Грецькі міста-держави та колонії у Криму
Тема 1 . Формування і розвиток історико-етнографічних регіонів України
Питання для самостійної роботи
1. Кочові народи на території України (кіммерійці, скіфи, сармати)
2. Грецькі міста-держави та колонії у Криму
Питання 1. Кочові народи на території України (кіммерійці, скіфи, сармати)
У Х-VІІ ст. до н.е. в степах Північного Причорномор'я від Дону до Дунаю жили войовничі племена кіммерійців. Уперше про кіммерійців згадується у давньогрецькій поемі Гомера “Одісея”. Найбільше і найдостовірніше розповів про кіммерійців грецький історик V ст. до н.е. Геродот. Згадки про них знаходимо також в ассирійських джерелах. Ассирійська назва «гіммірра» означає «велетні».
Ранні кіммерійці вели осілий спосіб життя. Пізніше, у зв'язку з настанням посушливого клімату, вони стали кочовим народом і розводили переважно коней. Племена кіммерійців об'єднувалися у великі союзи племен, очолювані царем-вождем. У них було велике військо, яке складалося з рухливих загонів вершників, озброєних сталевими і залізними мечами і кинджалами, луками і стрілами, бойовими молотами і булавами. Кіммерійці воювали з царями Урарту та Ассирії.
Поселення кіммерійців були тимчасовими, в основному - табори, зимівники. Але вони мали свої кузні і ковалів, які виготовляли залізні та сталеві мечі і кинджали, найкращі на той час у Стародавньому Світі. Самі вони метал не добували, користувалися залізом, добутим лісосте-повиками або кавказькими племенами. Кіммерійці мали високий рівень розвитку керамічного виробництва. Особливо гарними були кубки з блискучою поверхнею, прикрашені геометричним орнаментом.
|
|
Кіммерійці вміли чудово обробляти кістки. Дуже гарними були у них прикраси, виготовлені з напівкоштовного каміння. Збереглися до наших днів зроблені кіммерійцями кам'яні могильні плити із зображенням людей.
Жили кіммерійці патріархальними родами, які складалися з сімей. Поступово у них виділилася військова знать. Цьому великою мірою сприяли грабіжницькі війни. їх основною метою було пограбування сусідніх племен і народів.
Релігійні уявлення кіммерійців відомі за розкопками поховань. Вельможних людей ховали у великих курганах. Були чоловічі й жіночі поховання. У чоловічі поховання клали кинджали, вуздечки, набір наконечників для стріл, кам'яні бруски, жертовну їжу, коня. У жіночі поховання клали золоті та бронзові кільця, скляне і золоте намисто, глиняний посуд.
З VII ст. до III ст. до н.е. скіфи завоювали величезну для тих часів територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму (територію сучасної Південної і Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію. Найґрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив Геродот. У V ст. до н.е. він особисто відвідав Скіфію і описав її. Скіфи були нащадками індоєвропейських племен. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.
|
|
Геродот виділяв серед скіфів кілька груп: царські скіфи, які жили в пониззі Дніпра і Дону і вважалися верхівкою союзу племен; скіфи-орачі, котрі мешкали між Дніпром і Дністром; скіфи-землероби, що жили в лісостеповій зоні, та скіфи-кочівники, які оселилися у степах Причорномор'я. Серед названих Геродотом племен власне скіфами були племена царських скіфів і скіфів-кочівників: вони панували над усіма іншими племенами.
Наприкінці VI ст. до н.е. у причорноморських степах формується могутнє державне об'єднання на чолі зі скіфами, до складу якого увійшло місцеве населення степових і лісостепових регіонів (сколоти). Причорноморська Скіфія, за Геродотом, поділялася на три царства; одне з них очолював головний цар, а два інших - молодші царі (ймовірно, сини головного).
