Договір банківського кредитування
КОНСЕПКТ ЛЕКЦІЇ 36
Тема :
Кредитно-розрахункові відносини. Договір позики
1. Поняття кредитно-розрахункових правовідносин та види розрахунків
2. Форми безготівкових розрахунків
3. Договір банківського вкладу
4. Договір банківського рахунку
5. Договір позики
6. Договір банківського кредитування
Література до теми:
ü Цивільне право / За ред. Дзери О.В., Кузнецової Н.С. - К. – 2003 р.
ü Цивільне право. Академічний курс/ За ред. Шевченко Я.М. – к. 2003 р.
ü Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. - глави 74, 71, 72
ü Цивільний кодекс України. Коментар (науково-практичний коментар). глава
Поняття кредитно-розрахункових правовідносин та види розрахунків
В процесі реалізації правочинів учасники цивільних правовідносин виконують різноманітні дії, пов’язані з передачею грошових коштів: оплачують передане за договором майно, поставлені товари або надані послуги, безоплатно передають грошові кошти в благодійницьких чи інших цілях і т.ін. Такі дії є підставою для вчинення платежів і виникнення розрахункових правовідносин. Тобто
розрахункові правовідносини – це правовідносини, які виникають внаслідок здійснення платником дій, що спрямовані на вчинення платежу на користь іншої особи (одержувача).
Розрахункові правовідносини регулюються нормами цивільного та фінансового права.
|
|
|
Під кредитними правовідносинами підрозумівають правовідносини, що виникають з приводу надання (передачі, використанні та поверненні) грошових коштів на умовах повернення.
Предметом кредиту можуть бути й інші речі, які визначаються родовими ознаками, однак такі договори менш поширені в практиці, аніж договори по наданню грошових коштів.
Кредитні правовідносини у широкому розумінні виникають і на підставі надання однією стороною іншій стороні за договором авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення оплати товарів, робіт або послуг - комерційний кредит .
У більш вузькому розумінні кредитні правовідносини – це правовідносини, що охоплюються поняттям кредитного договору (банківської позички).
Розрахунки можуть проводитися як готівкою, так і в безготівковому порядку. Спосіб розрахунків, звичайно, залежить від статусу суб’єктів цих правовідносин та підстав платежу. Якщо розрахунки проводяться між громадянами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, то допускається як готівковий, так і безготівковий спосіб. При цьому розрахунки готівкою проводяться без участі банку.
Розрахунки за участю громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, а також з участю юридичних осіб у більшості випадків здійснюються в безготівковому порядку. Їх учасниками, окрім платників та одержувачів платежу, обов’язково виступають відповідні банківські установи чи кредитні організації.
|
|
|
Готівкові розрахунки між юридичними особами допускаються, однак сфера їх застосування обмежена і регулюється Порядком організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами НБУ та комерційними банками, затвердженим постановою правління Національного банку України від 30 червня 1995 р.
2.Форми безготівкових розрахунків
Безготівкові розрахунки проводяться відповідно до положень ЦКУ, а також спеціальних нормативно-правових актів, таких як
Інструкція № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затверджена постановою правління НБУ від 2 серпня 1996 р.,
у таких формах: платіжні вимоги-доручення; платіжні доручення; чеки; акредитиви; векселі; платіжні вимоги; інкасові доручення (розпорядження), а також в інших формах, передбачених законом, встановленими згідно з ним банківськими правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту. Сторони за договором мають право обрати та встановити у договорі будь-яку з названих форм розрахунків. Правові основи форм господарських розрахунків закріплені в новому Цивільному кодексі України.
|
|
|
Платіжна вимога-доручення – це документ, за яким здійснюються платежі. Він складається з двох частин: вимоги одержувача коштів до платника про сплату коштів за виконання договору (поставку товарів, виконання робіт чи послуг тощо), а також доручення платника банкові перерахувати ці кошти з його рахунку.
Вимогу-доручення заповнює спочатку одержувач коштів, а потім передає його безпосередньо або через банк платникові. Платник у разі згоди заповнює другу частину вимоги-доручення і здає його до обслуговуючого банку для виконання – перерахування коштів.
