IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Тема уроку:Основи теорії права Мета:Ознайомити учнів з основами теорії права, його головними положеннями. Обладнання:таблиці, презентації, формування вміння складати порівняльні таблиці. Тип уроку:вивчення нового матеріалу. Форма уроку:групова.

Структура уроку

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів.

III. Вивчення нового матеріалу:

1. Співвідношення норм моралі та норм права;

2. Об’єктивне право та суб’єктивне право;

3. Джерела, функції та принципи права;

4. Норма права;

5. Система права і правова система;

6. Законодавство та його систематизація.

IV.Закріплення нових знань і вмінь учнів.

V.Підсумки уроку.

VI.Домашнє завдання.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

-перевіряю наявність учнів в аудиторії;

- оголошую тему заняття.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Термінологічна розминка.

Як ви розумієте такі поняття як: мораль ( моральність); джерело права; норма права?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм – загальних правил поведінки людей, колективів, соціальних груп, що мають значення зразків і поширюються на невизначене коло випадків. Нормативне соціальне регулювання дозволяє установити в житті людей єдиний, загальний порядок. У систему соціальних норм входять норми права, мораль, звичаї, традиції, норми громадські організації, релігійні норми. Найбільш значимими є норми моралі і права.

У регулюванні суспільних відносинах право і мораль взаємодіють один з одним, роблячи взаємний вплив. Вони побудовані на єдиних основах, виражають загальнолюдські цінності й ідеали, покликані регулювати поводження людей. У той же час це різні нормативні регулятори, вони мають свої особливості.

Мораль (моральність), на відміну від права, — це правила поведінки людей, що виражають сформовані в суспільстві представлення про справедливість, добро, достоїнство, честі, совісті. И. Кант писав, що право визначає необхідність дій, що відбуваються з чи повноважень із примуса, а мораль визначає необхідність дій, що відбуваються з внутрішнього обов'язку, що виникає з права інших людей, а не з примусу людини.

Моральні норми володіють великий що впливає .силоміць. Вони діють через свідомість людей, підтримуються суспільною думкою. Але моральні норми не всесильні. Вони відрізняються відомою невизначеністю, моральними поглядами людей у залежності від рівня їхньої культури, віку. Розходження в моральних представленнях часто приводять до конфліктних ситуацій, життєвим зіткненням. Норми моралі не забезпечуються якими-небудь особливими законами, державними органами.

Право також виражається в загальних правилах поведінки, нормах. У своїй основі правові норми мають моральний характер. Наприклад, як моралі, так і праву суперечать дії, що принижують достоїнство людської особистості, що зазіхають на його життя і волю. Однак правові норми виражені в законах, інших юридичних документах; вони мають офіційний характер і зв'язані часом із примусовим виконанням правил покоління. Виражаючи в нормативних документах, правові норми відрізняються строгою визначеністю по змісту, однозначністю.

На відміну від моралі, право характеризується тим, що юридичні норми підтримуються силою державного примусу і при необхідності до порушника можуть бути застосовані діючі, часом тверді міри. Сила моралі, виражена в суспільній думці, дуже значна, але вона спрацьовує не завжди, а головне — немає особливого апарата, який би своєю діяльністю ефективно забезпечував проведення в життя необхідних мір.

Об'єктивне право – це право, яке діє у конкретній державі як загальна об'єктивна (тобто незалежна від волі окремого суб'єкта права) потреба в регулюванні суспільних відносин між людьми.

Правові норми завжди приймаються вмотивовано, вони або відображають явища, що вже виникли у суспільстві, й існує нагальна потреба в їх юридичному закріпленні, або ж, навпаки, прийняття певної правової норми повинно покликати до життя ті явища, яких ще не існує, але потреба в яких назріла. Отже, тут маємо справу не з тим, що комусь хочеться прийняти якийсь закон, а з тим, що необхідно прийняти. Відомо, що більшість людей добровільно дотримуються законів і не порушують їх, 3 одного боку, вони роблять це внаслідок високої свідомості, але незаперечним є й інше - вони не усвідомлюють, що окрема людина не може змінювати чи приймати закони, необхідність яких продиктована реальністю життя. У цьому й полягає об'єктивність (спрощено – незалежність від бажань людини) права.

Суб'єктивне право – це закріплена законом і забезпечена державним захистом міра поведінки суб'єкта права. Воно реалізовується у правовідносинах і його зміст полягає у можливості суб'єкта права здійснювати дозволені законом позитивні (законні) дії та вимагати певних дій від тих осіб, які повинні вжити таких дій; звертатися до компетентних державних органів за захистом порушеного права.