Скіфська держава - перше політичне об'єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці (центром Скіфії у V-Ш ст. до н.е. було Кам'янське городище поблизу м. Нікополь). Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями.
|
|
У 514-513 рр. до н.е. скіфи витримали наступ і завдали поразки найсильнішій на той час державі Персії. Похід їхнього царя Дарія І проти скіфів завершився повною поразкою. Найвищого піднесення Скіфія досягла в IV ст. до н.е. Воно пов'язане з ім'ям царя Атея. Влада Атея поширювалася на величезні території від Дунаю до Дону. Цей цар карбував власну монету. Могутньою була держава скіфів і після смерті 90-літнього Атея у 339 р. до н.е. Проте на межі IV-III ст. до н.е. Скіфія занепадає. Наприкінці III ст. до н.е. Велика Скіфія під натиском сарматів припиняє своє існування. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малі Скіфії. Одну, що називалася Скіфське царство (III ст. до н.е. - III ст. н.е.) зі столицею в Неаполі-Скіфському, у Криму(поблизу Сімферополя), іншу - в нижній течії Дніпра.
Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і скотарів). Кожна з верств вела своє походження від одного з синів першопредка і мала свій священний атрибут. Для воїнів це була сокира; для жерців - чаша, для общинників - плуг з ярмом. Геродот говорить, що особливою шаною у скіфів користувалися сім богів; саме їх вважали прабатьками людей і творцями всього сущого на Землі, серед них Табіті – богиня домашнього вогнища, Папай – володар неба, Апі – богиня землі, прародителька народу, Гойтосір – бог сонця, Агрімпаса – богиня родючості, Таргітай – бог-родоначальник скіфів. Усі вони зображувались у вигялді людини.
|
|
Геродот описав обряд поховання скіфського царя: перш ніж поховати свого царя на священній території - Геррах (Придніпров'я, на рівні Дніпровських порогів), - скіфи возили його забальзамоване тіло по всіх скіфських племенах, де над ним здійснювали обряд пам'яті. В Геррах тіло ховали у просторій гробниці разом з дружиною, найближчими слугами, кіньми та ін. Біля царя клали золоті речі, коштовні прикраси. Над гробницями насипали величезні кургани - чим знатніший був цар, тим вищий курган. Це -підтвердження майнового розшарування у скіфів.
Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфського господарства становило скотарств. Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі та ін., причому хліб сіяли не тільки для себе, а й на продаж. Землероби жили в поселеннях (городищах), які розташовувалися на берегах річок і укріплювалися ровами й валами.
Занепад, а згодом і розпад Скіфії були викликані рядом чинників: погіршення кліматичних умов, висихання степів, вичерпання економічних ресурсів лісостепу тощо. Крім того, у ІІІ-І ст. до н.е. значну частину Скіфії завоювали сармати.
Протягом наступних 600 років (III ст. до н.е. - III ст. н.е.) у Північному Причорномор'ї панували сармати, які прийшли з Волги. їхня мова, як і скіфська, належала до іранських мов, близькими були побут і звичаї, тому вони фактично уживались в одній державі Сарматії. Важливим політичним центром було м. Танаїс у гирлі Дону.
Як і всі кочові володарі українських степів, сармати були не однорідним племенем, а слабо пов'язаним союзом споріднених і часто ворогуючих племен, - язгів, роксоланів, аланів та ін. Вони займалися скотарством, полюванням, вели кочовий спосіб життя. Велике значення в житті сарматів мали війни за пасовиська та здобич. З переселенням сарматів у Північне Причорномор'я розширилися їхні зв'язки з античними містами, зокрема з Ольвією. У них, як і у скіфів, існувала приватна власність на худобу, що була основним багатством і головним засобом виробництва. Значну роль у господарстві сарматів відігравала праця рабів, у яких вони перетворювали захоплених під час безперервних війн полонених. Проте родоплемінний лад сарматів тримався досить стійко.
Кочовий спосіб життя сарматів і торговельні зв'язки з багатьма народами Китаю, Індії, Ірану, Єгипту сприяли поширенню серед них різних культурних впливів. Їх культура поєднувала в собі елементи культури Сходу, античного Півдня і Заходу.
Грецькі міста-держави та колонії у Криму
Колонізація Північного Причорномор'я у VIII—VI ст. до н.е. греками була зумовлена нестачею землі у Греції, а відтак - продуктів харчування.
