Причини виникнення та існування конкуренції кримінально-правових норм
Конкуренція кримінально-правових норм є досить поширеним явищем у
правозастосуванні. Адже майже всі законодавчі новели Особливої частини
кримінального законодавства України – норми, якими Кримінальний кодекс
доповнений після введення його в дію – повністю або частково
встановлюють відповідальність за діяння, що й до того були передбачені
цим законом. У процесі кваліфікації злочинів у цих випадках виникають
труднощі, пов’язані з тим, що вчинене діяння передбачається як злочин
декількома нормами водночас. В результаті нетипова ситуація під час
правозастосування – конкуренція кримінально-правових норм.
Як видається, в існуванні конкуруючих норм є деякий позитивний зміст.
Передусім не виникає сумнівів у необхідності створення таких норм, які
можуть перебувати в конкуренції типу “ціле та частина”. Це пояснюється
тим, що злочинна поведінка різноманітна, має як складні, так і прості
форми, у тому числі й такі, що за окремими ознаками збігаються з більш
складними утвореннями. З цієї причини конструюються так звані складені
злочини.
Разом з тим розвиток кримінального законодавства
полягає не тільки в уточненні окремих понять та їх визначень або в зміні
казусних норм абстрактними, але в утворенні й зміні спеціальних норм.
Для посилення боротьби з деякими видами злочинів, які уявляються
найнебезпечнішими в даний момент, або для того, щоб звернути увагу
|
|
|
правозастосовних органів на відмінність характеру і ступеня суспільної
небезпечності деяких видів діянь, законодавець застосовує розробку більш
детальних нормативних приписів на підставі вже створених загальних норм.
Виділення спеціальних норм із загальних забезпечує можливість урахування
особливостей охоронюваних суспільних відносин. Певна частина змін змісту або структури вже прийнятих кримінально-правових норм відбувається не шляхом диференціації, а шляхом
їх узагальнення
Щодо необхідності виділення спеціальних норм, то відзначимо, що
загальна, абстрактна норма звичайно зручніша для кваліфікованого юриста.
Проте, як відомо, кримінальні закони створюються не тільки для юристів –
вони мають виховне та превентивне значення. Простий і зрозумілий текст
закону, який встановлює відповідальність за конкретні діяння, зміст яких
“ясний” для будь-якого громадянина, має важливе профілактичне значення
. Тому поряд із загальними нормами, які вже є в законодавстві,
у деяких випадках доцільна поява нових законів, що підкреслюють
суспільну небезпечність тих чи інших форм поведінки. . Абстрактна норма точніше “вписується” в систему права, вона
|
|
|
зручніша для застосування закону органами слідства та судом. Проте вона
не завжди зрозуміла громадянам, превентивне значення її слабше, ніж
такої норми, де всі ознаки складу описані конкретно, наочно, є
очевидними. Не випадково нові кримінально-правові норми з’являються
здебільшого в казуїстичній формі і тільки поступово набувають
узагальненого вигляду.
Є ще інші причини видання нових норм, які охоплюють дії, що тією чи
іншою мірою передбачені в діючому законодавстві.
Вкажемо, наприклад, на випадки виділення деяких видів правопорушень із
більш загальних норм з тим, щоб уточнити, конкретизувати ступінь їх
суспільної небезпечності і, відповідно, передбачити санкцію суворіше або
м’якше, ніж в загальній нормі. Наприклад, під час розробки діючого нині
Кримінального кодексу України багато норм було виділено із більш
загальних з метою диференціації відповідальності, наприклад, ст.103
“Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в
стані сильного душевного хвилювання”, або ст.104 “Заподіяння тяжких
тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони” КК України та
ін.
|
|
|
Конкуруючі норми виникають також у випадку необхідності сформулювати
нові склади злочинів, так би мовити, “комбінованого” комплексного
характеру [1, с.249]. Зокрема, ст.69-1 КК України (дії, що
дезорганізують роботу виправно-трудових установ – цією статтею Кодекс
доповнений Указом від 27 червня 1961р.) вміщує ряд ознак
кримінально-правових норм про злочини проти особи і проти порядку
управління, причому виникли такі питання конкуренції, які не існували до
прийняття ст.69-1 КК України.
Створення “конкуруючих” норм має бути викликане
певними причинами політичного та юридичного харктеру, можливо, навіть
зумовлюватись певною соціальною необхідністю і супроводжуватись
додержанням певних умов.
Наукою кримінального права вироблена досить розгалужена система
принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь [2, с.208-252]. Їх
поділяють на соціальні та соціально-психологічні принципи криміналізації
та системно-правові принципи криміналізації. Особливу групу
системно-правових принципів становлять правила, що визначені внутрішніми
закономірностями самої сиcтеми діючого кримінального законодавства,
тобто ті обмеження, які ця система накладає на введення в неї (або
|
|
|
вилучення з неї) певних елементів. Одним з таких правил є принцип
безпробільності закону та ненадмірності заборони.
