Досвід Росії в протидії легалізації незаконних доходів

План

Вступ

1. Міжнародні правові акти та організації щодо протидії легалізації «брудних» коштів.

2. Досвід Росії в протидії легалізації (відмиванню) незаконних доходів.

3. Українська законодавча база щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Література

Вступ

Відмивання «брудних» коштів по оцінках спеціалістів, одне з найбільш небезпечних злочинів сучасності. Відмивання грошей має негативний вплив на національну економіку, оскільки може привести до підривання економічної стабільності, ускладненню контролю за фінансово-економічною ситуацією в державі, і іншим соціально шкідливим наслідкам. Але найгіршим при цьому є те, що належним чином легалізуємі (відмиті) злочинні доходи складають, за своєю суттю, фундамент для подальшої злочинної діяльності. При наявності «брудних» грошей в легальній економіці істотно зростає активність криміналітету (і особливо організованих його форм). До того ж, як правило, отримані через економічні важелі величезні кошти починають активно впливати на формування державної політики у всіх сферах суспільного життя, і криміналізована економіка, в кінці кінців, приводить до криміналізованої політики, до побудови криміналізованої держави. Тобто, фактично, легалізація (відмивання) грошових коштів і іншого майна, отриманих злочинним шляхом має величезну потенційну небезпеку не лише для окремих громадян або держави, але і для всього суспільства в цілому. Саме цією обставиною пояснюється певний ажіотаж (з боку вітчизняних і зарубіжних юристів, фінансистів, політиків і пересічних громадян) довкола далеко не безспірної проблеми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом [5, 75-76].

Міжнародні правові акти та організації щодо протидії легалізації «брудних» коштів.

Ріст злочинності, пов'язаної з наркотиками і «відмиванням» «брудних» грошей у 70-х роках минулого століття обумовив активізацію зусиль розвинених країн по припиненню такої діяльності. До числа одного з перших міжнародних документів, що регламентують протидію «відмиванню» грошей, відносяться «Заходи протидії переказу і збереження коштів злочинного походження», прийняті Комітетом міністрів Європейського співтовариства в 1980 році. У цьому акті декларується особлива роль банківської системи в протидії руху незаконно одержаних доходів, а також відзначається великий потенціал співробітництва фінансових установ і правоохоронних органів по попередженню і розкриттю такого роду злочинів [6].

У 1988 році Базельським комітетом¹ по банківському нагляду було вперше викладені основні принципи боротьби з «відмиванням» грошей. Згідно з цими принципами для запобігання маніпулювання фінансово-кредитною системою банки повинні:

- докладати значних зусиль для встановлення особистості
клієнтів;

- дотримуватись законів і положень, що мають відношення до фінансових угод;

- відмовляти в проведенні сумнівних трансакцій, які, імовірно, можуть бути зв'язані з «відмиванням» «брудних» грошей;

- співробітничати з контролюючими органами в рамках правил, що стосуються збереження банківської таємниці;

- уникати надання послуг клієнтам, що прагнуть ввести в оману адміністративні органи шляхом надання неповної чи невірної інформації;

1. Базельскій комітет по банківському нагляду створено у 1974 році. Штаб квартира: Базель, Швейцарія. Міссія: розробка стандартів нагляду та рекомендацій які можуть бути застосовані державами згідно їх національних систем. Документи Базельського комітету не носять нормативний характер.

- здійснювати відповідні заходи, якщо банкам стають відомі факти, що дозволяють припустити, що внески клієнтів отримані в результаті злочинної діяльності, чи виконані операції носять злочинний характер [7].

У грудні 1988 року у Відні Організація Об'єднаних Націй прийняла Конвенцію «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин» (Віденська конвенція). Це один із перших фундаментальних документів, що регламентує міжнародне співробітництво з метою боротьби з «відмиванням» грошей. В даний час Віденську Конвенцію ратифікували більш 100 держав.

У цілому, Конвенція декларує необхідність протидії легалізації доходів, отриманих від угод з наркотиками. Текст документа містить наступні положення, що відносяться до поняття «відмивання» грошей: конверсія чи передача майна, якщо відомо, що таке майно отримане в результаті правопорушення, визнаного таким відповідно до підпункту «а» статті 3 Конвенції, чи в результаті участі у такому правопорушенні з метою приховання чи утаювання незаконного джерела, майна, чи з метою надання допомоги будь-якій особі, що бере участь у здійсненні такого правопорушення, для того, щоб вона змогла ухилитися від відповідальності за свої дії.

Під «відмиванням» грошей дана Конвенція розуміє навмисне приховання справжнього характеру, джерела матеріальних цінностей, розміщення чи володіння незаконними доходами, включаючи легалізацію цих доходів.

Виходячи з вищесказаного, стаття 3 даного документу є обов'язковою підставою для всіх країн, що його підписали, почати карне переслідування осіб, які займаються «відмиванням» грошей.

Відповідно до даної Конвенції всі держави, що підписали її, зобов'язані сприяти в наданні взаємної правової допомоги і не відмовляти в наданні відповідної інформації під приводом збереження банківської таємниці. Першочерговою задачею в даному випадку є усунення перешкод у проведенні судових розслідувань і видачі осіб, що скоїли злочини.

