Ліга страхових організацій України (ЛСОУ)

План

1.1 Історія і сучасність розвитку страхової справи. 2

1.2 Закон України "Про страхування". 16

1.3. Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) 16

Використана література. 19

 

Історія і сучасність розвитку страхової справи

 

Взаємозалежність як фактор глобалізації відносин.

Стрімкий технологічний, фінансовий і політико-економічний розвиток світу, особливо в останні десятиліття, зумовив неспокійний початок нового тисячоліття. Світом прокотилася хвиля стихійних природних лих, а також трагічних подій, причиною яких стали, на жаль, діяння людини. Один з найбільших у світі перестрахувальників оприлюднив свою оцінку сумарних збитків страховиків початку століття. Сума виявилась астрономічною - 115 мільярдів доларів США. Це абсолютний рекорд виплат за всю історію страхового ринку, що приведе до росту страхових тарифів і жорсткості умов страхування протягом багатьох років. Що ж до майнових виплат у 2001 році, то вони сягнули понад ЗО мільярдів доларів США, з яких тільки у зв’язку з подіями 11 вересня в США було виплачено 19 мільярдів. Проте, це лише попередні підрахунки, які з часом можуть бути збільшені. Збитки страховиків через виплати із страхування життя набагато більші - від ЗО до майже 80 мільярдів доларів. Підраховано, що в різного роду катастрофах у 2001 році загинуло 33 тисячі чоловік Це в двічі більше, ніж у 2000 році. Найбільш смертоно­сними катастрофами стали землетрус в Індії, що забрав життя понад 15,5 тисячі чоловік, і, звичайно, терористичні акти в Нью-Йорку, внаслідок яких загинуло більш як 4,5 тисячі чоловік.

Природні явища руйнівної сили, а також людський фактор практично завжди були причинами серйозних аварій, катаклізмів, майнових і фінансових збитків і, безумовно, найстрашніших втрат - людських життів.

Залежність усіх, хто живе на нашій планеті, від наслідків подібних руйнівних подій є відмітною ознакою і сучасного світу. Дана залежність нині лежить у багатьох площинах соціально-економічних відносин і, зокрема, страхування. Ця залежність, а також лібералізація торгово-економічних відносин, стирання кордонів для переміщення капіталів стали факторами нового витка розвитку світу - так званої глобалізації. Фінансовий сектор і страхування як його частина одним з перших відчув глобальне взаємопроникнення і взаємну відповідальність.

Страховий ринок України, навіть незважаючи на нетривалу історію свого незалежного розвитку, також відчув на собі всі процеси глобальної взаємної залежності і зобов’язань. Страхування - універсальний інструмент, створений людством для економічного захисту своїх майнових інтересів. Сьогодні без нього в країнах з розвинутою ринковою економікою не укладається жодна комерційна угода, не працює жодне підприємство. Страховий поліс є практично в кожної людини. Усе більш очевидною стає потреба в страховому захисті й у нас. З розвитком ринкових відносин змінюється і страхове мислення нашого суспільства. Причини ж того, чому саме фінансовий сектор і страхування як його частина першим почав відчувати глобалізацію фінансово-економічних процесів, варто шукати у визначенні страхування та в його історії.

Страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин.

Споконвіку люди прагнули захистити себе і свою справу від випадкових небезпек Тільки-но Людство почало заводити собі майно, відразу ж виникло занепокоєння щодо його схоронності. Цілком природне почуття страху перед стихійними лихами і непередбаченими поворотами долі спонукувало шукати спосіб захисту від їхніх руйнівних наслідків. Так з’явилося страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин.

Вважається, що історія страхування бере свій початок з часів виникнення приватної власності. Урагани, повені, пожежі, грабежі та інші небезпечності змушували кожного власника і товаровиробника хвилюватися про свій матеріальний добробут. Однак, багаторічні спостереження дозволили зробити висновок про випадковий характер настання надзвичайних подій і нерівномірність нанесення збитку. Було помічено, що кількість зацікавлених господарств буває більшою за кількість потерпілих від випадкових небезпек. На цьому ґрунті закономірно виникла ідея відшкодування збитку шляхом його солідарного розподілу між зацікавленими власниками майна. З тих пір суть страхування залишається незмінною - це солідар­ний замкнутий розподіл збитку.

Найбільш примітивною формою розподілу збитку було натуральне страхування. За рахунок запасів зерна, фуражу й інших продуктів, що формувалися шляхом натуральних внесків, надавалась допомога окремим постраждалим селянським господарствам. Із розвитком товарно-грошових відносин воно поступилося місцем страхуванню в грошовій формі.

Первісні форми страхування виникли за сивої давнини. Ще в рабовласницькому суспільстві були добровільні угоди, в яких можна побачити риси сучасного договору страхування. Найдавніші правила страхування, що дійшли до нас, викладені в одній з книг Талмуда. Якщо в одного з погоничів ослів пропадала тварина, то, за Талмудом, інші погоничі мусили передати йому замість неї іншого осла, але ні в якому разі не гроші. Ще тоді було закладено основоположний принцип: страхування - це тільки захист від ризику, і воно в жодному випадку не може служити збагаченню. В основі початкових форм страхування, що зароджувалися, була колективна взаємодопомога, яка забезпечувалася взаємними зобов’язаннями.

Історію страхування починають найчастіше з XIII століття і пов’язують із розвитком мореплавання в Італії. Уже тоді страхування розглядалося як фінансова діяльність, спрямована на відшкодування збитків. Проте операції, в яких віддалено проглядалися початки страхової діяльності, з’явилися ще в Шумері (область у Месопотамії - Дворіччя, нині Південний Ірак, де в ІУ-ІІІ тисячолітті до н. е. сформувалися перші класові держави Ур, Урук і Лагаш). Тамтешнім торговцям видавалася фінансова гарантія чи сума грошей (у формі позики чи створення спільної каси) для захисту їхніх інтересів у випадку втрати вантажу під час перевезення...

