Економічний розвиток міста Луганська у 2005 році
Аналіз особливостей і тенденцій соціально-економічного розвитку м. Луганська свідчить про подальше закріплення позитивних надбань, досягнутих за попередні роки. Ресурсний потенціал, диверсифікована структура економіки, у поєднанні з узгодженими діями виконавчих і місцевих органів влади, дозволили Луганську утриматися на траєкторії сталого економічного зростання.
Основними чинниками позитивних зрушень в економіці міста стали:
-посилення конкурентних позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках, збільшення обсягів інвестицій і будівництва;
-зростання доходів населення та обсягів споживання;
-стабільна фінансова ситуація, незважаючи на підвищення інфляції наприкінці року.
У 2005 році закріпились позитивні тенденції щодо створення стабільної бази для проведення економічних і соціальних реформ, підвищення рівня життя населення.
Розвиток реального сектору економіки, реалізація заходів підтримки населення, реформування системи оплати праці та податкової системи дозволили знизити рівень бідності, підвищити реальні доходи населення. В 2005 році заробітна плата працівників великих і середніх підприємств збільшилась на 22,7 відсотка, малих - на 51,8 відсотка, що вказує на утримання соціального вектора економічної політики в місті.
Тенденції розвитку:
Темп росту виробництва промислової продукції за 2005 рік склав 106,1 відсотка у порівнянні з 2004 роком.
|
|
|
Товарна структура роздрібного товарообороту підприємств:
Продано товарів через торгівельну мережу за січень - вересень 2005 року на 908,5 млн. грн., що складає 177,5 відсотка до відповідного періоду минулого року.
Обсяг наданих послуг населенню за 2005 рік зріс на 21,0 відсоток до відповідного періоду минулого року.
Обсяг інвестицій в основний капітал за січень - вересень 2005 року склав 318,1 млн. грн., темп приросту до відповідного періоду минулого року – 87,2 відсотка.
Обсяг інвестицій в основний капітал на душу населення за січень - вересень 2005 року – 651,0 грн.
Доходи загального фонду міського бюджету без урахування трансфертів за січень - листопад 2005 року склали 273,5 млн. грн.
У 2005 році забезпечено введення 57,2 тис. кв. м. загальної площі житла, що на 9,4 відсотка більше ніж, у відповідному періоду 2004 року.
Кількість зареєстрованих малих підприємств збільшилась на 131 одиницю.
2. Характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери м. Луганська
Аналіз тенденцій соціально-економічного розвитку міста та стану виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Луганська на 2005 рік свідчать про загальну ефективність здійснюваних у місті соціально-економічних перетворень. Досягнення економічної стабільності, структурні реформи, виважена бюджетна політика, зростання попиту та розширення внутрішнього ринку забезпечили піднесення економічної активності в більшості галузей економіки міста, стабільні темпи економічного зростання та на цій основі підвищення рівня життя мешканців міста.
|
|
|
Перспективи розвитку міста пов'язані з закріпленням позитивних тенденцій останніх років, їх поглибленням на основі широкого використання цілого рядуможливостей і особливостей.
Поряд з успіхами, що мають місце в соціально-економічному розвитку м.Луганська, існує рядпроблем, які потребують вирішення.
1.Бюджетно-фінансова сфера:
-недосконалість міжбюджетних відносин, що спричиняє недостатність надходжень до місцевих бюджетів для забезпечення міського розвитку та здійснення ефективної соціальної політики;
-наявність податкових боргів підприємств.
2.Міське господарство:
-низький рівень платоспроможності більшості населення, який не дозволяє вирішувати житлові проблеми власними силами, нерозвиненість фінансово-кредитних механізмів залучення коштів населення у житлове будівництво (іпотечне кредитування), обмеженість бюджетних коштів, які спрямовуються у будівництво соціального житла;
|
|
|
-високий рівень енергоспоживання;
-повільне оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і тепла;
-застаріла та фізично зношена матеріально-технічна база комунальної інфраструктури, недостатня розгалуженість інженерних мереж;
-незадовільний стан освітлення внутрішньоквартальних доріг і тротуарів;
-високий ступінь зносу рухомого складу пасажирського транспорту, переповненість рухомого складу в години "пік".