Суб'єктивне право закріплюється в Конституції та інших актах чинного законодавства.

У теорії права розглядається також така категорія, як суб'єктивне юридичне право особи, під якою мається на увазі закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки особи, спрямованої на здійснення природних прав людини.

Права людини закріплені у спеціальних загальнообов'язкових правилах поведінки (тобто – правових нормах) й відображають поняття суб'єктивного юридичного права. Суб'єктивним воно є через те, що характеризує певні можливості (свободи), які належать саме суб'єктові – учасникові суспільного життя, і, отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні щодо його використання.

Нерозривним антиподом юридичних прав виступає юридичний обов'язок. Під ним розуміється закріплена в юридичних нормах необхідність певної поведінки, спрямованої на виконання певного соціального обов'язку.

Джерело права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов'язковість.

Джерелами (або формами) права в різних правових системах визнаються:

Нормативно-правовий акт – це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права. Існують закони – ті, що видаються законодавчими органами (у нашій державі – Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини, та підзаконні нормативно – правові акти– акти, які зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів.

Правовий прецедент– являє собою письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов'язковість, і воно стає нормою, еталоном, зразком при розгляді всіх подібних справ у майбутньому;

Правовий (санкціонований) звичай - санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті;

Договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Релігійні тексти (Коран – священне письмо мусульман та релігії ісламу, Сунна – священне передання Ісламу, викладене у формі розповідей про вчинки й висловлювання пророка Мухаммада, приклади з його життя, його слова й оцінки з різних питань віри й життя)

Принципи права – це поняття на яких будується і функціонує правова система.

Загальні принципи права:

Принцип свободи – право виступає як міра свободи – політичної, економічної, ідеологічної;

Принцип справедливості – право виступає як міра справедливості;

Принцип рівності – це рівність усіх перед законом, рівність прав і обов'язків, незалежно від національної релігійної й іншої приналежності, службового й іншого положення, рівна відповідальність перед законом;

Принцип гуманізму – це право на життя, здоров'я, особисту волю і безпеку, право на охорону своєї честі і репутації, недоторканість особи й ін;

Принцип демократизму – означає, що право і законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню і представницьку демократію;

Принцип законності – виражається у таких вимогах: а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили); б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами – громадянами , їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами; в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб;

Функції права – це напрямки його впливу на суспільні відносини.

Розрізняють наступні основні функції права:

регулятивні (напрямку правового впливу, націлені на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки), які у свою чергу підрозділяються на:

ü регулятивно-статическую (виражається в закріпленні певних суспільних відносин);

ü регулятивно-динамическую (виражається в розвитку певних суспільних відносин);

охоронна (виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їхньої недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним)

Існують і інші функції:

Ø інформаційна (право – джерело знань про державно організоване суспільство й правовий статус особистості, волі законодавця, вираженої в юридичний нормах і т.д.);

Ø оріентаційная (право – джерело знань про механізм держави, про що дозволяє або забороняє формах, щоМ

Ø оцінна (право – критерій оцінки поводження як правомірного або протиправного);

Ø виховна (право – фактор, що впливає на формування поведінкових установок особистості).

Норма права - це встановлене або санкціоноване, а також охоронюване державою правило поведінки, що визначає праваі й обов'язки осіб у регульованих суспільних відносинах.

Структура норми права - це її внутрішня будова. До структурних елементів норми права ставляться:

1. гіпотеза – частина норми, що вказує на фактичні обставини, при настанні яких варто виконати встановлене правило;

2. диспозиція – частина норми, що містить саме правило поведінки, що вказує на права та обов'язки сторін у регульованому відношенні;

3. санкція - частина норми, що передбачає заходи примусового впливу, застосовувані до порушників даного правила поведінки.

У статтях нормативно-правових актів звичайно зустрічаються норми, що мають два структурних елементи: гіпотезу й диспозицію або гіпотезу й санкцію. "Гіпотеза – диспозиція", "гіпотеза – санкція" - це парні структурні елементи норми, при наявності яких вона взагалі може відбутися як регулятор суспільних відносин. Норма права, що має структуру "гіпотеза- диспозиція", називається регулятивною нормою. Норма права, що має структуру "Гіпотеза – санкція", називається охоронною нормою. Дія регулятивних норм доповнюється дією охоронних норм. Таким чином, гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень.

Однак відносна самостійність, самодостатність дії охоронних норм припускає, що питання про залучення правопорушника до юридичної відповідальності може вирішуватися законодавцем винятково в рамках порушеної охоронної норми, без пошуку її зв'язку з відповідною регулятивною нормою.

