Стаття 24. Резервний фонд бюджету

       1. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

       2. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держав­ними адміністраціями та виконавчими органами місцевого са­моврядування.

       3. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного від­сотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

       4. Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі орга­ни місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автоном­ної Республіки Крим та відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

       5. У Державному бюджеті України резервний фонд передба­чається обов'язково. Рішення щодо необхідності створення ре­зервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

 

     Держава - складний механізм. Забезпечити всі її потреби неможливо, тому при плануванні витрат обирають першочергові, пріоритетні, і для їх фінансового забезпечення включаються при­значення до відповідних бюджетів. Однак все передбачити немож­ливо, особливо випадки, пов'язані із стихійними лихами - снігопада­ми, зливами, землетрусами, аваріями на шахтах тощо. Держава по­винна заздалегідь виокремити частину бюджетних коштів, призна­чених для фінансування невідкладних витрат, які не могли бути пе­редбачені при затвердженні бюджету.

     Порядок використання коштів визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство фінансів України і Міністерство економіки України визначають доцільність та ефективність фінансування витрат за рахунок резервного фон­ду. Кошти резервного фонду не витрачаються на погашення бор­гів, у тому числі пов'язаних із гарантіями та іншими видами забез­печення, які надаються Урядом України, для збільшення сум за стат­тями видатків, передбачених у загальному фонді Державного бюд­жету України.

     Рішення про виділення коштів на фінансування витрат, по­в'язаних з фінансуванням надзвичайних ситуацій, робіт по лікві­дації аварій та наслідків стихійного лиха, непередбачених витрат й інших заходів, не передбачених і які не могли бути передбачені при затвердженні бюджету, приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.

     У Державному бюджеті України резервний фонд існує обо­в'язково. Розмір резервного фонду визначає Верховна Рада Укра­їни при затвердженні закону про державний бюджет. Він не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду бюджету. Що ж до місцевих бюджетів, то законодавство дозволяє їм створювати резервні фонди у такому ж розмірі до видаткової частини загального фонду відповідного бюджету за рішенням від­повідної ради.

     Органи виконавчої влади всіх рівнів зобов'язані щомісячно звітувати перед відповідною радою, яка затвердила бюджет, про витрачання коштів резервного фонду. Контроль за використанням коштів резервного фонду здійснює і Рахункова палата за доручен­ням комітетів Верховної Ради України (п. З ст. 6 Закону України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР із змі­нами та доповненнями).

     Кабінет Міністрів України щомісячно подає докладні письмові звіти про витрати з резервного фонду з обґрунтуванням необхід­ності, економічності, ефективності та досягнення фактичних на­слідків за підсумками використання коштів резервного фонду.

     Одним із видів фінансових резервів є також золотий і валютний запаси країни.

 

Фінансовий контроль у бюджетному процесі

 

          Відповідно до статті 26 Бюджетного кодексу (Аудит та фінансовий контроль) в Україні здійснюється такий фінансовий контроль:

          1. Внутрішній фінансовий контроль, який здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу, повинен забезпечувати:

1) постійну оцінку достатності та відповідності діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю;

2) оцінку діяльності на відповідність результатів встановленим завданням та планам;

3) інформування безпосередньо керівника бюджетної установи про результати кожної перевірки (оцінки, розслідування, вивчення чи ревізії), проведеної підрозділом внутрішнього фінансового контролю.

          2. Керівник бюджетної установи відповідає за організацію ефективної системи внутрішнього контролю за фінансовою та господарською діяльністю цієї установи з урахуванням:

1) положень цього Кодексу та інших нормативно-правових актів;

2) вимог цілеспрямованого, ефективного і економного управління функціями кожного структурного підрозділу, правильного розмежування функціональних обов'язків;

3) правил бухгалтерського обліку та контролю щодо активів, пасивів, доходів та видатків бюджетної установи;

4) забезпечення відповідності діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю.

          3. Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за організацію і стан внутрішнього фінансового контролю та аудиту як у своїх закладах, так і в підвідомчих бюджетних установах.

          4. Зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюються Рахунковою палатою – в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України - відповідно до його повноважень, визначених законом.

 

     Внутрішній фінансовий контроль є специфічною формою управління бюджетною установою і засобом забезпечення закон­ності в діяльності цієї установи, бо будь-яка діяльність вимагає витрачання бюджетних коштів. Цей контроль повинен забезпечу­вати постійну оцінку достатності та відповідності діяльності бюд­жетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю і відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ (зі змінами та доповненнями, внесеними Законами № 1707—III від 11 травня 2000 р., № 1807-ІП від 8 червня 2000 р., № 1829-ПІ від 22 червня 2000 р.).