3.Соціальний розвиток:
-низький показник народжуваності, зумовлений недостатнім рівнем життя та допомоги молодим сім'ям;
-невідповідність професійної структури населення попиту на ринку праці, наявним (у тому числі новостворюваним) робочим місцям;
-значний рівень диференціації доходів населення, наявність заборгованості з виплат заробітної плати;
-низький рівень середньої заробітної плати.
4.Гуманітарна сфера:
-обмежене фінансове забезпечення не дозволяє підтримувати ефективне функціонування та розвивати заклади культури і мистецтва, фізкультури та спорту, які задовольняють суспільно необхідні потреби населення.
|
|
|
5.Реальний сектор економіки:
-значна ступінь зношеності основних засобів виробництва, неефективне використання виробничих площ і земельних ділянок;
-повільні темпи переходу на інноваційну модель розвитку промислового комплексу, що обумовлено нерозвиненістю ринку технологій, патентів та іншої інтелектуальної продукції;
-недостатньо високі обсяги інвестування виробничої сфери;
-недотримання платіжної дисципліни, пов'язане з низькою економічною ефективністю діяльності деяких підприємств міста;
-висока енерго- та матеріалоємність і, як наслідок, собівартість продукції, що відбивається на ціноутворенні.
6.Зовнішньоекономічна діяльність:
-неефективна структура експорту, залежність розвитку економіки міста від кон’юнктури зовнішніх ринків.
7.Охорона навколишнього природного середовища:
-недостатня інвестиційна підтримка екологічно небезпечних галузей щодо впровадження новітніх ресурсозберігаючих, екологічно чистих технологій;
-неефективне функціонування системи поводження з відходами, що призвело до накопичення значної кількості відходів виробництва і споживання, ускладнило проблему їх переробки та складування.
42. Проаналізувати загальний стан населення регіону, трудових ресурсів та зайнятості населення. Визначити, що міграція це складний соціальний процес
Аналіз демографічної ситуації і ринку праці в регіоні спирається на добре розроблені методи демографічної статистики і демографічного аналізу, статистики зайнятості та аналізу ринку праці. Демографічне зростання. Під час аналізу економічного розвитку регіону насамперед необхідно встановити, зростає, скорочується чи залишається стабільною в ньому кількість населення. Відповідно визначаються такі види якісного стану даного індикатора: зростання, скорочення, стагнація.
Демографічне зростання залежить від природного і механічного приросту. Градації якісного стану природного приросту можуть визначатися як позитивний природний приріст, нульовий природний приріст, негативний природний приріст, тобто спад кількості населення. Природний приріст слід порівнювати з середнім рівнем по метарегіону. У даному разі використовують такі градації якісного стану: вище середнього, нижче середнього, на рівні середнього по метарегіону. Характеристики природного приросту визначаються співвідношенням рівня народжуваності і смертності в регіоні, а ті, в свою чергу, залежать від сукупності економічних, національних, історичних, політичних, релігійних та інших факторів.
Багато в чому демографічну ситуацію в регіоні визначає міграція населення (механічний приріст). У даному разі застосовуються такі якісні градації стану: активне сальдо міграції (приплив населення до регіону), нульове сальдо, пасивне міграційне сальдо (відтік населення з регіону). Міграційне сальдо взаємопов’язане з сальдо руху капіталів і темпами економічного зростання. У регіонах, де спостерігається економічне зростання, як правило, має місце активне міграційне сальдо, і навпаки, депресивні регіони характеризуються відтоком населення, а отже, пасивним сальдо міграції.
