Вищий орган в системі виконавчої влади, його ознаки
Тема 4. Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права
Навчальні та виховні цілі: Сформулювати у осіб, які навчаються, чітке розуміння сутності, функцій, компетенції органів виконавчої влади, а також нормативні рекомендації та організації їх діяльності.
Час – 2 год.
Навчальні питання:
1. Поняття й ознаки органів виконавчої влади. Класифікація органів виконавчої влади
2. Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі виконавчої влади, його ознаки.
3. Центральні органи виконавчої влади, їх структура і компетенція.
4. Місцеві органи виконавчої влади, їх компетенція.
Поняття й ознаки органів виконавчої влади
Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним й адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів понад усе залежить соціально-економічний і політичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб’єктом адміністративного права.
В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнають частину державного апарату (організацію), яка має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює від імені й за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Це поняття виражає найвагоміші ознаки органів виконавчої влади. Такі органи є державними й разом з органами законодавчої та судової влади складають єдиний державний апарат. Крім того, вони мають і власні специфічні риси, обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і свій власний апарат – апарат державного управління, який належить до числа складних самоврядних систем. Він є цілісним утворенням, яке складається з великої кількості різноманітних частин – окремих органів та їх структурних підрозділів.
|
|
|
Органи виконавчої влади реалізують функції держави, виконуючи положення Конституції і законів України, актів Президента України, а також нормативні акти органів державного управління вищого рівня.
Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи виконавчої влади наділено необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції – предметах відання, правах, обов’язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Компетенція – це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що розв’язує міністерство, визначається в положенні про відповідне міністерство; місцева державна адміністрація (обласна чи районна) – у Законі України «Про місцеві державні адміністрації»).
|
|
|
Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (штамп, бланки з офіційними найменуваннями тощо). Систему органів виконавчої влади, форми та методи їх діяльності визначають Конституція та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та ін.
Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі й на виконання закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів і правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань і приймати підзаконні нормативні акти. Отже, у процесі виконавчої та розпорядчої діяльності органи управління діють юридично-владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, оперативно-виконавчого (розпорядчого) та юрисдикційного (правоохоронного) характеру.
|
|
|
Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру й штат службовців. Організаційна структура державного апарату – це поділ цілого на організаційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв’язків у ньому, особлива форма поділу й кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань і функцій.
Орган виконавчої влади є організацією – колективом людей – державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. У межах колективу даного органу поміж структурними підрозділами й службовцями розподілено повноваження та відповідальність за доручену справу, встановлено й розвиваються різні організаційно-правові зв’язки. Все це спрямовано на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої влади.
|
|
|
Органи виконавчої влади багато в чому відрізняються від органів законодавчої та судової влади – своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення окремих органів і взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами й методами здійснення своїх юридично-владних повноважень.
Органи виконавчої влади суттєво відрізняються від підприємств, об’єднань, установ, організацій, у тому числі й державних. Головна відмінність органів виконавчої влади від підприємств, об’єднань, установ і організацій полягає в тому, що перші мають державно-владні повноваження, вони керують об’єктами, до числа яких входять і самі підприємства, об’єднання, установи, виступають від імені держави; а підприємства, об’єднання зайняті господарською діяльністю, установи – соціальним обслуговуванням, організації (будівельно-монтажні, житлово-експлуатаційні, шляхові тощо) будують чи експлуатують виробничі або інші об’єкти.
В органах виконавчої влади, починаючи з центральних і закінчуючи місцевими (районними), всі службовці (за винятком обслуговуючого персоналу, який тільки створює умови для нормального функціонування органу), здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним з видів управлінської діяльності. На підприємствах, в установах їх працівники виконують різну за характером роботу. Одна частина працівників (більша) зайнята безпосередньо у виробничому процесі або процесі соціального обслуговування, вони виробляють певну продукцію (матеріальні цінності, послуги). Інша, значно менша частина працівників здійснює управлінську, владно-організаційну діяльність. Ця діяльність не є основною для підприємства (установи), але вона забезпечує, створює належні умови для основної — виробничої діяльності або діяльності з соціального обслуговування.
Підприємства (установи) в цілому не виконують управлінських функцій, такі функції виконує спеціально організована група людей, яку називають адміністрацією підприємства (установи).
Дирекція школи, головний лікар поліклініки мають адміністративно-владні повноваження, здійснюють виконавчо-розпорядчі функції всередині даного об’єкта, видають індивідуальні та нормативні акти, які є обов’язковими до виконання працівниками цих підприємств, установ.
