Прибуток та цінні папери у складі майна суб’єкта господарювання.
Прибуток (доход) суб’єкта господарювання можна назвати особливим майновим фондом суб’єкта господарювання. Правовий режим прибутку включає: поняття прибутку, порядок і методи обчислення прибутку, зобов’язання суб’єкта господарювання зі сплати податків з прибутку та механізм його здійснення, права суб’єкта господарювання з використання прибутку.
Прибуток (доход) є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності суб’єктів господарювання. Згідно з ч. 1 ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб’єкта господарювання визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Для цілей оподаткування прибутку суб’єктів господарювання, а також організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавстві використовується поняття «валовий доход», під яким розуміють загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, яка отримана протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) зоні, так і за її межами. Для більшості суб’єктів господарювання основну частину прибутку (доходу) складає доход від реалізації товарів (робіт, послуг).
Під валовими витратами розуміють суму будь-яких витрат платити і податку у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбані (виготовлені) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
|
|
|
Під терміном «амортизація основних фондів і нематеріальних активів» розуміють поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань. Суми амортизаційних відрахувань визначаються шляхом застосування норм амортизації (показників споживання основних фондів, встановлених законодавством) до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду.
Види доходів, які включаються до складу валового доходу, а також перелік витрат, що включаються до складу валових витрат, визначаються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Порядок використання прибутку (доходу) суб’єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Законодавством практично не встановлені нормативи розподілу прибутку. Ці питання віднесені до компетенції самих суб’єктів господарювання. Зокрема у господарських товариствах створюються фонди прибутку, що розподіляється, який виплачується учасникам, і прибутку, що не розподіляється, який залишається у розпорядженні господарського товариства і спрямовується перш за все у фонд розвитку виробництва.
|
|
|
Держава може впливати на вибір суб’єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.
Цінні папери є особливим видом майна суб’єктів господарювання (ч. 7 ст. 139 ГК України). Їх правовому режиму присвячені, зокрема, положення гл. 17 ГК України (ст. 163–166), а також норми гл. 14 (ст. 194– 198) ЦК України. Відносини, що виникають під час розміщення та обігу цінних паперів, регулюються Законом України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок».
Суб’єкти господарювання, якщо це входить до їх компетенції, мають право випускати (емітувати) цінні папери, реалізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені іншими суб’єктами господарювання.
Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК України).
|
|
|
Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред’явлення. Інакше кажучи, цінний папір це такий документ, пред’явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.
Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством.
Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).
Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними – від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.
|
|
|
Як зазначалося вище, здійснення суб’єктивного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред’явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель, то вона може в порядку, встановленому гл. 7 р. IV Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р., просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.
Види цінних паперів закріплені в ст. 3 Закону України від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», згідно з якою цінні папери поділяються:
а) за порядком їх розміщення (видачі) на:
– емісійні;
– неемісійні.
Емісійні цінні папери – цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов’язання України;
б) за формою існування на:
– документарні;
– бездокументарні;
в) за формою випуску:
– на пред’явника (права, посвідчені цим цінним папером, належать його пред’явникові);
– іменні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері);
– ордерні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу.
Як зазначено в ч. 2 ст. 163 ГК України, в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери.
5. Корпоративні права
Визначення поняття «корпоративні права» містить ч. 1 ст. 167 ГК України, згідно з якою корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає корпоративні права як право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.
Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
Механізм реалізації корпоративних прав, що належать державі, встановлено ст. 168 ГК України, відповідно до якої корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи: здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською оргнізацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації; ведуть реєстр державних корпоративних прав; проводять оцінку державних корпоративних прав; здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав.
Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі, якщо: держава має сто відсотків часток (акцій) у статутному фонді господарської організації; суб’єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні права держави, бере участь у державних та регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України; не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу; в інших випадках, передбачених законом.
У решті випадків управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи. Умови передачі повноважень та завдання з управління корпоративними правами держави, у тому числі щодо юридичної відповідальності уповноважених осіб, є обов’язковою частиною відповідного рішення Кабінету Міністрів України та договору з уповноваженою особою.
Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до положень ст. 168 ГК України, якщо інше не встановлено законом.
Уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення з управління корпоративними правами держави. Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств, а також Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. № 791 «Про управління корпоративними правами держави».
Центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України для здійснення необхідних заходів з управління корпоративними правами держави, координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері та надання необхідних відомостей іншим органам державної влади, відповідно до законодавства формує і веде реєстр корпоративних прав держави. Відносини, пов’язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються, крім ГК України, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Кодексу.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!