Пізніше, у Вавилоні (давнє місто в Месопотамії, у ХІХ-ХІ століттях до н. е. столиця Вавілонії), з’явились особливі групи “торговців-позичальників”, які спеціально позичали тим, хто вирішив “пуститися в довгу подорож” (саме так називали тоді операції з імпорту-експорту), і не вимагали грошей назад у випадку крадіжки чи втрати товару під час перевезення.

Морська торгівля, що розвивалася швидкими темпами в Середземномор’ї, сприяла становленню початкових форм страхування. Про поширення страхування в Афінах писав у своїх працях Демосфен (близько 384-322 років до н. е.; афінський оратор): торговець, який одержував позичку, повертав її (причому на 30% більше грошей, ніж позичав) тільки у випадку успішного завершення своєї справи (подорожі). Відсоток - драконівський. Це, звичайно, ще не страхування, але загальні початки, у тому числі стосовно розміру ставки, є.

В античному світі робітники, які були зайняті на будівництві єгипетських пірамід, замку Соломона (близько 970-931 років до н. е.) тощо, організовували каси взаємодопомоги на користь тих, хто зазнавав каліцтво чи гинув унаслідок нещасного випадку, чи їхніх родин.

За часів Римської імперії представники влади самі ставали гарантами від певних ризиків, підписуючи особливі протоколи з постачальниками й торговцями. Вони брали на себе зобов’язання постачати легіонерів в Іспанії; відшкодовувати збитки від втрати суден, що перевозили зброю і товари життєзабезпечення, внаслідок воєнних дій або шторму. Для тривалих маршрутів по Середземному морю також практикували надання позичок від 50% і вище від оцінної вартості вантажу й судна (usura infinitae).

В умовах економічного росту, що спостерігався наприкінці XII - початку XIII століття, Римська католицька церква, яка мала практично необмежений вплив, не могла залишатися осторонь від широкого розповсюдження практики позичання та розвитку лихварства.

У 1234 році декретом папи Григорія IX відповідно до принципів Священного Писання забороняються всі операції, пов’язані з лихварством. Та, розуміючи необхідність позичок і позик для розвитку економіки, церква через деякий час трохи змінює своє рішення, дозволяючи лихварство, але з розумними ставками, відкривши тим самим дорогу для появи теорії “розумної ставки”: одержувана винагорода повинна бути пропорційна послузі, зробленій торговцю, особі, котра взяла в борг, чи будь-якому іншому господарюючому суб’єкту із застереженням, що “не можна давати гроші для зростання ближньому родичу своєму”.

Забороняючи й обмежуючи лихварство, церква могла сильно зашкодити розвитку морської торгівлі. Але дії церкви сприяли становленню ефективної системи захисту від ризику - появі страхового договору. Після першого рішення церкви торговці-банкіри намагалися обійти формальну заборону. У книзі “Золото і спеції” Жан Фавье наводить оповідання генуезця Бенедетто Захарії, в якому розповідається про те, що у 1298 році Захарія продав понад 30 тонн тальфійської солі своїм співвітчизникам. Вантаж мав бути доставлений у Брюгге. У тому самому договорі було сказано, що Захарія зобов’язується знову купити весь вантаж по його прибутті в порт призначення за ціною, обговореною заздалегідь, але вищою за ціну продажу. Отже, між портом відвантаження і портом призначення Захарія ризикував тільки своїм судном. Різниця між ціною повторної купівлі і ціною продажу є нічим іншим як ціною ризику, і заміняє відсоток з позички, заборонений церквою. Через такі схеми торговці, мореплавці й позичальники також сприяли народженню страхового договору.

Перевізники платили торговцям або банкірам “ціну ризику” - додаткову суму грошей, що залежала від типу корабля, вантажу й тривалості перевезення. “Ціна ризику” дістала назву страхової премії (від лат. Preamium). Так народилася професія страховика.

Згодом із розвитком страхування з’явилася потреба в перестрахуванні. Найдавніший з відомих контрактів перестрахування, що мав юридичні ознаки, був укладений у 1370 році в Генуї двома торговцями, котрі діяли як перестраховики, з одного боку, і торговцем, який діяв як агент страховика,- з іншого. Укладений договір передбачав страхування товарів, що перевозилися на кораблях з Генуї в Брюгге. Із розвитком торгових відносин дана операція із спекулятивної набула важливого значення в торгово-підприємницьких відносинах.

В епоху географічних відкриттів спостерігається бурхливий сплеск судно­плавства та міжнародної торгівлі. Із виникненням нових ринків торгівлі збіль­шується небезпека, у зв’язку з чим зростає потреба в захисті майнових інтересів. З’являються перші подоби страхових організацій, в яких беруть участь окремі власники майна. Ці утворення будувалися на основі взаємного страхування майна окремими групами судновласників чи купців. При відправленні сухопутного торгового каравану чи в разі морських перевезень, при спільному будівництві чи виробництві люди домовлялися про те, що у випадку загибелі чи ушкодження майна одного з учасників цієї спільної справи його збиток розподіляється між усіма учасниками пропорційно. Це був принцип взаємного страхування.

