IV. Ремілітаризація Рейнської області
До ратифікації французько-радянського пакту
Ми бачили, яким було ставлення Німеччини до французько-радянського договору, підписаного 2 травня 1935 року. В своїй промові від 21 травня в рейхстазі Гітлер заявив, що французько-радянський союз був порушенням Локарнських угод, хоча Німеччина дотримувалася цих угод, оскільки інші учасники угод діяли так само. 1 червня Вільгельмштрассе надіслала Франції меморандум, уточнюючи, в чому саме французько-радянський договір був несумісний з Локарнськими угодами 1925 року: вони включали договір про ненапад між Німеччиною і Францією. Одначе допускалося, що на випадок німецької агресії чи проти Польщі, чи проти Чехословаччини Франція зможе втрутитися. Згідно з німецьким меморандумом французько-радянський пакт запроваджував третій виняток, не передбачений Локарнськими угодами: на випадок німецької агресії проти СРСР Франція буде змушена втрутитись. Спростовуючи німецьку ноту, Франція відповіла 25 червня, і справа на цьому скінчилась. Гітлер задовольнився тим, що свій намір дотримуватися Локарнських угод він неодноразово підтвердив чи бельгійським міністрам, чи великобританському послові Еріку Фіпсу, чи французькому послові Франсуа-Понсе.
На думку Гітлера, денонсування Локарнських угод було рівнозначним можливості захопити Рейнську область. Проте він анітрохи не поспішив здійснити цей задум, бо передбачав сильну французьку реакцію. Його генерали не ховали від нього, що вермахт1, який перебував у стані повної реорганізації, не був спроможним провести якусь воєнну операцію. Можливо також, що він боявся англійського втручання. Однак, ефіопська справа показала йому, що британські консерватори зовсім не бажали розглядати це припущення, навіть у тому разі, коли це стосувалося безпосередньо англійських інтересів. Отже, він одночасно розраховував на цей пацифізм і на нерішучість французької відсічі.
|
|
|
Проте французький уряд твердо вирішив домогтися ратифікації французько-радянського пакту. Під час свого візиту Франсуа-Понсе повідомив 21 листопада Гітлера, що питання буде незабаром поставлене на обговорення у французькому парламенті. Гітлер відповів йому, що це було б великою помилкою і сприяло б приходу до влади у Франції комуністичного уряду, в такому разі над Німеччиною нависла б смертельна небезпека. Французький посол попередив тоді Лаваля, що, як на нього, Гітлер мав намір перейти до дій. Він переконував, що зроблено кроки вперед
Згідно з військовим законом від 21 травня 1935 року рейхсвер одержав назву "вермахт".
подібно до англійців у випадку морського договору і що Гітлерові було запропоновано розмістити кілька гарнізонів у Рейнській області, за умови, що там не буде збудовано жодного укріплення; або, коли така політика здавалась неприйнятною, німецькому урядові гучно повідомлялось про намір Франції збройне протистояти новій окупації Рейнської області. Уряд Лаваля відмовився прийняти тверде рішення, а втім 1 січня Гітлер повторив Франсуа-Понсе, що він не збирався денонсувати Локарнські угоди.
|
|
|
Ратифікація
Широке обговорення ратифікації почалось у лютому. 25 лютого в палаті депутатів виступив П.-Е. Фланден, новий міністр закордонних справ Франції. Він намагався показати, що французько-радянський пакт був сумісним із Локарнськими угодами, і запропонував Гітлерові, аби довести французьку правдивість, розглянути цю проблему на Міжнародному суді в Гаазі.
27 лютого Палата депутатів ратифікувала пакт 353 голосами проти 164. Комісія в закордонних справах у Сенаті схвалила його 5 березня. Не було жодного сумніву, що Національні збори підтримують рішення комісії. Незабаром стався невеликий інцидент, який дуже розлютував Гітлера і міг змінити рішення, вже прийняте ним. 28 лютого, другого дня по голосуванні в Палаті депутатів, газета «Парі-міді» надрукувала текст інтерв'ю, яке в Гітлера взяв Бертран де Жувенель. У ньому Гітлер поставав дуже примирливим і дружнім щодо Франції. Несподіванка була обопільною. Сподівалися раптового послаблення напруженості, і 2 березня Франсуа-Понсе було доручено особисто вручити фюрерові подяку французького уряду. Його прийняв розгніваний Гітлер: інтерв'ю передбачалось опублікувати до голосування, щоб вплинути на нього. В затримці з публікацією тексту інтерв'ю Гітлер вбачав хитрощі французького уряду.
