообігом, контролем за виконанням документів, номенклатурою справ, особливостями формування справ у даному видавництві, функціями молодшого редактора та секретаря у справочинстві видавництва.

3 Ознайомлення зі специфікою підготовки видань у видавництві: передбачає ознайомлення з порядком проходження рукопису та методикою його підготовки до випуску; вивчити специфіку роботи молодшого редактора в сучасних умовах; ознайомлення з порядком проходження рукопису у видавництві, особливостями опрацювання рукопису на різних етапах редакційно-видавничого процесу

4 Ознайомлення з видавничою коректурою : передбачає ознайомлення з методикою та прийомами проведення коректорської правки, роботою коректора в процесі підготовки видавничого оригіналу, вимогами до тексту, методикою та прийомами правки, проведенням коректури видавничого оригіналу рукопису.

Практика проходила в 6 семестрі та тривала 5 тижнів у приватному підприємстві «Прінт-медіа». Компанія «Прінт-медіа» займається видавництвом всеукраїнської рекламно-інформаційної газети «Експрес-клуб». Газета вже 15 років займає лідируюче положення серед друкованих ЗМІ Луганської області.

Ознайомлення з видавництвом

Типографія «ВЛАНИК» спеціалізується на випуску таких газет як: «Земля – кормилица», «Экспресс-клуб», «Народная оппозиция», «XXI век», «Курьер» та багато інших. Вся продукція виготовляється на сучасному обладнанні виробництва Франції, Німеччини та Індії. Для видання поліграфічної продукції найчастіше використовують папір, привезений із Росії. Нажаль, папір українських виробників має низьку якість, тому його використовують дуже рідко. Я проходила практику в приватному підприємстві «Прінт-медіа», яка знаходиться в типографії «ВЛАНИК» і займається випуском газети «Експрес-клуб». Компанія «Прінт-медіа» займається видавництвом всеукраїнської рекламно-інформаційної газети «Експрес-клуб». Газета вже 15 років займає лідируюче положення серед друкованих ЗМІ Луганської області. Щотижневик виходить на 56-72 сторінках формату А-3, з них на 10 повнокольорових смуг, тиражем до 30 тис. екземплярів. В «Експрес-клубі» постійно розміщуються більше 5тис. рекламних блоків і оголошень. Вдале сполучення бізнес-інформації з оперативними новинами, розважальними, тематичними публіцистичними матеріалами, обширною ТВ-програмою сприяє популярності газети серед різноманітних шарів читацької аудиторії, зросту результативності розміщення реклами й авторитету видання, закликанню рекламодавців. Про це переконливо свідчить такий факт: постійними партнерами газети «Експрес-клуб» є більше 90 рекламних агентств з 12 областей України. Це говорить про довіру до видання та ефективність розміщення реклами за рухом їх товарів та послуг на українському ринку. Газета удостоювалась багатьох престижних нагород міжнародних і регіональних фестивалів та виставок преси.

У «Прінт-медіа» працюють такі робітники: директор Галина Григорівна Липко, головний редактор Людмила Альбертівна, редактор, журналісти, кореспонденти, коректори, художній редактор, технічний редактор, верстальник-дизайнер, секретар та молодший редактор.

Директор - це керівник видавництва, який спрямовує діяльність усього колективу і несе повну відповідальність за результати його роботи. З юридичної точки зору директором може виступати або власник (засновник) самого видавництва, або особа, яка найнята засновником для виконання конкретних функцій. Залежно від масштабів діяльності, географічних ознак, структури та форми власності видавництва така посада може ще називатися: генеральний директор, президент, видавець. Функціональні обов'язки такого керівника зосереджуються здебільшого довкола двох напрямів: організаційно-управлінського та фінансово-господарського. Основний перелік організаційно-управлінських функцій:

· визначення структури видавництва та затвердження штатного розкладу;

· прийняття та звільнення з роботи штатних працівників;

· представлення видавництва у державних органах та громадських організаціях;

· організація, координація і контроль роботи всіх структурних підрозділів;

· затвердження річних і квартальних планів випуску видань;

· укладання і підписання різних договорів з авторами, художниками, перекладачами, рецензентами, позаштатними працівниками;

· проведення виробничих зборів та нарад усього колективу;

· розробка (спільно з профспілковою організацією) і контроль за виконанням соціальних програм, програми підвищення кваліфікації працівників, поліпшення культурно-побутових умов членів колективу.

Основний перелік фінансово-господарських функцій:

· формування, разом із фінансовою службою, поточного та перспективного бізнес-плану;

· розпоряджання матеріальними засобами видавництва;

· пошук джерел фінансування нових видавничих проектів;

· відкриття й закриття розрахункових та інших рахунків;

· підписання всіх фінансових документів;

· контроль за своєчасними розрахунками з державним бюджетом, установами банку, постачальниками, підрядними та іншими організаціями;

· укладання й підписання договорів з поліграфічними підприємствами на виготовлення видань та іншими суб'єктами господарської діяльності відповідно до статутної діяльності. До структурних підрозділів, які перебувають у безпосередньому віданні директора, належать: юридична служба (юрисконсульт), планово-економічний, виробничий, фінансовий, господарський, маркетинговий відділи.

Головний редактор видавництва - це фахівець, як правило, з редакторською або журналістською освітою, який у цілому визначає видавничу програму і керує всім редакційно-видавничим процесом. За штатним розкладом (у структурі видавництв радянського типу) є першим заступником директора. Функціональні обов'язки головного редактора формуються довкола двох основних напрямів його діяльності: організаційного і творчого. Організаційний напрям передбачає:

· підбір кадрів і керівництво роботою всього редакційного корпусу видавництва (завідувачі редакцій, редактори різних категорій, коректори);

· пошук надійних авторів (авторських колективів), перспективних тем, рецензування оригіналів, оформлення документів на одержання грифів навчальних видань;

· прийняття рішення щодо початку редакторського опрацювання чи відхилення поданого оригіналу;

· затвердження титульних чи спеціальних наукових редакторів;

· розробка перспективного, річного і квартального планів випуску видань;

· координація і контроль роботи завідувачів редакцій;

· розв'язання принципових питань, пов'язаних з якістю оригіналу чи у взаємостосунках між автором і редактором;

· складання і контроль за виконанням графіків проходження оригіналів у видавничих підрозділах;

· розгляд питань, пов'язаних з виконанням чи невиконанням авторами договірних зобов'язань;

· прийняття рішень щодо припинення видань, розірвання договорів, усунення помилок на різних етапах редакційної роботи;

· візування документів на укладання авторських угод, виплату авторських та художніх гонорарів, за рецензування і позаштатне редагування;

· підготовка й ведення видавничих нарад щодо змісту тематичних планів та якості випущеної продукції.

Творчий напрям передбачає:

· ознайомлення з авторськими оригіналами, одержаними за замовленням чи самопливом;

· вибіркове читання видавничих оригіналів на одному з етапів редакційно-видавничої підготовки (після опрацювання редактором; перша, друга верстки; чисті аркуші);

· прочитання на одному з етапів редагування особливо важливих за змістом оригіналів;

· затвердження макетів художнього оформлення поліпшених видань;

· підписання видання: до складання, до друку, до випуску в світ;

· аналіз рецензій, опублікованих у пресі, на випущені власні видання;

· організація презентацій кращих видань;

· вивчення кон'юнктури видавничого ринку, тематики близьких за профілем видавництва суміжних видавничих організацій з метою уникнення дублювання при плануванні видань;

· розробка плану промоційних заходів, контакти з пресою, громадськими організаціями, науково-дослідними інституціями та навчальними закладами;

· участь у книжково-видавничих тусовках.

