Поняття та адміністративно-правовий статус об’єднань громадян
Об’єднання громадян – узагальнююче поняття для багатьох форм громадської активності, що мотивується по-різному: переконанням людей, потребою в самовираженні, у спілкуванні, бажанням здобути правові та матеріальні блага, принести користь суспільству тощо.
Типологія об’єднань дозволяє дати їм більш докладну характеристику. Так, за типом членства бачимо об’єднання громадян з індивідуальним членством (наприклад, політичні партії), з колективним членством (товариства дружби із зарубіжними країнами), зі змішаним членством (спілка юристів). За ознакою спеціалізації можна виділити товариства наукові, культосвітні, фонди розвитку і цільового призначення, комерційні фонди тощо.
Відповідно до завдань, що їх висувають об’єднання громадян, можна виділити: організації, орієнтовані на створення нових цінностей (науково-технічні товариства); на оздоровлення духовних потреб, свободи сумління людей (релігійні організації); на вирішення справ суспільства, місцевого життя (органи місцевого і регіонального самоврядування, товариства охорони пам’яток та старожитностей, природного середовища, альтруїстичні фонди, «Червоний Хрест» тощо); на задоволення інтересів своїх членів, взаємодопомогу в питаннях поліпшення їхнього соціального й економічного стану (споживча кооперація, клуби за інтересами, товариства сліпих, глухих, нумізматів, спортивні товариства).
|
|
|
Отже, об’єднання громадян – узагальнююче поняття для багатьох форм громадської активності. Але у будь-якому разі об’єднання громадян – це добровільне громадське формування, створене на ґрунті єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод (Закон України «Про об’єднання громадян» 1992 р.).
Конституція України у ч. 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об’єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об’єднань громадян [9].
Частина 3 цієї ж статті Конституції до громадських організацій відносить професійні спілки, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
Конституція України (ч. 1 ст. 37) забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення [9].
|
|
|
Відповідно до частини 2 ст. 37 Конституції України політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Конституція України (ч. 5 ст. 37) не допускає утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах та організаціях [9].
Поняття «об’єднання громадян» та «громадські об’єднання» не однакові за своєю сутністю, і це випливає з аналізу чинного законодавства, яке регламентує правовий, зокрема, адміністративно-правовий, статус цих об’єднань. До об’єднань громадян відповідно до Закону «Про об’єднання громадян» [24] належать лише політичні партії та громадські організації. У цьому ж Законі (ст. 1) прямо вказано на те, що його дія не розповсюджується на інші громадські об’єднання, які мають свій власний статус, – на релігійні, кооперативні організації, об’єднання, основною метою яких є отримання прибутку, народні дружини, товариські суди, профспілки та інші організації, діяльність яких регламентується відповідним законодавством (наприклад, профспілки).
|
|
|
За Законом України «Про об’єднання громадян» [24] політична партія – це таке об’єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких основною метою є участь у розробці державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування та представництво у їх складі. Під громадською організацією Закон визнає об’єднання громадян для задоволення своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.
Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян визначається їх адміністративною правоздатністю, тобто здатністю мати права та обов’язки в сфері державного управління, бути учасниками адміністративно-правових відносин. А особливість їх адміністративно-правового статусу визначається тим, що відносини за участю об’єднань громадян є горизонтальними, тобто позбавлені, як правило, елементу влади-підпорядкування і знаходять свій прояв у реалізації права на захист своїх інтересів, зокрема, в органах виконавчої влади, права на внесення пропозицій щодо вдосконалення діяльності органів управління, права отримання від державних органів інформації, необхідної для реалізації своїх цілей і завдань тощо.
|
|
|
Об’єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об’єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, притаманні тим чи іншим об’єднанням громадян.
До загальних ознак слід віднести:
1) добровільність об’єднання. Це відображається у добровільності вступу та виходу з об’єднання громадян, у методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мети внутрішньоорганізаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення з членів об’єднання громадян;
2) організаційні заходи, якими в діяльності об’єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;
3) відсутність у об’єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду і закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).
Окремими ознаками, характерними для певних об’єднань громадян, є:
1) членство в об’єднанні та відносини членства;
2) обов’язковість участі членів об’єднання громадян в його роботі та створенні матеріальної бази об’єднання шляхом внесення членських внесків;
3) наявність статуту об’єднання громадян. Як правило, у діяльності об’єднань громадян відсутні комерційні цілі або отримання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об’єднань громадян для виконання їх статутних завдань та цілей.
Взаємовідносини держави та об’єднань громадян мають виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об’єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України «Про об’єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про профспілки». Діяльність деяких об’єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюється відповідними законодавчими актами.
Значною мірою взаємовідносини держави і об’єднань громадян регулюються нормами адміністративного права. Ці норми визначають правовий статус об’єднань громадян, а саме – сукупність прав та обов’язків, які реалізуються у правовідносинах, що виникають між об’єднаннями громадян і суб’єктами виконавчої влади.
Так, об’єднання громадян повинні виконувати певні обов’язки: дотримуватися Конституції та законів України, положень їх статутів; сплачувати податки; виконувати певні загальнообов’язкові правила (пожежної безпеки, санітарії, реєстрації належних їм транспортних засобів, користування тепловою та електричною енергією тощо), що зумовлює здійснення щодо них відповідними державними органами контролю та нагляду.