     Щоденний внутрішній контроль проводить головний бухгал­тер, бухгалтерія, централізована бухгалтерія або аудиторська фір­ма. Форми організації бухгалтерського обліку і внутрішнього кон­тролю, який здійснює бухгалтерія, залежать від штатного роз­кладу бюджетної установи. Головний бухгалтер разом із керівни­ком бюджетної установи підписує всі документи, які потрібні для приймання і видачі товарно-матеріальних цінностей, коштів, а та­кож розрахункових, фінансових зобов'язань і господарських угод. Головний бухгалтер не приймає до оформлення та виконання документів за операціями, що суперечать законодавству або пору­шують бюджетну чи договірну дисципліну. Якщо головний бух­галтер одержує незаконне розпорядження, він зобов'язаний пи­сьмово звернути на це увагу керівника. Після одержання підтвер­дження головний бухгалтер виконує його.

     Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, об­ліку, первинних документів та іншої інформації відносно фінан­сової діяльності з метою визначення достовірності звітності бюд­жетної установи, обліку, повноти, відповідності чинному зако­нодавству, встановленим нормативам. Правові засади здійснен­ня аудиторської діяльності в Україні визначені Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ (з наступними змінами). Стаття 10 цього Закону визначає юридич­них осіб, для яких проведення аудиту обов'язкове.

     Бюджетний кодекс встановлює завдання для внутрішнього фінансового контролю і вимагає обов'язкового інформування без­посереднього керівника бюджетної установи про результати кож­ної перевірки у вигляді оцінки достатності та відповідності фінан­сової діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього кон­тролю, наслідків розслідування, вивчення або ревізії, але не дер­жавними контрольними органами, а підрозділом внутрішнього фінансового контролю.

     Керівник бюджетної установи відповідає за всю її діяльність, у тому числі й за ефективну діяльність підрозділу внутрішнього фінансового контролю. Перш за все, керівник бюджетної установи повинен перевіряти дотримання фінансовою службою чинного за­конодавства, з'ясувати цілеспрямованість, ефективність і ощад­ливість управління функціями кожного підрозділу цієї установи і розмежування функціональних обов'язків, від чого завжди зале­жить якість роботи установи. А з'ясувати все це може фінансовий підрозділ, перевіряючи фінансову діяльність установи стосовно використання бюджетних коштів, одержаних на виконання дер­жавних програм, придбання, витрачання і зберігання матеріаль­них цінностей тощо.

     На розпорядників бюджетних коштів Кодекс покладає обо­в'язок відповідати за організацію і стан внутрішнього контролю та аудиту як у своїх закладах, так і в підвідомчих бюджетних уста­новах, тобто за проведення відомчого контролю відповідає керів­ник міністерства (відомства), який згідно з чинним законодав­ством є розпорядником бюджетних коштів.

     Для проведення перевірок і ревізій утворюються спеціальні контрольно-ревізійні управління, відділи, групи, які безпосеред­ньо підпорядковані міністру (керівнику відомства).

     Завдання та функції відомчого контролю визначаються «Поряд­ком здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю» затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2002 р. № 685.

     Контрольно-ревізійні підрозділи перевіряють:

- обґрунтованість бюджетних запитів, дотримання фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, збереження і цільове викорис­тання бюджетних коштів та коштів державних цільових фондів;

- збереження та використання державного майна;

- ефективність використання матеріальних і фінансових ресур­сів своєчасність документального оформлення господарських операцій, повноту виявлення та мобілізації внутрішньогосподар­ських резервів, причини непродуктивних витрат і втрат;

- економічний стан підприємств, установ та організацій, ре­зультати виконання виробничих та фінансових планів;

- правильність ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, своєчасність і повноту відображення в обліку фінансових, кредитних та розрахункових операцій, а також законність їх здійс­нення, виконання зобов'язань перед бюджетом і кредиторами;

- додержання порядку формування, встановлення та застосу­вання цін і тарифів;

- стан виконання заходів, спрямованих на усунення недоліків, виявлених попередньою ревізією (перевіркою);

- додержання встановленого порядку закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти;

- виконання інших завдань з питань, визначених наказами ке­рівників міністерств, інших центральних органів виконавчої вла­ди відповідно до їх специфіки, в межах компетенції контрольно-ревізійного підрозділу.

     Згаданий документ визначає права і обов'язки посадових осіб контрольно-ревізійних підрозділів. Наслідки перевірок розглядає керівник органу виконавчої влади, який застосовує заходи для усунення недоліків, виявлених при проведенні перевірок.

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!