Віденська Конвенція стала першим міжнародним правовим актом у сфері боротьби з «відмиванням» грошей, обов'язковим для виконання всіма країнами-учасниками [8].

8 листопада 1990 року в Страсбурзі Рада Європи прийняла Конвенцію «Про „відмивання», пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом». Страсбурзьку конвенцію можна вважати найбільш докладним нормативним актом міжнародного рівня, що стосується боротьби з «відмиванням» грошей.

Відповідно до статті 37-ої дана Конвенція може бути ратифікована не тільки членами Ради Європи, але будь-якою іншою країною світу поза залежністю від її географічного положення. Україна приєдналася до цієї Конвенції в 1995 році.

Положення документа містять визначення ряду понять:

а) «доходи» означає будь-яку економічну вигоду, набуту злочинним шляхом. Вона може складатися з будь-якої власності, зазначеної в підпункті «в» цієї статті;

б) «власність» включає власність будь-якого виду, матеріальну власність чи власність, виражену в правах, рухоме чи нерухоме майно і правові документи або документи, які підтверджують право на таку власність чи частку в ній;

в) «засоби» означає будь-яку власність, яка використовується або може використовуватися будь-яким чином, повністю або частково, для вчинення кримінального злочину чи кримінальних злочинів;

г) «конфіскація» означає покарання або захід, призначені судом після розгляду справи стосовно кримінального злочину чи кримінальних злочинів, результатом якого є остаточне позбавлення власності;

д) «предикатний злочин» означає будь-який кримінальний злочин, в результаті якого виникли доходи, що можуть стати предметом злочину, зазначеного в статті 6 цієї Конвенції.

У ст. 6 п. 1 Конвенції визначено:

1. Кожна Сторона вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для того, щоб дії, вчинені навмисно, розглядалися внутрішнім законодавством як злочини, а саме:

а) перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність є доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчинені предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій;

б) приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або володіння нею, усвідомлюючи, що така власність є доходом;

в) набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час отримання, що така власність була доходом;

г) участь у вчиненні, об'єднання або змова з метою вчинення, замах на вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення будь-якого із злочинів, визначених відповідно до цієї статті.

Відповідно до Конвенції кожна з країн учасниць повинна створити всі передумови для забезпечення ефективного процесу боротьби з відмиванням нелегально отриманих доходів. Кінцевою метою в цій боротьбі повинні стати арешт і конфіскація незаконно придбаного майна.

Страсбурзька Конвенція докладно регламентує аспект міжнародного співробітництва для вирішення проблеми. Спільна робота повинна базуватися на принципах:

- неприпустимості посилання на банківську таємницю як підстави для відмовлення в наданні правової допомоги;

- конфіденційності;

- обов'язковості встановленої процесуальної форми письмових запитів;

- неприпустимості невмотивованого відмовлення в правовій допомозі;

- обов'язковості вживання заходів по забезпеченню конфіскації.

Варто відзначити ще одну особливість даного документа. Очевидну практичну спрямованість мають положення, що спрощують документальні процедури при установленні взаємодії між правоохоронними органами різних держав. Напрямок запитів і одержання відповідей на них може здійснюватися як через спеціально призначені центральні органи, так і через підрозділи Міжнародної організації карної поліції (Інтерпол). Крім того, для запитів оперативного характеру Конвенцією передбачена можливість їхнього напрямку кінцевим адресатам без утручання центральних наглядових органів [9].

Таким чином, Страсбурзька Конвенція є одним з основних міжнародних документів, що визначає правові відносини в сфері протидії легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом.

Слідуючим важливим документом щодо протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом є Директива Ради Європи по запобіганню використання фінансової системи з метою «відмивання» грошей від 19 червня 1991 року. Директива стала важливим документом не тільки для країн-членів ЄС, але і для держав, можливих нових членів цієї організації в майбутньому. Тому в процесі законотворчості Україна може використати положення цього документа.

Для Директиви характерно, що вона вимагає від держав-членів організації визнати кримінально карним правопорушенням «відмивання» незаконних доходів як вид злочинів, пов'язаних з наркотиками, так і від інших злодіянь. Що стосується проблеми дотримання банківської таємниці, документ вимагає від фінансових установ забезпечити ідентифікацію клієнтів, створювати і вести облік великих угод з валютою і повідомляти владі про сумнівні операції. Більш того, дії цих вимог можуть бути поширені на сфери діяльності, які можуть використовуватися для «відмивання» злочинних доходів [10].