Враховуючи саме ці ознаки, адміністрації державних підприємств, установ також відносять до органів державного управління, називають їх при цьому органами безпосереднього управління або органами предметної компетенції.
Таким чином, орган виконавчої влади (державного управління) – це організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється в порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами робіт, наділена повноваженнями виступати за дорученням держави, покликана в порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом й адміністративно-політичною діяльністю.
В юридичній літературі наводиться різна класифікація органів виконавчої влади. Всі органи виконавчої влади можна класифікувати за певними критеріями:
– за територією дії – центральні (міністерства, держкомітети та органи виконавчої влади зі спеціальним статусом) та місцеві (місцеві держадміністрації, їх відділи та управління, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу місцевих державних адміністрацій);
– за обсягом компетенції – органи загальної (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації), галузевої (міністерства, відділи й управління місцевих держадміністрацій) та міжгалузевої (державні комітети або державні служби, а також органи виконавчої влади зі спеціальним статусом та їх органи на місцях);
– за порядком прийняття управлінських актів – колегіальні (Кабінет Міністрів України) та єдиноначальні (міністерства);
– за предметом компетенції – Органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою соціального забезпечення (транспорт, зв’язок); органи управління соціально-культурним розвитком (утворення, спорт); органи управління в адміністративно-політичній діяльності (МВС, міністерство юстиції, СБУ); органи міжгалузевого управління (статистика, стандартизація, фінанси);
– за терміном функціонування – постійні (Кабінет Міністрів України) й тимчасові (комісії зі з’ясувань причин техногенних катастроф, штаби боротьби із насідками стихійних лих та ін.).
Кабінет Міністрів України –
вищий орган в системі виконавчої влади, його ознаки
Згідно з частиною 1 статті 113 Конституції України «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади». Це означає, що Кабінет Міністрів як уряд очолює систему органів виконавчої влади. Він здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи, координуючи та контролюючи діяльність цих органів.
До складу Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри та міністри України. У Законі України «Про Кабінет Міністрів України», який поки що не набув чинності, передбачається, що обов’язково мають існувати базова група міністрів і відповідно міністри: закордонних справ, юстиції, оборони, внутрішніх справ, фінансів. Інші міністерства можуть створюватися чи ліквідовуватися за рішенням Президента України.
Прем’єр-міністр є главою Кабінету Міністрів, керує його роботою, забезпечує виконання програм діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою. Прем’єр-міністр визначає та розподіляє обов’язки між першим віце-прем’єр-міністром, віце-прем’єр-міністрами та міністрами, координує їхню діяльність, застосовує заходи дисциплінарної відповідальності (крім звільнення з посади) до членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади та їх заступників. У певних випадках і в межах, визначених Конституцією, він виконує обов’язки Президента України у разі дострокового припинення його повноважень.
Перший віце-прем’єр та віце-прем’єр-міністри як заступники Прем’єр-міністра виробляють стратегію й тактику реалізації програми діяльності Кабінету Міністрів у закріплених за ними напрямках і сферах діяльності, спрямовують, координують та контролюють роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади для виконання завдань уряду, а також попередньо розглядають і погоджують проекти рішень Кабінету Міністрів, вживають заходів щодо врегулювання можливих розбіжностей серед членів Кабінету Міністрів. Вони заміщують Прем’єр-міністра у разі його відсутності, діючи в межах, визначених Прем’єр-міністром, який встановлює і черговість такого заміщення.
Міністри України, як правило, очолюють міністерства. Вони забезпечують формування і проведення державної політики у доручених їм сферах і несуть політичну відповідальність перед Президентом і Верховною Радою за виконання покладених на них завдань і повноважень.
Склад Кабінету Міністрів формується Президентом за участю Верховної Ради у термін не довше шістдесяти днів після припинення повноважень попереднього уряду (частина 5 статті 115 Конституції).
Кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра на розгляд Верховної Ради вносить Президент, який може провести відповідні консультації з Головою Верховної Ради та головами депутатських груп і фракцій. Кандидат на посаду Прем’єр-міністра виступає на засіданні Верховної Ради з програмною заявою та відповідає на запитання народних депутатів.
