Підстави виникнення зобов’язань .

ЛЕКЦІЯ 22, 23

Тема: Загальні положення зобовязального права.

 

 

        

П л а н:

 

1. Поняття зобов’язального права.

2. Поняття  та види зобов'язань.

3. Підстави виникнення зобов'язань.

4. Суб'єкти зобов'язань.

5. Виконання  зобов’язань.

6. Припинення зобов’язань.

 

Література:

1. Конституція України 28.06.1996р.
2. Цивільний кодекс України 01.01.2004р.
3. Гражданское право /Под ред Е.А. Суханова. – М.: Бек, 2002.
5. Загальна теорія цивільного права. – К., 2007.
 

Поняття зобов’язального права.

Зобов'язальне право  являє собою один з центральних інститутів цивільного права України – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють за допомогою цивільно-правового методу суспільні відносини, які складаються у зв’язку з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг або сплатою грошей між суб’єктами цивільного права.

Предметом зобов’язального права, як підгалузі цивільного права, є майнові відносини.

 

 Система зобов’язального права складається із інститутів Загальної частини  та інститутів Особливої частини.

В ЦК України Загальна частина  зобов’язального права складається із двох підрозділів: загальні положення про зобов’язання та загальні положення про договір.

Особлива частина  містить норми, присвячені врегулюванню окремих видів зобов’язань: як договірних та і не договірних.

 

 

Поняття та види зобов'язань .

Зобов'язанням  є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов'язання – це різновид цивільних правовідносин.

Елементами зобов’язання , як і будь-якого правовідношення, є його суб’єкти, об’єкт, і зміст.

Суб'єктами  зобов’язання є уповноважена сторона - кредитор  і  зобов’язана сторона - боржник.

Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі й юридичні особи публічного права.

У односторонньому зобов’язанні кредитор має - лише право, а боржник – обов’язок;

а у двосторонньому (взаємному) зобов’язанні кожна зі сторін має як права, так і обов’язки.

Наприклад: у договорі позики  позикодавець є виключно кредитором, а позичальник – виключно боржником.

Однак у переважній більшості випадків кожний із суб’єктів зобов’язання є водночас і кредитором, і боржником.

Відповідно до ст. 510 ЦК якщо кожна із сторін зобов’язання має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Наприклад, у договорі купівлі-продажу обидва продавець і покупець виступають і кредитором, і боржниками одночасно.

     

 

    Об'єктом зобов’язання є певна поведінка боржника. Найчастіше вона виражається в діях.

Це можуть бути передання речі і відповідна її оплата в договорі купівлі-продажу, надання послуг за договором підряду, повернення боргу у договорі позики.

Однак не виключена ситуація, коли об’єктом зобов’язання може бути і бездіяльність. 

Наприклад: з власником земельної ділянки укладено договір про те, що він не буде перешкоджати випасанню худоби на його ділянці.

 

Від об’єкта зобов’язання  слід відрізняти предмет зобов’язання.

Якщо об’єкт - це певна поведінка його учасників, то предмет - ті речі або майно, нематеріальні блага, стосовно яких існує інтерес учасників цього правовідношення.

 

Зміст зобов’язання, як і будь-якого цивільного правовідношення, включає суб’єктивне право і відповідний його обов’язок. 

Суб'єктивне право, що належить управомоченій стороні у зобов’язанні (кредитору), називають правом вимог, а відповідний йому обов’язок зобов’язаної сторони (боржника) - боргом.

Отже, зміст зобов’язання становлять права  та обов’язки його сторін.

 

 

    Для поділу зобов’язань використовують різні класифікаційні критерії.

1. Залежно від підстави  виникнення зобов’язання поділяються на:

- договірні – засновані на договорі;

-  недоговірні – зобов’язання виникають за відсутності погодженої волі його учасників і не завжди є результатом правомірних дій. 

 

Отже, договірні зобов'язання можуть бути поділені на наступні групи:

а)  зобов'язання щодо передачі майна у власність;

б) зобов'язання щодо передачі майна у користування;

в) зобов'язання щодо виконання робіт;

г) зобов'язання щодо надання послу;

д) зобов'язання щодо розпорядження правами інтелектуальної власності.  

 

Другий тип зобов’язань - недоговірні зобов'язання – поділяються на групи - регулятивні та охоронні.