До структурних підрозділів, які перебувають у безпосередньому віданні головного редактора, належать: редакції видавництва (книжкових та періодичних видань), коректорат, відділи художнього та технічного оформлення (служби головного художника та технічного редактора), комп'ютерний відділ (служби макетування та верстання), відділ маркетингу.

Редактор - це основний творчий працівник у видавництві, який безпосередньо відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень. Образно кажучи, завданням редактора є професійно "провести" доручений йому оригінал по всіх етапах редакційно-видавничого процесу - від редагування авторського оригіналу до перевтілення його в конкретний вид видавничої продукції та випуску в світ. Залежно від структури, масштабів діяльності видавництва, його спеціалізації, а також досвіду та рівня кваліфікації працівників така посада в штатному розкладі має свої різновиди: завідувач редакції, науковий редактор, старший редактор, провідний редактор, редактор, молодший редактор. Серед основних функціональних обов'язків редактора виділимо такі:

· ґрунтовне ознайомлення з поданим авторським оригіналом та підготовка аргументованого редакторського висновку на придатність його до редагування;

· формулювання письмових вимог до автора щодо необхідності доробки оригіналу та ретельна перевірка виконання зауважень після повернення з доопрацювання;

· редагування затвердженого головним редактором авторського оригіналу відповідно до технології та техніки редакторської правки;

· ознайомлення автора з внесеними правками, погодження з ним необхідних скорочень, доповнень, змін;

· надання авторові необхідної допомоги у вдосконаленні композиції оригіналу (структурування розділів, параграфів, доцільності додавання до авторського тексту передмови, післямови, покажчиків, бібліографічних довідок, коментарів, приміток, додатків тощо);

· редагування підготовлених автором ілюстративних матеріалів, з'ясування необхідності в додатковому ілюстративному ряді, визначення місця його розташування;

· перенесення авторських виправлень до редакційної верстки;

· звіряння цитат і використаних текстів за першоджерелами;

· підготовка анотації та каталожної картки видання, а також рекламних текстів для відділу маркетингу;

· візування видавничого оригіналу: до верстання, до друку, у світ;

· безпосередня участь у розробці проекту художнього оформлення;

· робота з другою версткою, плівками, чистими аркушами і сигнальним примірником відповідно до методики редагування.

Коректор. Слово "коректор" - латинського походження (corrector - той, що виправляє друкарські помилки при підготовці видання). Окрім видавництва, посада коректора віддавна "прописалася" також у друкарні. Солідне поліграфічне підприємство, яке дбає про свою високу репутацію серед постійних і нових замовників, прагне мати в себе цього представника редакторських професій аби уникнути можливих помилок на завершальному етапі виготовлення видавничого продукту. У видавництві коректор (або ціла коректоська служба) працює під безпосереднім керівництвом головного редактора. До найголовніших функціональних обов'язків коректора належать:

· зчитування як зрівняння видавничого оригіналу з авторським (другої верстки з першою) після внесення редакторських правок;

· вичитування як усунення орфографічних, пунктуаційних помилок, буквених неточностей і технічних вад верстки;

· дотримання принципу єдності (уникнення різночитань елементів тексту, що повторюються) у поданні прізвищ та ініціалів, бібліографічних посилань, географічних та історичних назв, мір ваги;

· виявлення смислових, логічних, стилістичних та фактичних помилок;

· читання з подвоєною увагою специфічних елементів тексту (висновки і визначення термінів, дати, числа, імена);

· спеціальне звіряння з оригіналом прізвищ, оскільки редакторські комп'ютерні програми нерідко самочинно замінюють зовсім не відоме прізвище на подібне, яке вже введено до їх словників (для прикладу, Вілінська на Віленська, Козирський на Мозирський, Полонська-Василенко на Полянська-Василенко, Сальський на Сільський та ін.);

· "прив'язування" у змістовий контекст слів, у яких при комп'ютерній заміні букви замінюється смисл речення (шкода - на школа, лише на дише, реактора на редактора);

· перевірка вихідних відомостей в останній підписній верстці;

· звіряння сторінок сигнального примірника з наростанням пагінації сторінок та методом "прив'язування" змісту за перехідними сторінками.

Художній редактор - це творчий працівник видавництва, який займається художнім редагуванням різних видів видань. Охочіше беруть на цю посаду спеціаліста із художньо-поліграфічною освітою. Завданням художнього редактора є відтворити ідею конкретного видання такими зображальними засобами, які сприяли б його виділенню у видавничому морі й були логічно вмотивовані відповідно до тематики, структури та змісту. При цьому слід добитися відповідності оформлення змістові й призначенню видання.

Художній редактор (відділ художнього оформлення) працює під безпосереднім керівництвом головного редактора. У штатному розкладі видавництв поширені такі посади: завідувач відділу художнього оформлення, старший художній редактор, художній редактор. Основні функціональні обов'язки такі:

· розробка і погодження проекту художнього оформлення видання (обкладинки, оправи, суперобкладинки) з редактором, автором і головним редактором;

· розробка проекту елементів художнього оформлення видання (титули, шмуцтитули, заставки, кінцівки);

· організація ілюстрування тексту звичайних, поліпшених, подарункових і ювілейних видань;

· виготовлення логотипа (видавничої марки) видавництва;

· розробка проекту серійних видань;

· добір позаштатних художників для виконання робіт з художнього оформлення;

· приймання від позаштатних художників оригіналів виконаних робіт та визначення їх якості;

· підготовка договорів і угод із позаштатними художниками та узгодження з головним редактором розміру виплат за виконані художні роботи;

· підготовка документів на поліграфічне відтворення всіх елементів художнього оформлення;

· погодження з поліграфічним підприємством технології відтворення художнього оформлення (запис кольороподілу на диск у видавництві з наступним відтворенням його друкарнею, кольороподіл власними силами з наданням друкарні кольорового відбитку на паперовому носії);

· оцінка і затвердження пробних відбитків художнього оформлення, одержаних з друкарні;

· перегляд і візування сигнальних примірників на предмет якості художнього оформлення.

Технічний редактор - це видавничий працівник, який займається технічним редагуванням видань. На нього покладається відповідальна місія: добитися реального втілення задуму видавництва створити видавничий продукт на високому художньому, структурному, змістовому та поліграфічному рівнях виконання. У конкретиці функціональних обов'язків технічного редактора це означає:

· визначення, відповідно до затвердженого головним редактором формату видання, формату сторінки й кількості рядків на ній, розміру інтерліньяжу (відступів між рядками), розмірів абзацних відступів, спусків на початкових сторінках;

· підбір шрифтових параметрів видання (тип гарнітур, кеглів для заголовків, підзаголовків, основного тексту);

· вказівки для оператора комп'ютерного складання (верстальника) щодо внутрітекстових відбивок між різними фрагментами текстів (скажімо, історичних довідок, розгорнутих цитат);

· зазначення місця розташування та форми подання ілюстрованих вставок (таблиць, схем, графіків, фотографій, графічних малюнків і текстівок до них);

· відпрацювання верстки та оригінал-макета в контексті якості набору, якості відтворення тексту та ілюстрацій на плівках;

· складання "Технічної видавничої специфікації поліграфічного виконання друкованого видання" перед передачею оригінал-макета до друкарні;

· звірювання у "чистих аркушах" тексту зі змістом, зміст і відтворення колонтитулів, вклейок і накидок;

· перевірка якості друкування, фальцювання аркушів, палітурних та оздоблювальних процесів та візування сигнальних примірників.