У листопаді 1999 року в Неаполі пройшов форум з питань протидії міжнародної організованої злочинності. За підсумками даної конференції був прийнятий документ «Неапольська політична декларація і глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності», що закріпив необхідність удосконалювання методики боротьби з відмиванням брудних грошей для більш ефективної роботи в цій сфері. Одним з важливих розділів цього документу є «Глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності». У якому особливо визначено, що злочинно одержані та відмиті прибутки від легалізації використовуються як для продовження злочинної діяльності організованих груп, так і для проникнення у легальну економіку, поширюють потенційні можливості діяльності цих груп на нові сфери і за межами національних кордонів, співробітництво з іншими організованими злочинними угрупованнями. У той же час були визнані успіхи ведучих країн у боротьбі з легалізацією незаконних доходів після впровадження норм Віденської і Страсбурзької Конвенцій. Серед підсумків конференції особливо варто підкреслити рекомендації щодо ефективності використання конфіскованого майна і фінансових засобів для забезпечення діяльності контролюючих органів [11].

Велике значення для вирішення розглянутої проблеми має відкрита для ратифікації Конвенція «Про корупцію у контексті кримінального права», розроблена Радою Європи та прийнята у Страсбурзі 27 січня 1999 р. Документом запропоновано ряд заходів, яких необхідно вважати на національному рівні проти корупції з метою розвитку співробітництва у галузі боротьби з корупцією, включаючи її зв’язки з організованою злочинністю та відмиванням грошей [12].

Для імплементації всіх перерахованих вище документів був створений ряд міжнародних організацій для протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Найбільш впливовою організацією, щодо протидії легалізації доходів, вважається Робоча Група розробки фінансових заходів в боротьбі з «відмиванням» грошей, одержаних злочинним шляхом (Група).

Група по здійсненню фінансових заходів проти відмивання грошей (The Financial Action Task Force on Money Laundering - FATF). Це міжурядова установа, метою якої є розробка і впровадження програм по боротьбі з легалізацією грошей як на національних, так і на міжнародному рівні.

FATF стежить за впровадженнями заходів для протидії «відмиванню» коштів в окремих країнах, рекомендує цим державам конкретні методики в даній сфері. З метою досягнення поставлених завдань Робоча група співробітничає з іншими міжнародними організаціями, які залучені в процес боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом..

Організація була заснована в 1989 році в Парижі на зустрічі керівників країн «великої сімки». Приймаючи на увагу реальну погрозу діяльності банківської системи й інших фінансових установ, глави держав «великої сімки», а також лідери інших восьми країн і Президент Комітету Європейського Співробітництва декларували створення Робочої групи. Членами групи є такі держави: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Німеччина, Гонконг (Китай), Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінгапур, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія, Рада по Співробітництву Країн Перської затоки, Комісія Європейських Співтовариств. Але цей список постійно поповнюється.

Основними першочерговими задачами FATF є:

1.Глобальне поширення заходів щодо боротьби з „відмиванням ” грошей в усіх без винятку країн і територій;

2.Аналіз тенденцій у процесах відмивання грошей і розробка відповідних контрзаходів;

3.Контроль за виконанням Сорока рекомендацій FATF по боротьбі з «відмиванням» грошей у всіх країнах-членах даної організації.

Основною базою сорока рекомендацій FATF було розпорядження всім країнам-членам організації здійснити кроки по ратифікації і повній імплементації Конвенції Організації Об'єднаних Націй 1998 року « Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин» (Віденська конвенція). Передбачалося також, щоб закони про збереження банківської таємниці фінансовими установами не перешкоджали впровадженню цих рекомендацій.

Програма діючого здійснення заходів проти «відмивання» грошей повинна передбачати зростання багатобічної діяльності і правової взаємодопомоги в ході розслідувань і карного переслідування по справах про «відмивання» грошей, а також у процесах екстрадиції в зв'язку з «відмиванням» грошей, якщо це можливо.

Сорок рекомендацій FATF можна вважати головним документом, що регламентує діяльність Групи по здійсненню заходів проти «відмивання» грошей. Рекомендації були прийняті в 1989 році, а пізніше, у 1996 р., були піддані деяким корегуванням у зв'язку з обліком поточних тенденцій у процесах «відмивання» грошей. Зміни стосувалися нових потенційних погроз для протидії легалізації, що відкрилися вже в процесі діяльності організації. Таким чином, були уточнені і роз'яснені деякі суперечні норми документа.

Основні принципи рекомендацій Робочої групи полягають у наступному.

Країни, що співробітничають з FATF, повинні передбачити у внутрішньому законодавстві норми, що визначають правовий статус «відмивання» грошей. Відповідно до Рекомендації № 4 легалізація повинна бути кримінально покарана, якщо незаконні доходи отримані в результаті здійснення серйозного правопорушення. FATF рекомендує в законодавчому порядку обговорювати перелік таких злочинів.

Нормативна база країн-членів Групи повинна містити положення, що чітко регламентують процедури вилучення незаконно отриманого майна.

Відповідно до положень Сорока рекомендацій банки й установи небанківської сфери зобов'язані ідентифікувати всіх клієнтів, включаючи будь-яких власників майна, що проходить через системи банківських рахунків. Також встановлюється обов'язок фінансових організацій зберігати таку інформацію протягом як мінімум п'яти років. Банки повинні повідомляти в уповноважені інстанції про факти виявлення підозрілих операцій. Більш того, FATF вимагає індивідуального системного підходу до розробки методик виявлення сумнівних операцій з боку кожної з банківських установ.