Важливим індикатором внутрішньорегіональних переміщень населення є сальдо міграції між містом і селом, яке може кардинально змінюватися навіть за короткий період під впливом різних економічних і соціальних факторів. Тривалий час відбувалася постійно зростаюча міграція сільського населення в міста, а з 1991 року під впливом різкого погіршення продовольчого постачання в містах та внаслідок аграрних перетворень на селі стала помітною зворотна тенденція — міграція міського населення у сільську місцевість. На сьогодні положення знову змінилось на користь міграції з села в місто.
Статево-вікова структура. Аналіз статево-вікової структури має на меті з’ясувати певні диспропорції у співвідношенні між кількістю чоловіків і жінок. Причинами такого явища, крім природних, бувають диспропорції в структурі робочих місць, що визначають попит на жіночі або чоловічі трудові ресурси.
Можливе існування певних диспропорцій і у віковій структурі. Як правило, це старіння населення і гіпертрофія (перевищення) частки населення, що знаходиться поза межами працездатного віку.
Національна структура зайнятості. Це — важлива характеристика ринку праці, особливо у багатонаціональних регіонах. У результаті аналізу визначається наявність або відсутність закріплення осіб певної національності за якими-небудь видами діяльності. Якщо таке закріплення існує, то встановлюється, чи досягло воно ступеня, коли формуються нації з неповною соціальною структурою. Як показав досвід СРСР, національна сегрегація в структурі зайнятості породжує цілий комплекс соціальних і національних проблем у регіоні (приклад республік Середньої Азії колишнього СРСР).
43. Проаналізувати економічні ринкові реформи в регіонах: роздержавлення, приватизація, демополізація, децентралізація управління, корпоратизація, комерціалізація, денаціоналізація.
В процесі здійснення адміністративної реформи особливого значення набувають проблеми регіональної економічної політики, в тому числі регіонального економічного розвитку. Економічний розвиток регіону є важливою складовою економічного розвитку держави. “Сильні регіони - сильний центр” - теза, яка стала лозунгом адміністративної реформи і повинна бути реалізована в процесі її проведення.
Існування різноманітних концепцій регіональної економічної політики базуються в основному на визначенні одного окремого поняття як "регіон". Підходи до визначення цього поняття різняться одне від одного. Часто говорячи про регіон мають на увазі групу країн, що розташовані географічно в одному місці, як, наприклад, країни Центральної та Східної Європи тощо. Вживається термін "регіон" і до території в межах однієї країни, тобто до субнаціональної території. З точки зору економічної політики територія в межах країни найбільше підходить до визначення "регіон" і в залежності від потреб аналізу, планування чи інших це визначення може означати одну адміністративну одиницю або їх об’єднання.
Враховуючи, що економічні процеси в регіонах є регульовані як на місцевому так і на загальнонаціональному рівнях, то з точки зору економічного розвитку регіоном в Україні найбільш доцільно вважати область.
В той же час при потребі всю країну можна розділити на декілька регіонів, а регіон вважати як сукупність декількох областей. Крім того, доцільним є розділення таких понять як економічний розвиток регіону та економічне зростання в регіоні.
Економічний розвиток регіону – це процес, який повинен забезпечити зростання економічного добробуту населення регіону шляхом ефективного використання всіх наявних регіональних ресурсів.
Зростання економічного добробуту населення регіону виражається через показники економічного зростання, до яких можна віднести: величина валової доданої вартості на одного жителя, середній дохід на одного працюючого або на одного жителя регіону, показники бюджету на одну особу тощо.
Таким чином економічне зростання – це досягнення вищих, ніж в попередніх періодах показників, що характеризують економічні та соціальні процеси в регіоні та є результатом економічного розвитку регіону.
В той же час економічний розвиток регіону досягається шляхом розширення діючих та створення нових підприємств різних за розміром та власністю, об’єктів ринкової інфраструктури, об’єктів соцкультпобуту та інших організацій та установ, які забезпечують створення робочих місць в регіоні.
Зважаючи на те, що економічний розвиток кожного регіону в межах країни різниться один від одного, причому рівень диференціації є досить значний з точки зору державної економічної політики метою економічного регіонального розвитку є пошук шляхів зменшення економічної нерівності між регіонами, стимулювання розвитку найбідніших регіонів, яке забезпечить: вирівнювання економічного розвитку регіонів; зменшення розриву між найбіднішими та найбагатшими регіонами країни.
