ЯК СУБ'ЄКТИ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Позиціювання національної економіки в архітектоніці світо­вих ринків і в глобальному виробничому процесі безпосередньо визначається її поточною та перспективною конкурентоспромож­ністю.

Конкурентоспроможність— це здатність вітчизняної продукції перемагати у боротьбі за споживача на внутрішньому та зовніш­ньому ринках внаслідок оптимізації співвідношення «якість— сервіс—ціна» порівняно із зарубіжними аналогами, або внаслі­док її природно-ресурсної чи інноваційної унікальності.

Конкурентоспроможність національної економіки закла­дається на мікрорівні окремих фірм, що виробляють товари і послуги й є повноважними представниками держави на світових ринках, та регіональному рівні галузевих й міжгалузевих кластерів, в межах яких ці фірми функціонують. Дійсно, в умовах жорсткої конкуренції на світовому ринку комерційного успіху окремого

³Термін «стратегія» походить від грецького strategia <stratos — військо + ago — веду> й дослівно означає мистецтво генерала.

Середовище формування стратегій розвитку

підприємства недостатньо, щоб забезпечити конкурентоспро­можність країни в цілому. Підприємство з унікальною техноло­гією може зробити інноваційний прорив, але втримати конку­рентну перевагу надалі можливо, лише маючи надійних націо­нальних постачальників і сильних конкурентів.

Кластер — це одна із форм об'єднання та взаємодії географічно локалізованих пов'язаних між собою взаємодоповнюючих підприємств і організацій, що кооперуються з метою взаємної підтримки і координації дій.Прикладами найбільш відомих клас­терів є концентрація компаній із створення інформаційних тех­нологій у Силіконовій долині (США), виробництво кінофільмів у Голівуді (США), індустрія дизайну й моди (Італія).

Кластери з віддавна були складовою частиною економічної реальності, оскільки географічна концентрація професій і підприємств в окремих галузях економіки має багатовікову істо­рію. Первинною основою такою територіальної локалізації ста­ли наявні геолого-мінералогічні ресурси, природнокліматичні умови, набутий досвід, професійні навички та традиції мешканців певної території тощо.

Звичайно, роль кластерів раніше була обмеженою, але з роз­витком конкуренції і комплексності сучасного господарства зрос­ли їх масштаби, обсяги виробництва і ускладнилась структура. Саме практика останніх років показує успішну діяльність вели­кої кількості кластерів і доводить їх конкурентні переваги по­рівняно з діяльністю окремих компаній конкретної галузі. Зок­рема дослідження, які проводилися банком Італії, доводять, що продуктивність і повернення інвестицій у підприємств, об'єдна­них у «індустріальних округах», є на 2-5% вище, ніж деінде, навіть під час спаду економіки. Комплексне та всебічне обґрунтування ролі та перспективності територіальних сітьових економічних мереж в сучасній глобальній економіці знайшло відображення в роботі «Конкурентні переваги нації» (1990 р.) класика сучасної теорії конкуренції М. Портера.

Зараз же ці міжгалузеві комплекси, замкнені системою відтворювальних зв'язків та об'єднані технологічними інноваці­ями, визнані в усьому світі як ефективний засіб формування на­ціональних конкурентних переваг.

Структура кластерів є відносно типовою. Вони, як правило, складаються з комбінацій галузей, які разом забезпечують ви­пуск готової продукції, і включають до свого складу провідну ланку — виробників кінцевої продукції або послуг; постачаль­ників спеціалізованої сировини, матеріалів і послуг; фінансові

Розділ 1

структури; підприємства суміжних галузей. Також вони містять у собі торговельно-промислові палати, агенції регіонального роз­витку та інші колективні структури, що можуть надавати підтрим­ку членам кластера. В деяких країнах, державні структури, що мають значний вплив на кластер, можуть розглядатися як його елементи.