Документ також декларує базові принципи міжнародного співробітництва правоохоронних органів з метою мобілізації зусиль по боротьбі з «відмиванням» «брудних» грошей.

На підставі введених у дію положень Група вивчає поточні тенденції в різних країнах і удосконалює методи протидії легалізації доходів. Результати роботи організації в даному напрямку знаходять висвітлення в щорічних звітах FATF. Офіційні публікації таких доповідей виходять наприкінці червня і містять докладну інформацію про підсумки діяльності організації за попередній рік.

За підсумками року публікується так званий «чорний список» країн, що не роблять, на думку фахівців FATF, належних зусиль у боротьбі з „відмиванням ” грошей. У числі таких значаться: Острова Кука, Єгипет, Гренада, Гватемала, Індонезія, Мьянма, Науру, Нігерія, Філіппіни, Сент-Вінсент і Гренадіни, а також інші.

Що стосується «чорного списку» і членства в ньому України, то тут FATF у свій час поставила жорсткі умови. Якщо до 15 грудня 2002 року не будуть початі заходи для реформування законодавчої бази, група пообіцяла застосувати санкції у виді жорсткості умов роботи іноземних організацій з українськими контрагентами.

Саме завдяки такому тиску Верховна Рада України після тривалих дискусій прийняла у другому читанні Закон України «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р., що дозволило Україні уникнути неминучих фінансових санкцій з боку FATF. Цей Закон в наш час викладено в такій редакції Закон України «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму»

Досвід Групи є показовим у плані діяльності міжурядової організації, що веде боротьбу з відмиванням грошей.

За цим зразком у світі діє ряд інших організацій, що керуються у своїй діяльності рекомендаціями FATF:

- Азіатсько-Тихоокеанська група по боротьбі з відмиванням грошей (Asia / Pacific Group on Money Laundering - APG);

- Робоча група країн Карибського басейну по здійсненню фінансових заходів проти відмивання грошей (Carribean Financial Action Task Force - CFATF);

- Комітет експертів по оцінці заходів для боротьби з «відмиванням» грошей (Council of Europe PC-R-EV Committee);

- Група країн Південно-Східної Африки по боротьбі з «відмиванням» грошей (Eastern and Southern Africa Anti-Money Laundering Group - ESAAMLG);

- Південноамериканська Робоча група по боротьбі з «відмиванням» грошей (Financial Action Task Force on Money Laundering in South America - GAFISUD).

У 1995 році в Брюсселі в Егмонт-Аренберскому Палаці було створено ще одну міжнародну організацію щодо протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, так звану Егмонтську групу.

Ця міжнародна організація утворена з метою здійснення оперативного обміну фінансовою інформацією між спеціалізованими державними структурами, які займаються збором даних, що стосується відмивання грошей. Кількість країн, представлених у цій організації, неухильно росте і на даний момент складає більше 70.

Для вступу в дане об'єднання центральне національне агентство по контролю за фінансовими операціями повинно зібрати заздалегідь обговорений пакет документів і відіслати його на розгляд членам робочої групи. На своїх щорічних засіданнях дана міжнародна організація вирішує питання про прийняття нових членів, якщо кандидати відповідають вимогам. Зараз, коли в Україні прийнятий Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» Україна теж може вступити в Егмонтську групу.

До складу Егмонтської групи із середини 2002 року входить уповноважений орган від Російської Федерації: Комітет РФ по фінансовому моніторингу. Приєднання Росії до групи фінансової розвідки, на думку фахівців, стало передумовою для виключення цієї країни у так званого «чорного» списку FATF. Фактично співробітництво росіян із закордонними країнами в рамках Егмонтської групи означає визнання ефективності зусиль Росії в боротьбі з відмиванням грошей.

Вольфсберзька група стала створена в 2000 році 11-ма великими банками світу. Завданням Групи є розробка принципів протидії відмиванню коштів у приватному банківському секторі.

Принципи, що розробляє Вольфсберзька група, формально не маючи юридичної сили, є публічним зобов’язанням банків-учасників слідувати певним етичним правилам. Враховуючи реальний вплив членів Групи, які контролюють значну частину світового грошового обігу, прийняття ними таких принципів служить діючим стимулом для їх дотримання іншими банками.

Вольфсберзькі принципи включають такі пріоритетні напрями політики банків та основні елементи механізмів із запобігання використанню банківської системи для відмивання коштів. Відповідно до цих принципів в основі політики будь-якого банку повинно лежати правильно, згідно з якими відносини встановлюються тільки з тими клієнтами, законне походження джерел доходів або фінансування яких може бути у розумних межах підтверджено.

Досвід Росії в протидії легалізації незаконних доходів

Мабуть,не треба особливо зупинятися на тому, яке значення для українського законотворчого процесу має російський досвід у протидії легалізації незаконних доходів. Історично так склалося, що багато новинок, що впроваджує у свою практику Росія, рано чи пізно використовуються в Україні, у тому числі це відноситься як до окремих правових норм, так і до цілих законів.