Верховна Рада дає згоду на призначення Прем’єр-міністра більшістю від її конституційного складу. Після свого призначення Прем’єр-міністр представляє пропозиції щодо структури та складу міністрів України на затвердження Президентові, який на підставі цього подання видає указ про призначення до складу Кабінету Міністрів.
Конституцією України (стаття 120) встановлені певні обмеження щодо входження до складу уряду. Зокрема, члени Кабінету Міністрів не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що мають на меті отримання прибутку
Новоутворений Кабінет Міністрів не пізніше як у 30-денний термін подає Верховній Раді для схвалення програму своєї діяльності на весь термін повноважень. Цей документ містить викладення стратегії діяльності та засобів виконання завдань Кабінету Міністрів. До програми може додаватися схема структури Кабінету Міністрів з інформацією про його персональний склад. Програма вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.
Кабінет Міністрів кожного нового складу утворюється на строк, що не перевищує строку повноважень Президента, оскільки зобов’язаний складати свої повноваження перед новообраним Президентом України (частина 1 статті 115 Конституції).
У частині 2 статті 113 Конституції визначено, що Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.
Відповідальність уряду перед Президентом полягає в обов’язку Кабінету Міністрів скласти свої повноваження у разі прийняття Президентом рішення про припинення повноважень Прем’єр-міністра. Внаслідок цього Прем’єр-міністр зобов’язаний невідкладно подати Президентові заяву про відставку Кабінету Міністрів.
Поряд з цим кожен член Кабінету Міністрів може бути звільнений з посади у будь-який час Президентом. У цьому полягає так звана політична відповідальність членів уряду.
Кожен член Кабінету Міністрів має право також з політичних чи особистих мотивів заявити Президентові про свою відставку. Заява про відставку на ім’я Президента подається через Прем’єр-міністра, який зобов’язаний невідкладно доповісти про це Президентові і повідомити свої міркування щодо прийняття чи неприйняття відставки. Відставка Прем’єр-міністра автоматично має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів. Такий самий наслідок наступає і в разі смерті Прем’єр-міністра.
Повноваження щодо парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів реалізуються через його обов’язкові відповіді на депутатські запити, розгляд звернень комітетів, тимчасових комісій Верховної Ради, регулярне інформування народних депутатів про роботу уряду на «Днях уряду».
До того ж уся діяльність Кабінету Міністрів, пов’язана з дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина, перебуває під постійним парламентським контролем з боку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції).
Контроль за використанням коштів Державного бюджету України здійснює від імені Верховної Ради Рахункова палата. Згідно із Законом України «Про рахункову палату» від 11 липня 1996 р. вона є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою, підпорядкований і підзвітний їй.
Кабінет Міністрів кожного року доповідає перед Верховною Радою про хід виконання Державного бюджету України поточного року, а також подає відповідно до закону звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік. Цей звіт має бути оприлюднений
Згідно зі статтею 87 Конституції Верховна Рада за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри урядові більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Після цього Прем’єр-міністр невідкладно подає Президентові заяву про відставку Кабінету Міністрів.
Щоправда, питання про відповідальність Кабінету Міністрів, як передбачено частиною 2 статті 85 Конституції, не може розглядатися Верховною Радою більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми діяльності уряду.
Незалежно від обставин припинення повноважень, Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого уряду, але не довше, ніж шістдесят днів.
Основними завданнями Кабінету Міністрів є: забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, реалізація прав і свобод людини і громадянина, сприятливих умов для вільного й гармонійного розвитку особистості; виконання Конституції і законів України, актів Президента щодо формування і проведення зовнішньої і внутрішньої політики держави; турбота про безпечне для життя та здоров’я людей довкілля, екологічну безпеку і раціональне використання природних ресурсів; вжиття заходів щодо гарантування національної безпеки й обороноздатності України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю.
Для реалізації зазначених завдань Кабінет Міністрів наділений широкою компетенцією – певними функціями і повноваженнями. Вона спрямована на організацію виконання Конституції і законів України, актів Президента, власної програми діяльності, схваленої Верховною Радою, постійного контролю за здійсненням виконавчої діяльності підвідомчими уряду органами, вжиття заходів з усунення недоліків у роботі цих органів.
Основною формою реалізації компетенції Кабінету Міністрів є прийняття правових актів – постанов і розпоряджень, обов’язкових до виконання на території України.