Зміст праці верстальника-дизайнера базується на створенні поліграфічних макетів, компонуванні текстового і графічного матеріалу відповідно до ескізів, наборі і корекції тексту, підготовці макету до друку. Саме результати їх діяльності визначають зовнішній вигляд газет, журналів і рекламної продукції. Спеціалісту необхідні знання: в області дизайну і поліграфії, володіння графічними і текстовими редакторами, базова комп'ютерна грамотність. Основне завдання верстальника – грамотна швидка верстка і компонування матеріалу відповідно до ескізу макету. Верстальник відповідає за відповідність файлу-макету поліграфічним вимогам і вносить коректорські правки. Посадові обов'язки верстальників можуть сильно розрізнятися залежно від компаній, в яких вони працюють. Інколи в їх завдання входить прийняття замовлення, набір тексту, перевірка плівок, виконання функцій системного адміністратора, але в крупних організаціях фахівці мають вужчий круг обов'язків. Залежно від характеру завдань, що виконуються, можна виділити два типи функціонала:

· Ідеальний. Верстальник збирає з готових ілюстрацій і тексту закінчене видання згідно з посторінковим планом верстки, наданим редакцією (арт-директором або випускаючим редактором).

· Поширений. Посторінковий план верстки існує, тексти заздалегідь готові, але з ілюстраціями верстальник працює сам – відбирає, готує, виробляє дрібну ретуш.

Потрібно мати на увазі, що верстка періодичних видань (журналів, газет і т. п.) в деякій мірі відрізняється від відповідної роботи з рекламною брошурою або іншими виданнями, що не мають регулярного випуску. При верстці періодики процес максимально автоматизований і вимагає від верстальника високої швидкості роботи як з текстом, так і з ілюстраціями. Загальну концепцію оформлення диктує випускаючий редактор видання, а верстальник є лише виконавцем ідей в рамках загальної концепції оформлення. При верстці неперіодичних видань, часто рекламного призначення, верстальник може підключати свої дизайнерські навики, оскільки існує можливість вибору в оформленні макету. Така діяльність цікавіша, але вимагає від фахівця наявності перш за все знань в області композиції і дизайну, а також художнього смаку і відчуття міри. Верстальник-початківець повинен володіти такими навиками, як:

· базова комп'ютерна грамотність;

· володіння програмами верстки: як правило, Adobe Indesign, рідше – Quarkxpress і Adobe Pagemaker;

· грамотність і хороша зорова пам'ять. Кожна помилка, яку він виловив самостійно, скорочує кількість коректур і читань. Системи автоматичного коректування і перевірки правопису не вихід – вони дуже часто помиляються.

Досвідченому дизайнеру-верстальнику мають бути властиві наступні уміння:

· технічно грамотна і швидка робота в основних програмах верстки;

· робота з растровими і векторними графічними редакторами, такими як: Photoshop, Illustrator, Coreldraw;

· здатність знаходити нові ідеї, розробляти план видання;

· володіння художнім смаком;

· знання класичної типографіки;

· володіння ретушшю і кольорокорекцією;

· наявність базових знань з додрукарської підготовки макетів.

Додатковим плюсом для претендента, особливо в невеликій компанії, буде володіння комп'ютером на рівні системного адміністратора високого рівня, а також базова художня освіта. Крім того, поступальний розвиток інформаційної галузі приводить до того, що фахівець має бути завжди в курсі нових прийомів і методик роботи. Безперечним плюсом професії є творчий характер роботи, що дозволяє вчитися у багатьох талановитих людей. Крім того, за ситуації, коли замовник лише у загальних рисах уявляє, яким має бути видання, але не має ні плану верстки, ні готових текстів, ні ілюстрацій, спеціаліст може повною мірою реалізувати свої художні здібності. Ще одним кроком в кар'єрі стане перехід в дизайнери, арт-директори і більд-редактори – ці професії оплачуються вище. Плюсом можна також рахувати високу затребуваність представників цієї професії на ринку праці, можливість роботи в домашніх умовах і відносно непоганий рівень заробітної плати кваліфікованого фахівця.

Серед мінусів можна виділити ненормований робочий день (коли потрібно здавати термінове замовлення), малорухливий характер роботи і високий рівень відповідальності.Професійно важливі якості:

· креативність, творчий склад особистості;

· розвинений естетичний і художній смак;

· добре розвинене образне мислення;

· посидючість, акуратність.

Шлях до отримання професії: раніше верстальниками найчастіше ставали набірники, зараз – випускники спеціалізованих комп'ютерних курсів, ліцеїв, творчо настроєні самоуки, а інколи секретарі, що навіть перекваліфіковувалися, офіс-менеджери, системні адміністратори. Окрім цього, в професію приходять люди, що цікавляться комп'ютерами. Проте останнім часом широке поширення ПК і стрімке збільшення числа користувачів приводять до того, що, освоєння програм, що надихнули легкістю, версткою починають займатися ті, хто не має базових знань технічних процесів і основ дизайну, а це у свою чергу негативно впливає на якість технічної і візуальної складових видань.

Секретар підприємства приймає кореспонденцію, яка надходить на розгляд директору підприємства, передає її згідно з прийнятим рішенням до структурних підрозділів або конкретним виконавцям для використання в процесі роботи або підготовки відповідей. Секретар виконує такі функції:

· веде діловодство, виконує різні операції із застосуванням комп’ютерної техніки, призначеної для збирання, оброблення і подання інформації для підготовки і прийняття рішень;

· приймає документи і особисті заяви на підпис директора підприємства.

· готує документи і матеріали, необхідні для роботи директорові підприємства;

· організовує проведення телефонних переговорів директора підприємства, записує за його відсутності одержану інформацію і доводить до його відома її зміст, передає і приймає інформацію за допомогою приймально-переговорних пристроїв (телефакс, телекс, і т. ін.), а також телефонограми, своєчасно доводить до відома директора підприємства інформацію, одержану каналами зв’язку;

· стежить за своєчасним розглядом і поданням структурними підрозділами та конкретними виконавцями документів, що надходять для виконання, перевіряє правильність оформлення підготовлених проектів документів, що передаються керівнику на підпис, забезпечує їх якісне редагування;

· за дорученням директора підприємства складає листи, запити, інші документи, готує відповіді авторам листів;

· виконує роботу з підготовки засідань і нарад, які проводить директор підприємства (збирає необхідні матеріали, повідомляє учасників про час і місце проведення, порядок денний, проводить реєстрацію), веде і оформляє протоколи засідань і нарад;

· здійснює контроль за виконанням працівниками підприємства виданих наказів та розпоряджень, а також за додержанням термінів виконання вказівок і доручень директора підприємства, що взяті на контроль, веде контрольно-реєстраційну картотеку;

· забезпечує робоче місце директора підприємства необхідними засобами організаційної техніки, канцелярським приладдям;

· друкує за вказівкою директора підприємства службові матеріали, необхідні для його роботи або вводить поточну інформацію до банку даних;

· організовує прийом відвідувачів, сприяє оперативності розгляду прохань і пропозицій працівників;

· формує справи відповідно до затвердженої номенклатури, забезпечує їх зберігання і в установлені терміни здає до архіву;

· копіює документи на персональному ксероксі.

Секретар підприємства повинен знати:

· постанови, розпорядження, накази; положення, інструкції та інші керівні матеріали і нормативні документи, що стосуються діяльності підприємства і ведення діловодства;

· структуру і керівний склад підприємства і його підрозділів;

· організацію діловодства; методи оброблення і оформлення документів; архівну справу; машинопис;

· правила користування приймально-переговорними пристроями, технічними засобами оброблення документів, усної та писемної документної інформації, комп’ютерами і друкарськими машинами;

· стандарти системи організаційно-розпорядчої документації; правила друкування ділових листів з використанням типових форм;

· основи етики і естетики; правила ділового спілкування;

· основи організації праці і управління;

· правила експлуатації обчислювальної техніки;

· основи адміністративного права і законодавства про працю.

