Виникнення права на об’єкти інтелектуальної

Право приватної власності 1

Право приватної власності — це передбачене і га­рантоване законом право власника здійснювати воло­діння, користування і розпорядження належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачене законом.

Об’єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові бу­динки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби ви­робництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно спо­живчого і виробничого призначення.

Кожна держава має право визначити об’єкти, які з мірку­вань державної безпеки або з інших підстав не повинні пере­бувати у власності тих чи інших суб’єктів правовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних правил

Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України.

зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєпри­пасів до неї, які набуваються громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;

 вибухові речовини і засоби вибуху, всі види ракетного палива;

 наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікуваль­нізасоби (за винятком одержаних громадянами за при­значенням лікаря);

 

Підстави виникнення у громадян права власності 2

Виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві

Юридичною підставою виникнення права влас­ності на такі доходи є факт одержання працівни­ком матеріальних благ

Чинне законодавство не зобов’язує громадян працювати в суспільному секторі економіки за трудовим договором. Вони мають право на свій розсуд обрати ті чи інші не заборонені законом форми індивідуальної праці чи підприємницької діяльності відповідно до законодавства України. Правовий режим діяльності громадян-підприєм- ців, отримання ними доходів визначаються Ци­вільним кодексом України та іншими актами за­конодавства

Виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами

Інші підстави виникнення у громадян права власності:

 успадкування майна;

[1] одержання дивідендів від цінних паперів і вкладів у кре­дитних установах;

 отримання пенсій, різних видів державної допомоги, сти­пендій тощо;

 отримання грошових сум чи іншого майна в порядку від­шкодування заподіяної шкоди;

 отримання коштів за аліментними зобов’язаннями;

 правомірне заволодіння дарами природи;

 отримання премій, виграшів, призів.

 

 

Право державної та комунальної власності3

 

Державна власність є особливою публічною формою при­власнення матеріальних благ в інтересах суспільства. Вона виникла одночасно з виникненням держави.

Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Однак систе­ма та способи управління державною власністю є надзвичай­но складними. Визначальне значення у вирішенні цієї про­блеми мають окремі статті Конституції України.

Право комунальної власності - це право територі­альної громади володіти, доцільно, економно, ефектив­но користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпо­середньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Суб’єктами права комунальної власності є відповідні те­риторіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах. Оскільки районні й обласні ради виступають як органи місце­вого самоврядування, то Конституція не передбачає створення комунальної власності на рівні районів і областей. Територі­альні громади сіл, селищ, міст і районів у містах можуть об’єднувати об’єкти своїх прав власності (виникнення у них спільної власності), передавати ці об’єкти до управління ра­йонних і обласних рад.

Об’єкти права комунальної власності визначені в Консти­туці --

Матеріальною і фінансовою основою місце­вого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, дохо­ди місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні район­них і обласних рад.

 

Право спільної власності 4

Право спільної власності (condominium), відоме ще з часів римського права, характеризується належністю майна одно­часно декільком суб’єктам. Характерними ознаками спільної власності є множинність суб’єктів та єдність об’єкта. Цивіль­ний кодекс України закріпив вказані ознаки.

Об’єктом права спільної власності є майно. Майном, як особливим об’єктом, вважаються окрема річ, сукупність ре­чей, а також майнові права та обов’язки.

Право кожного із співвласників охоплює весь об’єкт в цілому, а не якусь його частину. Тобто право власності хоча і належить одразу декільком особам, охоплює одне і те саме майно непо­дільно. Підстави виникнення спільної власності різні: спільне придбання майна, спадкування, перебування в шлюбі, прива­тизація, створення фермерського господарства, створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку тощо. Ци­вільне законодавство не встановлює вичерпного переліку під­став виникнення права спільної власності

Відповідно до частини 2 ст. 355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Між зазначеними видами існують відмінності. У спільній частковій власності кожен з учасників має визначену частку в праві власності на майно. Спільна сумісна власність є без- частковою, а право кожного із співвласників поширюється на все майно. Вона передбачає право декількох осіб володіти, ко­ристуватися, розпоряджатися належним їм майном за взаєм­ною згодою як одним цілим. Частки встановлюються у ви­падку її припинення (поділу, виділу). Для розпорядження необхідна згода всіх співвласників.

 

Захист права власності 5

Захист права власності - ряд передбачених зако­нодавством заходів, які застосовуються у випадках порушення цього права та спрямовані на захист і від­новлення відносин власності.