У формі постанов Кабінету Міністрів видаються акти, які мають нормативний характер, або з питань, що мають найбільш важливе загальне значення. У формі розпоряджень Кабінету Міністрів – акти, що мають індивідуальний характер, або з питань внутрішньоорганізаційної та іншої поточної роботи Кабінету Міністрів.
Акти Кабінету Міністрів набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інше не встановлене законом або не передбачене цими ж актами. Вони можуть бути скасовані Президентом України. До того ж акти Кабінету Міністрів у повному обсязі або їх окремі положення, визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
Основні функції та повноваження Кабінету Міністрів зводяться до того, що він:
а) у сферах економіки, фінансів, науки і технологій
– здійснює прогнозування й антимонопольне регулювання економіки України, сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом всіх форм власності та забезпечення соціальної спрямованості економіки, організовує управління об’єктами права державної власності, розробку і реалізацію загальнодержавних програм;
– вживає заходів щодо підтримки національного товаровиробництва, структурної перебудови економіки та прискореного розвитку її пріоритетних галузей, проведення земельної реформи, залучення інвестицій в економіку України, утворює і використовує державні резервні фонди, визначає порядок формування та розміщення замовлень на виробництво продукції для державних потреб;
– організовує розробку виконання Державного бюджету України, контролює обслуговування державного боргу України, дотримання порядку державного ціноутворення, організовує державне страхування, випуск державних внутрішніх позик, проведення грошово-речових лотерей, сприяє забезпеченню стабільності грошової одиниці України;
– вживає заходів стимулювання інноваційної діяльності товаровиробників, обґрунтовує пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки, розробляє пропозиції щодо обсягів бюджетного фінансування науково-технічної сфери, створює, реорганізовує та ліквідовує державні наукові установи, які повністю або частково фінансуються з коштів Державного бюджету України;
б) у сферах соціального розвитку, освіти і культури
– вживає заходів до підвищення реального рівня життя населення, забезпечення його зайнятості, пріоритетності соціального розвитку села, професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки працівників, соціального захисту непрацездатних і малозабезпечених верств населення, охорони сім’ї, материнства і дитинства, регулює міграційні процеси;
– створює матеріально-технічну базу та інші умови, необхідні для розвитку галузей охорони здоров’я, освіти, культури, спорту і туризму, забезпечує доступність для громадян усіх форм державних медичних, освітніх, культурних, фізкультурно-спортивних і рекреаційних послуг;
– забезпечує духовно-культурний розвиток української нації, всього українського народу, збереження й охорону історико-культурних пам’яток, гармонійне функціонування міжнаціональних відносин, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;
в) у сферах забезпечення прав і свобод людини, законності та громадського порядку, національної безпеки і обороноздатності
– організовує і контролює дотримання органами виконавчої влади законодавства, що визначає права і свободи людини і громадянина, гарантії їх реалізації та захисту;
– забезпечує охорону приватної та інших форм власності, зміцнення громадського порядку, активну боротьбу зі злочинністю, виконання судових рішень;
– забезпечує дотримання вимог законності у діяльності органів виконавчої влади та їх апарату, посадових осіб, вживає заходів щодо подолання бюрократичних та інших зловживань при здійсненні їхніх повноважень;
– вживає заходів щодо гарантування національної безпеки та обороноздатності України, охорони й захисту її державного кордону і території, керівництва Цивільною обороною України;
– визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори, забезпечує реалізацію прав і гарантій військовослужбовців й осіб, звільнених з військової служби (та членів їхніх сімей);
г) у сферах охорони природи, екологічної безпеки і природокористування
– організовує управління охороною та раціональним використанням природних ресурсів, розробляє й забезпечує виконання державних і міжурядових екологічних програм, вживає заходів для вдосконалення економічного механізму природокористування;
– забезпечує виконання програми ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вживає заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків інших аварій і катастроф, стихійного лиха, вирішує питання про обмеження, тимчасову заборону або припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища;
ґ) у сферах зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності
– бере участь у забезпеченні виконання міжнародних договорів України, приймає рішення і проводить переговори та підписання міжнародних договорів України, які укладаються від імені Кабінету Міністрів;
– організовує управління зовнішньоекономічною діяльністю держави, митною справою, складання платіжного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів, здійснює разом з Національним банком України валютне регулювання, виступає гарантом по кредитах, які надаються іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями, у тому числі відповідно до міжнародних договорів України.
Кабінет Міністрів має здійснювати функції та повноваження також і в інших сферах, що визначаються Конституцією і законами України, а також актами Президента України.