Справочинство у видавництві

Документообіг - рух документів з організації з моменту їх отримання чи утворення до завершення виконання чи відправки. Вірна організація документообігу сприяє оперативному проходженню документів в апараті управління, пропорційному завантаженню підрозділів та посадових осіб, що показує позитивний вплив на процес управління в цілому. Документообіг на підприємстві здійснюється у вигляді потоків документів, що циркулюють між пунктами обробки (керівники установи та підрозділів, спеціалісти, службовці) та пунктами технічної обробки самих документів (експедиція, друкарське бюро та ін.). Вимоги до потоків документів: 1) рух документів повинен бути прямоточним, тобто виключати непрямі маршрути; 2) принцип однократного перебування документа в одному структурному підрозділі чи в одного виконувача. Різні операції з обробки документів слід виконувати паралельно, щоб скоротити час перебування у сфері діловодства та підвищити оперативність виконання. При проектуванні раціональних документопотоків на підприємстві складають схеми руху основних груп та видів документів. Це дозволяє встановити раціональні маршрути руху та етапи обробки документів, уніфікувати шляхи руху, порядок обробки різних їх категорій. Схеми розробляються для різних категорій документів (вхідних, вихідних, внутрішніх, наказів по основній діяльності , особовому складу. 3)Порядок обробки та відправлення вихідної документації. Уся вихідна кореспонденція мусить оброблятися та відправлятися централізовано канцелярією підприємства. Як правило, вона відправляється у день одержання від структурних підрозділів або наступного дня. Відправлення або передача працівникам підприємства документів без їх реєстрації в канцелярії недопустима. Під час приймання від виконавців вихідних документів необхідно перевіряти: правильність оформлення документа, розміщення на ньому реквізитів; правильність зазначення адреси кореспондента; наявність усіх необхідних підписів на документі та додатках до нього; наявність на документі позначки про додатки; відповідність кількості примірників кількості адресатів. Документи, що надсилаються водночас одному і тому ж адресату, вкладаються в один конверт. На конверті проставляються реєстраційні номери всіх документів, які знаходяться в конверті. Якщо оригінал документа підлягає поверненню, то на верхньому полі першої сторінки проставляється штамп "Підлягає поверненню". Оригінали наказів, планів, протоколів тощо необхідно залишати в авторів цих документів. Підрозділам надсилаються їх другі примірники. Документи, які адресують постійним кореспондентам, рекомендується відправляти у конвертах з адресою одержувача та відправника, що виготовляються заздалегідь друкарським способом. У випадку надсилання кореспонденції до інших міст, крім найменування установи посади та прізвища адресата, слід зазначати точну поштову адресу (поштовий індекс, місто, область, вулиця, номер будинку). Обсяг документообігу - кількість вхідних, вихідних та внутрішніх документів підприємства за певний період часу.

Уся вихідна кореспонденція у «Прінт-медіа» обробляється та відправляється централізовано канцелярією підприємства. Як правило, вона відправляється у день одержання від структурних підрозділів або наступного дня. Відправлення або передача працівникам підприємства документів без їх реєстрації в канцелярії неприпустима. Під час приймання від виконавців вихідних документів необхідно перевіряти: правильність оформлення документа, розміщення на ньому реквізитів; правильність зазначення адреси кореспондента; наявність усіх необхідних підписів на документі та додатках до нього; наявність від на копіях документів, що залишаються у справах; - наявність на документі позначки про додатки; відповідність кількості примірників кількості адресатів. Документи, що надсилаються водночас одному і тому ж адресату, вкладаються в один конверт. На конверті проставляються реєстраційні номери всіх документів, які знаходяться в конверті. Якщо оригінал документа підлягає поверненню, то на верхньому полі першої сторінки проставляється штамп "Підлягає поверненню". Підрозділам надсилаються їх другі примірники. Документи, які адресують постійним кореспондентам, рекомендується відправляти у конвертах з адресою одержувача та відправника, що виготовляються заздалегідь друкарським способом. У випадку надсилання кореспонденції до інших міст, крім найменування установи посади та прізвища адресата, слід зазначати точну поштову адресу (поштовий індекс, місто, область, вулиця, номер будинку.)

Кошторис - основний плановий документ для фінансування бюджетних установ, обчислення витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника – працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово (шляхом подання заяви ) за два тижні.

Якщо заяву працівника про звільнення за власним бажанням обумовлено неможливістю продовжувати роботу на цьому підприємстві, власник має розірвати трудовий договір у термін, про який просить працівник, (а саме): переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сімї відповідно до медичного висновку або за інвалідом І групи; вихід на пенсію; приймання на роботу за конкурсом і з інших поважних причин .

Якщо працівник після закінчення терміну попередження про звільнення не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник підприємства не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Застроковим трудовим договором працівник заздалегідь зобов’язується виконати доручену роботу протягом терміну дії договору. Тому працівник, який уклав трудовий договір, немає права його розірвати за однобічним волевиявленням до закінчення обумовленого строку .

Однак у деяких випадках строковий трудовий договір підлягає достроковому розірванню, а саме :

· У разі хвороби або інвалідності, що перешкоджають виконанню роботи за договором ;

· При порушенні власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективний чи трудовий договори.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника –згідно зі ст.40КзпП трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом тільки в таких випадках:

· Зміна в організації виробництва і праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності чи штату працівників.

· Виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджають продовженню цієї роботи .

· Систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, якщо до працівника раніше застосувалися заходи дисциплінарного чи громадського покарання .

· Прогул ( у тому числі відсутність на роботі понад три години протягом робочого дня ) без поважних причин .

· Неявка на роботу протягом чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності .

· Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу .

· Поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння .

· Вчинення за місцем роботи розкрадання (у тому числі дрібного) майна власника, установленого вироком суду, що набув законної сили, або постановою органу, до компетенції якого входить накладання адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

· Розірвання трудового договору у зв’язку з переведенням працівника на інше підприємство або переходом на виборну посаду – можливе при поданні рішення відповідного органу про обрання .

· Розірвання трудового договору у зв’язку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці – власник повинен мати письмові докази відмови працівника .

· Розірвання трудового договору у зв’язку з набуттям законної сили вироком суду - розірвання трудового договору у зв’язку із засудженням працівника до позбавлення волі здійснюється вироком суду, що набув законної сили, яким працівника засуджено до позбавлення волі, випробних робіт, що виключає можливість продовження цієї роботи на підприємстві.

· Розірвання трудового договору на підставах, передбачених контрактом – робиться в тому випадку, якщо припинення трудових відносин здійснюється на підставі додаткових умов,зазначених у трудовому контракті, не передбачених чинним законодавством .

Номенклатура справ - систематизований перелік найменувань справ, які утворюються у діловодстві підприємства і є основою для складання описів справ постійного і тривалого (понад 10 років) зберігання і основним обліковим документом у діловодстві.

Номенклатура справ необхідна для: швидкого пошуку документів за їх видами; розподілу виконаних документів по справах; встановлення термінів зберігання; створення довідкової картотеки виконаних документів.

Існує три види номенклатури справ:

1 - типова - обов'язкова;

2 - зразкова - рекомендаційна;

3 - індивідуальна.

Типова та приблизна номенклатура справ розробляються і розсилаються вищестоящими організаціями - міністерствами, відомствами, головними управліннями, облвиконкомами, промисловими об'єднаннями і т.д. і узгоджуються з архівними установами. На основі типової та примірної НД організації розробляють індивідуальну номенклатуру справ. Відповідальність за розробку номенклатури справ зазвичай покладається на завідувача канцелярією або сектором діловодства, секретаріат або секретаря.