Предметом захисту цивільного права є цивільні права та інтереси, які не суперечать загальним засадам цивільного за­конодавства. За Цивільним кодексом України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його пору­шення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту суб’єктивних цивільних прав:

 визнання цих прав;

 визнання правочину недійсним;

 припинення дії, яка порушує право;

 відновлення становища, яке існувало до порушення;

 примусове виконання обов’язку в натурі;

 зміни або припинення правовідношення;

 відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

 відшкодування моральної шкоди та в інші способи.

Усі перелічені вище способи можна поділити на речево- правові, зобов’язально-правові та особливі способи захисту. До речево-правових способів належать віндикаційний та негатор- ний позови.

Віндикаційним (від лат. иітйесеге - оголошувати про за­стосування сили) є позов неволодіючого майном власника до особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заво­лоділа ним. Такий позов може мати місце лише за наявності таких умов:

 необхідно, щоб власник був фактично позбавлений воло­діння;

 потрібно, щоб майно, що належить власникові, зберегло­ся в натурі, а не було спожито чи перероблено;

 віндикація можлива лише до індивідуально-визначеного майна, оскільки власник може вимагати повернення майна, яке належить йому на праві власності;

 позивач і відповідач не перебувають між собою в зобов’язальних відносинах щодо цього майна.

 

Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності 6

Право інтелектуальної власності - це право осо­би на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом та законами України.

Право інтелектуальної власності становлять особисті не- майнові права інтелектуальної власності та (або) майнові пра­ва інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК України та іншими законами.

Об’єкти права інтелектуальної власност

Літературні та художні твориКомп’ютерніпрограми

НауковівідкриттяВинаходи,ориснімоделі,промисловізразкиРаціоналіза­торськіпропозиціїСортирослин,тварин

 

Особистими немайновими правами інтелектуальної влас-ності є:

• право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;

•                 право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному за-вдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інте-лектуальної власності;

•                 інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності нале-жать творцеві об’єкта права інтелектуальної власності, іншим особам (у випадках, передбачених законом). Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності, не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. Майновими правами інтелектуальної власності є:

•                 право на використання об’єкта права інтелектуальної влас-ності;

•                 виключне право дозволяти використання об’єкта права ін-телектуальної власності;

•                 виключне право перешкоджати неправомірному викорис-танню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

•                 інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чин-ними безстроково, якщо, інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених Цивільним кодексом України, іншим законом чи договором.

 

Виникнення права на об’єкти інтелектуальної

Власності 7

Підстави виникнення права власності на результат інте­лектуальної діяльності можна поділити на дві групи: первин­ні й похідні.

Первинні підстави виникнення права інтелектуальної власності потрібно розглядати щодо різних груп об’єктів інте­лектуальної власності.

Так, юридичною підставою для первинного виникнення права інтелектуальної власності на літературні, художні й на­укові твори, виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телепередачі є результат творчої діяльності. Коли цей ре­зультат отримує певну об’єктивну форму, виникає сукупність правомочностей щодо здійснення права власності. Для таких об’єктів, як винаходи, промислові зразки, торговельні марки, комерційні найменування, момент створення об’єкта інтелек­туальної власності не збігається з моментом виникнення пра­ва інтелектуальної власності. Для виникнення останнього потрібна наявність сукупності юридичних фактів, необхідних для настання відповідних наслідків. Такими фактами є:

 надання результату інтелектуальної діяльності об’єктив­ної форми;

 подання заявки до державного органу спеціальної компе­тенції;

 ухвалення позитивного рішення цим органом;

» видача охоронного документа (патенту) на винахід, свідо­цтва на торговельну марку тощо.

 

Патентне право - це сукупність норм, що регулю­ють майнові й особисті немайнові відносини, які вини­кають у зв’язку з визнанням авторства на винаходи, корисні моделі і промисловізразки, з охороною прав, установленням режиму використання цих об’єктів, матеріальним і моральним стимулюванням, а також захистом прав авторів і патентовласників

Об’єктами патентного права вважаються патентоздатні винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

Суб’єкти патентного права - це насамперед автори вина­ходів, корисних моделей і промислових зразків. Однак мо­жуть бути й інші особи - патентовласники, тобто особи, які не є авторами, проте одержали деякі патентні права по зако­ну або за договором.