- регулятивні – до яких належать всі види договірних та окремі види не договірних зобов’язань; (ст. 78-80 ЦК).

- охоронні -  до охоронних зобов’язань належать інші види не договірних зобов’язань. ( ст. 81-83 ЦК).

 

 

2.   Залежно від цільового призначення зобов’язання поділяються на: - основні - є самостійними зобов’язаннями й не залежить від інших зобов’язань ;

- додаткові (акцесорні) – призначені для забезпечення виконання основного зобов'язання.

Вони є спеціальними забезпечувальними засобами, які застосовуються лише до тих зобов’язань, для яких спеціально встановлено законом або домовленістю сторін.

До додаткових зобов’язань належать зобов’язання щодо неустойки, поруки, завдатку, застави, притримання.

 

 

 3. За суб’єктом виконання:

- зобов'язання особистого характеру – виконання може здійснюватися особисто боржником;

- зобов'язання, що не мають особистого характеру. Таке зобов'язання виконується  боржником, а у разі неможливості – іншою особою.

 

 4. За  ступенем  визначеності  обов’язків боржника.

- однооб'єктні - в однооб'єктних зобов’язаннях предмет виконання становить цілком визначена дія - передача речі, надати певну послугу.

- альтернативні – виконання яких можливе шляхом здійснення однієї з перелічених в умовах зобов’язання дій на вибір боржника.

- факультативні -  боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора конкретну дію,  зробити певну дію.

 

 

Підстави виникнення зобов’язань .

 

Підставами виникнення зобов’язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов’язань, він лише визначає, з яких юридичних фактів вони виникають.

У Цивільному кодексі України вказано, що зобов'язання виникають із:

    - угод  (у тому числі договорів) як передбачених законом, так і не передбачених законом, але таких, що не суперечать йому;

-  з адміністративних актів;

-  внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;

-  внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

-  внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

 

Суб'єкти зобов'язань .

 

Суб'єктами зобов'язання є його сторони - кредитор і боржник.

Сторонами зобов'язання в більшості випадків є один кредитор і один боржник.

Однак існують також зобовязання, у яких може бути декілька кредиторів або боржників (ст. 510 ЦК). 

 Йдеться про зобов'язання з множинністю суб’єктного складу.

Виділяють три види зобов’язань з множинністю осіб:

а) зобов'язання з активною множинністю осіб (декілька кредиторів та один боржник);

б) зобов'язання з пасивною множинністю осіб ( декілька боржників та один кредитор);

в) зобов'язання зі  змішаною множинністю осіб (декілька кредиторів та декілька боржників).

 

Залежно від поділу прав і обов’язків між співкредиторами та співборжниками зобов’язання з множинністю суб’єктного складу поділяють на:  часткові і  солідарні.

У частков их  зобов'язанняхкожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці. 

Часткові зобов’язання можливі тільки при подільному предметі зобов’язання (гроші, зерно, борошно).

 

У солідарних зобов’язаннях кожному кредитору у повному обсязі належить право вимоги, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у повному обсязі.

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених   договором або законом.

    У житті виникають ситуації, коли боржник у силу тих або інших обставин не може виконати свого обов'язку, тому для задоволення вимог кредитора залучаються інші особи.

    На цій підставі в цивільному праві виокремлюють основні  та субсидіарні   зобов'язання.

    У субсидіарних зобов’язаннях є основний кредитор або боржник і додатковий кредитор або (боржник).

    На відміну від часткових та солідарних зобов'язань у субсидіарному зобов'язанні кредитор не має права відразу пред’явити вимогу додатковому боржнику, непред’явивши її основному.

 

Окрім сторін у  зобов'язанні можуть братии участь треті особи.

У цивільному праві виділяють зобовязання за участю третіх осіб, які поділяються на два види:

До зобов’язань за участю третіх осіб відносяться:

- зобов'язання на користь третьої особи;

- зобов’язання, що виконуються третьою особою, - регресні  зобов’язання (зворотні).

Регресні  зобов'язання (право зворотної вимоги до винної особи) — це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкодування цієї суми.

 

Зобов'язанням на користь третьої особи є зобов'язання, за яким боржник вчиняє певну дію (виконання) не кредиторові, а вказаній ним третій особі, яка має право вимагати такого виконання на свою користь.

 

Зобов'язанням, яке виконується третьою особою є зобов'язання, в якому боржник покладає виконання свого обов’язку на третю особу (передоручення виконання).