|
|
|
Нова окупація демілітаризованої зони
Вже стало відомо з документів Нюрнберзького процесу, що приготування до нової окупації вивчалося починаючи з 29 червня 1936 року. Потім він трохи затримав свій акт насильства. 2 березня німецьке верховне командування підписало накази військам. 6 березня німецькі генерали висловили Гітлерові серйозні заперечення: якщо втрутяться французи, то вони будуть сильнішими від німців. Гітлер, покладаючись на власну інтуїцію, зробив інакше, передбачаючи виведення німецьких військ у разі французького втручання. 6 березня було скликано Рейхстаг; наступного дня, 7 березня, міністр закордонних справ фон Нойрат зустрівся з Франсуа-Понсе та іншими послами країн — учасниць Локарнських угод і вручив їм ноту про денонсування цих угод. Він додав, що «символічні підрозділи» входять у Рейнську область. З трибуни Рейхстагу виступив Гітлер: «На дружні пропозиції та миролюбні запевнення, що неодноразово повторювала Німеччина, Франція відповіла військовим союзом з Радянським Союзом, спрямованим виключно проти Німеччини, який є порушенням Рейнського пакту. Відтоді Локарнські угоди втратили своє справжнє значення і перестали існувати. Отже, Німеччина не вважає більше, що вона пов'язана з цими погаслими угодами». Воднораз німецький меморандум пропонував розпочати переговори з Францією і Бельгією для підписання договорів про ненапад протягом двадцяти п'яти років, які гарантуватимуться Англією й Італією, а також для підписання повітряної угоди. Подібні договори замість німецько-польського пакту 1934 року Гітлер запропонував східним сусідам Німеччини. Він згадав, нарешті, про можливість повернення Німеччини в Лігу Націй після її реформи.
|
|
|
Насправді німецькі «символічні підрозділи» складалися з 19 батальйонів і 12 артилерійських батарей, тобто приблизно 30000 чоловік. Населення зустрічало їх з великим захопленням. Незабаром підійшли інші війська. 29 березня плебісцит схвалив дії Гітлера 44 мільйонами голосів, тобто 99 зі 100 осіб, що голосували.
Реакція держав — учасниць Локарнських угод
Франція спочатку зайняла позиції позірної рішучості. 7 березня СРСР запропонував свою підтримку французькому урядові. 26 березня Центральний виконавчий комітет СРСР ратифікував французько-радянський пакт. Однак це не завадило Молотову заявити 1 березня в інтерв'ю, що можливе зближення між Німеччиною і СРСР. 23 квітня між цими двома країнами була підписана торговельна угода. 8 березня у Франції відбулося засідання Ради міністрів. Увечері того самого дня у своїй промові, написаній у Міністерстві закордонних справ і яка транслювалася по радіо, голова Ради міністрів Сарро заявив: «Ми не схильні залишити Страсбург підданим вогню німецьких гармат». Проте уряд обмежився тим, що віддав наказ військам забезпечити постачання «лінії Мажіно». 9 березня міністр оборони генерал Морен заявив на засіданні Ради міністрів, що для військового втручання слід провести загальну мобілізацію, на чому він, зрештою, наполягав. Морен, Гамлен і військові були стурбовані й вірили в перевагу вермахту над французькою армією, створеною для оборони. Між іншим, це
відбувалось за шість тижнів до виборів. Такими є принаймні заяви, що їх зробив Фланден у своїй книжці «Французька політика. 1919—1940». Згідно з генералом Гамленом, який до того ж не був присутнім на цьому засіданні, діяти можна було лише після відкликання резервістів. Генерали вважали за потрібне мати британську підтримку. За Поль-Бонкуром, французькі міністри під час цього засідання отримали телеграму від їдена, в якій він радив їм зберігати спокій і не робити нічого непоправного. За цих умов Франція врешті-решт почала дотримуватися політики поступок. Громадська думка, що була дуже різною у зв'язку з наближенням виборів, не виявилася цілком підготовленою до реагування на ці події. Крайні праві сили, як і крайні ліві, були схильні до поступок. 