Номенклатуру справ структурного підрозділу розробляє його керівник, залучаючи до цієї роботи фахівців та осіб, відповідальних за діловодство. Номенклатура справ структурного підрозділу друкується в 3-х прим., Підписується керівником структурного підрозділу, узгоджується з архівом установи і передається:

1 екз. - Канцелярії;

2 екз. - Структурному підрозділу;

3 прим. - В архів.

Після створення номенклатури справ структурними підрозділами складається зведена номенклатура справ всієї установи, яка складається з номенклатури справ всіх підрозділів, потім затверджується керівником і погоджується з архівною установою. Зведену номенклатуру справ в установах розробляє зав. Канцелярією або секретар. До розробки залучають завідувача відомчим архівом чи співробітника, відповідального за архів. У зведеній номенклатурі справ в першій графі проставляють індекси справ. У другій графі вказують найменування розділів номенклатури справ. Індекси розділів відповідають індексами структурних підрозділів. Третю графу номенклатури заповнюють у структурному підрозділі в кінці року, коли відомо кількість справ і томів, що утворилися в минулому році. У четвертій графі вказують термін зберігання справ і номер статті в переліку, згідно з якою він встановлений. У графі "Примітки" протягом періоду дії номенклатури проставляють відмітки: про заклад справ, знищення справ, передачу їх в архів установи або ін установи, про що переходять справах і т.д. У зведеній номенклатурі справ першим розділом ставиться діловодна служба (канцелярія), а громадські організації - в кінці після структурних підрозділів. Наприклад: канцелярія, виробничо-технічний відділ, плановий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, профспілковий комітет. Номенклатура справ установи друкується в кількох примірниках. Перший прим. зберігається в канцелярії, другий - використовується канцелярією як робочий примірник; третій - знаходиться у відомчому архіві в якості робочого документа; четвертий - у держ.архіві. Номенклатура справ вводиться в дію з 1 січня наступного року. Якщо функції і завдання установи не змінюються, номенклатура справ може залишатися впродовж кількох років без змін. Однак, вона підлягає перескладанню та узгодженню не рідше одного разу на п'ять років. Наприкінці поточного року заповнюється підсумковий запис про кількість заведених справ за рік. Підсумковий запис у зведенні номенклатурі справ підписується зав.канцеляріей, затверджується керівником організації і узгоджується з архівом установи.

Специфіка підготовки видань у видавництві

Авторський оригінал у роздрукованому вигляді – для редакційно-технічної підготовки, який набрано 14 кеглем, з полуторним інтервалом (інтерліньяжем), роздруковано на папері формату А4. Нумерація сторінок – на нижньому полі посередині, починаючи з третьої (обкладинку, титульний аркуш і зворот титульного аркуша не нумерувати). Рукопис має містити обкладинку; титульний аркуш; зворот титульного аркуша; анотацію або реферат (переважно для наукових видань); текст, підготовлений згідно з вимогами нормативних документів; повні відомості про авторів або укладачів (прізвище, ім'я, по батькові, науковий ступінь, учене звання, посада, місце роботи, домашня адреса, телефон), рецензентів і відповідальних редакторів (прізвище, ім'я, по батькові, науковий ступінь, учене звання, посада). Необхідно вказати телефон, прізвище, ім'я, по батькові контактної особи, з якою буде працювати ВПК.

Матеріали подаються з такою супровідною документацією.Для надання грифа «Затверджено Методичною радою НТУУ "КПІ"» (навчальні посібники, навчально-методичні посібники, курси, тексти, конспекти лекцій, практикуми, словники, методичні вказівки, навчальні програми): заявка від замовника, який гарантує оплату; дві зовнішні рецензії (для методичних вказівок - одна внутрішня); витяг з протоколу засідання ради факультету (інституту) (для методичних вказівок - витяг із протоколу засідання кафедри); пропозиції до плану видання навчальної літератури; довідка про авторів у довільній формі; довідка про відповідального редактора, який підтверджує доцільність друку матеріалу.

Для надання грифа Міністерства освіти і науки України «Затверджено Міністерством освіти і науки України» (підручники, навчальні посібники, навчально-методичні посібники, навчальні програми, хрестоматії, практикуми, словники, довідники): витяг з протоколу засідання навчально-методичної комісії факультету або інституту; три зовнішні рецензії; програма дисципліни; копія навчального плану, затвердженого деканом (проректором); відповідь авторів на зауваження (якщо вони є) рецензентів; довідка про авторів у довільній формі.

Електронний варіант (для верстки і (чи) друку) треба подавати у текстовому редакторі MS Word (формат - doc) або програмі для верстки QuarkXPress (формат - qxd).

Параметри сторінки (розмір та поля) мають бути такими: для формату аркуша паперу А5 (148 х 210 мм):

верхнє поле – 18 мм;

нижнє поле:

до тексту – 25 мм;

до колонцифри – 18 мм;

внутрішнє поле – 13 мм;

зовнішнє поле – 20 мм.

для формату аркуша паперу А4 (210 х 297 мм):

верхнє поле – 25 мм;

нижнє поле:

до тексту – 35 мм;

до колонцифри – 25 мм;

внутрішнє поле – 18 мм;

зовнішнє поле – 25 мм.

Усі ілюстрації повинні мати роздільну здатність не менше 200 dpi в реальному розмірі.

У форматі MS Word (doc): функцію автоматичних переносів вимкнено (коли роботу подають на редагування); вирівнювання - за лівим полем (коли роботу подають на редагування); таблиці, ілюстрації та інше не повинні виходити за поля; складні формули повністю набирати за допомогою редактора формул Math Tape; кожну ілюстрацію (окрім Word) записувати в окремому файлі в одному з таких форматів: jpg, bmp, tif, gif, ai, cdr, eps;

підписи до ілюстрацій, таблиць, схем, заголовки, виноски та інші елементи тексту повинні мати одні й ті самі стилі оформлення у всьому виданні;

спеціальні символи бажано набирати такими шрифтами: Symbol, Greek, Greek Math Symbols, Wingdings, MathA. У форматі QuarkXPress (qxd):

усі шрифти записувати до папки Fonts (за допомогою Collect for Output);

усі ілюстрації зберегти у папці Images відповідно форматах tif чи eps;

системні шрифти (Arial, Times, Courier) не використовувати;

заголовки та інші елементи тексту повинні мати відповідні стилі.

Основні вимоги до текстової частини авторського оригіналу:

1. Заголовки слід розміщувати посередині рядка та друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи.

Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів тексту друкуються з великої літери (не підкреслюючи) без крапки в кінці.

Усі заголовки повинні бути супідрядними і відповідати змісту роботи.

Абревіатури в заголовках треба розшифровувати. Заголовки з двох чи більше речень відокремлюються крапками.

Відстань між заголовком і текстом становить 28 пт, відстань між заголовками розділу та підрозділу – 14 пт.

Не розміщувати заголовок внизу сторінки, якщо після нього лише один рядок тексту.

2. Бібліографічні описи повинні відповідати вимогам державних стандартів.

3. Усі позначення, найменування, одиниці фізичних величин, терміни та визначення повинні відповідати нормативній документації і бути уніфікованими в усьому тексті.