Платіжне доручення – це документ, за яким банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок коштів, що знаходяться на його рахунку, перевести певну грошову суму на рахунок зазначеної платником особи у цьому чи в іншому банку у строк, передбачений законом або встановлений згідно з ним, - якщо більш короткий строк не передбачений договором або ж не визначається застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту (ст--- ЦКУ)
|
|
|
Чек – це документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку провести платіж зазначеної у ньому суми чекоутримувачеві (ст.--- ЦКУ). Платником за чеком може бути зазначений тільки банк, де чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом виставлення чеків. При цьому сама по собі видача чека ще не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий.
Акредитив – це документ, який містить грошове зобов’язання, відповідно до якого банк, що відкрив акредитив за дорученням клієнта (платника) і згідно з його вказівками (банк-емітент), зобов'язується провести платіж у разі подання одержувачем коштів або зазначеною ним особою (одержувач коштів) документів і виконання інших умов, передбачених акредитивом (ст.1178 ЦКУ). Акредитив видається банком за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором. Згідно з ним цей банк зобов’язаний здійснити платіж за виконання контрагентом договору (поставку товарів, надання послуг, виконання роботи) або надати повноваження іншому банкові здійснити цей платіж.
Вексель – це документ (цінний папір), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання особи, що його видала (векселедавця), сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю).
Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу юридичної особи на безакцептне (безспірне) списання грошових коштів з рахунку клієнта. Таке безспірне списання коштів можливе виключно у випадках, передбачених законом: за рішенням суду, щодо визнаної боржником суми претензії за розпорядженням заявника претензії, щодо пені за перевищення нормативних термінів проходження платежів та в деяких інших випадках.
Інкасове доручення – це документ, за яким банк (банк-емітент) зобов’язується за дорученням клієнта та за його рахунок вчинити дії по одержанню від платника платежів та (або) акцепту платежів (ст---- ЦКУ). Банк-емітент, що одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк).
Як уже зазначалося всі розрахунки в господарському обороті України юридичні особи здійснюють через установи банків, клієнтами яких вони є. Правовідносини між клієнтами та банківськими установами ґрунтуються на договорі банківського рахунку, основи якого врегульовані в Цивільному кодексі України
Договір банківського вкладу
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором (ст. 1058 ЦК). Аналогічні положення містяться й у ст. 340 ГК України.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цивільно-правовими нормами про банківський вклад або не випливає із суті цих договірних зобов'язань. Однак схожість договору банківського вкладу з договором банківського рахунка є тільки із зовнішнього, технічного боку, оскільки обидва договори опосередковуються через відкриття відповідного рахунка в банку чи іншій фінансово-кредитній установі. Договір банківського вкладу та договір банківського рахунка мають різні цілі, не збігаються і їх кінцеві договірні результати.
Договір банківського вкладу слід визнати різновидом договору позики, договором, який має багато спільного із кредитним договором та договором банківського рахунка.
Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. Якщо вкладником виступає фізична особа, договір банківського вкладу вважається публічним (ст. 633 ЦК).
Сторонами договору виступають банк та вкладник. Банком виступає юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Вкладником може бути будь-яка особа, яка визнається учасником цивільних правовідносин відповідно до обсягу своєї правосуб'єктності.
Договір банківського вкладу може бути укладено на будь-яких умовах, що не суперечать закону. У банківській практиці найчастіше застосовують такі депозитні вклади: по-перше, це може бути договір, який укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу {вклад на вимогу), по-друге, на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку чи терміну (строковий вклад). Не виключено можливості укладення договору на інших умовах повернення грошової суми.
Законодавством передбачено можливість укладення депозитного договору на користь третьої особи (ст. 1063 ЦК). Наприклад, фізична або юридична особа може зробити вклад на ім'я третьої особи, причому визначення імені фізичної особи (ст. 28 ЦК) або найменування юридичної особи (ст. 98 ЦК), на користь яких зроблено вклад, є істотними умовами такого договору. До вступу третьої особи у володіння вкладом усіма правами вкладника користується безпосередня сторона договору (первісний вкладник). Діями, які свідчать про перейняття на себе правового статусу вкладника, закон визначає пред'явлення нею до банку першої вимоги, яка випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами.
Укладення договору банківського вкладу відбувається шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунка. Депозитний рахунок є різновидом банківського рахунка, порядок його відкриття наразі визначає Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.
На відміну від договору позики чи кредитного договору, предметом договору банківського вкладу є виключно грошові суми в національній або іноземній валюті (депозит).