Безумовно, об'єктивна причина тому є. Це велика подібність економічних укладів. Десятки років, прожитих під загальним «радянським» дахом дали про себе знати. У світі немає країни, крім Росії в більшому ступені схожої на Україну, причому схожість виявляється буквально в усьому: у промисловості, торгівлі, системі утворення, охороні здоров'я, зрештою, у менталітеті.

Проблема «відмивання» грошей у Росії не просто існує, вона, подібно раковій пухлини розпускає безліч метастазів, а тому вимагає термінового лікування. Іншими словами, передумови для посилення заходів для протидії легалізації незаконних доходів у Росії сформувалися.

В основу російського законодавства закладені загальноприйняті у світі принципи протидії легалізації доходів, природно з деякими своїми нюансами. В основу правової бази для боротьби з «відмиванням» грошей у свій час в Росії були покладені наступні документи:

1) Кримінальний кодекс Російської Федерації;

2)Федеральний Закон «Про наркотичні засоби і психотропні речовини»;

3) Федеральний Закон «Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»;

4) Концепція національної безпеки Російської Федерації (затверджена Указом Президента РФ від 17 грудня 1997 року № 1300);

Ці правові документи постійно корегуються.

Згідно Федерального Закону РФ «Про протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 13.07.2001 року – легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, - це надання правомірного вигляду власності, використанню або розпорядженню грошовими коштами або іншим майном отриманими у результаті вчинення злочинів за винятком передбачених ст. 193, 194, 198, 199 КК РФ, відповідальність по яких встановлена вказаними статтями.

Після прийняття Закону у КК РФ з’явилося дві норми спрямовані на протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Стаття 174 Легалізація (відмивання) грошових коштів або іншого майна, отриманих іншими особами злочинним шляхом: «здійснення у крупному розмірі фінансових операцій, інших угод з грошовими коштами або іншим майном, завідомо набутих іншими особами злочинним шляхом (за винятком злочинів передбачених ст. 193, 194, 198, 199¹, 199² чинного Кодексу), з метою надання правомірного вигляду власності, використанню або розпорядженню вказаними грошовими коштами або іншим майном».

Ст. 174¹ – здійснення у крупному розмірі фінансових операцій або інших угод з грошовими коштами або іншим майном, набутих особою в результаті вказаних засобів або іншого майна з метою здійснення підприємницької або іншої економічної діяльності.

Законодавець виключив із примітки до даних норм кримінального закону ст. 193, 194, 198, 199¹, 199² КК РФ по відношенню до яких можлива легалізація (відмивання) грошових коштів або іншого майна, оскільки вони не приносять особі, яка вчинила такі злочини злочинного доходу, у позначеному вище змісту. На думку багатьох фахівців у результаті вчинення злочинів, передбачених ст. 193, 194, 198, 199¹, КК РФ, не відбувається збільшення розмірів легалізуємого (відмиваємого) майна, це майно зберігає свої попередні розміри.

Основний аргумент прихильників нинішньої редакції ст. 174 та 174¹ КК РФ заключається у тому, що виключення з диспозиції цих статей злочинів при їх вчиненні не збільшують майно даної особи. Злочинець не набуває нового майна, а протиправно зберігає це майно, яке в нього вже є в наявності. Саме тому, немає факту придбання майна злочинним шляхом, отже не має легалізації (відмивання).

Ст. 193 КК РФ – не повернення з-за кордону коштів в іноземній валюті;

Ст. 194 КК РФ – ухилення від сплати митних платежів, які стягуються з організації або фізичної особи;

Ст. 198 КК РФ- ухилення фізичної особи від сплати податків або страхового внеску в державні не бюджетні фонди;

Ст. 191¹ КК РФ- ухилення від сплати податків або зборів з організацій;

Ст. 192² КК РФ – не виконання обов’язків податкового агента [1, 49-50].

Аналіз змісту ст. 174 і ст. 174¹ КК РФ і розташування їх в системі норм Особливої частини Кримінального кодексу РФ дозволяє зробити висновок, що безпосередній об'єкт даних діянь — це встановлений законодавством порядок здійснення фінансових операцій і інших операцій з грошовими коштами або іншим майном і їх використання в підприємницькій і іншій економічній діяльності. Об'єкт злочину матеріалізується в предметі злочинного діяння. Предметом злочинів виду, що вивчається, є матеріальне вираження суті тих, що охороняються кримінальним законом суспільних стосунків, на які здійснено посягання, тобто само діяння на предмет і є злочинність діяння. В результаті легалізації (відмивання) грошових коштів або іншого майна відбувається, як вже вказувалося, створення нових антигромадських стосунків у сфері економічної діяльності суб'єктів, шляхом дій винних осіб грошові кошти або інше майно, придбане злочинним шляхом. Така дія обумовлена тим, що злочинець прагне змінити соціально-економічний статус злочинно придбаних перерахованих предметів, легалізувати (відмити) їх. Тому, предметом легалізації (відмивання) грошових коштів або іншого майна не можуть бути матеріальні цінності вилучені з цивільного обороту, оскільки вони ні в одному випадку не можуть бути легалізовані (наприклад, що належать державі-предмети мистецтва, ядерна зброя, розповсюдження яких заборонено міжнародними договорами, і т.д.).