10 березня на засіданні Палати громад Іден виголосив промову: «Окупація рейхсвером Рейнської області, — сказав він, — є тяжким ударом по принципу святості угод». Проте він додав: «На щастя, немає жодної причини припускати, що нинішня акція замикає в собі загрозу воєнних дій». 10 березня під час засідання він намагався збентежити французьку пильність військовим вторгненням. Що, власне, й сталося з прем'єр-міністром Бельгії ван Зеландом. 7 березня польський уряд заявив про свою готовність взяти участь у боротьбі. 9 березня він змінив свою думку і приєднався до німецької тези. Газета графа Щембека за лютий 1936 року дозволяє висловити сумніви щодо щирості першої польської позиції, хіба що Бек не тримав її подалі від власних планів у зв'язку зі своїми пронімецькими настроями. 10 березня таку ж позицію зайняв польський представник у Лондоні. За цих умов держави—учасниці Локарнських угод задовольнилися тим, що поставили це питання на розгляд Ради Ліги Націй, яка зібралась 14 березня в Лондоні і урочисто проголосила, що Німеччина порушила свої міжнародні зобов'язання. 19 березня держави — учасниці Локарнських угод запропонували розглянути в Міжнародному суді в Гаазі питання про сумісність Локарнських угод з французько-радянським пактом; вони вимагали від німців обмежити чисельність їхніх збройних сил у Рейнській області і, чекаючи на висновки переговорів, що проходили на засадах німецького референдуму, передбачити нейтральну зону довжиною 20 км, контрольовану міжнародними військами. З іншого боку, чекаючи на підписання нового договору, Франція, Великобританія та Бельгія взаємно гарантували одна одній територіальну недоторканність на випадок німецької агресії. Фланден вважав, що ця декларація рівноцінна справжньому франко-британському союзові. 24 березня Гітлер рішуче відмовився прийняти ці «ганебні» пропозиції. Британський уряд поступився, і Болдвін вважав доречним запросити на обід посла фон Ріббентропа. Щодо Муссоліні, то він дуже добре розумів значне зміцнення, що його Гітлерові принесла нова окупація Рейнської області. Муссоліні посилив італійські гарнізони в Бреннері і відмовився виконувати
свій план про вихід під ту пору з Ліги Націй. Одначе він заявив, що Італія не може погодитись на пропозиції Лондона.
Цей момент Гітлер вважав сприятливим для запропонування 1 квітня широкої мирної програми, що розвивала німецький меморандум від 7 травня. Він пропонував поділити майбутнє врегулювання на три періоди:
1. Протягом чотирьох місяців Німеччина демонструє свою добру волю, не збільшуючи чисельності сил у Рейнській області.
2. Німеччина, Франція та Бельгія підписують договір про ненапад протягом двадцяти п'яти років, а також повітряну угоду. Німеччина підписує також договори зі східними й південно-східними сусідами.
3. Тоді вона зможе вступити в Лігу Націй. Гітлер пропонував також послабити націоналістичну пропаганду і зробити війну гуманнішою, уникаючи застосування задушливих газів, запалювальних бомб та забороняючи бомбардування міст.
Фланден і Сарро порадилися з Франсуа-Понсе, котрий висловив їм думку, що, оскільки Гітлер був піратом, такі пропозиції зовсім нічого не варті. Проте французький уряд, який заявив, що не вестиме переговорів доти, допоки Німеччина не полишить Рейнської області, відповів на німецькі пропозиції іншою програмою миру, складеною на засадах Ліги Націй, колективної безпеки й регіональних домовленостей. В такому разі створювалась європейська комісія, яка мала б міжнародні повноваження. Німеччина відкинула ці пропозиції, і дискусія закінчилась. 26 квітня і 2 травня у Франції відбулись вибори, що закінчились перемогою «Народного фронту». Внутрішні проблеми знову вийшли на перше місце у Франції. Подібно до італійської змови, акт ненасильства німців повністю вдався.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 335; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!