Поряд із страхуванням майна як об’єкта підприємницької діяльності розви­валось страхування від вогню. Найпростішою його формою був спеціальний збір для допомоги тим, чиє майно згоріло чи постраждало. Так, після лондонської пожежі 1666 року, коли вогонь знищив майже весь центр міста, було засновано “Вогневий поліс” для страхування будинків і інших споруд. У 1667 році у м. Христіанія (Осло) було засновано Норвезьку Брандкасу. По всій Європі протягом декількох років виникло чимало страхових компаній. Необхідно зауважити, що при взаємному страхуванні учасники таких товариств не ставили за мету одержання прибутку з даного роду діяльності. Вони турбувалися тільки про зменшення збитку, що може бути завданий їм.

Компанія Ллойд бере початок з кафе Едварда Ллойда, що було розташоване на березі Темзи на Тауер стріт у Лондоні. Хоча точна дата його заснування невідома, є свідчення, що кафе Ллойда було добре відомим у ділових кругах Лондона ще у 1688 році. Сам Ллойд не займався страхуванням, але надавав приміщення, достовірні новини щодо транспортування вантажів кораблями і різноманітні послуги, щоб надати своїй клієнтурі, яка складалася з капітанів суден, торговців і просто багатих людей, можливість здійснювати свій бізнес із страхування ко­раблів та їх вантажів. Кожний з багатих осіб у кафе міг взяти на себе частину ризику, підписуючись своїм ім’ям один нижче одного на полісах з наведенням суми, яку вони були згодні відшкодувати. З цієї причини вони стали відомими як “ті, що підписалися нижче”. Ллойд помер у 1713 році, але кафе продовжувало процвітати як центр морського страхування. Наприкінці XVIII століття, страхувальники обрали комітет і переїхали до свого власного приміщення у будинку лондонської біржі. Тільки членам Ллойду було дозволено здійснювати страховий бізнес. Товариство Ллойд було засноване згідно з Актом Ллойда, який надав цьому бізнесу тверде юридичне підґрунтя і заклав основи сучасного страхового ринку. З початком нового сторіччя, традиційний клуб морських страхувальників став міжна­родним ринком для страхових ризиків майже всіх типів. Встановилося панування Ллойду, як всесвітнього центру страхування.

Страхування в Російській імперії

У Російській імперії, до складу якої входила і велика частина сьогоднішньої України, страхова справа почала розвиватися досить пізно в порівнянні з європейськими країнами; потреби ж у страховому захисті ризиків покривалися послугами іноземних страхових компаній.

У 1765 році у Ризі, колишній західній окраїні Російської Імперії, було засновано перше товариство взаємного страхування від вогню. В інших російських містах у XVIII столітті страхування не існувало.

Виняток становив Санкт-Петербург, де у другій половині XVIII століття значна кількість будинків аристократії страхувалася за кордоном. Катерина II одночасно з організацією іпотечного кредиту взялася за створення державного страхування. Маніфест від 28 червня 1786 року про заснування Державного позикового банку забороняв страхувати майно в іноземних компаніях: “Забороняємо всякому в чужі держави вдома чи фабрики тутешні віддавати на страх і тим виводити гроші на шкоду і збиток державний”. Для забезпечення застави нерухомості в тому самому році при банку відкрилася Державна страхова експедиція. Її страхові операції обмежувалися обраними ризиками (кам’яні будинки, кам’яні фабрики); страхова сума не повинна була перевищувати 75% вартості нерухомості; тариф премій був для всіх однаковим і становив 1,5% страхової суми. У 1822 році Державну страхову експедицію було ліквідовано.

Розквіт страхування у Російській імперії припадає на початок XVIII століття. “Перше Російське від вогню страхове товариство” було засновано 27 червня 1827 року. Йому надавалося виключне право на здійснення страхових операцій протягом 20 років із звільненням від податків, крім мита в скарбницю (по 25 копійок з тисячі рублів страхової суми). Більше того, “Першому Російському від вогню страховому товариству” дозволялося приймати застраховане в ньому майно під заставу в усіх казенних і кредитних установах. Успішна діяльність цього товариства сприяла появі інших страхових компаній. У 1835 році засновується “Друге Російське від вогню страхове товариство”, у 1846 році - товариство “Саламандра”.

Розвиток капіталістичних відносин і економічне зростання держави сприяли виникненню нових акціонерних товариств без монопольних привілеїв (Петербурзьке і Московське - 1858, “Російське” - 1867, “Комерційне” - 1870, “Варшавське” - 1870, “Північне” - 1871, “Якір” - 1872). Конкуренція, боротьба за гаманець страхувальника породили безліч страхових компаній і, разом з тим, створили умови для їх об’єднання, насамперед з метою стати на перешкоді проникненню на власний ринок конкурентів як діючих, так і тих, які народжувалися, а також забезпечити єдині правила страхування. У 1874 році з’їзд представників акціонерних страхових товариств установив загальний тариф премій, обов’язковий для всіх, хто уклав прийняту цим з’їздом конвенцію. Для обґрунтування тарифів вирішено було з 1874 року вести загальну статистику. Тарифна угода вступила в силу в 1875 році й дістала назву Страхового синдикату - першого монополістичного об’єднання в Росії. Слід зазначити, що монополістичні тенденції в російській страховій справі виявилися раніше, ніж у промисловості й банківській сфері.

Для надання стійкості страховим операціям у цей саме період створюються товариства взаємного страхування. У 1863 році засновано два таких товариства - у Тулі й Полтаві; у 1864 році - п’ять (у Харкові, Черепівці, Ревелі, Ризі, Пермі); у 1865 році - також п’ять. Отже, у другій половині XIX століття національний страховий ринок був представлений акціонерними і взаємними страховими ком­паніями.