Російським законодавством передбачено правове рішення, яке гласить, що до кримінальної відповідальності притягуються дві категорії суб’єктів:

1) особа, яка здійснює легалізацію (відмивання) грошових коштів або іншого майна, набутого у результаті злочину вчиненого їм самим (ст. 174¹ КК РФ);

2) особа, яка здійснює легалізацію (відмивання) грошових коштів або іншого майна, набутих у результаті злочину, який вчинено третіми особами (ст. 174 КК РФ).

Іншими словами, до кримінальної відповідальності по ст. 174¹ КК РФ притягується особа, яка вчинила основний злочин в результаті якого і були набуті грошові кошти або інше майно, а потім здійснила ще фінансові операції або інші угоди з цими грошовими коштами, або іншим майном з метою надання їм правомірного вигляду.

По ст. 174 КК РФ до кримінальної відповідальності притягується особа, яка сама не вчинювала основного злочину, але усвідомлювала злочинне походження предмету, здійснювала з ним фінансові операції та інші угоди з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню та розпорядженню таким предметом .

Що стосується історії становлення податкової служби РФ, то вона була створена у 1991 році під назвою податкова служба Російської Федерації. У 1992 році у складі податкової служби було сформоване управління податкових розслідувань, призначене для боротьби з податковими злочинами. У 1993 році дане управління виділили в окрему правоохоронну структуру – Федеральну податкову поліцію. Податкові органи Росії знаходилися в системі міністерства податків і зборів, а на початку 2004 року, у ході адміністративної реформи, ввійшли в склад міністерства фінансів РФ під назвою Федерально-податкової служби.

Указом президента РФ від 1 березня 2011 року №248 «Питання міністерства внутрішніх справ Російської Федерації», у структурі центрального апарату МВС Росії організоване Головне управління економічної безпеки та протидії корупції. Одним із завдань якої є забезпечення економічної безпеки та здійснення боротьби зі злочинами економічної та корупційної спрямованості, у тому числі вчиненими організованими групами, злочинними формуваннями, що носять транснаціональний або міжрегіональними характерами.

Здійснення заходів спрямованих на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

3. Українська законодавча база щодо протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

В Україні подальше реформування демократичної правової держави значно обтяжено складною криміногенною ситуацією та динамічним ростом злочинності.

В той же час бажаєма інтеграція молодої української держави в європейську та світову економічну структуру передбачає виконання цілого ряду умов по зміцненню вітчизняної економіки, створенню сприятливого інвестиційного клімату, виконанню міжнародних угод відносно економічного співробітництва та ефективної боротьби з економічними злочинами. Виконання відзначених умов неможливо без скорішого зменшення частини тіньового сектору економіки, характерною рисою якого є отримання прибутку, шляхом здійснення кримінально-карних діянь (злочинів). Нездатність держави ефективно контролювати подальший ріст кримінальних доходів та протидіяти їх динамічному розповсюдженню, підриває її економічний суверенітет та негативно відображається на міжнародному іміджі.

Не стоїть осторонь від цих глобальних процесів і Україна, хоча вона вже зробила ряд важливих кроків у напрямі гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права в боротьбі з «відмиванням» доходів злочинного походження. В першу чергу, це підписання і ратифікація ряду міжнародних Конвенцій Україною, вихід спільної Постанови «Про сорок рекомендацій Групи по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАТF)».

Коли ми підійдемо до становлення законодавства України, щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, то в основі його створення були такі нормативно-правові акти.

Одним із перших Указів Президента України щодо протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом був Указ “Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 22.07.2003 р. № 740/2003. Згідно цього Указу вже в той час Президент надає вказівку КМУ а) забезпечити за участю Національного банку України впровадження Сорока рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) затверджених у новій редакції на Берлінському засіданні Групи у червні 2003 року (далі - Сорок рекомендацій FATF), розробити та внести в установленому порядку відповідні законопроекти; б) підготувати та подати у місячний строк для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України проект Закону про внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" щодо визначення спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Цим Указом Президент також вимагав утворити міжвідомчу робочу групу з дослідження методів та тенденцій у відмиванні доходів, одержаних злочинним шляхом, вирішити питання щодо забезпечення автоматизованого доступу Держфінмоніторингу до баз даних органів виконавчої влади, забезпечити створення Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму тощо [13].

Одним з останніх Указів Президента щодо протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом є Указ від 13 квітня 2011 року № 466/2011 яким затверджено Положення про Державну службу фінансового моніторингу України.

У Положенні затверджені та розглянуті такі важливі питання, як приналежність цього органу до виконавчої влади та визначено, що Державна служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, через Міністра фінансів України.

Держфінмоніторинг входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Положенням також визначено основні завдання Держфінмонітрингу.