Одиниці фізичних величин набирають прямим шрифтом і розміщують в один рядок з їх числовим значенням. У математичних формулах і рівняннях цифри, літери грецького, готичного і кириличного алфавітів треба набирати прямим шрифтом. Літери латинського алфавіту набирати курсивом, крім чисел подібності, математичних функцій, температури, умовних математичних скорочень. Дужки мають бути однаковими за розміром і охоплювати формули за висотою. Нумерують тільки ті формули, на які є посилання в тексті. Не допускаються «висячі» формули. Хімічні символи треба друкувати прямим шрифтом, знаки заряду - праворуч від хімічного символа без інтервалу. Індекси й показники степеня мають бути однакового розміру. Латинські літери потрібно набирати курсивом, якщо вони є початковими літерами позначень величин або порядковим номером, прямим шрифтом – в усіх інших випадках. Літери українського і грецького алфавітів набираються прямим шрифтом. Індекси, віднесені до інтегралів «S » та «p», розміщуються безпосередньо під або над ними.

Знаки >, -, ^ тощо треба набирати точно над цифрою чи літерою.

4. Таблиці й ілюстрації повинні бути чітко виконаними, пронумерованими і міститися після посилань на них у тексті. Примітки друкують під таблицею.

5. У додатках розміщують офіційні, додаткові і розрахункові матеріали, допоміжні висновки тощо. Усі додатки потрібно нумерувати. Нумерація формул, таблиць і рисунків у кожному з додатків має бути самостійною.

Виходячи з характеру інформації, її цільового призначення та читацької (слухацької, глядацької) адреси, умовно виділимо і коротко розглянемо особливості редагування текстів за такими видами видань:

- газетно-журнальні;

- рекламні;

- інформаційні.

Перед журналістом і редактором періодичних видань найперше висуваються дві вимоги:

1. Глибоке розуміння типології цих видань.

2. Досконале знання теорії і практики жанрів.

Типологія газетно-журнальних (або періодичних) видань містить такий перелік: газети, журнали, бюлетені, календарі, реферативні збірники, експрес-інформаційні випуски. Кожен з цих видів має свою періодичність, призначення, формат, стиль представлення матеріалів, наклад. Предметом нашого розгляду стануть періодичні видання різного тематичного спрямування, розраховані на широку читацьку аудиторію. Про специфіку ж редагування суто літературно-художніх та спеціальних періодичних видань (до останніх належать наукові, науково-теоретичні, науково-практичні на науково-технічні журнали), йтиметься пізніше, коли аналізуватимемо наступні означені розділи - літературно-художні та наукові видання. Що ж до жанрів (а це три групи: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні), то ґрунтовне оволодіння ними редактором необхідне для того, щоб на практиці сповна використовувати можливості кожного з цих жанрів, осмислено редагуючи і конструюючи відповідний текст. Редакторові важливо також знати, що існуючий нині поділ жанрів не є догмою, оскільки в теорії журналістики й досі маємо різні підходи щодо їх класифікації. Тому тут головне - оволодіння своєрідною схемою, за якою можна відчути правильне чи непрофесійне використання можливостей жанру, творчо при-внести до редагованого твору свої жанроутворюючі відтінки.

Наведемо приклад. Коротка замітка-повідомлення про приїзд до країни поважного іноземного гостя потребує від автора дотримання трьох головних ознак інформації - обов'язкової відповіді на запитання що, де, коли. Стилістика такої замітки передбачає наявність у викладі загальновживаної лексики, відтінку офіційності в ній, авторської відстороненості. А тепер уявімо, що на стіл до редактора потрапила інформація початкуючого репортера про цю подію приблизно в такому викладі: "Після довгого і хвилюючого очікування в аеропорту, в 30-градусну спеку, офіційних зустрічаючих з уряду, нарешті, величний іноземний літак Боїнг, дуже несхожий на наші старенькі АНи та ІЛи, доторкнувся української землі. Ще кілька миттєвостей і ось відрилися дверцята Боїнга. На трап важкою, втомленою після тривалого перельоту, ходою ступила нога опецькуватого, лисуватого чоловіка, обперезаного якимось світлим балахоном. Це і був довгоочікуваний гість з далекої нам африканської країни." Безумовно, у цій замітці є багато слів і висловів, а то й цілих конструкцій, що виходять за межі жанру інформації. Отож, цей текст одно-значно не може піти на першу шпальту інформаційних повідомлень - він потрапить до редакційної корзини або потребуватиме кардинальної редакторської переробки. Натомість, скажімо, для жанру фейлетону такий тон викладу міг би згодитися. Оскільки головним завданням редакції будь-якого періодичного друкованого органу є прагнення популярності, розширення кола своїх постійних читачів, або принаймні утримання завойованих на ринку друкованих мас-медіа позицій, високопрофесійний рівень підготовки всіх без винятку матеріалів є архіваживою справою. Перед редактором постійно стоїть питання: як досягнути того, аби матеріали не просто були прочитані, а й викликали інтерес читацької аудиторії, запам'ятовувалися? Певною мірою, відповідь на таке запитання ми віднаходимо у своєрідному декалозі "Десять заповідань простого писання і редагування", який залишив нам видатний діяч українського відродження Іван Огієнко. Він, до речі, протягом усього свого життя - в Україні й в еміграції - наполегливо, всупереч несприятливим обставинам, займався редакторсько-видавничою справою і досягнув на цій ниві неабиякого поступу.

Суть цих заповідей зводиться до такого:

1. Ясний і простий стиль - то найкращий стиль.

2. Пильнуймо писати так, щоб усі зрозуміли написане.

3. Думаймо про це, починаючи писати чи редагувати.

4. Ніколи не забуваймо про те, що наше писання може читати навіть не зовсім підготовлений читач.

5. "Популярний" виклад корисніший за "науковий".

6. Нема стилю "наукового" й "ненаукового" - є тільки стиль ясний і неясний.

7. Хто пише неясно, той проповідує в пустелі.

8. Поділ способів думання на "інтелігентський" і "народний" є некоректним.

9. "Інтелігентського" способу думання широка публіка не розуміє.

10. "Інтелігентський" спосіб писання і редагування шкодить розвитку нашої культури, бо його розуміє тільки обмежене коло читачів; кожен працівник пера мусить дбати, аби у його писаннях переважав спосіб простий і ясний.

Іван Огієнко не випадково слово інтелігентський бере в лапки, вживаючи його в переносному значенні, - як зарозумілий, зверхній, підкреслено заскладний для сприйняття звичайним читачем. Приступаючи до редагування газетно-журнальних текстів, що починається, як правило, після обов'язкового першого наскрізного читання, редактор передусім має оцінити ці тексти з трьох позицій:

- фактажу;

- структури;

- манери викладу.