Першими грецькими поселеннями у Причорномор'ї (VII ст. до н.е.) були: Істрія (у Придунав'ї) і Борисфеніда(на острові Березань). У VI ст. до н.е. у пониззі Південного Бугу виникло місто Ольвія. На узбережжі Керченської протоки були засновані міста Пантікапей(що стало столицею Боспорського царства), Гермонасса, Німфей, Мірмекій, Феодосія, Кепи. На початку V ст. до н.е. на території Західного Криму з'явилось античне місто Херсонес. За площею міста не перевищували 50-60 га.
Кожне місто мало сільську округу (хору). її мешканці вирощували злаки, овочі, фрукти, розводили худобу, ловили рибу. Вироблене продавали в місті. Серед жителів хори було багато вихідців із навколишніх племен.
Усі причорноморські міста-поліси, крім монархічного Боспору, були демократичними або аристократичними республіками, де раби, жінки та іноземці не мали прав громадянства. Найвищим органом законодавчої влади були народні збори. Виконавча влада перебувала в руках колегій і чиновників. Окремо існувала судова влада. Всі міста карбували власні монети.
Поліси встановили міцні політичні, торговельні й культурні зв'язки з місцевим населенням, якому продавали, передусім, вино і ремісничі вироби, а також з містами Середземномор'я, куди вивозили хліб, рибу, худобу і рабів. Експорт зерна досяг кульмінації в IV ст. до н.е. В зовнішній політиці поліси спочатку орієнтувались на Грецію. У II—І ст. до н.е. Ольвія потрапила у залежність від Кримської Скіфії.
На межі II—І ст. до н.е. Причорноморська Україна була втягнута в орбіту боротьби між найсильнішими державами - Римом і Понтом. Цар Понту Мітрідат VI Євпатор підкорив Боспорське царство, завдав поразки Кримській Скіфії і поширив владу на все Причорномор'я, включаючи Ольвію. Зазнавши згодом поразки від римлян, Мітрідат заподіяв собі смерть у Пантікапеї (нинішня Керч), а римські війська оволоділи його царством. Політика грецьких міст переорієнтовується на Рим. З іншого боку, для Риму грецькі держави були своєрідним бар'єром перед натиском кочівників та інших варварських племен. Рим допомагав Херсонесу в його сутичках зі скіфами, в грецьких містах розміщуються римські гарнізони. В середині ІІІ-ІІ ст. до н.е. Тіра, Ольвія, Херсонес увійшли до складу римської провінції Мезії. В політичну залежність від Риму потрапляє й Боспор.
Вторгнення у Причорномор'я готів (III ст.) і особливо гунів (IV ст.) поклало край існуванню грецьких міст-держав. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.
Побут і культура причорноморських грецьких держав мали багато спільного зі способом життя і культурою античного світу. Жителі міст вважали себе греками. Фізичне та інтелектуальне виховання молоді здійснювалося в навчальних закладах-гімназіях. Населення міст суціль було письменним. У суспільному й культурному житті важливе місце посідав театр. Дуже популярним був спорт. У містах працювали вчені-філософи та історики, зокрема філософ Анахарсіс – один із семи мудреців. У V ст. до н.е. Ольвію відвідав «батько історії» Геродот, який залишив найдавніший опис України-Скіфії.
Основу релігійних вірувань колоністів становило багатобожжя. Особливо популярним з богів був Аполлон -заступник колоністів. Поряд з культами божеств існували культи героїв: Ахілла й Геракла.
Запитання для самоперевірки
1. Використовуючи подані рекомендації та вказану літературу, дайте загальну характеристику розвитку України у І тис. до н.е.
2. Дайте письмову відповідь на запитання:
а) у чому виявилися особливості економіки, політичного та культурного життя кочових народіва на території України?
б) які факти свідчать про формування державності і майнової нерівності у скіфів?
в) у чому спільність та відмінність політичного, культурного, економічного життя грецьких міст-колоній Північного Причорномор’я і материкової Греції.
Література
1. Історія України / Під заг.ред. В.А.Смолія. – К.: Альтернатива, 1997. – С.12-16
2. Гісем О.В. Мартинюк О.О.Історія України. Довідник. – Тернопіль: Навчальна книга- Богдан, 2003. – С.17-27.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 742; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!