Основними завданнями Держфінмоніторингу України є:

1) реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також внесення пропозицій щодо її формування;

2) збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов'язана з підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму;

3) створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

4. Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на неї

завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів та в установленому порядку подає їх Міністрові;

2) подає запити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання щодо одержання інформації (у тому числі копій документів, що її підтверджують), необхідної для виконання покладених на неї завдань;

3) співпрацює з органами виконавчої влади, іншими державними органами, діяльність яких пов'язана із запобіганням та протидією легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) у разі наявності достатніх підстав вважати, що фінансова операція або сукупність пов'язаних між собою фінансових операцій можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, подає правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення згідно з кримінально-процесуальним законодавством, а також розвідувальним органам для провадження оперативно-розшукової діяльності відповідні узагальнені та додаткові матеріали і одержує від них інформацію про хід їх розгляду;

5) у разі наявності достатніх підстав підозрювати, що фінансова операція або клієнт пов'язані із вчиненням діяння, визначеного Кримінальним кодексом України, що не стосується легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, подає інформацію відповідному правоохоронному або розвідувальному органу у вигляді узагальнених матеріалів;

6) бере участь у міжнародному співробітництві з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

7) проводить аналіз методів та фінансових схем легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

8) проводить узагальнення стану здійснених державними органами заходів щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму в державі;

9) розробляє у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму нормативно-правові акти тощо [14].

Як показало дослідження Законів України щодо фінансового моніторингу нормативну основу цього питання було закладено у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р. № 249-ІV.

Характерно що, прийняття зазначеного закону є головною вимогою Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАТF) для виключення України з переліку країн, які не співпрацюють з FАТF.

Загалом закон передбачав покладення на винних у порушенні його вимог, санкцій кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та цивільно-правової відповідальності. Крім того, встановлено, що такі особи можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності згідно із законодавством. Врегульовані також питання щодо відповідальності юридичних осіб, які здійснювали операції з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансували тероризм. Вони можуть бути ліквідовані за рішенням суду.

Закон також встановлював особливості застосування санкцій НБУ, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України.

Цей Закон постійно корегувався та доповнювався.

Одним з останніх Законів який вніс деякі доповнення до цього Закону є Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”” від 21 грудня 2010 року № 2808-VІ [2].

Цим Законом внесена зміна назви попереднього Закону, яка затверджена у такій редакції — Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму”.

Цей Закон спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечення формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної інформації, що дає змогу правоохоронним органам України та іноземних держав виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов'язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

Закон також визначив кількість термінів, що в ньому застосовуються. Наприклад, надав поняття “фінансування тероризму”.

Фінансування тероризму - надання чи збір активів будь-якого роду з усвідомленням того, що їх буде використано повністю або частково для організації, підготовки і вчинення окремим терористом або терористичною організацією визначеного Кримінальним кодексом України терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту, будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби здійснення таких дій.

Значну роль в регламентації фінансового моніторингу відіграють Закони щодо організації функціонування банківської системи - Закон України «Про Національний банк України» [15] та «Про банки та банківську діяльність» [16].

Коротко розглянемо їх функції.

Основою фінансово-кредитної системи є банківські установи. Зважаючи на важливість банківського сектору та розвиток ринкових відносин в Україні у поєднанні з необхідністю повного виконання банками завдань та обов’язків як суб’єктів первинного фінансового моніторингу, актуальним є питання особливостей здійснення своїх повноважень у сфері протидії (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Як ми вже писали раніше, Національний Банк України як центральний банк держави, відповідно до Закону України «Про Національний банк України» виконує функції регулювання та нагляду за діяльністю банків, Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» визначений як суб’єкт державного фінансового моніторингу.

Слід зазначити, що Національний банк України не здійснює діяльності, безпосередньо пов’язаної з проведенням розрахункових операцій, відкриттям рахунків тощо, отже відмивати гроші через його установи неможливо. Тому основними функціями Національного банку в системі заходів протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, є: нормативне регулювання діяльності банків по запобіганню використання банківської системи для легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом; нагляд за виконанням банками функцій щодо протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом; застосування санкцій за порушення відповідних вимог.

Таким чином функцією Національного банку України у сфері протидії легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, стосовно банків є забезпечення належного виконання банками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України із запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Другим важливим Законом, що регламентує фінансовий моніторинг щодо банківської системи є Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Цей Закон зобов'язує банки надавати інформацію центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов'язаних з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно з законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазаначених операцій. У цьому законі також підкреслено.

Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надавати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, а також отримувати від органу банківського нагляду іншої держави таку інформацію. Надана (отримана) інформація може бути використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Глава 11 Закону цілком присвячена заходам запобіганню та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Так згідно ст.63 Закону банки зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Статтею 64 Закону банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.

Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Банк зобов'язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України: клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті;осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клієнта спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Слідуючим важливим Законом щодо державного фінансового контролю є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [17].

Цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Свою роль у протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом відіграє також Закон України «Про державну податкову службу в Україні» [1]. Згідно цього Закону завданнями органів державної податкової служби є :

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів, податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Розглянемо ще деякі Постанови Кабінету Міністрів України, які безпосередньо стосуються регулювання фінансового моніторингу.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг)” від 3 лютого 2010 року № 157 визначено, що Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, визначені основні завдання, а аткож права серед яких аналіз стану тенденцій розвитку ринку фінансових послуг, здійснення моніторингу руху капіталів в Україну та за її межі через ринки фінансових послуг, здійснення державного регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ, надання висновків про віднесення операцій до певного виду фінансових послуг, здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасникам ринків фінансових послуг, проведення у межах своїх повноважень самостійно, або разом з іншими уповноваженими органами виїздних та безвиїздних перевірок фінансових установ [18].