У 1875 році страхова справа пожвавлюється у зв’язку з різким збільшенням страхових премій. За 1876-1885 роки було створено 32 товариства взаємного страхування. У 80-90-ті роки проходять з’їзди представників товариств взаємного страхування (І з’їзд у 1883 р. - Петербург, VII з’їзд - 1912 р.). Для виконання доручень з’їзду створюються особливе бюро та друкований орган “Вісник взаємного від вогню страхування”. Найважливішим питанням, що обговорювалось на всіх з’їздах, було питання організації перестрахування й об’єднання товариств взаємного страхування. У 1909 році створено Всеросійську спілку товариств взаємного страхування. Вона об’єднала 83 страхових товариства на основі договору, що зобов’язує страхові компанії надавати взаємодопомогу при збитках від пожеж, які перевищують річний збір премій. До 1917 року Спілка об’єднувала 124 товариства взаємного страхування.

У 1894 році у Росії було запроваджено державний страховий нагляд за діяльністю страхових компаній. Функції органу державного страхового нагляду виконувало Міністерство внутрішніх справ. Одночасно вводилася публічна звітність страхових компаній.

У 1885 році було знято заборону на діяльність у Росії іноземних страхових товариств і в Петербурзі відкрилося Центральне агентство страхового товариства “Нью-Йорк” (США). У 1889 році МВС була дозволена діяльність страхових товариств “Урбен” (Франція) і “Еквітебл” (США). Усі ці товариства спеціалізувалися тільки на укладенні договорів особистого страхування з населенням. Активно розвивалися також операції перестрахування ризиків на міжнародному ринку. Лідируючими перестраховиками для Російської імперії були Мюнхенське, Кельнське, Швейцарське (Цюріх) перестрахувальні товариства, а також Ллойдівський ринок. Усе це забезпечувало інтеграцію російського національного страхового ринку в систему світових господарських зв’язків.

Реформування страхової справи в СРСР

Встановлення Радянської влади в 1917 році дозволило більшовикам за­провадити в життя ідею націоналізації банків і страхової справи. Націоналізація страхової справи здійснювалася на тлі інших масштабних заходів фінансової політики Радянської влади: націоналізації банків, промисловості, транспорту, зв’язку, встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю, анулювання царських державних позик.

Практична сторона націоналізації страхової справи в Радянській Росії чітко визначила два основних етапи: 1) установлення державного контролю над усіма видами страхування; 2) оголошення страхування в усіх видах і формах державною страховою монополією. З огляду на економічну й політичну ситуацію, що склалася в країні, 23 березня 1918 року В.І. Ленін підписав Декрет Ради Народних Комісарів “Про встановлення державного контролю над усіма видами страхування, крім соціального”. Введення державного контролю розглядалося урядовим кабінетом як тимчасовий, перехідний захід на шляху до наступної націоналізації, викликаної об’єктивними обставинами, що склалися.

Відповідно до цього Декрету нараховані за 1917 рік дивіденди акціонерів акціонерних товариств і пайовиків, товариств взаємного страхування були конфісковані в дохід держави. Водночас у центрі і на місцях, там, де була встановлена Радянська влада, здійснювалася організаційна перебудова страхової справи. Земське і взаємне страхування переходило у відання страхових органів виконавчих комітетів місцевих Рад і Раднаргоспів і перетворювалося на радянсько-народне. Скасовувалася акціонерна форма страхування. Особисте страхування громадян концентрувалося в ощадних касах Народного банку РРФСР. До початку 1918 року у Радянській Росії нараховувалося до 1500 земських страхових агентств, що були введені в структури радянсько-народного страхування. Громадянська війна й іноземна військова інтервенція спричинили вжиття надзвичайних заходів у всіх галузях народного господарства, прискоривши тим самим націоналізацію страхової справи. 28 листопада 1918 року Раднарком прийняв Декрет “Про організацію страхової справи в Російській Республіці”. Відповідно до цього Декрету страхування в усіх видах і формах оголошувалось державною монополією і надбанням Рес­публіки. Усі приватні страхові компанії та товариства були ліквідовані, зберігалося тільки взаємне страхування товарно-матеріальних цінностей кооперативних організацій. Однак, цим Декретом державна страхова організація створена не була. При Всеросійській Раді народного господарства було організовано пожежно- страховий відділ, якому доручалося проводити майнове страхування. Довгострокове страхування життя передавалося у відання ощадних кас, а договори, укладені на суму понад 10 ООО руб., анулювалися без будь-яких повернень страхувальникам нагромаджених резервів внесків.

Таким чином, протягом перших трьох років після Жовтня 1917 року держава фактично намагалася використовувати систему дореволюційного приватного та земського страхування не стільки з метою страхового захисту інтересів страху­вальників, скільки як важливе джерело фінансових ресурсів для поповнення державного бюджету розореною війною країни. Формальне проголошення державної страхової монополії переслідувало, власне кажучи, ту саму ціль, хоча й не дало очікуваних результатів. Державне майнове страхування в грошовій формі було відновлено вже після закінчення громадянської війни. 6 жовтня 1921 року Радою Народних Комісарів прийнято Декрет “Про державне майнове страхування”, що поклав початок подальшому розвитку державного майнового страхування в нашій країні.

У 1948 році було затверджено Положення про головне управління державного страхування СРСР і його органи на місцях (Держстрах СРСР), в якому закріплювалася монополія Держстраху СРСР на проведення страхових операцій у країні. Поряд з цим було передбачено склад засобів Держстраху СРСР, обсяг і порядок утворення запасного фонду, спрямування прибутку. Розширювалася са­мостійність страхових органів, особливо низових ланок - районних і міських інспекцій. У 1958 році були суттєво змінені організаційні основи органів державного страхування: страхову справу передано у відання міністерств фінансів союзних республік. Оперативна самостійність Держстраху в кожній союзній республіці не порушувала єдності страхової справи, тому що в усіх республіках вона проводилася на основі єдиного законодавства, за єдиними правилами й інструкціями Міністер­ства фінансів СРСР. У положеннях 1958 року не згадувалося про наявність у країні державної страхової монополії. Отже, з 25 жовтня 1958 року де-факто державну страхову монополію було скасовано, хоча вона продовжувала діяти за інерцією, оскільки жодне відомство, жодна організація не насмілювалися порушити страхову дуополію Держстраху та Індержстраху.