Очевидно, акцентуючи на регіональному розвитку, доцільно окреслити чинники, які формують специфіку кожного регіону.
Такими чинниками можна вважати:
географічне розташування та кліматичні умови регіону, які навіть в умовах відносно невеликої території України досить значно відрізняються одні від одних;
- економічні ресурси, якими володіє регіон (як природні, так і трудові);
- економічну структуру господарства регіону (галузеву структуру виробничого комплексу; структуру виробництва та переробки продукції в агропромисловому комплексі переважання сільськогосподарського чи промислового виробництва, рівень розвитку невиробничої сфери регіону тощо);
- розвиненість регіональної фізичної інфраструктури (наявність мережі сучасних автомагістралей, сучасних систем зв’язку тощо);
потенціал політичних інституцій, які знаходяться на території регіону.
Як видно, успішний регіональний розвиток є функцією багатьох змінних, вплив яких слід враховувати при формуванні як поточних планів розвитку територій так і стратегічних програм регіонального розвитку.
З іншого боку, реалізація програм економічного розвитку регіону здійснюється шляхом забезпечення ефективного функціонування всіх типів підприємств різноманітних форм власності, а саме:
- створення сприятливого клімату для розвитку підприємництва, виявлення всіх складових, що стимулюють формування, розповсюдження нових та розширення існуючих підприємств малого та середнього бізнесу;
- розвитку та успішного функціонування великих підприємств як державної, так і акціонерної форми власності, розташованих на території регіону;
- ефективного використання активів підприємств комунальної власності та коштів місцевих бюджетів як фінансової основи місцевого самоврядування.
Ефективний економічний розвиток забезпечує економічне зростання в регіоні, а оскільки регіон є частиною держави, то сприяє економічному зростанню в державі, підвищуючи добробут як населення території, так і держави в цілому.
Таким чином, регіональна економічна політика є продовженням державної економічної політики, невід’ємною її частиною та формується з врахуванням регіональних переваг та особливостей.
44. Визначити що малі міста є об’єктами економічного та соціального розвитку
В період розбудови незалежної Української держави важливим стає пошук шляхів вдосконалення територіальної організації суспільства, зокрема регулювання процесу розселення людей у зв’язку з соціально-економічним розвитком країни і її регіонів. Важлива роль при цьому відводиться повнішому використанню можливостей розвитку міських поселень, які є основними соціально-економічними центрами, передусім у слабоурбанізованих регіонах Волині. У таких регіонах, як правило, є 1-2 великих і стільки ж середніх за людністю міст, густа мережа малих міст та селищ міського типу. Великими є обласні центри, які є багатофункціональними, а малими – центри адміністративних районів та локальних систем розселення.
Для слабоурбанізованих регіонів тривалий час було характерне зростання контрастності міських поселень, тобто дуже швидке збільшення людності обласного центру і повільний ріст більшості малих міських поселень. В сучасних умовах відбувається стабілізація (або невелике збільшення) людності великих міст і повільне зменшення людності малих міст і селищ міського типу.
Функції міських поселень у слабоурбанізованих регіонах пов’язані, в основному, з розвитком аграрно-промислового комплексу, транспорту, соціальної сфери, будівництва, організаційно-господарською діяльністю. Їх можна об’єднати у такі групи:
1. Центри адміністративних областей – багатогалузеві соціально-економічні центри.
2. Центри адміністративних районів:
а) багатогалузеві промислові центри з значним розвитком транспортних і соціальних функцій міжрайонного значення;
б) багатогалузеві промислові центри з розвиненими соціальними функціями;
в) поселення із значним розвитком соціальної сфери, недостатнім – транспортних і промислових функцій.