Форма договору — письмова. Недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним. Не вважається порушеною письмова форма договору, якщо внесення грошової суми підтверджено видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При укладенні договору банківського вкладу за участі фізичної особи на підтвердження договірних відносин і внесення грошової суми на рахунок видається ощадна книжка (ст. 1064 ЦК). Ще одним документом, який свідчить про укладення договору банківського вкладу, може бути ощадний (депозитний) сертифікат (ст. 1065 ЦК).
Зміст договору становить право вимоги вкладника та обов'язок банку (іншої кредитно-фінансової установи). Основним обов'язком банку є виплата вкладникові вкладу та проценти на нього або дохід в іншій узгодженій договором формі. Навіть якщо у договорі не встановлено розміру процентів на вклад, застосовується загальна облікова ставка НБУ (ч. 1 ст. 1061 ЦК).
Нараховані проценти за депозитом юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. Фізичні особи можуть перераховувати нараховані проценти за депозитами на поточний рахунок, на поповнення депозиту або отримувати їх готівкою.
Окрім права вимагати повернення вкладу та процентів на нього, вкладник має право, якщо це не заборонено договором, поповнювати депозитний рахунок, не укладаючи додаткової угоди. Також за банківським вкладом на рахунок можуть зараховуватися грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи.
Чинним законодавством передбачено можливість односторонньої зміни окремих умов щодо договору банківського вкладу. Наприклад, банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1061 ЦК). У такому разі така зміна застосовується тільки на вклади, внесені до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом 1 місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Таким повноваженням не наділений банк щодо строкового вкладу, а також вкладу, внесеного на умовах його повернення у разі настання визначених законом обставин.
Істотною відмінністю депозитного договору (рахунка) від договору банківського рахунка (інших видів рахунків, які відкриваються у банках), є відсутність можливості у клієнта здійснювати з них розрахунки. Якщо фізичні особи при розірванні договору банківського вкладу або після закінчення строку його дії можуть спрямувати кошти, які перебувають на депозитному рахунку, на рахунки інших осіб, то юридичним особам це прямо заборонено. Усі грошові кошти юридичної особи має бути зараховано на поточний рахунок і лише із цього рахунка може бути перераховано на рахунки третіх осіб.
Відповідальність сторін за договором банківського вкладу положеннями § 3 гл. 72 ЦК не передбачено, однак банк чи інша кредитно-фінансова установа несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання за договором у порядку, встановленому для договору банківського рахунка. Це стосується строків зарахування грошових коштів на вклад, його повернення, порушення або незбереження банківської таємниці вкладника. Окрім норм про застосування санкцій за невиконання чи неналежне виконання депозитного договору, законом встановлено й додаткові засоби захисту клієнта. Зокрема, на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу не поширюється позовна давність (ч. 1 ст. 268 ЦК).
Також, щоб уникнути неможливості повернути вклад (депозит) у разі ліквідації, у тому числі банкрутства, банку, законодавством формуються відповідні механізми мінімалізації таких несприятливих наслідків. Наприклад, відповідно до ст. 57 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклади фізичних осіб у Державному ощадному банку України гарантуються державою, а на вклади фізичних осіб у комерційних банках поширюється дія Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", який, зокрема, визначає порядок відшкодування вкладів вкладникам банків-учасників (тимчасових учасників) Фонду.
За депозитним договором допускається одностороннє його розірвання за ініціативою вкладника. Причому умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Таке повноваження щодо одностороннього розірвання договору не застосовується у випадках, коли вклад зроблено юридичною особою на інших умовах повернення, які встановлені договором. Строковий договір банківського вкладу після його закінчення може бути пролонговано шляхом мовчання, хоча вже на умовах про вклад на вимогу.
Договір банківського рахунку
За договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), кошти, що надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст.1151 ЦКУ).
Договір банківського рахунка укладається шляхом відкриття клієнтові або зазначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Сторонами цього договору
є банк (або інша кредитна установа) та
клієнт банку – особа (суб’єкт господарювання), для якої відкрито рахунок.
Банк може використовувати наявні на рахунку клієнта кошти, за що сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок.
При цьому банк повинен гарантувати право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк не має права визначати та контролювати напрямки використання коштів клієнта та встановлювати інші не передбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися коштами на свій розсуд.