Щодо повноважень Кабінету Міністрів у відносинах з іншими державними органами, то слід виділити, насамперед, напрямки впливу з його боку на очолювану ним систему органів виконавчої влади. Її складають центральні та місцеві органи виконавчої влади.
Зокрема, по відношенню до центральних органів Кабінет Міністрів спрямовує, координує та контролює діяльність міністерств, державних комітетів України та інших центральних органів виконавчої влади, які є підвідомчими Кабінету Міністрів і підпорядковані йому. Прем’єр-міністр вносить Президентові подання щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад їхніх керівників, накладає на цих керівників та їх заступників дисциплінарні стягнення. Кабінет Міністрів має право скасовувати акти міністерств, державних комітетів інших центральних органів виконавчої влади.
Кабінету Міністрів підзвітні та підконтрольні місцеві державні адміністрації, голови яких при здійсненні своїх повноважень також і відповідальні перед ним. Підзвітність і підконтрольність Кабінету Міністрів України обласних і районних державних адміністрацій не поширюється на ту частину повноважень, що делегована їм відповідними обласними чи районними радами.
Кабінет Міністрів в особі Прем’єр-міністра вносить Президентові України подання щодо призначення на посаду і звільнення з посад голів місцевих державних адміністрацій.
Кабінет Міністрів постійно отримує від місцевих державних адміністрацій докладну інформацію про їхню діяльність, регулярно заслуховує звіти голів державних адміністрацій з визначених Кабінетом Міністрів питань. У разі неналежного виконання головою державної адміністрації покладених на нього повноважень Кабінет Міністрів може звернутися до Президента України з поданням про звільнення з посади відповідного голови державної адміністрації.
Певну специфіку мають відносини Кабінету Міністрів України з Радою міністрів Автономної Республіки Крим (АРК). Кабінет Міністрів спрямовує, координує і контролює діяльність Ради міністрів АРК щодо виконання Конституції і законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів України на території АРК як невід’ємної складової частини України.
Кабінет Міністрів визначає порядок участі Ради міністрів АРК та підвідомчих їй органів у виконанні загальнодержавних програм, інших заходів загальнодержавного значення щодо усунення наслідків екологічної безпеки, надзвичайних ситуацій, боротьби зі злочинністю та контролює дотримання відповідності програм АРК з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища загальнодержавним програмам.
Серед органів, що не входять до системи органів виконавчої влади, найбільш розгалужені й тісні зв’язки Кабінету Міністрів – з Президентом і Верховною Радою України.
У відносинах з Президентом України повноваження Кабінету Міністрів торкаються, насамперед, його участі, за дорученням Президента, у виконанні його повноважень з питань забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності, національної безпеки та обороноздатності, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента, дотримання прав і свобод людини і громадянина, а також з інших питань здійснення виконавчої влади.
У разі видання Президентом актів у межах повноважень, передбачених частиною 4 статті 106 Конституції України, ці акти скріплюються підписами Прем’єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання. Ця процедура має назву «контрасигнація».
3. Центральні органи виконавчої влади, їх структура і компетенція
До центральних органів виконавчої влади України відносяться такі групи органів: міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, які мають різноманітні назви – агентства, комітети, служби тощо (часто вони узагальнено визначаються як «відомства»).
Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси всієї держави, а не окремих територій, місць. Їх компетенція поширюється з відповідного кола питань на всю територію країни.
За своїм призначенням центральні органи виконавчої влади (центральні органи) забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в життя державної політики у відповідних сферах управління, здійснюють керівництво дорученими їм сферами і несуть відповідальність за стан їх розвитку перед Президентом і Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра у межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади (пункт 15 ст. 106 Конституції). Президент призначає за поданням Прем’єр-міністра міністрів, голів державних комітетів, керівників інших центральних органів та припиняє їхні повноваження на цих посадах (п. 10 згаданої статті).
Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція (п. 14 ст. 106) передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад Президент за згодою Верховної Ради України.
Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України. Лише їх керівники – міністри – входять до складу Кабінету Міністрів і безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні.
В Україні нараховуються такі міністерства: Міністерство агропромислового комплексу; Міністерство внутрішніх справ; Міністерство вугільної промисловості; Міністерство економіки; Міністерство енергетики; Міністерство закордонних справ; Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі; Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Міністерство культури і мистецтв; Міністерство оборони; Міністерство освіти; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки; Міністерство праці та соціальної політики; Міністерство промислової політики; Міністерство транспорту; Міністерство фінансів; Міністерство юстиції.
