IV. Радянська агресія проти Афганістану та його опір (до 1985 р.)
Становище в Афганістані до радянського вторгнення
Тема Афганістану набула актуальності в грудні 1979 року. Радянський Союз завжди виявляв жваву зацікавленість цією стратегічно для нього важливою країною, особливо після 1945 р.: економічна допомога, прокладання шляхів, тунелів, спорудження аеропортів, стипендії для студентів, військові місії тощо. Останній король Захір (1933—1973 рр.) дозволив своєму міністрові Даудові повністю довірити СРСР озброєння і підготовку армії. Усунутий Захіром від влади з 1963 по 1973 рр., Дауд, якого підтримала створена в 1965 р. компартія, змусив короля зректись престолу і встановив диктатуру, яка протрималась до 1978 р. Це останні роки незалежності Афганістану.
В афганській компартії було дві фракції — «Халк» і «Парчам». У 1979 р. вона нараховувала близько 5000 комуністів з 17 мільйонів населення, більшість якого становлять селяни, члени різних мусульманських сект, але всі глибоко побожні, ніяк не схильні до атеїстичного марксизму. Крім того, Афганістан розділений етнічно: 6 мільйонів пуштунів — народності, що проживає також у Пакистані; 4 мільйони перськомовних таджиків—сунітів: 1,5 мільйона перськомовних азара—шиїтів; нарешті — значні групи узбеків, туркменів, сунітів за віровизнанням, які говорять тюркськими мовами.
Проводирем фракції «Халк» («народ») був Таракі, син заможного селянина, який став службовцем. Бабрак Кармаль, кабульський аристократ, зв'язаний з королівською родиною (Кармаль — псевдонім із значенням «друг робітників»), заснував газету «Парчам» («Прапор»). Третій партійний керівник, Амін, також був службовцем, що здобув освіту в США. Як і Таракі, він належав до фракції «Халк». Похорони одного з друзів Кармаля, вбитого 18 квітня 1978 р., прихильники обох фракцій використали як привід до маніфестації. Дауд наказав арештувати Таракі й Кармаля, але забув про Аміна. 27 квітня той очолив державний переворот, здійснивши його за кілька годин. Дауда замордували. ЗО квітня звільнений Таракі став президентом республіки, Бабрак Кармаль — віце-президентом, Амін — його помічником. Відтоді афганський режим був тісно зв'язаний з СРСР.
|
|
|
Радянська інтервенція
Основна маса населення не прийняла цього режиму. Повсюди виникали повстання. Уряд організував жахливу різанину. «Халк» усунув членів «Парчаму». Кармаля вирядили послом до Чехословаччини. Згодом Таракі, повертаючись із конференції «позаблокових» країн (ми бачимо, що слово ще не втратило свого сенсу), яка відбулася в Гавані, дорогою відвідав Москву, а в себе на батьківщині потрапив до пастки, влаштованої йому Аміном. Його вбили (вересень 1979 р.). Заворушення зростали, і радянські військові частини вступили до Афганістану. Наприкінці грудня військове втручання радянців перетворилося на справжню інтервенцію. Керівництво СРСР вирішило підтримати Кармаля. Аміна, своєю чергою, вбили.
|
|
|
Однак Афганістан повстав проти нового президента Бабрака Кармаля та радянського вторгнення. Вперше після 1945 р. СРСР використав власні війська для завоювання іноземної території. 14 січня 1980 р. Генеральна Асамблея 00Н 104 голосами проти 18 засудила цю агресію. Навіть Індія, традиційно зв'язана з СРСР, приєдналася до цієї ухвали. Повсюди в Афганістані зароджувався опір, зміцнюваний сильними національними та релігійними почуттями. Двома головними постачальниками зброї захисникам країни стали США і Китай. А Пакистан став водночас транзитним центром, країною, де знайшли притулок 3 мільйони цивільних афганців, і місцем нескінченних переговорів між керівниками груп опору, хоча досягти відносної єдності їм було нелегко. Відтак, роль Пакистану в світовій політиці зросла.
Головною проблемою залишалося зрозуміти мету радянського вторгнення. Зміцнити комуністичний режим, непопулярний через свою атеїстичну ідеологію в середовищі, де мусульманство має глибоке коріння? Здобути можливість спорудити бази ближче до Перської затоки? Підготувати територію для можливого вторгнення чи проникнення до Ірану, щоб у такий спосіб домінувати над Перською затокою поряд з Аравією та Об'єднаними Арабськими Еміратами? Така позиція за часів Брежнєва не була б зовсім неочікуваною.
|
|
|
Ми не збираємось підбивати складні підсумки підривної війни, яку вели сили опору, або моджахеди. Відомо, що ця війна коштувала Радянській армії щонайменше 13000 убитих (помітно менше за 53000 американців, що загинули у В'єтнамі). Окупація найбільших міст, підтримання під постійною загрозою зв’язку з радянською Середньою Азією, посилення комуністичного уряду І армії, — таких начебто досягнуто результатів. І навпаки, деморалізація солдатів, нерідко пов'язана з наркотиками, як це було з американцями у В'єтнамі, мусульманські заворушення в Середній Азії, моральне засудження світовою громадськістю — все це збивало з пантелику найпереконаніших догматиків-комуністів.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 331; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!