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 759 затверджено Порядок надання органами державної влади інформації про фінансові операції до Державної служби фінансового моніторингу [19].

Згідно цієї Постанови визначається Порядок процедури надання до Держфінмоніторингу:

- органами державної влади, що провадять діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, інформації, стосовно яких є підозра, що вони пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму або пов'язані з особами, стосовно яких застосовані міжнародні санкції, виявлені під час здійснення своїх повноважень;

- органами державної влади інформації (копії документів), необхідної для виконання покладених на Держфінмоніторинг завдань.

Дія цього Порядку поширюється на органи державної влади в тому числі ті, що провадять діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Кабінет Міністрів України постійно приймає заходи у формі Розпоряджень щодо активізації та підвищення ефективності протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. № 190 схвалено Стратегію розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року.

У Розпорядженні підкреслено, що необхідною умовою ефективного розв'язання досліджуємої проблеми є об'єднання зусиль державних органів і фінансових установ для реалізації Стратегії.

Метою стратегії є визначення заходів, організаційного та інституційного характеру, спрямовних на забезпечення стабільного та ефективного функціонування національної системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму [20].

Слід також відмітити, що немало важливу роль для правової основи фінансового моніторингу вдіграють також Кодекси України, серед яких Кримінальний, Кодекс про адміністративні правопорушення, Бюджетний та інші.

Так ст. 209 КК України трактує легалізацію як : вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів [21].

Статтею 209-1 КК України передбачено кримінальна відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму. Згідно якої до кримінальної відповідальності притягуються громадяни за такі дії:

1. Умисне неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, якщо такі діяння заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб

2. Розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо такі дії заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб [21].

Статтею 166-9 кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмивання ) доходів одержаних злочинним шляхом до яких входять:

1. Порушення вимог щодо ідентифікації та вивчення фінансової діяльності особи, яка здійснює фінансову операцію; неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу; ненадання, несвоєчасне надання додаткової інформації з приводу фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, на запит спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу; порушення вимог щодо зберігання документів, що стосуються ідентифікації та вивчення фінансової діяльності осіб, які здійснюють фінансові операції, та проведених ними фінансових операцій; неповідомлення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу про зупинення проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно

яких застосовані міжнародні санкції.

2. Ненадання, несвоєчасне надання або надання недостовірної інформації, пов'язаної з аналізом фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, довідок та копій документів (у тому числі тих, що становлять банківську або комерційну таємницю) на запит спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу.

3. Розголошення в будь-якому вигляді інформації, що відповідно до закону є об'єктом обміну між суб'єктом первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, або факту її подання (одержання) особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з її професійною або службовою діяльністю [22].

ЛІТЕРАТУРА

1.Закон України «Про державну податкову службу».

2. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму».

3. Податковий Кодекс України.

4. Закон «Про банк і банківську систему України».

5. Молчанова Т., Некрасов В., Корсун С., Усатый Г. Противодействие отмыванию денег: украинско-российский опыт: Монография – К.: КНТ, 2007. – 238с.

6. «Заходи протидії перекладу і збереження коштів злочинного походження» / Комітет міністрів Європейського співтовариства. 1980 р.

7. Принципи Базельського комітету по банківському нагляду / Базельський комітет по банківському нагляду, Базель, грудень 1988р.

8. Конвенція ООН «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин» від 20.12.88р.

9. Конвенція Ради Європи «Про «відмивання», пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» / Страсбург, 8.11.90 р.

10. Директива Ради Європи «По запобіганню використання фінансової системи з метою відмивання грошей» від 19 червня 1991 року.

11. Неапольська політична декларація і глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності / Неаполь, 1999 р.

12. Конвенція «Про корупцію у контексті кримінального права» / Страсбург, 27 січня 1999 р.

13. Указ ПУ “Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 22.07.2003 р. № 740/2003.

14. Указ Президента № 466/2011 Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України від 13 квітня 2001 р.

15. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 29. - Ст. 238 (зі змінами і доповненнями).

16. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. - Ст. 30 (зі змінами і доповненнями).

17. Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 5 квітня 2007 року № 877-V/Урядовий кур'єр від 27.06.2007-№113.

18. Постанова КМУ “Про затвердження Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України” від 3 лютого 2010 р. № 157.

19. Постанова КМУ “Про затвердження Порядку надання органами державної влади інформації про фінансові операції до Державної служби фінансового моніторингу” від 25 серпня 2010 р. № 759.

20. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. № 190 .

21. Кримінальний кодекс України: чинне законодавтсво із змінами та доповненнями на 14 лютого 2011 року (Відповідає офіц.текстові — К.: Алерта; ЦУЛ — 174 с.).

22. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984, № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, Ст.1122 (зі змінами і доповненнями).

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 26; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!