Демонополізація страхової справи почалася в СРСР тільки в 1988 році, із прийняттям Закону “Про кооперацію в СРСР”, відповідно до якого кооперативам дозволялося проводити взаємне страхування. Однак, вузьке взаємне кооперативне страхування швидко стало переростати в акціонерне страхування. А з розпадом СРСР у 1991 році страхування стало стрімко розвиватися в колишніх союзних республіках, включаючи Україну. Нині в Україні нараховується понад 320 страхових компаній.

Страхова справа сьогодні

Сьогодні скористатися страховим захистом може кожний. Завдяки накопиченим знанням із страхування, узагальненню та систематизації інформації застрахувати можна практично все: шикарну дачу й заміський будиночок, автомобіль і хмарочос, життя й відповідальність за власну недбалість. Страхування дає гарантії відшкодування збитків. Крім цього:

¾ страхування є об’єктивним, як є об’єктивними непередбачені обставини: землетруси, посухи, пожежі, банкрутства, злочини і нещасні випадки, що призводять до втрати майна, здоров’я чи життя;

¾ страхування - необхідний елемент ринку, тому що ринок потенційно містить ризик;

¾ страхування - це не тільки засіб захисту бізнесу, а й водночас і бізнес, в якому страховик і страхувальник мають спільні інтереси: їм обом вигідно, щоб страхової події не сталося. Професійний страховик матеріально зацікавлений у процвітанні свого партнера по бізнесу і тому працює на його успіх.

Крім того, страховий бізнес - незамінний інструмент забезпечення соціальної стабільності суспільства. Його по праву вважають стратегічною галуззю економіки.

Страхові технології є важливим фактором стимулювання виробничої активності й забезпечення здорового способу життя. Страховики зацікавлені в попередженні страхових випадків. Безперечно, що страхування сприяє економічному прогресу суспільства.

Глобалізація взаємовідносин у страхуванні приводить до більш серйозної і відповідальної оцінки можливого майбутнього, а майбутнє, як відомо, має корені в минулому - в його розумінні й винесенні уроків із нього. Саме в правильному комбінуванні уроків минулого та реалій розвитку нинішнього століття і полягає новий етап розвитку сучасної страхової справи як в Україні, так і у світі. Становлення страхового ринку України

За 10 років система страхування в Україні пройшла нелегкий шлях становлення. Учасникам страхового ринку України довелося працювати в умовах інфляції, не­стабільності національної валюти, постійного зниження економічного потенціалу. Впродовж цього періоду ми росли кількісно як установи, підвищували свої фахові знання як страховики. За цей відрізок часу кількість страхових компаній зменшилась, але головне полягає в тому, що ми як система відбулися.

Сьогодні хочеться згадати шлях, який нам з вами довелося пройти, - шлях становлення страхового ринку України.

Його розвиток відбувався в період становлення нашої держави як самостійної, незалежної і демократичної. Економічна політика незалежної України була спрямована на збільшення темпів економічного росту при фінансовій стабілізації і утворення на цих засадах сприятливих умов для структурних реформ.

Адже саме страхування є унікальним соціально орієнтованим стабілізуючим механізмом, який відіграє важливу роль у розвитку національної економіки. Воно позитивно впливає на макроекономічну стабільність за рахунок зниження впливу різного роду негативних факторів.

Найбільш важливим досягненням країни є формування страхового ринкового середовища, ліквідація монополії держави на страхування.

До 1988 року в Україні, як і в інших республіках СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній: Держстраху та Індержстраху. Діяльність цих компаній мала державно-регулюючий характер, що передбачало значні надходження від страхових премій до бюджету та, у разі необхідності, виділення з бюджету коштів на виплату страхових відшкодувань.

Початок демонополізації страхової справи в колишньому СРСР пов’язаний із Законом “Про кооперацію в СРСР”, який було прийнято Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року. Відповідно до цього Закону кооперативи мали право страхувати своє майно та майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок і види страхування.

Більш значуща роль у процесі створення недержавних страхових організацій належить “Положенню про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю”, затвердженому 19 червня 1990 р. Радою Міністрів СРСР, та Постанові “Про заходи щодо демонополізації народного господарства”, яку було затверджено 16 серпня 1990 року. Ці нормативні акти дозволяли державним, акціонерним, взаємним та кооперативним товариствам займатися страховою діяль­ністю та конкурувати між собою.

Процес демонополізації спричинив відповідні зміни в системі Держстраху. Як наслідок - страхові організації республік здобули право проводити регіональні види майнового та особистого страхування.

З 1991 року Україна, як і інші республіки колишнього СРСР, стала самостійно вирішувати всі питання стосовно організації страхової діяльності на своїй території.

Розвиток страхового ринку України в 1991-2002 роках відбувається в умовах формування правової бази страхування вже незалежної держави.

Період з 1991 по 1996 {Оки можна охарактеризувати як період створення перших законодавчих актів щодо регулювання діяльності на страховому ринку України. Той факт, що страховий ринок України функціонував на базі нормативних документів, які регламентували діяльність господарських товариств без урахування особливостей даної галузі, а також відсутність органу, котрий контролював би діяльність страхових компаній, призвів до того, що страхування стало сприятли­вою сферою діяльності для шахраїв та аферистів.