Стаття 12 Закону «Про об’єднання громадян» регламентує членство в об’єднаннях громадян. Відповідно до неї членами політичних партій можуть бути тільки фізичні особи – громадяни України, які досягли 18-річного віку [24].
Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих організацій встановлюється їх статутами.
Крім фізичних осіб, у діяльності громадських організацій можуть брати участь колективні члени. Такі випадки повинні передбачатися їх статутами.
Чинне законодавство категорично забороняє встановлення та застосування будь-яких обмежень прав і свобод людини і громадянина у зв’язку з належністю чи неналежністю до об’єднань громадян (ст. 7) [24].
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян. Належність чи неналежність до об’єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.
Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) у тому чи іншому об’єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України.
Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи у зв’язку з її статтю або національною належністю. Обмеження щодо перебування у політичних партіях окремих категорій громадян встановлюються Конституцією та законами України.
На працівників апарату об’єднань громадян поширюється законодавство про працю, соціальне забезпечення та соціальне страхування.
Чинне законодавство передбачає кілька видів об’єднань громадян та вказує на критерії, за якими здійснюються їх розмежування:
• мета створення і діяльності;
• територіальний масштаб діяльності;
• спосіб обліку членів;
• шлях легалізації (легалізація – це офіційне визнання);
• вік, по досягненню якого дозволяється бути членом об’єднання громадян.
Види об’єднань громадян
Найбільш повну характеристику об’єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з чим виділяються:
– масові об’єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки та ін.);
– органи громадської самодіяльності (народні дружини з охорони громадського порядку);
– органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).
Об’єднання громадян можуть класифікуватися й за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об’єднання громадян, які діють у масштабах всієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об’єднання громадян, діяльність яких має міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць.
За способом обліку членів відповідно до ст. 12 Закону «Про об’єднання громадян» громадські організації можуть поділятися на такі: а) що мають фіксоване індивідуальне членство; б) що не мають фіксованого індивідуального членства.
За шляхами легалізації (офіційного визнання) об’єднання громадян класифікуються на легалізовані (офіційно визнані) шляхом: а) реєстрації (ст. 15); б) повідомлення про заснування (ст. 17).
Легалізація є функцією виконавчої влади і здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві органами (легалізуючими органами). Згідно зі ст. 14 Закону «Про об’єднання громадян», п. 7, п. б., ч. 1, ст. 38 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» до таких органів належать:
а) Міністерство юстиції;
б) місцеві органи державної виконавчої влади;
в) виконкоми сільських, селищних, міських рад.
Політичні партії та міжнародні громадські організації легалізуються тільки шляхом реєстрації в Міністерстві юстиції. Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менше однієї тисячі громадян України, що мають виборче право.
Внаслідок легалізації шляхом реєстрації об’єднання набуває статусу юридичної особи. Порядок легалізації (реєстрації чи повідомлення про заснування) регламентований цим Законом (ст. 14, 15, 16, 17), а також Положенням «Про порядок легалізації об’єднань громадян» від 26.02.1993 p.
Реєстрації підлягає символіка об’єднань громадян. Її порядок визначається Кабінетом Міністрів (ст. 18).
У реєстрації може бути відмовлено тільки в одному випадку: якщо надані для реєстрації документи суперечать законодавству України (ст. 16).
Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об'єднання громадян, можна виділити, по-перше, політичні партії, по-друге, громадські організації дорослого населення, по-третє, молодіжні та дитячі громадські об’єднання.
Закон визначає вік членів політичних партій – 18 років і членів громадських організацій – 14 років. Щодо віку членів молодіжних і дитячих організацій у ст. 12 зазначено, що він встановлюється статутами цих організацій. Засновниками дитячих і молодіжних організацій можуть бути особи, яким виповнилося 15 років.
Список використаних джерел:
1. Административное право: история развития и основные современные концепции. — М.: Юрист, 2002. – 410 с.
2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер’янов. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - 584 с.
3. Административное право Украины. — 2-е изд., перераб. и доп. [Учебник для студентов высш. учеб, заведений юрид. спец./ Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.]; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. — 576 с.
4. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / АЗІ Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - 520 с.
5. Виконавча влада і адміністративне право /За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. — 668 с.
6. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.
7. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с
8. Методичний посібник для підготовки до семінарських і практичних занять та підсумкової атестації з дисципліни „Адміністративне право України" / Укладачі: Рябченко О.П.; Нечитайленко А.О.; Кошарновська С.Л.; Головань Т.Г. - Харків, 2004.-126 с.
9. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
10. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. - 702 с.
11. Бахрах Д.Н., Россинский Б.В., Старилов Ю.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2004. – 768 с.
12. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 80731-Х - 80732-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
13. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
14. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст.490
15. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. № 1550-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
16. Митний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.
17. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 45. – Ст. 599.
18. Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим: Закон України від 23.12.1998 р.// ВВР – 1999 – № 5-6 – Ст. 43.
19. Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим” №1692 від 3.12.2005 р.: Указ Президента України // Іменем Закону від 16.12.2005 р.
20. Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій: Постанова Кабінету Міністрів України № 1099 від 15.06.98 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 28. – Ст. 1062.
21. Адміністративна діяльність міліції: Підручник / За заг. ред. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 448 с.
22. Кузніченко С.О. Адміністративний примус у змісті надзвичайних правовий режимів // Держава і право. – 2002. – № 15. – С. 223-229.
23. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно – правові питання реалізації: Монографія / За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с.
24. Про об’єднання громадян: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 46. – Ст. 427.
25. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 27; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!