Банк вчиняє для клієнта за його розпорядженнями операції, передбачені для рахунків даного виду законом, за встановленими згідно з ним банківськими правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту.
Видавати або перераховувати з рахунка кошти клієнта банк повинен не пізніше дня, що йде за днем надходження до нього відповідного платіжного документа, якщо інші строки не обумовлені договором.
Кошти, що надходять на рахунок клієнта, банк повинен зараховувати не пізніше дня, який іде за днем надходження до банку відповідного платіжного документа, якщо договором не передбачений більш короткий строк.
Без розпорядження клієнта списувати кошти з його рахунку банк не вправі, окрім випадків чітко визначених у законі.
Банк зобов’язаний гарантувати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі державним органам (їхнім посадовим особам) такі відомості надаються виключно у випадках і в порядку, що передбачені законом.
У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право зажадати від банку повного відшкодування завданих збитків, а в деяких випадках і компенсації моральної шкоди.
Банк може кредитувати рахунок, тобто здійснювати платежі з рахунка незважаючи на відсутність коштів. У таких випадках, банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення такого платежу.
Договір позики
Договір позики - це правочин, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму ж грошей (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду та якості.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей.
Характеристика: реальний (укладений з моменту передачі речей), односторонній, оплатний або безоплатний.
Суб’єкти – як юридичні особи так і фізичні особи (частіше).
Сторони: позикодавець, позичальник.
Предмет: гроші, речі, визначені родовими ознаками.
Форма договору :
Договір позики має бути укладений у письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму позики у розмірах і в порядку, що встановлені договором.
Якщо у договорі немає умови про розмір процентів, їх розмір визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України.
У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми позики. В договорі може бути обумовлено, що проценти позичальником не сплачуються.
Договір позики передбачається безпроцентним, якщо:
він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
або
якщо позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві одержаний предмет позики у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо строк повернення договором не встановлений або визначений моментом пред’явлення позикодавцем вимоги, сума позики має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги. Договором може бути передбачено інший термін на цей випадок.
Предмет безпроцентної позики може бути повернений позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Сума позики, наданої під проценти, може бути повернена достроково за згодою позикодавця або якщо це передбачено договором.
Предмет позики вважається повернутим у момент його передачі позикодавцеві або зарахування суми грошей, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо позичальник не повернув своєчасно суму позики, він зобов'язаний сплатити проценти від дня, коли вона мала бути повернена, до дня її повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів на позику, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов'язок повертати позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позики, позикодавець має право зажадати дострокового повернення всієї суми позики, що залишилася, разом з належними процентами.
Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі (за безгрошовістю).
У тих випадках, коли договір позики має бути укладений письмово, показання свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі, не допускаються. Це правило не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або через збіг тяжких обставин.
У разі невиконання позичальником обов'язків, передбачених договором, щодо забезпечення повернення суми позики, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми позики та сплати належних процентів, якщо інше не передбачено договором.
Договір банківського кредитування
За кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов’язується повернути грошову суму та сплатити проценти на неї.
Кредитний договір є різновидом договору позики, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позики.
Сторонами договору є кредитодавець – банк або інша кредитна організація, яка надає кошти, а також позичальник – особа, якій надаються кошти.
Предметом договору кредитування є сума грошових коштів (речей, визначених родовими ознаками), яка передається позичальникові на умовах повернення та сплати процентів.
Кредитний договір укладається в письмовій формі, недодержання якої призводить до недійсності договору.
Кредитний договір є оплатним, консенсуальним, двостороннім.
Кредитодавець вправі відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернена своєчасно. У разі порушення позичальником передбаченого договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.
Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту повністю або частково, сповістивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не передбачено договором, законом, іншими нормативно-правовими актами.
Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо у договорі немає умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.
Позичальник зобов‘язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього обов’язку, він зобов'язаний сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання , до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору .
Договір кредитування може забезпечуватися заставою, порукою чи гарантією. У разі невиконання позичальником обов’язків, передбачених договором, щодо забезпечення повернення суми кредиту, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за які кредитоодавець не несе відповідальності, він вправі вимагати від позичальника, якщо інше не встановлено договором, дострокового повернення суми кредиту та сплати належних процентів.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 22; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!