Винахід отримує правову охорону тільки в тому разі, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Останній включає всі відомості які були загал ьнодоступ ними у світі до дати подання заявки

Корисною моделлю є конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, їй надається правова охорона, якщо вона є патентно- здатною, тобто новою і промислово придатною. Корисна модель стосується тих технічних нововведень, які за своїми ознаками схожі на винаходи, але вони є менш значущими з погляду внеску в рівень техніки

Промисловим зразком є

художньо- конструкторське рішення виробу, що визначає його зо-внішній вигляд. Важливість промислового зразка полягає у підви-щенні споживчих якостей виробів, їх конкурентоспроможності на ринку. Правова охорона йому надається, якщо він є новим і промислово придатним

 

 

Авторське право та суміжні права 8

Авторське право- це сукупність норм цивільного права, якими регулюються відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мис­тецтва, установлення режиму їх використання, наді­лення їх авторів немайновими і майновими правами захисту.

Об’єктами авторського права є твори, а саме:

 літературні та художні твори, зокрема:

 романи, поеми, статті та інші письмові твори;

» лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

 драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хорео­графічні, інші сценічні твори;

 музичні твори (з текстом або без тексту);                _$

 аудіовізуальні твори;

 твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

Охороні підлягають усі твори, зазначені вище, як опри­люднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завер­шені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети.

 

Суміжні права 9

 - це права на результати творчої діяльності виконавців, їх спадкоємців та інших пра- воволодільців, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання: права вироб­ників на фонограми, відеограми, їх спадкоємців (пра­вонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права на фонограми і відео­грами, а також організацій мовлення, що охороняють­ся

 

Порушення авторських та суміжних прав. Способи захисту цих прав10

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за со­бою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом, ін­шим законом чи договором.

При порушенні будь-якою особою авторських і (або) суміж­них прав їх власники можуть використовувати такі способи

захисту прав:

 вимагати визнання та поновлення своїх прав;

 звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторські й (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

 подавати позови про відшкодування моральної шкоди;

 подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого особою внаслідок порушення авторських прав, чи виплату компенсацій;

 вимагати припинення підготовчих дій до порушення автор­ських і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути про­пущені на митну територію України чи з її митної терито­рії примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту;

 брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, скла­дів, технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про пору­шення авторських прав;

 

Ознаки цивільно-правової відповідальності

цивільно-правова відповідальність- один із видів юридичної відповідальності, який полягає в покладенні на правопорушника невигідних майнових наслідків за невиконання, неналежне виконання зобов’язань або за інші цивільно-правові проступки

 

Збитки: поняття та порядок відшкодування11

Збитки - негативні наслідки, які настали для по­терпілого від цивільного правопорушення. Вони склада­ються з реальної шкоди та упущеної вигоди.

У цивільному праві відшкодовується також моральна шко-да, яка полягає в душевних і фізичних стражданнях потерпі-лого.

Підстави цивільно-правової відповідальності - це умови, за наявності яких можливе її настання. Серед таких умов розрізняють загальні (фактична і процесуальна) і спеціальні.

Фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є наявність у діянні особи складу цивільного правопорушення. Процесуальною підставою є рішення уповноваженого органу про притягнення конкретної особи до цієї відповідальності.

Спеціальні умови цивільно-правової відповідальності - це ті випадки, коли вона можлива й за відсутності окремих її типових умов. Такими випадками законодавство визнає:

•                 відповідальність без вини: при випадковому невиконанні зобов’язань або спричиненні збитків; за збитки, спричинені джерелом підвищеної небезпеки; за чужу вину;

•                 змішану цивільно-правову відповідальність, коли вина у настанні збитків є з обох сторін.

 

Види цивільно-правової відповідальності

Характеризуючи цивільно-правову відповідальність, визна­чають її види. Якщо відповідачем як однією зі сторін висту­пає кілька осіб, то залежно від характеру розподілу відпові­дальності між декількома боржниками розрізняють відпові­дальність дольову, солідарну або субсидіарну.

Дольова (часткова) відповідальність має місце, якщо кож­ний із боржників несе відповідальність перед кредитором лише у тій частці, яка припадає на нього відповідно до за­конодавства чи договору. Дольова відповідальність має зна­чення загального правила і застосовується завжди, якщо у зобов’язанні є декілька боржників, а їх субсидіарна або солі­дарна відповідальність не встановлена. Частки, що припада­ють на боржників, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не передбачено інше.

У разі застосування солідарної відповідальності кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Більш того, кредитор, який не одержав повного відшкодування від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки зобов’язання не погашено повністю. Отже, ця відпові­дальність застосовується за принципом: «один за всіх і всі за одного» і є найвигіднішою для кредитора.

 

Особливості відповідальності малолітніх і неповнолітніх осіб12

Неповнолітні відповідають за заподіяну ними шкоду на за­гальних підставах, тобто відшкодовують її самостійно. І лише у випадках, коли у неповнолітніх немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної шкоди, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини.