Саме тому з метою впорядкування діяльності страхових організацій і захисту інтересів страхувальників, створення системи державного регламентування страхової діяльності, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності, в особі виконавчого органу, що наглядає за дотриманням страховими компаніями норм чинного законодавства, Кабінетом Міністрів України 10 травня 1993 року видано Декрет “Про страхування”, а в липні 1993 року - Постанову “Про ліцензування страхової діяльності”.

Згідно з Декретом, на базі скасованої Державної комерційної страхової організації було створено Національну акціонерну страхову компанію “Оранта”. Кількість страхових організацій на ринку страхування зросла до 700, однак більшість новостворених страховиків являли собою сумнівні товариства, які “відмивали” гроші тіньової економіки чи займалися будуванням “фінансових пірамід”. Багато страхових компаній опинилося на грані банкрутства через малий статутний фонд і відсутність належним чином сформованих страхових резервів. Не останню роль відіграло і некваліфіковане керівництво.

Відповідно до положень Декрету “Про страхування” наприкінці 1993 року було створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд). Першочерговим завданням для страховиків та новоствореного Укрстрахнагляду було налагодження діяльності страхових компаній, насамперед здійснення контролю за формуванням страховиками резервних і статутних фондів, а також припинення страховими компаніями інших видів діяльності, крім страхування.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про страхування” став передумовою створення і Ліги страхових організацій України, її було засновано 10 квітня 1992 року як добровільне об’єднання страхових організацій для формування дієвого страхового ринку.

Засновниками Ліги страхових організацій України були чотири страхові компанії: Укрдержстрах, САТ “Саламандра”, СК “Енергополіс”, СК “Україна”.

Нині Ліга страхових організацій об’єднує понад 135 страхових компаній.

У перші роки своєї діяльності ані Укрстрахнагляд, ані Ліга не змогли активно впливати на розвиток подій на страховому ринку України через відсутність часу на проведення організаційної роботи та наростаючі негативні процеси на страховому ринку країни.

Але, незважаючи на недоліки правової бази, страховий ринок України отримав реальний поштовх до подальшого становлення й розвитку.

Декрет “Про страхування” окреслив лише контури нормального страхового ринку. Тому перед страховиками України постало завдання виробити цивілізовані законодавчі норми з точки зору надійності й гарантованості для страхувальників.

Так розпочалась робота над новим законом. У травні 1994 року на І з’їзді страховиків України були обговорені ті можливі зміни, внесення яких у страхове законодавство було необхідним. У вересні 1994 року розроблено проект майбутнього закону, який пройшов узгодження в Міністерстві освіти України, Міністерстві економіки України, НБУ та в інших міністерствах і відомствах, а також експертизу західних фахівців. Після цього проект півроку знаходився в Кабінеті Міністрів України, а з лютого 1995 року - у Верховній Раді України. У червні 1995 року Верховна Рада України схвалює проект у першому читанні і передає на доопрацювання в Комісію з питань фінансів та банківської діяльності.

Наступний етап розвитку страхового ринку України починається 7 березня 1996 року, коли Верховна Рада України прийняла Закон “Про страхування”. Необхідність закону була очевидною, оскільки з прийняттям нової Конституції України застаріле страхове законодавство не могло вже ефективно регулювати діяльність страхових організацій та інших учасників страхового ринку. Крім Закону, було прийнято близько 20 постанов Кабінету Міністрів України, 11 інструкцій і нормативних актів, які безпосередньо визначали правила поведінки у сфері страхових правовідносин, відображали потреби перехідного періоду від пла­нової до ринкової економіки, домінуючою частиною якої стали недержавні страхові компанії, що функціонують на комерційних засадах.

Саме тоді, крім вищезгаданого Закону “Про страхування”, в Україні було введено в дію нормативні акти, які також суттєво вплинули на страховий ринок.

Постанова Ради Міністрів УРСР “Про державне обов’язкове страхування майна, що належить громадянам” № 568 від 13.11.1981 визнана такою, що втратила чинність, із дня набрання сили Закону України “Про страхування”. Внаслідок цього державне обов’язкове страхування майна громадян після прийняття Закону “Про страхування” стало добровільним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 № 1122 затверджено граничні розміри страхових тарифів добровільного страхування майна громадян від знищення і пошкодження будівель внаслідок стихійного лиха, загибелі тварин внаслідок хвороби, нещасних випадків і стихійного лиха.

Не менш важливою подією на страховому ринку стало також прийняття Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних за­собів” (№ 1175 від 28.09.1996 із змінами та доповненнями). На думку спеціалістів, це повинно було збільшити частку недержавного обов’язкового страхування в за­гальній структурі ринку до 25-30%, тоді як у 1995 році вона становила 16,4%.

Поряд з утворенням Ліги страхових організацій України важливим кроком було і створення Авіаційного та Морського страхових бюро. На них покладено функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, опрацювання методичного забезпечення страховиків. Такі об’єднання покликані сприяти збільшенню внутрішнього ринку в цих видах страхування, більш обґрунтованому розміщенню ризиків у нерезидентів, зміцненню фінансової надійності, опрацюванню разом із зацікавленими міністерствами та відомствами системи заходів щодо зменшення авіаційних і морських пригод.

