Метод права соціального забезпечення використовує обидва ці способи разом із застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона
Дозвіл застосовується для регулювання поведінки фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається можливість на свій розсуд претендувати на певний вид соціального забезпечення на умовах і в порядку, визначених законом. Припис - це обов'язок громадянина чи органу соціального захисту вчиняти певні дії, перед-бачені законом. Він застосовується для регулювання поведінки як державних органів, які зобов'язані в разі звернення громадянина за пім чи іншим видом соціального забезпечення за наявності законних підстав надати таке забезпечення відповідно до закону, так і до громадян, які зобов'язані подати у визначений термін документи, що містять достовірні відомості, чи виконати певні дії, наприклад, пройти огляд МСЕК, для своєчасного призначення державним органом визначеного виду соціального забезпечення.
Заборона - це покладення на суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин обов'язку утримуватись від конкретних ми дій. Цей прийом правового регулювання у праві соціального забезпечення застосовується нечасто і закріплюється у нормі права як прямо (наприклад, при розподілі коштів Пенсійного фонду чи фондів соціального страхування заборонено використовувати ці
кошти не за прямим призначенням), так і опосередковано, наприклад заборона підприємствам і організаціям видавати недостовірні документи.
Специфіка методу права соціального забезпечення зумовлена також аліментарним характером зобов'язань у деяких правовідносинах. Соціальною аліментарністю називають спосіб надання державою всіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або на пільгових умовах, безекві-валентно з урахуванням певного зв'язку з працею чи іншою суспільно корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за нову зустрічну працю, без застосування договірних засад, в обсязі нормального рівня прожиття із спеціальних фондів соціального забезпечення (Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, а в окремих випадках - з державного та місцевих бюджетів).
|
|
|
Система (структура) права соціального забезпечення. Загальна і особлива частини.
Коло осіб, на яких поширюється соціальний захист, види і форми соціального захисту, умови та порядок їх застосування зазвичай визначаються окремими нормативними актами. Так, крім осіб, що мають право на певні види соціального забезпечення, відповідними законами передбачений соціальний захист науковців, журналістів, війсковослужбовців, працівників міліції, прокуратури, суду, інших працівників, громадян, які втратили роботу, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранів війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби та інших, хоч у правничій науці поняття «соціальний захист» - як правова категорія - не визначена. Соціально-економічні заходи з соціального захисту, крім матеріального забезпечення та обслуговування, передбачають компенсаційні виплати, відшкодування, поновлення прав та інші соціальні гарантії, які можуть визначатися нормами не тільки права соціального забезпечення, а й інших галузей права - трудового, цивільного, адміністративного, фінансового та інших. Функцію із соціального захисту громадян, зокрема і з соціального забезпечення, взяла на себе держава. Для здійснення цієї функції створено спеціальний орган державної виконавчої влади. Спочатку це було Міністерство соціального захисту населення України, а потім на базі цього Міністерства та Міністерства праці України, відповідно до Указу Президента України від 25 липня 1997 року, утворено Міністерство праці та соціальної політики України.
|
|
|
Для фінансування сфери соціального забезпечення створені спеціальні фонди - Пенсійний фонд України і Фонди соціального страхування. Значні кошти для них виділяються також безпосередньо із державного та місцевих бюджетів.
|
|
|
Сфера соціального забезпечення, як і інші сфери суспільного життя, підлягає правовому регулюванню. Тобто відносини між громадянами і державними органами в цій сфері виникають, складаються вимірюються і припиняються під дією норм самостійної гшіузі права — права соціального забезпечення.
Нормами права соціального забезпечення встановлюються: види соціального забезпечення, коло осіб, які підлягають такому забезпеченню, умови і порядок надання та розміри соціального забезпечення, джерела його фінансування, порядок вирішення спорів з приводу надання того чи іншого виду соціального забезпечення.
За визначенням відомого вченого-правознавця В. С. Андреева, право соціального забезпечення розглядається як система правових норм, встановлених державою, які регулюють пенсійні та деякі інші відносини щодо забезпечення літніх громадян, та в разі непрацездатності, державну допомогу сім'ям з дітьми, а також тісно пов'язані з ними процедурні відносини зі встановлення юридичних фактів і з вирішення спорів.
Право соціального забезпечення, як галузь права, включає широку, внутрішньоузгоджену сукупність правових норм, які містяться в різноманітних нормативних актах. Незважаючи на те, що вона не кодифікована, хоч в цьому є нагальна потреба, як і будь-яка інша самостійна галузь права вона також має свій «набір» вихідних загальних положень - предмет, метод, принципи її цілі, які розкривають своєрідність і специфіку правового регулювання.
|
|
|
Право соціального забезпечення має свою систему, тобто науково обґрунтований, об’єктивно існуючий зв’язок інститутів і норм, що складають самостійну галузь права. За такою системою можуть розміщуватися норми в єдиному правовому акті, в якому зібрані основні норми галузі (кодекс). Але така науково обґрунтована класифікація й послідовність (система законодавства) не завжди ідентична із системою галузі права, оскільки ряд норм в інших актах, що належать даній галузі, цією системою не охоплені. Норми галузі права соціального забезпечення не кодифіковані. Тому в даному випадку йдеться про наукову класифікацію норм, що закріплені різними нормативними актами.
Визначення системи сучасного права соціального забезпечення України ускладнюється тим, що жодним законодавчим актом вона не встановлена. Лише одним актом передбачено основні її структурні частини — це Концепція соціального забезпечення населення України (1993 р.), яка окреслює загальну будову галузі у напрямі її реформування. Однак Концепція не має юридичної сили закону, що дає підстави нормотворчим органам урегульовувати окремі суспільні відносини і діяти у цій сфері на власний розсуд .
Система може бути визначена і встановлена за такими критеріями: функціональними, інституціональними, суб’єктними та ін. Норма може відображати загальні принципові положення, які характеризують галузь права з урахуванням сукупності всіх суспіль них відносин, що регулюються нею, або закріплювати правило, що стосується лише певних суспільних відносин, які входять до предмета даної галузі.
В основі класифікації норм права соціального забезпечення лежить їх поділ на норми загальної й особливої частини галузі права соціального забезпечення. До загальної частини належать норми, що характеризують предмет, метод, завдання галузі за чинним законодавством (ст. 46, 92 Конституції України; ст. 1, 3, 5, 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; ст. 1, 2, 3, 4, 5 «Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14.01 1998 р.).
До особливої частини права соціального забезпечення належать такі норми, що детально регламентують розмір, умови й порядок надання громадянам різних видів соціального забезпечення. Система особливої частини досить складна. Перш ніж аналізувати її, треба зазначити, що дана галузь має у своїй структурі не тільки правові інститути, а й підгалузі. На сьогодні підгалузями називають права соціального забезпечення, право загальнообов’язкового соціального страхування й право держав ної соціальної допомоги. Кожна з цих структурних частин має власну загальну частину та принципи. В той же час вони перебувають під дією загальних положень цілої галузі права соціаль ного забезпечення.
До цього часу нез’ясованим залишається галузева приналежність правового інституту стипендіального забезпечення студентів. Такі виплати за своєю суттю є соціальною допомогою, а відповідний правовий інститут має бути віднесений до підгалузі права державної соціальної допомоги .
Системність у праві соціального забезпечення як об’єктивна вимога до правового механізму має відображатися у системі законодавства.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 169; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!