Таким чином, батьки, усиновителі, опікуни несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми ді­тьми, у випадку, якщо вона є наслідком їх винної поведінки. Вони відповідають за власну вину, яка в цьому випадку про­являється у невиконанні своїх обов’язків стосовно виховання дітей. До відповідальності притягуються як батько, так і мати, оскільки вони мають рівні права та обов’язки щодо сво­їх дітей. Причому батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Оскільки кожний із батьків не­повнолітнього несе відповідальність за наслідки власних вин­них дій (бездіяльності), їх відповідальність має дольовий ха­рактер. Зазначимо також, що відповідальність батьків непо­внолітніх має субсидіарний характер

 

Поняття зобов’язання13

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сто­рона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, викона­ти роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вима­гати від боржника виконання його обов’язку.

У зобов’язанні, як і в будь-якому іншому цивільному пра- вовідношенні, беруть участь не менше двох осіб, які імену­ються його суб’єктами. У визначенні зобов’язання названі два суб’єкта - кредитор та боржник. Це загальне найменування сторін, в окремих видах зобов’язань вони мають спеціальні назви, наприклад замовник та підрядчик, довіритель та пові­рений. Кредитор виступає як активна сторона зобов’язання, оскільки має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Боржник - це пасивний учасник зобов’язального правовідношення.

Об’єктом зобов’язальних відносин є конкретні блага, зара­ди яких між суб’єктами виникають юридичні зв’язки. Зміст становлять певні права і обов’язки учасників. Цим зобов’язання відрізняється від неюридичних (а саме - політичних, мораль­них та інших) зобов’язань, що не містять прав і обов’язків

 

 

Виникнення та припинення зобов’язань14

Підстави виникнення зобов’язань - це певні юридичні факти або їх сукупність, з настанням яких правові норми пов’язують виникнення зобов’язальних відносин між кредито­ром і боржником.

Зобов’язання виникають:

 з договорів та інших правочинів (в тому числі з двосторон­ніх чи багатосторонніх договорів), передбачених законом, а також із правочинів, хоч і не передбачених законом, але які йому не суперечать;

 у результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури та мисте­цтва та інших результатів інтелектуальної, творчої діяль­ності;

 внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

 внаслідок інших юридичних фактів.

Підстави припинення зобов’язань залежно від конкретних обставин: виконання, передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання, смерть фі­зичної особи або ліквідація юридичної особи

 

Договір та його ознаки15

Договір - найбільш поширений вид правочинів. Лише не­значна кількість односторонніх правочинів не є договорами. До зобов’язань, що виникають із договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не передба­чено законом або самим договором.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Ознаки договору:

 наявність вільного, взаємного волевиявлення двох або біль­ше осіб;

 може вчинятися всіма суб’єктами цивільного права;

 метою є настання правових наслідків;

 є обов’язковим для виконання сторонами;

 зміст може визначатися як законом, так і домовленістю сторін.

 

 

Умови дійсності договору16

Істотні умови договору:

 умови про предмет договору (те, з приводу чого укладаєть­ся договір);

 умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду;

 умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом:

Пропозиції однієї             Прийняття пропозиції

сторони укласти             (акцепту)другою

договір (оферти)             стороною

 

Види договорів17

 

За розподілом прав та обов’язків між суб’єктами

Двосторонні

Односторонні

Багатосторонні

За необхідності компенсації дії (за наявності вигоди)

На розсуд сторін як оплатні, так і безоплатні

Безоплатні

Оплатні

Іноді договори укладаються за згодою на користь обох сторін або на користь третіх осіб

* Мають матеріальну компенсацію дій

• Не компенсують дії однієї сторони відповідними матеріальними діями іншої сторони

За наявності чи відсутності попередньої домовленості

Попередні

Основні

» Попередній договір завжди передбачає інший договір, з яким він пов’яза-ний

Основний договір може існувати самостійно

Залежно від моменту виникнення прав та обов’язків сторін

Реальні

» Договір позики, банківського вкладу, ренти

Консенсуальні

• Договір купівлі-продажу, поставки, підряду

Консенсуальним є договір, для вчинення якого достатньо лише досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами. Реальний договір, на відміну від консенсуального, вважається вчиненим лише тоді, коли відбудеться передача речі. Деякі договори можуть бути як реальними, так і консенсуаль- ними (договір зберігання, дарування, позички).

Залежно від значення підстави правочину для його дійсності

Абстрактні

Казуальні

Вексель, оскільки не передбачено, на підставі чого його держатель має право вимагати сплати грошових коштів

Договір купівлі-продажу або майнового на

 

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 179; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!