Звичайна законодавча процедура
Полягає в ухваленні регламенту, директиви чи рішення спільно Європарламентом і Радою на пропозицію від Комісії (ст. 294 ДФЄС). Йдеться про спільне ухвалення актів Європарламентом та Радою.
До сфер застосування звичайної законодавчої процедури належать: митне співробітництво (ст. 33 ДФЄС), свобода пересування працівників (ст. 48 ДФЄС), визначення правових основ адміністративних заходів стосовно пересування капіталів і платежів (ст. 75 ДФЄС), встановлення мінімальних правил з визначення кримінальних правопорушень (ст. 83.1 ДФЄС), визначення основ здійснення СТП (ст. 207 ДФЄС) тощо.
Спеціальна законодавча процедура
Передбачає ухвалення регламенту, директиви чи рішення спільно Європарламентом за участю Ради або Радою за участю Європарламенту (ст. 289.2 ДФЄС). Способи ухвалення постанов можуть бути різні і залежать від положень установчих договорів.
Більшість постанов із застосуванням спеціальної законодавчої процедури ухвалюється Радою після консультацій з Європарламентом. До них належать: розробка заходів з координації та співробітництва з метою забезпечення захисту громадян Союзу з боку дипломатичних і консульських установ держав-членів, розташованих на території третіх країн (ст. 23 ДФЄС), застосування принципів стосовно протидії зловживанню домінуючим становищем на внутрішньому ринку (ст. 103.1 ДФЄС), встановлення лінгвістичних режимів європейських правовстановлюючих документів (ст. 118 ДФЄС), заснування Комітету з питань зайнятості (ст. 150 ДФЄС) тощо.
|
|
|
Існують також сфери ухвалення постанов Європарламентом за згодою Ради або Радою за згодою Європарламенту. Йдеться про більш широке застосування процедури отримання згоди.
До сфер компетенції, в яких постанови ухвалюються Європарламентом за згодою Ради, належать: встановлення статусу і загальних умов здійснення функцій депутатами (ст. 223.2 ДФЄС), встановлення порядку здійснення права на розслідування (ст. 226 ДФЄС) тощо.
Випадками застосування процедури ухвалення постанов Радою за згодою Європарламенту є заснування Європейської прокуратури (ст. 86.1 ДФЄС), затвердження багаторічного фінансового рамочного плану (ст. 312.2 ДФЄС). Сюди також треба додати сферу укладання певних видів міжнародних договорів ЄС з третіми країнами Законодавчі акти
Також можуть ухвалюватись за ініціативою групи держав-членів чи Європарламенту, за рекомендацією ЄЦБ чи за запитом Суду ЄС або ЄЦБ (ст. 289.4 ДФЄС).
Усі акти, ухвалені згідно з цими процедурами, стають законодавчими актами.
Поняття законодавчого акта поки що відсутнє у праві ЄС. Основна складність для визначення статусу законодавчого акта полягає в тому, що у праві ЄС немає ієрархії актів вторинного законодавства. І хоча існують певні критерії для кваліфікації законодавчих і незаконодавчих актів, вести мову про пріоритет одних актів вторинного законодавства щодо інших поки що не можна. Ані установчі договори, ані практика ЄС нічого про це не говорять.
|
|
|
У випадках, коли установчі договори не передбачають застосування законодавчих процедур, ухвалені акти не вважаються законодавчими.
Незаконодавчі акти
Бувають обов'язковими і рекомендаційними. Обов'язкові незаконодавчі акти виступають у формі регламентів, директив, рішень. їх можуть ухвалювати Європарламент і Рада, а також у передбачених установчими договорами випадках Комісія, ЄЦБ, Європейська рада.
Незаконодавчі акти ухвалюють стосовно застосування державами-членами обмежувальних заходів податкового характеру (ст. 65.4 ДФЄС), заборони дискримінації у транспортному сполученні всередині Союзу (ст. 95.3 ДФЄС), внесення змін до захисних заходів окремих держав-членів при виникненні труднощів у їх платіжному балансі (ст. 144 ДФЄС) тощо.
Лісабонські договори серед обов'язкових незаконодавчих актів виділяють делеговані і виконавчі.
|
|
|
Делегованими називаються акти Комісії, ухвалені з метою реалізації повноважень, делегованих законодавчим актом Європарламенту чи Ради. Делеговані акти мають загальну дію і спрямовані на внесення змін чи доповнень до окремих несуттєвих елементів законодавчого акта. Законодавчий акт визначає цілі, зміст, сферу дії та терміни делегування повноважень (ст. 290 ДФЄС). Формами делегованих актів можуть бути регламент, директива, рішення.
Виконавчі акти ухвалюються Комісією або Радою з метою створення однакових умов для виконання обов'язкових постанов Союзу. Рада діє тільки у випадках, належним чином обґрунтованих або передбачених статтями 24 та 26 ДЄС. Повноваження, необхідні для ухвалення виконавчого акта, визначає законодавчий акт.
Європарламент і Рада попередньо встановлюють загальні правила та принципи стосовно здійснення контролю з боку держав-членів за реалізацією Комісією виконавчих повноважень (ст. 291 ДФЄС). Такий контроль здійснюють спеціальні комітети. До них входять національні експерти. До ухвалення виконавчого акта Комісія має отримати висновки відповідного комітету. Залежно від процедури висновки комітетів можуть мати обов'язковий або рекомендаційний характер. Процес задіяння комітетів, сформованих з національних експертів, для контролю за змістом постанов Комісії називається комітологією.
|
|
|
Про належність постанови до делегованих чи виконавчих актів має бути зазначено в її заголовку.
До необов'язкових незаконодавчих актів належать рекомендації і висновки. Вони можуть стосуватися встановлення стратегічних орієнтирів для підготовки програм законодавчої і оперативної діяльності у сфері простору свободи, безпеки і правосуддя (ст. 68 ДФЄС), встановлення головних орієнтирів економічної політики держав-членів (ст. 121.1 ДФЄС), ухвалення заходів з подолання бюджетних дефіцитів окремими державами-членами (ст. 126.7 ДФЄС).
Законодавчі акти у формі регламентів, директив та рішень, незаконодавчі акти у формі регламентів і директив, адресатами яких є всі держави-члени, а також рішення, якщо вони не мають адресатів, публікуються у виданні "Офіційний вісник Європейського Союзу", що видається мовами всіх держав-членів. Акти набирають чинності з моменту, зазначеного в них самих, або ж, за відсутності такої вказівки, на двадцятий день після опублікування (ст. 297 ДФЄС).
В Євросоюзі склалася практика ухвалення інститутами і органами Союзу актів, які не передбачені положеннями установчих договорів про визначення видів постанов Союзу (ст. 25 ДЄС та ст. 288 ДФЄС). Однак деякі з них можуть згадуватися в установчих документах.
Європарламент і Рада можуть ухвалювати постанови у формі резолюцій, Комісія - у формі повідомлень, зелених книг, білих книг, кодексів поведінки тощо.
Серед допоміжних органів певні акти можуть ухвалювати Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Європейський омбудсмен, Європол, Євроюст тощо. Формами таких постанов є рішення, висновки, резолюції, декларації тощо.
Акти можуть ухвалювати й установи Союзу.
Усі такі акти мають переважно рекомендаційний характер. Виключеннями є внутрішні регламенти інститутів, органів, установ Союзу; акти ЄЦБ; міжінституційні угоди тощо.
Особлива процедура застосовується при ухваленні бюджету ЄС при вирішальній ролі Європарламенту в остаточному затвердженні документа в цілому (ст. 314 ДФЄС).
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!