 

У зобовязанні може відбуватися зміна сторін.

Маються на увазі випадки, коли зобов’язання не виконуються конкретно визначеною особою на стороні кредитора, або не виконується конкретно визначеною особою на стороні боржника.

Відбувається заміна особи на стороні кредитора чи боржника.

 

Заміна кредитор .

    Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (договором) називається - цесією (відступлення права вимоги).

Даний договір може бути: як відплатним так і безоплатним, як реальним так і консунсуальним.

Кредитор, який поступається своїм правом називається - цедентом, а особа (новий кредитор),  який приймає право вимоги від цедента - цесіонарем.

Заміна кредитора на підставі закону відбувається у разі:

- правонаступництва, передання ним своїх прав іншій особі за правочином;

- виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

- виконання обов'язку боржника третьою особою.

 

    Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора,  зокрема про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

   

Крім того, кредитор  у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Заміна боржника.

  При заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов’язання і замінюється новим боржником. Отже, при цьому відбувається переведенняборгу на нового боржника.

Заміна боржника у зобов’язанні допускається лише за згодою кредитора, оскільки тому не байдуже, хто повинен виконувати зобов’язання.

За загальним правилом підставою для заміни боржника (переведення боргу) є багатосторонній правочин (договір), сторонами якого є кредитор, новий  та первісний боржники. ( ст.518 – 523 ЦКУ).

 

 

Об'єкт  зобов'язання -    є певна поведінка боржника. Найчастіше вона виражається в діях. Це можуть бути передання речі і відповідна її оплата в договорі купівлі-продажу, надання послуг за договором підряду, повернення боргу у договорі позики.

Зміст зобов’язання складають права та обов’язки його суб’єктів.  

Суб'єктивне право, що належить уповноваженій стороні у зобов’язанні, йменується правом вимоги, а суб’єктивний обов’язок зобов’язаної сторони називається боргом.

 

Виконання зобов’язання .

 

 

Виконання зобов'язання  -  це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи за­кону, тобто передати річ, виконати роботу, надати по­слугу, відшкодувати шкоду.

 

Виконання зобов’язання має здійснюватися за загальними принципами.

До принципів виконання зобов’язання належать:

- принцип належного виконання зобов’язання;

-  принцип реального виконання зобов’язання.

 

Належне виконання - означає, що зобов’язання повинне бути виконане належним боржником, належному кредиторові, у належному місці та у належний час, з належним предметом і належним способом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог  актів цивільного законодавства.

Принцип  «реального»  виконання встановлено у ст. 622 ЦК України.

Відповідно до ст. 622 боржник,  який сплатив неустойку і відшкодував збитки, задані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник  звільняється  від виконання зобов'язання в натурі у разі:

1) відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес;

2) передання кредиторові відступного;

3) відмови кредитора від договору.

Умови виконання зобов'язань.

До умов, що характеризують належне виконання зобов’язань, відносяться вимоги, що пред’являються до предмету виконання, сторін, терміну, місця і  способів виконання.

 

Предметом виконання зобов’язання -  є те, майно, робота, послуга, яку відповідно до зобов’язання боржник повинен передати, виконати чи надати кредитору.

Строк (термін) виконання зобов'язання – визначає період або момент у часі, зі спливом (настанням) якого зобов’язання повинне бути виконане.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно має бути виконане у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

 

Місце виконання зобов’язання – це місце, де боржник повинен вчинити певні дії, а кредитор – прийняти виконання.

Згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов’язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов’язання не встановлено за згодою сторін, виконання проводиться:

- за зобов’язаннями про передачу нерухомого майна - за його місцем знаходження;

- а зобов’язаннями про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові.

 

Спосіб виконання - визначається предметом і змістом виконання. За загальним правилом, зобов'язання не може виконуватися за частинами, якщо інше не випливає з дого­вору, закону чи звичаїв ділового обігу.

 

 

Припинення зобов’язання .

( ст.ст. 598 – 609 ЦК України)

 

Припинення зобов’язання – означає, що учасники зобов’язання втратили свої права та обов’язки за зобов’язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов’язку виконувати.

Для припинення зобов’язання необхідна підстава – юридичний факт, з яким закон або договір пов'язують припинення правового зв’язку між його суб'єктами.