Кластер складається з певної комбінації галузей, кожній з яких притаманний власний рівень розвитку конкурентних відно­син. А його центром («ядром») частіш за все бувають декілька потужних компаній, що виробляють кінцевий продукт, і між яки­ми зберігаються конкурентні відносини. Це істотно відрізняє кла­стер від картеля, фінансової групи чи транснаціональної ком­панії.

З загальновизнаної точки зору, може здатися, що внутрішня конкуренція — це дещо зайве: вона призводить до дублювання зусиль та заважає компаніям досягати більшого випуску продукції й отримувати відповідні тактичні вигоди від ефекту масштабів. Однак у стратегічному плані тиск із боку конкуренції, по-перше, стимулює нововведення (продуктові, технологічно-процесні, організаційні), примушує знижувати ціни, вдосконалювати якість продукції і обслуговування, підвищувати ефективність та рента­бельність.

Другий позитивний момент такого суперництва — постійний пошук нових резервів та джерел конкурентних переваг. При­сутність внутрішніх конкурентів автоматично знищує види пере­ваг, які фірма отримує просто знаходячись на певній території (факторні витрати, доступ до місцевого ринку та місцевих при­родних ресурсів тощо). Отже компаніям необхідно виходити за межі базових факторів й творчо підходити до питання про свою унікальність та/або відмінність від інших фірм, створюючи пе­реваги конкурентоспроможності більш високого рівня.

По-третє, саме сильна внутрішня конкуренція примушує компанії виходити на світовий ринок та досягати на ньому успі­ху. Зокрема, розподіл внутрішнього ринку між конкурентами, відсутність на ньому вільних ніш, спонукає національні підприє­мницькі структури спочатку звертати пильну увагу на зовнішнь­ого споживача, а в подальшому, у разі успіху, входити у вироб­ничий простір інших країн через власні філії, дочірні компанії чи створення спільних товариств. Таким чином національний кластер трансформується у міжнародний й починає активно от­римувати переваги та вигоди від доступних для використання міжнародних факторів виробництва.

Середовище формування стратегій розвитку_____________________

Фірми-лідери кластера, що зуміли вистояти у «природному відборі» на внутрішньому ринку, набувають досвіду успішного протистояння у боротьбі за споживача, й створюють конкурен­тоспроможну продукцію. Жорстка ж конкуренція на «своїй те­риторії» за кордоном обертається у сумісну виробничо-комерц­ійну стратегію, зміст якої досить повно передає російський вислів «против кого дружим?».

Суб'єкти вертикальних, горизонтальних та інституційних зв'язків кластера та інтенсивні взаємозв'язки між ними визнача­ють межі кластера. Ці межі постійно змінюються, оскільки йде безупинний процес виникнення нових підприємств та галузей, створення нових зв'язків та зміни цільових ринків. Водночас можлива ситуація, коли кластери звужуються, втрачають своїх членів, згортають діяльність та взагалі розпадаються. Така їх ди­намічність й гнучкість суттєво відрізняє кластери від інших форм організації виробничої діяльності та надає їм можливість швид­ко та ефективно адаптуватися до змін зовнішнього середовища і внутрішньої економічної політики.

Місце утворення, функціонування та розвитку кластерів — мезорівень (регіон, галузь) національної економіки — зумовлює доцільність комплексного розгляду цього питання на трьох рівнях:

• міжгалузевому рівні самого кластера в контексті процесів
його самоорганізації;

• галузі та мікрорівні окремої фірми—члена кластера;

• державному макрорівні, де закладаються й створюються
макроекономічні передумови проходження процесів кластери-
зації.

Кластеротворення: передумови, механізми, стратегії

Аксіомою сьогодення стало положення, що в світі інформа­ційних технологій третього тисячоліття відстань не має великого значення для організації та ведення бізнесу. Отже будь-який бізнес може стати глобальним. Перемагати «на чужому полі» можливо лише за наявності надійного виробничого та ресурсного підґрунтя на «економічній батьківщині». Тому вміння створювати і зміцню­вати національні конкурентні переваги на основі специфіки ре­гіонального природно — економічного середовища набуває все більшого стратегічного значення.