Коротко розглянемо змістове наповнення кожної з цих позицій. Головним елементом змісту журналістського матеріалу є факт (або група фактів). Він і береться автором за основу для подальшого коментування, аналізу чи пояснення. Редакторові важливо на початку з'ясувати актуальність для видання такого факту, його новизну. Для цього, звичайно, слід бути обізнаним з випусками останніх новин, публікаціями конкурентів. Цілком зрозуміло, що, факт, про який було повідомлено днем раніше в іншому друкованому органі, має викликати в редактора подвійну увагу. Як для інформації, такий факт є вже безнадійно застарілим. Інша річ - коментування його в аналітичному жанрі. Отож, наступним етапом редакторського аналізу є рівень коментування фактів автором. Ідеться передусім про глибину і всебічність такого аналізу, про наявність різних точок зору, про авторську незаангажованість, надто ж - у критичних матеріалах. Перевірка достовірності факту також входить до сфери компетентності редактора. Редакторові від початку слід виробляти скептичне ставлення до поданих репортером фактів. У такому випадку виникне потреба перевіряти всі складові їх достовірності: точні посади, ініціали, імена героїв, назви політичних організацій, географічні назви, адреси, дати і цифри. Щодо останнього, то редакторові доцільно звіряти перед підписанням до друку наведений у статті цифровий ряд навіть з калькулятором - часто буває, що цифри не збігаються. Скажімо, у реченні "Із зібраних у районі 28800 тонн зерна 22900 було здано державі, 1200 - залишено як посівний матеріал, а 9300 - відпущено комерційним структурам для перепродажу за кордон" цифровий ряд є явно алогічним: продано більше (аж на 4600 т, як з'ясувалося при підрахунку), ніж зібрано. Зрозуміло, що на якомусь етапі вкралася помилка, яку недогледів репортер, але яку мусить "виловити" редактор. Пересторогу має викликати також ненадійне джерело отримання факту - політична партія, олігархічне видання, "табір" опонентів тощо, де відповідний фактаж міг з'явитися як замовний. Досвідчений редактор, який уже навчився розрізняти недобросовісність окремих репортерів, фактологічній частині в таких матеріалах приділятиме подвійну увагу. Йдеться про послідовність викладу матеріалу, що забезпечує надалі необхідний логічний взаємозв'язок та умотивовану сумірність усіх частин твору: вступної, основної, прикінцевої. Незавершеність попередньої думки, раптові перескакування від одного факту до іншого без так званого цементування "зв'язок", занадто розтягнутий вступ і зовсім відсутня завершальна частина - все це свідчить, що матеріал потрапив до рук редактора сирим саме у структурному плані. Цей етап роботи буде ефективнішим, якщо редактор на початку з'ясує, в якому ключі написаний текст: описовому, теоретичному чи пояснювальному. Для описових текстів якраз і характерна наявність значної кількості фактологічного матеріалу, який потребуватиме перевірки. У пояснювальних же головним буде розкриття сутності явищ дійсності. Тип тексту важливо враховувати перед застосуванням правки ще й тому, що не скрізь можна робити механічну перестановку його частин. Скажімо, в описових текстах така перестановка може бути корисною і формі, і змісту. А от у текстах, виконаних у пояснювальному ключі, найменша перестановка може викривити зміст матеріалу. Адже тут важлива послідовність смислових одиниць, які побудовані на судженнях. Часом вони не рівноцінні та випливають у строгій послідовності з попередніх. Порушення такої послідовності відбувається не лише через перестановку частин тексту, а й через непродумані до кінця скорочення. Нерідко буває, що саме в скороченому абзаці залишилося якесь ключове слово, без якого стає незрозумілою суть наступного абзацу. У викинутих "ночвах з водою" можуть бути прізвище, дата, аргумент, інформаційний привід для тексту, що викладається далі. У цих випадках редактор має пам'ятати про шкідливість механічних скорочень. Щоправда, у журналістській практиці без скорочень обійтися ніяк не можна. Цю неприємну для авторів процедуру доводиться виконувати редакторам чи не найчастіше. Складніше буває з бездоганно "збитими" матеріалами, які не вміщуються на відведеній наперед площі шпальти. Тоді скорочувати доводиться, образно кажучи, не за допомогою сокири, а скальпеля. Тобто видаляються не абзаци, а лише окремі речення, фрази; для економії ж рядка, що "висить", - лише окремі слова. Структура матеріалів інформаційних жанрів, як правило, потребує наявності на початку інтригуючого зачину. За кордоном це називають "лід" інформації (від англійського lead - головний). Коли ж у першому і в другому абзацах такого "ліду" немає, а натомість є багато загальних фраз, що відволікають увагу читача, роблять твір скучним, - вони підлягають скороченню. Манера викладу: це, власне, є літературне редагування, яке передбачає удосконалення мови і стилю твору, виправлення наявних граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок. На цьому етапі роботи є також свої особливості. Передусім редакторові слід розрізняти явні мовностилістичні помилки, які виходять за межі правописних норм, і особливості індивідуальної манери письма автора. Коли така різниця усвідомлюється, тоді легко можна буде уникнути непорозумінь з автором через занадто часті й не завжди виправдані смакові редакторські правки. Деякі редакції газет, в яких вправно працює літературний редактор, нерідко "грішать" зайвим причісуванням індивідуальної манери письма авторів. Це і є смакова правка, яка усереднює, уніфіковує, згладжує особливості викладу матеріалу одного автора від іншого. Натомість слід лише підтримувати спроби редактора спрощувати складні конструкції в тексті, уникати малопоширених термінів. Якщо такий термін все ж вводиться в текст, то незайвим буде дати його доступне тлумачення. Редактор має бути своєрідним вартовим, аби не допустити на газетні шпальти невиправданих жанровими особливостями матеріалу жаргонів, модних слоганів, заїжджених штампів, канцеляризмів.

Насамкінець, у цій частині роботи слід подбати про "принцип однаковості" - дотримання так званого принципу єдиного представлення виробленого практикою стилю свого видання: однакового підходу до написання скорочень, ініціалів, великих і малих літер, мір величини, географічних назв тощо.

Видавнича коректура

Правка як практична реалізація висновків редакторського аналізу, що передбачає внесення до тексту. Основні завдання правки: усунення огріхів, виявлених піл час редакторського аналізу і не виправлених під час авторського доопрацювання; досягнення виразності і ясності формулювань; перевірка фактичного матеріалу; усунення хиб структури, мови, стилю. Основні правила виправлення тексту: доречність, одноступеневість, зрозумілість, компактність.

Різновиди правки за ступенем і характером змін у тексті (правка-скорочення), правка-обробка (правка-доопрацювання), правка-переробка, правка-вичитування, за суб'єктом виконання (авторська, редакторська, коректорська). Правка-скорочення як спосіб досягнення стислості викладу без втрат для змісту. Чинники, що викликають правку-скорочення: нестача місця на шпальті, недоліки літературної форми твору, перевищення договірного обсягу матеріалу його жанру, причини кон'юнктурного характеру. Типологія скорочень: змістових блоків, внутрішньотекстові. Способи правки-скорочення, абревіатури, скорочення абзаців, використання шрифтів дрібнішого кеглю.

Правка-обробка (правка-доопрацювання) як найбільш поширений різновид редакторської роботи. Розмаїття операцій правки-обробки: скорочення, дописування, усунення логічних помилок і композиційних недоліків, удосконалення мовностилістичних засобів, зміна заголовків тощо.

Правка-переробка як різновид творчості, що передбачає координатну зміну первісного авторського варіанту тексту. Причини правки-переробки: погане стилістичне оформлення матеріалу, жанр не відповідає темі, надмірна кількість логічних помилок, тема нерозкрита. Техніка правки-переробки – обережність в її застосуванні.

Правка-вичитування як читання тексту "наскрізь". Різновиди правки-вичитування: редакторська, коректорська. Загальна методика вичитування. Аспекти попередньої роботи над рукописом: з'ясування незрозумілих літер, цифр і знаків, повторюваних знаків, що потребують одноманітного оформлення особливостей орфографії та пунктуації, авторського стилю і манери викладу методичні прийоми вичитування: одночасність сприйняття змісту тексту і типових повторюваних операцій; вертикальний контроль (контроль за відхиленням в оформленні однотипних елементів); двоступеневе вичитування. Специфікація вичитування.

Компенсаційна коректорська правка як спосіб збереження необхідного обсягу тексту. Види компенсаційної правки: правка при вставленні додаткового тексту або незаповнених місць смуги. Основні прийоми компенсації при вставленні додаткового тексту: видалення тексту, без якого можна обійтися; зменшення до мінімуму міжслівних пробілів; зменшення між літерних просвітів під час фотонабору; вгонка коротких кінцевих рядків (її різновиди); об'єднання двох або декількох абзаців (за умови, що кількість знаків у кінцевих рядках менша, ніж місткість рядка даного формату); видалення міжрядкових пробілів шляхом заміни кількох заголовків врозріз тексту заголовками у підбір з текстом.