У 1994 році створено Моторне (транспортне) страхове бюро України. Основними його завданнями є:

¾ гарантування платоспроможності страховиків (страхових організацій) - членів Моторного (транспортного) страхового бюро щодо страхових зобов’язань;

¾ укладення за погодженням з Міністерством фінансів України угод з уповноваженими організаціями із страхування цивільної відповідальності влас­ників транспортних засобів інших держав про взаємне визнання договорів такого страхування, взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди та забезпечення виплати страхового відшкодування третім особам, якщо настання страхового випадку було спричинене власником транспортного засобу, застрахованим на території зазначеної держави, або власником транспортного засобу, застрахованим в Україні відповідно до зазначених угод тощо. Істотно зросла його роль після червня 1997 року, коли Україну прийняли до Міжнародної системи “Зелена картка”.

Поряд з цими об’єднаннями на страховому ринку України працюють також Асоціація професійних страхових посередників України, Асоціація “Українське медичне страхове бюро”, Ядерний страховий пул України та ін.

У період 1996-1997 років Кабінетом Міністрів України була прийнята низка постанов, зокрема “Про порядок здійснення операцій з перестрахування”, “Про порядок провадження діяльності страховими посередниками”, “Про товариство взаємного страхування”, що дозволило впорядкувати вимоги до статутних фондів, страхових резервів, рівня платоспроможності страхових організацій та виконання ними своїх зобов’язань.

Проте, входження України до світового співтовариства, і страхового зокрема, не могло не позначитись і на ринку страхування України. Так, деякі законодавчі акти значною мірою вичерпали себе і почали стримувати подальший розвиток страхової системи в Україні. Введення в дію Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, а також рішучі дії страховиків спонукали Міністерство фінансів України разом з учасниками страхового ринку України до підготовки низки проектів нових нормативно-правових актів і внесення змін до вже діючих. Уперше на більш тривалий строк Постановою Кабінету Міністрів України № 98 від 02.02.2002 було затверджено Програму розвитку страхового ринку України на період 2001-2004 років.

Саме на цей період припадає основна кількість актів законодавства, зокрема прийняття законів України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про лізинг”, “Про Національну депозитарну систему та особливості елек­тронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція), “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, “Про обіг векселів в Україні”, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, “Про фінансові послуги та регулювання ринку фінансових послуг в Україні”.

Слід зазначити також активну і конструктивну роботу з підготовки нової редакції Закону України “Про страхування”. Робота над Законом тривала майже три роки. За цей період надійшло більше 300 пропозицій від суб’єктів законодав­чої ініціативи, які опрацьовувала спеціально створена робоча група при Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності. До складу групи входили народні депутати України, представники органів виконавчої влади (Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України), Національного банку України, страховиків та їх об’єднань. Значну роль у цій роботі відіграла Ліга страхових організацій України.

Результатом роботи став Закон, який максимально врахував вимоги сучасного стану страхового ринку України та Європейського законодавства (зокрема, Угоди про партнерство та співробітництво України з ЄС) та має на меті вдосконалити законодавство України про страхування з одночасним приведенням його у відповідність із законодавством Європейського Союзу і національними стандартами бухгалтерського обліку й фінансової звітності.

Прийняття нової редакції Закону України “Про страхування” ще раз довело, що ринок вже пройшов стадію становлення, змінився кількісно та якісно і достатньо динамічно розвивається, а це, у свою чергу, вимагає належної законодавчої бази для його ефективного функціонування.

Набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” стало поштовхом до внесення змін до законодавчих актів, що регулюють страхову діяльність в Україні, і поставило перед страховим ринком України у 2001-2002 роках такі стратегічні завдання:

¾ оподаткування доходів нерезидентів-страховиків Росії з джерелом їх походження з України;

¾ врегулювання відносин у сфері перестрахування шляхом внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування” за № 1290 від 24.10.96;

¾ визначення порядку і правил проведення обов’язкових видів страхування, передбачених ст. 7 Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страхування” (Ліга страхових організацій України є співвиконавцем доручення прем’єр-міністра України № 15799/3 від 12.11.2001 р. щодо виконання вимог Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”);

¾ підготовка проекту Податкового кодексу України;

¾ підготовка проекту Методики формування резервів із видів страхування інших, ніж страхування життя, яка б сприяла активізації діяльності страхових організацій України;

¾ введення нової Методики формування резервів із страхування життя;

¾ встановлення правил розміщення страхових резервів зі страхування життя;

¾ розробка і введення проектів нормативних актів, які регулюватимуть здійснення інвестування страховими компаніями частини математичних резервів у вільно конвертованій валюті за межі України.

Пріоритетом державної політики в галузі страхування в будь-якій країні з ринковою економікою є підвищення ролі страхування в її економіці та забезпечення умов для його ефективного розвитку.

Питання, що стоять перед страховиками, є важливими й актуальними. Саме тому розуміння та пошук компромісів при їх розв’язанні є невід’ємною складовою подальшого розвитку страхування.

 

1.2 Закон України "Про страхування"

 

Ліга страхових організацій України (ЛСОУ)

(створена 10 квітня 1992 року як добровільне об’єднання страховиків з метою формування дієвого страхового ринку)

Ліга страхових організацій України здійснює свою діяльність на засадах законності, гласності, самостійності й незалежності від державних структур, рівноправності членів Ліги, довіри та взаємодопомоги у відносинах між членами Ліги. За 10 років свого існування Ліга страхових організацій України виросла чисельно, зміцніла організаційно і стала авторитетною організацією на страховому ринку України. Станом на 01.01.03 членами ЛСОУ є 128 страхових компаній України.