Правова система – це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини та ін.).

Риси правової системи:

v Правова система є одним з різновидів соціальної системи.

v Правова система формується, як правило, у межах певної держави, хоч і у деяких випадках правова система може виходити за межі держави і охоплювати соціальні системи різних країн.

v Правові системи мають різний ступінь розвитку.

v Правова система формується під впливом об’єктивних історичних чинників , які є унікальними для кожного суспільства та зумовлюють різноманітність правових систем.

v Правова система складається з різнорідних елементів.

v Правова система характеризується цілісністю.

v Правова система має відносно стійкий характер у часі.

v Правонаступництво — в разі зміни державних форм організації суспільства, правові системи зберігають свою сутність та основні риси.

Систе́ма пра́ва – це сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).

Ознаки системи права:

v є функціональною системою, бо її виникнення, існування і розвиток обумовлені усвідомленими загальнолюдськими потребами у врегульованості та впорядкованості суспільного життя.

v є інституціональним втіленням. Це означає, що системно організовані юридичні норми містяться в джерелах права, які надають йому чіткої інституціональної побудови.

v обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин.

v має стабільний і водночас динамічний характер,таким чином забезпечуючи суспільству збереження, стабілізацію його головних відносин.

v структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно розташовують нормативний матеріал.

v пов'язана як прямо, так і опосередковано з діяльністю держави, її органів. Предмет правового регулювання є умовним виділенням певної сукупності суспільних відносин, якісно однорідні. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло суспільних відносин.

Законодавство – це сукупність усіх нормативно-правових актів, що діють в державі.

Систематиза́ція законода́вства – це діяльність з впорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою забезпечення ефективного правового регулювання.

Існують такі види систематизації: облік, кодифікація, інкорпорація і консолідація.

Систематизація спрямована на:

досягнення внутрішньої єдності юридичних норм, тобто на усунення колізій і прогалин, у результаті чого підвищується ефективність законодавства;

впорядкування правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і рубриками, тобто класифікацію, що забезпечує зручність користування законодавчим масивом.

Систематизація здійснюється чотирма способами:

ü Облік нормативно-правових актів - це збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у відповідному контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також створення спеціальних систем їхнього нагромадження та пошуку.

Види обліку: - журнальний; - картковий; - електронний.

ü Інкорпорація - це об'єднання групи чинних нормативно-правових актів у одному збірнику за певним критерієм (хронологічним, тематичним тощо) без зміни їхнього змісту.

Види інкорпорації: - за юридичною значимістю ( офіційна інкорпорація – тобто впорядкування нормативно-правових актів шляхом видання правотворчими або уповноваженими їхнім рішенням компетентними органами збірників чинних нормативно-правових актів (наприклад, публікація законів у Відомостях ВРУ, внесення змін та доповнень; неофіційна інкорпорація – це підготовка і видання збірників чинних нормативно-правових актів неправотворчими органами держави або іншими організаціями чи особами); - за обсягом (загальна (генеральна); галузева; міжгалузева; спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі права); - за критерієм об'єднання нормативно-правових актів (предметна, тобто за предметом регулювання; хронологічна (за часом видання нормативно-правових актів); суб'єктна (залежно від органу, який видав акти).

ü Кодифікація – це впорядкування правових норм, яке супроводжується переробкою їхнього змісту, зі скасуванням одних й ухваленням інших норм права, що можливе лише у процесі правотворчості.

Види кодифікації: - за обсягом (загальна, в результаті якої утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів); галузева, яка охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси); міжгалузева та підгалузева (інституційна), що, відповідно, розповсюджується на кілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів (Митний кодекс); - за формою виразу (основи (головні засади) законодавства; кодекси; положення; статути)

ü Консолідація - вид систематизації в процесі якого кілька актів об’єднуються в новому документі. У процесі консолідації правотворчим органом створюється новий НПА, який повністю замінює попередні; усі нормативні положення раніше прийнятих актів об'єднуються в ньому без змін, хоча, як правило, здійснюється їх редакційна правка: усуваються суперечності, повтори тощо.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Дайте визначення таких понять: Норма права; об’єктивне право; суб’єктивне право; систематизація законодавства.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Ця тема дуже важлива і актуальна, оскільки дає визначення таких головних понять як :законодавство, норма права, джерела права. Кожен, хто живе у демократичній, правовій державі повинен вміти орієнтуватися у цих поняттях.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати текст підручника;

2. Підготувати відповіді на запитання і завдання до параграфа у підручнику.

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 126; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!