Основі прийоми компенсації при видаленні тексту або незаповнених місць смуги: вставлення нового тексту замість видаленого (коли видалення призводить до необхідності набирати багато рядків); збільшення міжслівних пробілів до гранично припустимого розміру у виправленому і сусідньому(сусідніх) рядків; вигонка повних кінцевих рядків, коли через видалення або технічні умови кількість рядків на смузі менша за норму; розподіл абзацу на декілька; виведення частини тексту у виноску; введення додаткового ступеня рубрикації.

Переставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки компонент повідомлення переміщують в іншу позицію. Такий метод виправлення дає змогу дає змогу в повному обсязі зберегти всі складові частини авторського тексту, а, отже, обсяг повідомлення не змінюється. Таким чином, авторський оригінал залишається майже незміненим, як цього й вимагають норми авторського права. Проте і такий найпростіший метод виправлення, особливо на макрорівнях, редактор обов'язково повинен узгоджувати з автором, інакше можна порушити хронологічну послідовність подій.

Видаленням називають такий метод формалізованого виправлення, при якому з повідомлення усувають компонент, що містить помилку. Завдяки видаленням зменшується обсяг авторського оригіналу й відбувається ком пресування інформації в повідомленні. Виправлення методом видалення є елементарно простим на мікрорівнях, проте може вимагати досить складного попереднього аналізу на мікрорівнях.

Коректу́ра (від лат. correctura — виправлення, поліпшення) — процес виправлення граматичних і технічних помилок і недоліків в текстовому і графічному матеріалах, підготовлених для розмноження друкарським (або будь-яким іншим) способом. У вужчому сенсі — відтиснення з друкарського набору (див. Набірне виробництво), призначене для внесення виправлень.

Традиційна коректура — галузь видавничої практики, що пов'язана з виконанням коректорами виправлень у коректурних відбитках і пробних за традиційними методиками та техніками.

Комп'ютерна коректура — коректура, в якій процеси виправлення авторського чи видавничого оригіналу відбуваються в його електронній версії і з використанням відповідних можливостей програмного забезпечення.

Для коректура з набірної форми на коректурних верстатах виготовляються пробні коректурні відтиснення. При звіренні відтиснення з текстом оригіналу виявляються помилки, які можуть бути результатом неуважності і недостатньої кваліфікації складача, неправильної підготовки набірної каси або несправностей в набірній машині, а також низької якості самого оригіналу; разом з орфографічними і пунктуаційними помилками в наборі можуть бути і технічні погрішності.

Для позначення на відтисненні виявлених помилок застосовують систему коректурних знаків.

Існують чотири види коректур: друкарська; коректура видань, що випускаються по оригінал-макетах; видавнича коректура і коректура репродукційних друкарських форм. Друкарська До і коректура видань по оригінал-макетах передбачають виправлення помилок в наборі, що виникли на всіх стадіях набірного процесу; видавницька коректура включає виправлення автора, редактора і технічного редактора; коректура репродукційних друкарських форм полягає в звіренні пробних однобарвних або багатобарвних відтиснень з оригіналом (наприклад, картиною, що знаходиться в музеї) і письмовій вказівці на полях відтиснення (без спеціальних знаків) виправлень, які повинні бути внесені до форми (наприклад, підсилити або ослабити друкарські елементи на формі).

ВИСНОВКИ

Під час проходження практики ознайомилась з організацією роботи видавництва, зі специфікою ведення справ у видавництві, виконанням обов'язків молодшого редактора та секретаря, ознайомилась з порядком проходження рукопису та методикою його підготовки до випуску, вивченням специфіки роботи молодшого редактора в сучасних умовах, виконанням функцій молодшого редактора і коректора, з методикою та прийомами проведення коректорської правки, виконанням функціональних обов'язків коректора, закріпленням, поглибленням та розширенням теоретичних знань, збором матеріалу для індивідуального завдання. Під час проходження практики у приватному підприємстві «Прінт-медіа» засвоїла знання про структуру видавництва та функціональні обов'язки працівників, планування видавничої діяльності, етику професійних відносин, специфіку роботи коректора та молодшого редактора в сучасних умовах, особливості ведення справ у видавництві, функції молодшого редактора та секретаря у справочинстві видавництва, методику та специфіку підготови апарату видання в залежності від цільового та читацького призначення, роботою молодшого редактора над підготовкою оригінал-макету, функціональні обов'язки редактора в нових умвах організації книговидавничої справи, роботою редакторських працівників у підготовці видавничого оригіналу в сучасних умовах, роботою коректора в процесі підготовки видавничого оригіналу, методами та прийомами коректури і правки, специфіку роботи коректора у книжковому видавництві. Під час проходження практики навчилась аналізувати та оцінювати рукопис з точки зору редакторських та видавничих вимог, здійснювати коректуру, перевіряти фактичний матеріал, здійснювати мовностилістичну правку, подавати практичні рекомендації щодо удосконалення рукопису, готувати до друку матеріали різних жанрів на різних етапах редакційно-видавничого процесу.

Під час проходження практики робила редакторський аналіз газет, набирала текст статей, виконували коректуру макетів(приклади подаються в додатках), запропоновувала власні рубрики до газети.

Список використаної літератури

1. Абдулин Р.Г. К определению понятия "редактирование" / Книга. Исследования и материалы. Сб.37. М.: 1978. с.39-41

2. Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1974. - 432с.

3. Антисуржик. Л.: Світ, 1994, 154с.

4. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К.: Рад. Письменник, 1970.256с.

5. Ардан Р.В., Бощевич Ф.С., Партико З.В. Комп’ютерний словник - мінімум української мови. // Мовознавство. 1996. № 4-5. С.34-40

6. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Л.: Світ, 1993. - 232с.

7. Бем Г., Вернер Й., Гордт Г., Шульг Г. Видавець майбутнього: маркетинг і менеджмент у видавництві. К.: Основи, 1994.176с.

8. Беркли Э. Символическая логика и разумные машины. М.: Иностранная литература, 1981

9. Былинский К.И. Основы и техника литературной практики. М. - Л., 1945. с.25-28

10. Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ - перша третина ХХ ст.): Навч. посібн. / За ред. Н. Зелінської. - Л.: Світ, 2003. - 612 с.

11. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови. - Л., 1996. - 386с.

12. Дзвінчук Д.І. Психологічні основи ефективного управління. Навч. посібн. - К., 2000, 279с.

13. ДСТУ 3008-95. Документація. Звіти в сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. К.: Держстандарт України, 1995.38с.

14. Енциклопедія українознавства: Словникова частина / Гол. ред. В. Кубійович. - Т.1-10. - Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1955-1984.

15. Закон України “Про видавничу справу” // Урядовий кур’єр. 1997.19 липня № 130-131.

16. Засоби масової інформації / Українське законодавство, Дрогобич: Міжнародний Медіа Центр “Інтерньюз", 1995.152 с.: Урядовий кур’єр. 1997.19 липня № 130-131. С.12-14.

17. Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою твору. (Літературне опрацювання тексту): Навч. посібн. К.: ІМКВО, 1989. 76 с.

18. Здоровега В. У майстерні публіциста. // Вид-во Львів. у-ту, 1989.178с.

19. Іванченко Р.Г. Літературне редагування.2-ге вид. К.: Вища школа, 1983.

20. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник - довідник журналіста. - Л.: ПАІС. 2002. - 576с.

21. Капелюшний А.О. Типологія журналістських помилок. Л., 2002. - 68с.

22. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. К.: Вища школа, 1997.296 с.

23. Короткий тлумачний словник української мови. К.: Рад. школа, 1988.321 с.

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 1287; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!