Першим питанням системно-правового характеру, що вирішується в межах
системи кримінально-правових норм при криміналізації чи декриміналізації
конкретного діяння, є двоєдине питання про вплив новели на змістовну
повноту системи: чи не створює передбачувана новела нормативного
пробілу, або, навпаки, надлишку в системі діючого кримінального
законодавства. У даному випадку йдеться не про соціальну зумовленість чи
практичну недоцільність новели, а лише про її вплив на змістовну повноту
кримінального-законодавства в цілому, що прямо пов’язано з вивченням
питань причин виникнення конкуренції.
Однак, незважаючи на всю складність оцінки системного значення будь-якої
зміни Особливої частини кримінального законодавства, можна вказати на
єдиний (та досить елементарний) критерій. Цей критерій полягає у
позитивній відповіді на такі питання: чи змінилась у результаті новели
міра відповідальності злочинця за яке-небудь з можливих діянь? Чи є
зміна, а якщо вона є, то чи саме така, яку передбачав законодавець?
Конкуренція норм, яка не має під собою серйозних підстав,
викликає невиправдані ускладнення в процесі застосування закону і тому
може розглядатись як недолік законодавства.
Такої ж думки дотримується й С.А.Тарарухін, який зазначає, що однією з
характерних рис розвитку кримінального законодавства є виділння
спеціальних норм, які диференціюють відповідальність за вчинення
конкретного різновиду злочинів, що відповідає загальним принципам
кримінальної політики держави. В той же час, створюючи такі норми, слід
уникати їх надлишкового накопичення. Саме по собі введення тієї чи іншої
спеціальної відповідальності ще не забезпечує захисту правоохоронюваних
інтересів
За загальним правилом вирішення конкуренції загальної та спеціальної
норм повинна застосовуватись ст.190-1 КК України.
Отже, недотримання вищевикладеного принципу безпробільності закону та
ненадмірності заборони при криміналізації певних (особливо вже
криміналізованих) діянь, при виділенні нових спеціальних норм, призвела
до того, що воля законодавця, спрямована на посилення відповідальності,
видалась нездійсненою, в результаті чого виникла така конкуренція між
вказаними статтями, правильно вирішити яку можлна тільки шляхом зміни
законодавства.
Отже, конкуренція кримінально-правових норм зумовлена прагненням
законодавця диференціювати кримінальну відповідальність, посилюючи її в
її в одних нормах і пом’якшуючи в інших, відзначити превентивне навантаження
норми, а також недосконалістю системи кримінального законодавства.
Властива конкуренції співвідностність норм за обсягом та змістом надає
закону гнучкості, дає змогу кваліфікувати вчинене в його межах, уникаючи
тим самим застосування закону за аналогією та нагромадження норм при
правовій оцінці вчиненого злочину. Крім того, конкуренція
кримінально-правових норм безумовно сприяє розвиткові кримінального
законодавства.
Причини того, що існують статті кримінального закону, які конкурують між собою, різноманітні. Серед них є як причини суб’єктивного характеру, так і об’єктивні.
До причин суб’єктивного характеру відносяться ті, які пов’язані з недоліками при формуванні кримінального закону. Як в ході кодифікації, так і особливо під час поточної правотворчості, законодавець нерідко недосить вдумливо підходить до формулювання диспозицій статей Особливої частини КК. Одним із проявів цього є використання термінів, які в тій чи іншій мірі охоплюють поняття, які стосуються двох чи більше статей (їх частин, пунктів). Наприклад, вводячи кримінальну відповідальність за катування (ст.127 КК), законодавець як видається, не врахував, що відповідним поняттям охоплюється застосування насильства або знущання над особою при примушуванні давати показання (ч.2 ст.373 КК), примушуванні до антикокурентних узгоджених дій (ст.228 КК) та й чи не всі злочини, які полягають у застосуванні насильства.
Однак конкуренція статей кримінального закону це не завжди результат надлишків у законодавстві. В деяких випадках вона об’єктивно обумовлена, має позитивний зміст, наявність двох чи більше статей Особливої частини КК, які одночасно поширюються на певне діяння, запроваджується законодавцем цілком свідомо:
1) коли конструюються правові норми і відповідаючі їм статті закону про так звані “складені злочини”, або, як ще кажуть, враховану самим законодавцем сукупність злочинів. В таких випадках в одній статті (частині, пункті статті) Особливої частини КК передбачається відповідальність за посягання, кожне з яких охоплюється іншою статтею КК. Наприклад, ч.2 ст.194 КК - умисне знищення чужого майна, що спричинило загибель людей - це сукупність посягань, які передбачені ч.1 ст.194 КК та ч.2 ст.119 КК, інакше кажучи: ч.2 ст.194 = ч.1 ст.194 + ч.2 ст.119 КК.