Державні комітети України створюються для керівництва окремими галузями економіки (наприклад. Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики) та соціального розвитку (Державний комітет телебачення і радіомовлення), а також здійснення певної міжгалузевої діяльності (Державний комітет статистики) або вирішення окремих функціональних питань (Державний комітет у справах захисту прав споживачів).
Серед інших центральних органів найпоширенішими назвами є «комітет» (Антимонопольний комітет, Комітет харчової промисловості та ін.), «агентство» (Національне агентство з питань розвитку та Європейської інтеграції, Національне космічне агентство тощо), «головне управління» (Головне контрольно-ревізійне управління), «державний департамент» (Державний департамент ветеринарної медицини). Певне поширення мають й такі назви, як «комісія» (Вища атестаційна комісія); «служба» (Державна митна служба); «фонд» (Фонд державного майна); «адміністрація» (Державна податкова адміністрація); «палата» (Ліцензійна палата).
До розглядуваної групи центральних органів входять також Державна інспекція з нагляду за безпекою авіації, Державне казначейство.
Центральні органи в своїй більшості переважно є єдиноначальними органами. Єдиноначальність органу означає, що владні повноваження цього органу здійснюються одноособово його керівником – міністром, головою державного комітету, іншим керівником центрального органу. Він персонально несе всю повноту відповідальності за результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом і урядом.
Основними нормативними актами, які визначають систему, порядок утворення та компетенцію центральних органів виконавчої влади є укази президента України від 15 грудня 1999 року «Про систему центральних органів виконавчої влади» [8] та «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» [9].
4. Місцеві органи виконавчої влади, їх компетенція
Основоположні норми щодо здійснення державної виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі, щодо призначення їх керівників, щодо їх відповідальності, підзвітності та підконтрольності, щодо визначення їх функцій та компетенції містяться у статтях 118-119 Конституції України [7]. Детально ж основні завдання, принципи діяльності, адміністративно-правовий статус, повноваження та питання взаємодії місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування регламентуються Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року [10].
Місцеві державні адміністрації мають свою внутрішню структуру: в їх складі утворюються галузеві відділи, управління та інші структурні підрозділи (економіки, освіти, культури, агропромислової політики, транспорту та ін.), приблизний перелік яких, а також типові положення про які затверджуються урядом. Вони підпорядковуються як главі держадміністрації, так і своїм вищим органам.
Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; законність і правопорядок, дотримання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; взаємодію з органами місцевого самоврядування; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Принципи діяльності місцевих державних адміністрацій зазначено у статті 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначає. Місцеві державні адміністрації діють на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів [10].
Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі: порушення ними Конституції України і законів України; втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства; визнання судом недієздатним; виїзду на проживання в іншу країну; набрання законної сили обвинувальним вироком суду; порушення вимог несумісності; за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених цим Законом та законодавством про державну службу; висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Крім того, повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі: прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації; подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу; висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради [10].
До місцевих органів виконавчої влади належать також територіальні підрозділи деяких центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу місцевих державних адміністрацій. Це управління, відділи, служби, інспекції та інші місцеві органи міністерств (наприклад, внутрішніх справ), державних комітетів (наприклад, по земельних ресурсах), центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (наприклад, СБУ).
Слід також звернути увагу на взаємне делегування своїх повноважень місцевими органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування і обласними, районними радами – відповідним державним адміністраціям [6, с. 47].
Нормативні акти та література:
1. Административное право Украины. — 2-е изд., перераб. и доп. [Учебник для студентов высш. учеб, заведений юрид. спец./ Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.]; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. – 576 с.
2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - 584 с.
3. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / АЗІ Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - 520 с.
4. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
5. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. -- К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
6. Методичний посібник для підготовки до семінарських і практичних занять та підсумкової атестації з дисципліни „Адміністративне право України" / Укладачі: доктор юридичних наук, професор Рябченко О.П.; кандидат юридичних наук, професор Нечитайленко А.О.; викладач Кошарновська С.Л.; викладач Головань Т.Г. - Харків, 2004.-126 с.
7. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
8. Про структуру центральних органів виконавчої влади: Указ Президента № 1572 від 15.12.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2434.
9. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України №1573 від 15.12.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2434.
10. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р. // Відомості Верховної Ради . – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!