Світовий досвід переконує, що утворення кластерів, з огля­ду на темпи та причини кластеризації, може здійснюватися, дво­ма шляхами:

— по-перше, поступовим природно-еволюційним. Виник­нення кластеру як певної цілісності є наслідком об'єктивних

Розділ 1

процесів й зумовлюється еволюційним розвитком міжнародного поділу праці, відносин регіональної і міждержавної спеціалізації, що приймають предметну, подетальну та процесно-технологічну форми;

— по-друге, стрімким революційним, при якому каталізато­ром кластеротворення стає держава через механізми регіональ­ної та структурно-промислової політики.

Проте у будь-якому випадку визначальні умови формування кластерів є типовими. Вибір найкращої території для підприєм­ницької діяльності обумовлюється складною задачею: розмісти­ти та реалізувати бізнес в найбільш сприятливому місці, виходя-_# чи з необхідності створити синергетичний ефект із сукупності* відносин, що виходять за межі можливостей окремої компанії. Виникнення позитивного синергетичного ефекту, як перекон­ливо довів М. Портер, є результатом взаємодії чотирьох взаємо­пов'язаних сил - генераторів конкурентоспроможності.

Детермінанти національної конкурентоспроможності пред­ставляють собою комплексну систему, що знаходиться в пос­тійному розвитку. Графічне зображення цієї системи отримало назву «діамант» Портера (рис. 1.1).

Фірмова стратегія, структура, суперництво

Рушійні сили виробництва (природні та створені фактори виробництва, ресурс знань, _____ інфраструктура)____

Умови попиту (внутрішнього та зовнішнього)

Супутні та допоміжні ______ галузі______

 

Рис. 1.1. Модель конкурентних переваг («діамант» Портера)

Перевага по кожному детермінанту не є достатньою умовою для конкурентної переваги в галузі. Саме взаємодія їх усіх забез­печує виграшні моменти, що самопідсилюються, і є недоступни­ми для іноземних конкурентів.

Середовище формування стратегій розвитку______________________

Розглянемо докладно кожний із потенційних факторів кон-курентоспроможн ості.

Рушійні сили виробництва.Кожна країна й регіон володіють чинниками виробництва, необхідними для діяльності фірм у будь-якій галузі. Ці чинники, як правило, не тільки апріорно діста­ються у спадок, але і створюються. Тому для отримання і роз­витку конкурентних переваг важливий не стільки запас чинників на даний момент, скільки швидкість їх створення. Крім того, надлишок чинників призводить до їх певного мартнотратництва і може підірвати конкурентну перевагу, а їх відчутний дефіцит — спонукати до технологічного ресурсозаощадливого оновлення виробництва, що може привести до довготривалої конкурентної переваги.

Традиційно в економічній літературі виділяють чотири чин­ника виробництва: праця, земля, капітал та підприємницькі здібності. Проте дослідженням проблем глобальної конкуренції більш відповідає дещо інша класифікація:

• людські ресурси, що характеризуються кількістю, кваліфі­
кацією і вартістю робочої сили, а також тривалістю нормального
робочого часу і трудовою етикою. Ці ресурси підрозділяються на
численні категорії, оскільки для кожної галузі потрібен певний
перелік конкретних категорій працівників;

• фізичні ресурси, що визначаються кількістю, якістю, дос­
тупністю і вартістю земельних ділянок, води, корисних копалин,
лісових ресурсів, джерел електроенергії тощо. До них також можна
віднести кліматичні умови, географічне положення і навіть часо­
вий пояс;

• ресурс знань як певна сукупність наукової, технічної і ко­
мерційної інформації, що впливає на виробничо-збутовий цикл.
Цей запас зосереджений в університетах, дослідницьких органі­
заціях, банках даних, літературі тощо;

• грошові ресурси, що характеризуються кількістю і вартістю
капіталу, який може бути направлений на фінансування про­
мисловості;

• інфраструктура, що включає транспортну систему, сис­
тему зв'язку, поштові послуги, переказ платежів між банками,
систему охорони здоров'я тощо.