3. Міські поселення, які не є районними центрами:
а) з розвиненими промисловими, аграрно-промисловими і недостатньо розвиненими соціальними функціями;
б) агропромислові або лісопромислові центри з розвиненими соціальними функціями;
в) промислові селища з недостатньо розвиненими соціальними функціями.
Найвищий рівень соціально-економічного потенціалу мають міські поселення першого і другого типів, а найнижчий – третього типу[7, c. 204-206].
Розвиток міських поселень у перспективі повинен відбуватись із врахуванням загальної концепції розселення і основних напрямів соціально-економічного розвитку регіону. Всі міста і містечка у майбутньому мають розвиватись у напрямі досягнення цілісності, завершеності структури, ефективного використання їх соціально-економічного потенціалу, розширення функцій, тобто у напрямі багатофункціональності.
Внаслідок наявних відмінностей у величині та структурі соціально-економічного потенціалу можна виділити такі групи міських поселень щодо їх перспективного розвитку:
1. Міста з обмеженими можливостями для розширення промислового виробництва, сприятливими умовами для розміщення підприємства соціальної сфери міжрайонного значення. В них можна розміщувати нові невеликі підприємства, які мали б безвідхідні технології, а наявні підприємства необхідно реконструювати, оснастити модерним устаткуванням, деякі – перепрофілювати. Зосередження в них спеціалізованих методичних, вищих і спеціальних навчальних закладів посилить їх роль як міжрайонних центрів розселення.
2. Міські поселення з сприятливими умовами для розвитку малих і середніх промислових підприємств, розширення сфери послуг районного значення.
3. Міські поселення з сприятливими умовами для розвитку агропромислового комплексу, створення закладів виробничої і соціальної інфраструктури районного значення.
4. Міські поселення із сприятливими можливостями для розвитку промисловості по переробці місцевої сировини – організаційно-господарські центри внутрішньорайонних систем розселення.
5. Міські поселення – рекреаційні центри.
6. Селища міського типу з необхідним першочерговим розвитком соціальної сфери. Ці селища мають різко виражені виробничі функції (недостатній згідно з нормативами рівень розвитку соціальної сфери і тому потребують зосередження в них “повного набору” послуг. В сучасних умовах реформування продуктивних сил країни і її окремих регіонів важливого значення набуває вирішення питання формування опорного каркасу розселення людей. В цьому зв’язку посилюється роль міських поселень як опорних центрів систем розселення різних таксономічних рангів.
В сучасних умовах важливе значення має активізація промислового розвитку. Вона повинна базуватись на:
- розширенні виробництв, що орієнтуються на місцеві ресурси (природні, трудові та ін.);
- згортанні неефективних виробництв, для розвитку яких в регіоні відсутні сировина, матеріали чи інші види ресурсів;
- збереженні великих підприємств, головним чином, машинобудівних, перепрофілюванні їх на випуск конкурентоздатної продукції, створенні передової технічної бази. Це може бути досягнуто шляхом надання підприємствам економічної самостійності з правом залучення додаткових інвестиційних ресурсів, використання різних форм господарювання (оренда, акціонування, створення спільних підприємств із залученням іноземного капіталу тощо).
- розширенні мережі малих промислових підприємств, які переробляли б сільськогосподарську сировину та природні будівельні матеріали, здатних швидко пристосовуватись до потреб ринку, змінюючи асортимент виробів згідно з попитом населення;
- створенні невеликих підприємств легкої промисловості з високим рівнем механізації і автоматизації виробництва для збільшення випуску товарів народного споживання (швейні, трикотажні, галантерейні фабрики, підприємства, що виготовляють сувеніри та ін.);
- створенні невеликих, але сучасних високомеханізованих підприємств, що виробляють сільськогосподарську техніку і запчастини до неї.
Серед галузей сфери послуг найперспективнішою щодо міжобласних зв’язків є сфера відпочинку і туризм. Вони базуються на наявності в регіоні значних запасів мінеральних вод, великої кількості природних, історико-культурних рекреаційних об’єктів і можуть мати міжрайонне значення внаслідок розширення мережі об’єктів рекреаційної інфраструктури
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!