За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різноманітними:

- односторонніми правочинами (прощення боргу);

- двосторонніми правочинами  (новація);

- подіями (смерть боржника чи кредитора).

 

 Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором  або законом.

 

Підстави припинення зобов’язань можна поділити на дві основні групи.

1. Зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї зі сторін (виконання, новація, залік, надання відступного, прощення боргу).

 

2. Припинення зобов’язання незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

Припинення зобов’язання  за волею сторін.

Найбільш поширеною та бажаною підставою припинення  зобов’язання є його належне виконання ( ст. 599 ЦК України), тобто виконання, здійснене належними сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

Таке виконання за юридичною природою є одностороннім правочином.

Припинення зобов'язання зарахуванням. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог. При цьому беруться до уваги саме зустрічні вимоги, які за характером є однорідними (предметом яких є однакове майно) та строк виконання яких настав або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Зарахування є одностороннім правочином, для його здійснення достатньо заяви однієї із сторін зобов’язання.

        

Не підлягають зарахуванню вимоги :

- щодо відшкодування заподіяної шкоди життю та здоров'ю;

- стягнення аліментів;

- про довічне утримання (догляду);

- у разі спливу позовної давності.

Велика кількість зобов’язань припиняється сьогодні за домовленістю сторін.

 ЦК України виділяє три види домовленості сторін, які припиняють зобов’язання:

 Відступне.  Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (сплата грошей, передача майна);

 Новація (оновлення зобов’язання) – це домовленість  сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов’язальне  правовідношення.

Відмінність новації від передання відступного полягає в тому, що за відступного зобов’язання між сторонами припиняються, а за новації відбувається заміна зобов’язань між тими самими сторонами, тобто не втрачається правовий зв'язок між ними.

Прощення боргу – звільнення кредитором боржника від його обов'язків. Прощення боргу допускається, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Припинення зобов’язання  незалежно від волі сторін.

Неможливість виконання зобов’язання – зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (наприклад, загибель речі, вилучення її з цивільного обороту).

Поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Така ситуація можлива, якщо боржник придбає право вимоги, що належало раніше його кредитору.

Наприклад, це може бути злиття юридичних осіб, спадкування, придбання майна.

Смерть фізичної особи. Зобов'язання припиняється смертю боржника чи кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Ліквідація юридичної особи. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу особу.

ЛЕКЦІЯ 23

(продовження лекції)

 

Тема:    Забезпечення  виконання  зобовязання.

 

    Лекція 2 (2 год.)

 

 

П л а н:

 

1. Поняття видів забезпечення  виконання зобов’язань.

2. Неустойка та її види.

3.  Порука та гарантія.

4.  Завдаток.

5.  Застава.

6. Притримання.

 

    Література:

   

1. Закон України «Про заставу» від 02.10.1992.

2.  Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003

3.  Цивільний кодекс України від 2003 р. ст. 575.

   

        

 

 

Неустойка.

Одним із найбільш поширених видів забезпечення виконання зобов'язань, який виступає формою цивільно-правової відповідальності, є неустойка.

Неустойка –  грошова сума або інше майно (рухоме та нерухоме), яке  яке боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов’язання. (ст.549 ЦК).

Формами неустойки є штраф і пеня.

Штраф – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Особливості  його застосування:

- штраф обчислюється тільки у відсотках і лише від суми порушеного зобов’язання;

- він є грошовою сумою, яку порушник зобов’язання виплачує одноразово;

- штраф можуть встановлювати за будь-яке порушення зобов’язання.

Пеня – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Особливості її застосування:

- пеня обчислюється лише у відсотках;

- вона є неустойкою триваючою, тобто грошовою сумою, яку безперервно нараховують, за кожен день прострочення;

- пеню можуть встановлювати за несвоєчасне виконання тільки грошового зобов’язання.

 

 

Неустойка  та її розмір може встановлюватися договором або актом цивільного законодавства.

Договірна неустойка встановлюється домовленістю сторін (договором), в якому визначають розмір та умови її стягнення .

Законна неустойка – визначається актом цивільного законодавства і застосовується незалежно від того, передбачений чи ні обов’язок її сплати домовленістю сторін.

 

Згідно чинного законодавства неустойки розрізняють також залежно від їх співвідношення з відшкодуванням збитків: штрафна,залікова, виключну та альтернативну неустойки.