Якщо розглядати виникнення кластерів як історично обу­мовлений процес, то стає зрозумілим, що першопричиною на­родження та розвитку кластера на конкретній території стає на­явність одного чи декількох спеціалізованих факторів, насампе­ред природних ресурсів. Саме вони закладають фундамент висо-

_____________________________________________________ Розділ 1

кої конкурентоспроможності національного товарного виробниц­тва на регіонально-світових ринках через формування як ціно­вих (собівартість), так і якісних (нецінових) конкурентних пере­ваг.

Чинники поділяються на основні і розвинені, загальні і спе­ціалізовані.

До основнихвідносяться природні ресурси, кліматичні умо­ви, географічне положення, некваліфікована робоча сила і т. п. їх одержує країна по спадку або при незначних капіталовкладен­нях. Вони не мають особливого значення для конкурентної пе­реваги країни, бо створена ними перевага нестійка. Роль основ­них чинників знижується через скорочення потреби в них або через їх збільшену доступність (зокрема в результаті переміщен­ня діяльності або закупівель за кордон). Ці чинники мають важ­ливе значення в видобувних галузях і в галузях, пов'язаних із сільським господарством.

До розвиненихчинників відносяться сучасна інфраструкту­ра, висококваліфікована робоча сила тощо. Саме ці чинники мають найбільше значення, оскільки дозволяють досягти конку­рентної переваги вищого рівня.

По ступеню спеціалізації чинники підрозділяються на за­гальні, які можна застосовувати в багатьох галузях, і спеціалізо­вані. Спеціалізовані чинники утворюють соліднішу і довготрива­лу основу для конкурентної переваги, ніж загальні.

Також чинники розрізняються залежно від того, чи виник­ли вони природним способом або створені штучно. Всі чинни­ки, сприяючі досягненню конкурентних переваг вищого рівня, є штучними. Країни добиваються успіху в тих галузях, в яких їм найкращим чином вдається створювати та удосконалювати не­обхідні чинники.

Умови (параметри) попиту.Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому і зовнішньому ринках визначає характер і швидкість впровадження інновацій. Він характеризується струк­турою, розмірами та темпами зростання, інтернаціоналізацією.

Фірми можуть досягти конкурентної переваги при наступ­них основних характеристиках структури попиту:

—значна частка внутрішнього попиту припадає на глобальні
сегменти ринку;

—покупці (включаючи посередників) розбірливі і пред'яв­
ляють підвищені вимоги, що примушує фірми підвищувати стан­
дарти якості виготовлення продукції, обслуговування і спожи­
вацьких властивостей товарів;

Середовище формування стратегій розвитку

— потреба в країні базування виникає раніше, ніж в інших
країнах.

Обсяг і характер зростання внутрішнього попиту дозволя­ють фірмам одержувати конкурентну перевагу якщо:

—є велика кількість незалежних покупців, що створює спри­
ятливішу обстановку для оновлення;

—внутрішній попит швидко росте, що стимулює інтенси­
фікацію капіталовкладень і швидкість оновлення.

Супутні та допоміжні галузі.За наявності конкурентоспро­можних галузей-постачальників можливі:

—ефективний і швидкий доступ до дорогих ресурсів, на­
приклад до устаткування або кваліфікованої робочої сили;

—координація постачальників на внутрішньому ринку;

— надання сприяння процесу нововведень. Національні
фірми одержують найбільшу вигоду, якщо їх постачальники кон­
курентоспроможні на світовому ринку.

