Публічне адміністрування як напрям наукових досліджень сукупність знань, сфера діяльності та навчальна дисципліна
Публічне адміністрування як системне суспільне явище представляє собою багатогранну діяльність органів трьох гілок влади та органів місцевого самоврядування (в межах повноважень, делегованих їм за принципом демократичної децентралізації) по здійсненню внутрішніх і зовнішніх функцій держави, спрямовану на формування політики, вироблення, ухвалення та реалізацію форм і механізмів впливу на всі сфери та процеси життєдіяльності суспільства з метою досягнення та підтримання соціоекономічної рівноваги на підставі взаємоузгодження загальнодержавних, регіональних, групових і індивідуальних інтересів.
Системність публічного адміністрування, розгляд його як великої складної системи зумовлюється самою природою суспільства як об’єкта адміністрування.
Формування цілісного уявлення про таке масштабне соціальне утворення, про всю сукупність різних підсистем і елементів, багатоаспектність процесів, що відбуваються в його життєдіяльності та розвитку, неможливо без пізнання вищезгаданої об’єктивної властивості такого унікального суспільного явища, яким є публічне адміністрування. Тобто системність імманентно притаманна як об’єкту, так і суб’єкту публічного адміністрування.
Цілісність публічного адміністрування як системного явища виявляється наявністю нових інтегративних якостей на відміну від його складових підсистем, компонентів, елементів. Це надає змогу:
|
|
|
· виділяти найбільш суттєві та сталі зв’язки явищ і процесів, формулювати специфічні об’єктивні закономірності, додержуватись їх вимог у реальній державно-управлінській діяльності;
· систематизувати, класифікувати та упорядковувати здійснення державно-управлінських відносин;
· виявляти внутрішні суперечності та формувати дієві механізми їх розв’язання;
· визначати загальні тенденції, можливості та спрямованість державно-управлінських трансформаційних процесів;
· виявляти внутрішні та зовнішні чинники, що суттєво впливають як в цілому на систему публічного адміністрування, так і на її складові частини;
· здійснювати перехід від цілісно-обгрунтованого підходу до визначення особливого в характеристиках підсистем, елементів, часткових процесів тощо;
· своєчасно виявляти обмеження, що можуть перешкоджати якісному оновленню системи публічного адміністрування як внутрішньоорганізованої та упорядкованої цілісності;
· попереджати негативні наслідки, зумовлені значними змінами навіть одного з елементів системи, що призводе до виникнення диспропорційності, незбалансованості рівня його розвитку з усіма іншими складовими елементами, знижуючи можливості реалізації управлінського потенціалу;
|
|
|
· підвищувати адаптаційні можливості публічного адміністрування, скорочувати строки його доцільного пристосування до зміни ситуацій у зовнішньому та внутрішньому середовищах;
· активізувати реалізацію властивостей публічного адміністрування як самоорганізованої системи на підставі формування та впровадження ефективних механізмів самовдосконалення та саморозвитку.
Не дивлячись на те, що вищенаведений перелік переваг, які надає додержання принципу системності стосовно публічного адміністрування, не є вичерпним, він дозволяє зробити висновок, що саме за таких умов можна забезпечувати розробку науково обґрунтованих управлінських рішень, реалізація яких спрямована на досягнення бажаних змін керованого об’єкту.
В процесі діяльності органів і установ усіх гілок влади слід також враховувати, що публічне адміністрування значною мірою відрізняється від адміністрування комерційними структурами.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!