Наявність такого роду статей відображає реальну криміногенну ситуацію - наявність в реальному в житті посягань, в яких поєднується заподіяння шкоди, передбаченої водночас окремими статтями (частинами, пунктами статей) Особливої частини КК. Це також спрощує застосування кримінального закону - адже при кваліфікації таких випадків, визначенні їх правових наслідків потрібно звертатися не до двох чи більше статтей Особливої частини, а лише до однієї. Водночас, існування статей про складені злочини породжує конкуренцію між цими статтями та статтями, які регламентують відповідальність за окремі злочини, які утворюють “складений”;
2) при створенні норм узагальнюючого характеру на базі кількох казуїстичних. Історія розвитку кримінального законодавства свідчить, що звичайно спочатку в ньому з’являються статті, які передбачають відповідальність за окремі прояви злочинних посягань. І лише згодом, на їх базі з’являються загальні норми. Класичним прикладом є Закони царя Хамураппі, які в окремих статтях передбачали відповідальність за викрадення сокири, човна, жінки... І лише через сотні і тисячі років з’явилася загальна норма про викрадення чужого майна. Якщо при цьому в законодавстві зберігаються і статті, які містять норми казуїстичного характеру, і загальну норму, то між ними виникає конкуренція;
3) у випадку виділення спеціальних норм із загальних, кожна з яких передбачена окремою статтею (частиною, пунктом статті). Виділення спеціальних норм обумовлено прагненням законодавця диференціювати кримінальну відповідальність - посилити чи пом’ягшити її порівняно з тією, яка встановлена в загальних нормах, або ж взагалі декриміналізувати діяння, які прямо не передбачені спеціальними нормами. Загальна норма встановлюється в КК як така, яка передбачає типовий ступінь суспільної небезпеки і яка повинна найбільш часто застосовуватися на практиці, яка відіграє роль резервної для тих випадків, які не підпадають під жодну із спеціальних норм. Типовим випадком є загальна норма про умисне знищення чи пошкодження чужого майна (ст.194 КК) та спеціальні норми про відповідні дії щодо окремих видів майна. Наявність статей, які передбачають загальну норму та одну чи кілька спеціальних норм також породжує конкуренцію між ними;
4) у випадку виділення кількох спеціальних норм, одні з яких спрямовані на посилення відповідальності, інші ж - на її пом’якшення. Наприклад, як раніше діюче, так і чинне кримінальне законодавство глибоко диференціює відповідальність за таких небезпечний злочин як умисне вбивство, передбачаючи як кваліфіковані, так і привілейовані види такого злочину (ст.ст.115-118 КК). В житті ж зустрічаються випадки, які підпадають одночасно під дію кількох спеціальних норм, передбачених різними статтями (частинами, пунктами статей) Особливої частини КК, тобто, виникає конкуренція між ними.
В цілому можна констатувати, що конкуренція в кримінальному праві становить собою ситуацію так званого подвійного регулювання, яка дає змогу враховувати особливості охоронюваних суспільних відносин; можливість диференціювати кримінальну відповідальність; надає законові гнучкості, забезпечує можливість кваліфікувати вчинене в його межах та уникнути тим самим застосування закону за аналогією і нагромадження норм при правовій оцінці вчиненого злочину152.
Дихотомічний поділ, при всіх перевагах, має і очевидні недоліки. Адже він не досить конкретний і інформативний, його недостатньо, щоб назвати види кримінально-
12 Глава 1
правової кваліфікації, які мають практичне значення. Тому поділ кожної з названих вище частин слід продовжити. При цьому вирішальне значення має встановлення видостворюючих ознак чи підстав (критеріїв) поділу.
Види кваліфікації Здійснюючи поділ кваліфікації
злочинів злочинів на види, доцільно керува-
тися класифікаціями видів злочинів, які містяться у кримінальному законі, враховувати особливості кваліфікації окремих видів злочинів, відображених у нормах чинного кримінального законодавства.
З врахуванням викладеного, доцільно враховувати такі критерії поділу кваліфікації злочину на види та виділяти наступні види кваліфікації злочинів.
За стадією, якої досягло посягання:
кваліфікація закінченого злочину;
кваліфікація готування до злочину;
кваліфікація замаху на злочин.
Залежно від того, вчинений злочин «одноосібно» чи у співучасті:
кваліфікація злочину, вчиненого однією особою;
кваліфікація злочину, вчиненого у співучасті.
Виходячи з кількості злочинів, які піддані кваліфікації:
кваліфікація одиничного злочину;
кваліфікація множинності злочинів.
Названі види кваліфікації злочинів, у свою чергу, можна об'єднати в групи чи, навпаки, поділити на підвиди. Наприклад, кваліфікація готування до злочину та кваліфікація замаху на злочин охоплюються поняттям «кваліфікація попередньої злочинної діяльності»; кваліфікація множинності злочинів включає поняття «кваліфікація повторності злочинів», «кваліфікація сукупності злочинів» , «кваліфікація рецидиву злочинів». Кількість ступенів поділу, дрібність у виділенні видів кваліфікації злочинів визначається, врешті-решт, метою дослідження. Видається, що у плані постановки питання про співвідношення родового поняття кримінально-правової кваліфікації і відповідних видових понять достатнім є виділення видів кваліфікації злочинів, вказаних вище.
Дата добавления: 2022-07-16; просмотров: 29; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!