Наявність в країні конкурентоспроможних споріднених га­лузей частіш за все призводить до виникнення нових високороз-винених видів виробництва. Спорідненими називаються такі га­лузі, в яких фірми можуть здійснювати взаємодію між собою у сфері розвитку технологій, виробництва, маркетингу, сервісу тощо, а також галузі, що мають справу з комплементарними про­дуктами (наприклад комп'ютери і програмне забезпечення). За наявності в країні споріднених галузей промисловості, здатних конкурувати на світовому ринку, відкривається доступ до обміну інформацією і технічної взаємодії. Географічна близькість і куль­турна спорідненість обумовлюють активніший взаємообмін, ніж з іноземними фірмами.

Успіх на світовому ринку однієї галузі може спричинити за собою розвиток виробництва додаткових товарів і послуг. На­приклад, продаж американських комп'ютерів за кордоном призвів до підвищення попиту на американські периферійні пристрої, програмне забезпечення і до розвитку американських служб, що працюють з базами даних.

Стратегія, структура і суперництво фірм.Фірми створюють­ся, організовуються і управляються залежно від характеру кон­куренції на внутрішньому ринку, при цьому виробляються різні стратегії і цілі. Як вже зазначалося, при конкуренції на внутріш­ньому ринку створюються також переваги для національної га­лузі в цілому, а не тільки для окремих фірм. Конкуренти запози­чують один у одного прогресивні ідеї і розвивають їх, оскільки в межах однієї нації ідеї розповсюджуються швидше, ніж між різни-

____________________________________________________ Розділ 1

ми націями. Ці переваги посилюються при концентрації конку­рентів в одній географічній місцевості.

Динаміка міжнародної економіки, швидкість й інколи не-передбачуваність процесів, що відбуваються у її різних сферах (економічній, фінансовій, політичній, природно-екологічній, технологічній тощо), вимагають залучення до аналізу детермі­нант конкурентоспроможності роль випадку.

Випадок — це подія, яка має мало загального з умовами роз­витку в країні і на яку частіш за все не можуть впливати ні фірми, ні національні уряди. На думку М. Портера, до них відносяться: винахідництво; значні технологічні досягнення (біотехнологія, мікроелектроніка і ін.); різкі зміни цін на ресурси (нафтова кри­за); значні зміни на світових фінансових ринках або різке коли­вання обмінних курсів; різке підвищення зовнішнього або внут­рішнього попиту; політичні рішення зарубіжних урядів; війни.

Випадкові події важливі тому, що вони впливають на по­зиції конкуруючих фірм. В результаті цих подій можуть бути зве­дені нанівець переваги старих конкурентів і створений потенці­ал для нових фірм, які досягай достатнього рівня конкурентосп­роможності в нових умовах.

Зазначені чинники є необхідними передумовами активізації процесів кластеротворення. Дійсне ж народження кластера відбу­вається за фактом виникнення та інституціалізації відповідних вертикальних (покупець « продавець) та горизонтальних (загальні технології, спільні споживачі, інформаційні канали ) зв'язків й формування механізмів соконкуренції (співробіництво + конку­ренція) між його членами⁴. Залежно від цільових настанов уста­новлення цих відносин може відбуватися відповідно до наступ­них схем(стратегій):

—«територіальною» — свідоме створення або природне існу­
вання на певній території сприятливих умов для виробництва
конкретного продукту (Силіконова долина у США);

—«латеральною»: у кластер об'єднуються підприємства різних
галузей, що можуть забезпечити економію за рахунок ефекту
масштабу, шо призводить до нових, інколи навіть непередбачу-
ваних, продуктових та технологічних комбінацій (наприклад,
мультимедійний кластер);

"Наприклад, у боротьбі за клієнта дві авіакомпанії є суперниками, а в угодах із авіабудівельним підприємством їм доцільно співробітнича­ти, оскільки замовити одну й ту ж модель літака значно вигідніше, ніж дві різні.

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 439; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!