Штрафна – збитки стягуються у повному обсязі поряд із неустойкою.

Залікова – збитки стягуються у частині, не покритій неустойкою.

Виключна - стягується лише неустойка, але не збитки.

Альтернативна – на вибір кредитора стягується або неустойка, або збитки.

 

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)  застосовується позовна давність – в один рік.

 

Згідно зі ст. 551 ЦК України  предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони мають право  зменшити розмір неустойки, встановлений актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання боржником.

Кредитор не має права на неустойку у разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.

У разі прострочення боржником сплати неустойки відсотки не нараховуються.

 

Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що ви­дається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'я­зання і на забезпечення його виконання.

 

Завдаток може бути використаний при укладенні різних договорів: купівлі-продажу, найму житлових приміщень, підряду.

Забезпечувальна (гарантійна) функція завдатку як виду забезпечення зобов`язань визначена у ст. 571 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

- якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

- якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості.

 Сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

Завдаток необхідно відрізняти від  авансу.

Аванс — це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не по­кладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання.

 Тому незалежно від того, яка сторона відпо­відальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. 

І якщо продавець чи підряд­ник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапи­лось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

 

    Порука – це односторонній, консенсуальний договір, за яким третья особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зобов’язання перед кредитором.

        

 Порука має бути оформлена як договір, що укла­дається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу.

 Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кіль­ка осіб.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.

У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й борж­ник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, про­центів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На поручителя покладається обов'язок до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов, — залучити боржника до участі у справі. В іншому разі боржник має право висунути проти вимоги поручителя, який виконав зобов'язання борж­ника, всі заперечення, які він мав проти кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредито­ра заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умов, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Пору­читель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо боржник від них відмовився або визнав свій борг.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора з цього зобов'язання, в тому числі й ті, що забезпечували виконання основного зобов'язання. Після виконання поручителем зобов'язання кредитор по­винен вручити поручителю документи, які посвідчують вимоги до боржника та права, що забезпечують ці вимоги.

        

Гарантія - це письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації (гаран­та), яке видається на прохання іншої особи (принципа­ла), за яким гарант зобов'язується сплатити кредито­рові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов га­рантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Гарантом може бути лише юридична особа або держава. Як правило, гарантію застосовують для забезпечення належного виконання обо­в'язків у кредитних договорах. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передано іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром є самостійним і таким, що не залежить від основного зобов'язання, на за­безпечення виконання якого гарантію видано. Гарантію не може відкликати гарант, якщо в ній не передбачено інше.

Гарант на відміну від поручителя несе субсидіарну відпо­відальність. Тобто передбачене гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Така відповідальність настає, якщо борж­ник не має відповідних коштів для повернення бенефіціару.

Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з прин­ципалом. Однак гарант не має права вимагати від принци­пала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бе­нефіціарові за гарантією не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.

Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з додани­ми до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його -  у розумний строк, і виявити розумну дбай­ливість, щоб установити, чи відповідають ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має право відмови­ти бенефіціарові в задоволенні його вимоги, якщо вона або подані до неї документи не відповідають умовам гарантії, або вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. При цьому гарант повинен негайно повідомити бене­фіціара про відмову задовольнити його вимогу.

Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром за гаран­тією припиняється:

• сплатою бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;

• закінченням визначеного в гарантії строку, на який її видано;

• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гаран­тією шляхом повернення її гарантові;

• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гаран­тією за допомогою письмової заяви щодо звільнення гаран­та від його зобов'язання.

 

Застáва — один із засобів забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор має право в разі невиконання  боржником  забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого рухомого або нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦКУ).

 Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на підставі договору, закону чи рішенні суду.

Окремі види застави:

1. Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи

2. Заклад — застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі

3. Податкова застава.

І поте́ка (грец. ὑποθήκη — застава) — застава землі,  нерухомого майна, при якій земля та майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.

Кредит, отриманий під заставу нерухомого майна називається  Іпотечним кредитом.

Податкова застава -  спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк.

Податкова застава  виникає  в силу закону.

У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.

Мета податкової застави -  захист інтересів бюджетних споживачів.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Право податкової застави виникає у разі:

- неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації;

-  несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації або визначеної контролюючим органом.

 

Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків:

-  які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права;

-  які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

 

Платник податків має  право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.

 

 

 

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 37; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!