Роль і завдання адвокатів згідно з міжнародним правом
Прокурор
Прокурор (лат. procurare — «розпоряджатися, піклуватися») — головний законний представник обвинувачення в країнах цивільного права з системою слідства або в країнах загального права (англ. common law), що прийняли змагальну систему. Обвинувачення — сторона, що відповідає за виклад доказів проти особи, підозрюваної в здійсненні правопорушення, в ході судового розгляду у кримінальній справі.
Функції прокурорів в різних країнах різні і багато в чому визначаються історичним розвитком. У Королівстві Польському та Великому князівстві Литовському головні прокурори називались інстигаторами.
Країни континентального права
Прокурори зазвичай є державними службовцями, які мають вищу освіту за спеціальністю (юриспруденція) і пройшли додаткову підготовку у сфері виконання правосуддя. У деяких країнах, напр. Франції, вони належать до тієї ж категорії державних службовців, що й судді.
Нотаріус
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нотаріус - законодавчо уповноважена особа, в компетенцію якої входить вчинення нотаріальних дій, а не послуг, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України "Про нотаріат", з метою надання їм юридичної вірогідності, складають Нотаріат України.
|
|
|
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах, або займаються приватною нотаріальною діяльністю. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.
Ураховуючи значення нотаріальної діяльності в розбудові правової держави, сприянні громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України та Української нотаріальної палати установлено в Україні професійне свято - День нотаріату, яке відзначати щорічно 2 вересня.
Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
|
|
|
Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
Історія виникнення
У Стародавньому Римі ще в період республіки (приблизно ІІІ ст. до н.е.) з’являються особи, обов’язком яких було підведення правового випадку під ту чи іншу формулу (в древньоримському праві панував суворий формалізм, а тому дотримання формул було обов’язковим для всіх, хто звертався у судові установи).
До таких осіб належали передусім численні писарі. Частина з них перебувала на службі при посадових особах римського управління і суду. В період імперії такі писарі почали об’єднуватись у канцелярії при римських магістратах із складною бюрократичною організацією.
Поряд із офіційними, існували приватні писарі, які відігравали роль своєрідних власних юрисконсультів у приватних осіб і, будучи, як правило, рабами останніх, надавали їм допомогу своїми юридичними знаннями. Згодом виник ще окремий клас вільних людей – табеліонів, які, не перебуваючи на державній службі, займалися у вигляді вільного промислу складанням юридичних актів і судових документів та отримували за це винагороду, передбачену законом. Свою діяльність вони здійснювали в конторах, що знаходились у визначених публічних місцях.
|
|
|
Поряд із світським інститутом табеліонів, що з плином часу отримував дедалі більшого поширення, у сфері християнської церкви виникає аналогічна йому установа –нотаріат. Спочатку (приблизно ІІІ ст. н. е.) при єпископах, а згодом – потім і при абатах і інших церковних урядниках під час їх бесід із народом були присутні спеціальні особи (нотаріуси), зобов’язані записувати такі бесіди і складати протоколи. Згодом церковна влада почала впроваджувати цей інститут і у світське життя шляхом призначення окремих нотаріусів для мирян.
Зараз цим займається - Нотаріат в Україні
· Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
|
|
|
· Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
· Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.
Перелік нотаріальних дій
Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:
1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);
2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
3) видають свідоцтва про право на спадщину;
4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;
5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);
6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;
7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;
8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;
9) накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації;
10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;
11) засвідчують справжність підпису на документах;
12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;
13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;
14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;
15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;
16) посвідчують час пред'явлення документів;
17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;
18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери;
19) вчиняють виконавчі написи;
20) вчиняють протести векселів;
21) вчиняють морські протести;
22) приймають на зберігання документи.
На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.
Юрисконсульт
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Юрисконсульт (лат. juris-consultus — правознавець, юридичний радник) — штатний працівник юридичної особи, що забезпечує дотримання законодавства, як організацією, так і по відношенню до організації з боку інших учасників правовідносин.
Серед осіб, що об'єднуються поняттям «юрист», юрисконсульт займає особливе місце. Більшість юристів працює юрисконсультами в державних і приватних організаціях. Найбільш близька до роботи юрисконсульта діяльність адвокатів.
Історія
Інститут юрисконсульта виник в римському праві на початку імперії за часів правління Октавіана Августа. У Стародавньому Римі юрисконсульти були експертами з законодавства. Думки юрисконсультів у формі судової практики за часів імператора Августа були обов'язковими для судів, на відміну від сьогодення. Як відзначав російський юрист та історик права Є. В. Васьковський, «... першими юристами в Римі були патрони. В особі їх поєднувалися дві професії: юрисконсультів і адвокатів».
У сучасному вигляді інститут юрисконсультів сформувався на початку XX століття. За визначенням Малого енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона юрисконсульти це юристи при державних і громадських установах та приватних підприємствах, що дають свої висновки з приватно-правових питань, які виникають у діловодстві цих установ, і виступають на суді як повірені.[1]
Адвокат
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Адвока́т (від лат. advocates — прикликаний від лат. advoco — запрошую) — юрист, що надає професійну правову допомогу громадянам та юридичним особам шляхомреалізації права в їх інтересах.
В Україні адвокат — фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»[1].
Адвокат є самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, згідно зі ст. 14.1.226 Податкового кодексу України. Історія адвокатської професії
Роль і завдання адвокатів згідно з міжнародним правом
Численні міжнародні договори утверджують принципи рівності перед Законом, презумпцію невинуватості, право на неупереджений і відкритий розгляд справи незалежним і справедливим судом, а також численні гарантії, необхідні для захисту особи, обвинуваченої у вчиненні караного діяння. На адвокатів покладається безпосереднє дотримання і реалізація цих гарантій.
Основні положення про роль адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинів у серпні 1990 р. в Нью-Йорку, проголошують наступні принципи щодо адвокатів, а також щодо осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката:
· Будь-яка людина в праві звернутися по допомогу до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту в усіх стадіях кримінальної процедури;
· Уряди повинні гарантувати ефективну процедуру і працюючий механізм для реального і рівного доступу до адвокатів усіх осіб, що проживають на його території і підлеглих його юрисдикції;
· Будь-яка особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, котрий має відповідну компетенцію
та досвід ведення таких справ, щоб забезпечити її ефективну допомогу без оплати з її боку, якщо у неї немає необхідних коштів;
· Уряди, професійні асоціації адвокатів та навчальні інститути мають забезпечити, щоб адвокати отримали відповідну освіту, підготовку і знання як ідеалів та етичних обов'язків адвокатів, так і прав людини та основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом;
· Адвокати повинні постійно дбати про честь і гідність своєї професії як важливі учасники здійснення правосуддя;
· Там, де безпека адвокатів перебуває під загрозою у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, вони мають бути адекватно захищені властями;
· Адвокати, як і інші громадяни, мають право на вільне висловлювання, віросповідання, об'єднання в асоціації та організації;
· Адвокатам має бути надано право формувати самоврядні асоціації для представництва їх інтересів, постійного навчання і перепідготовки та підтримання їх професійного рівня.
Дата добавления: 2022-06-11; просмотров: 28; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!