З метою створення привабливого й доступного для страхувальників ринку страхових послуг як складової частини ринкової економіки, наближення правової бази вітчизняного страхування до світових стандартів, розширення інвестиційних можливостей страховиків та досягнення високої конку­рентоспроможності, розвитку мережі розповсюдження страхових послуг через професійних страхових посередників, підвищення якості кадрового І наукового забезпечення страхової діяльності делегати V з’їзду Ліги страхових організацій України ЗО листопада 2001 року визначили наступні стратегічні завдання ЛСОУ на 2002-2005 роки:

Основними завданнями ЛСОУ є:

¾ сприяння розвитку страхового ринку;

¾ захист прав та інтересів учасників ринку страхових послуг, що є членами Ліги;

¾ сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхової діяльності;

¾ сприяння підвищенню кваліфікації та професіоналізму керівників і спеціалістів-учасників ринку страхових послуг;

¾ ознайомлення громадськості з діяльністю учасників ринку страхових послуг та їх роллю в економічному житті України;

¾ сприяння реалізації антимонопольного законодавства у сфері страхової діяльності;

¾ утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства у взаємовідносинах між учасниками ринку страхових послуг і споживачами страхових послуг,

¾ доведення до учасників ринку страхових послуг законодавчих і нормативних актів органів державної влади й управління з питань страхової діяльності;

¾ розробка рекомендацій з питань методології страхової справи.

Удосконалення нормативно-правової бази та системи державного регулювання страхової діяльності:

¾ внесення до проекту Податкового кодексу України пропозицій щодо стиму­лювання розвитку страхування та недопущення погіршення системи оподат­кування у сфері страхування, зокрема страхування відповідальності, страху­вання перевезення вантажів та особистого страхування, в т. ч. страхування життя, а також дискримінації учасників страхового ринку;

¾ активна участь у формуванні нормативної бази системи державного регулю­вання страхової діяльності;

¾ підготовка проектів і координація прийняття постанов Кабінету Міністрів України про порядок здійснення обов’язкових видів страхування, які передбачені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”;

¾ удосконалення нормативно-правової бази з питань здійснення соціальне зна­чимих видів страхування, пов’язаних насамперед Із життям, здоров’ям, пра­цездатністю й додатковою пенсією фізичної особи, у т.ч. оподаткування та за­безпечення умов конкурентної діяльності страхових компаній у системі за­гальнодержавного обов’язкового соціального медичного та пенсійного страхування;

¾ удосконалення нормативно-правової бази з питань перестрахування та стра­хового посередництва, в т.ч. використання іноземної валюти в страховій діяльності;

¾ підготовка проектів і координація прийняття Законів України “Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, “Про екологічне страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”;

¾ створити при ЛСОУ Третейський суд;

¾ створити спільно з Міністерством фінансів України Раду з питань розвитку, нагляду та контролю за страховою діяльністю;

¾ розробити порядок реорганізації страхових компаній, у т. ч. передачі страхо­вих зобов’язань, а також програм фінансового оздоровлення страховиків, які потенційно не зможуть виконати вимоги законодавства щодо підвищення розміру статутного фонду.

Розвиток інвестиційної діяльності й підвищення фінансової надійності страховиків:

¾ підготовка та координація прийняття змін і доповнень щодо вдосконалення порядку формування, розміщення й обліку страхових резервів із видів стра­хування інших, ніж страхування життя, і страхування життя;

¾ законодавче врегулювання питань захисту заощаджень громадян за довгост­роковим страхуванням життя, здоров’я та пенсійним страхуванням;

¾ удосконалення законодавчого регулювання розміщення страхових резервів серед різних видів активів: грошові кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (у т. ч. депозити); нерухомість; цінні папери, які передбачають отримання доходів (у т. ч. ті, які емітує держава); права вимоги до перестраховиків; інвестиції у вигляді фінансових та інших вкладів;

¾ стимулювання через податкові та інші інструменти використання більшої частки доходу від інвестиційної діяльності страхових компаній на збільшення їх капіталу. Підвищення рівня страхової культури потенційних страхувальників:

¾ інформування через засоби масової інформації населення України про стан страхового ринку й рівень державного контролю за діяльністю на страховому ринку;

¾ проведення активної роз’яснювальної роботи, і особливо серед молоді та дітей, про необхідність і економічну доцільність страхування;

¾ опрацювати механізм ознайомлення учнів навчальних закладів, працівників підприємств з основами страхування і особливо з підвищеним ризиком вико­нання роботи.

Кадрове та наукове забезпечення страхової діяльності:

¾ ініціювати введення до переліку спеціальностей вищої школи, за якими здійснюється підготовка фахівців за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями (бакалавр, спеціаліст, магістр), спеціальностей “Страхування” та “Страхове право”;

¾ стимулювати підвищення професійної підготовки страховиків, страхових по­середників і розвиток вищої школи у сфері страхування; е підготовка проекту й координація прийняття Постанови Кабінету Міністрів України “Про державну підтримку підготовки фахівців та науково-дослідних робіт у сфері страхування”;

¾ створення при ЛСОУ кадрової агенції;

¾ створення Ради з питань науки, освіти й кадрового забезпечення страхової діяльності.

З метою ефективного виконання статутних завдань Ліга страхових організацій України:

¾ співпрацює з органами державної влади й управління щодо вироблення на­прямів удосконалення страхової діяльності;

¾ забезпечує своїх членів кваліфікованими методичними, методологічними та інформаційно-консультаційними послугами і допомагає їм в усіх справах, що стосуються страхової діяльності;

¾ створює з відповідними навчальними закладами центри і курси підготовки та перепідготовки кадрів;

¾ співпрацює із засобами масової Інформації, готує інформаційні бюлетені та інші матеріали,

¾ проводить симпозіуми, семінари, конференції, обмін досвідом роботи, сприяє встановленню ділових контактів;

¾ вивчає, узагальнює та розповсюджує досвід, забезпечує рекомендаціями щодо ефективного здійснення страхової діяльності;

¾ координує діяльність учасників ринку страхових послуг у сфері спільних інтересів членів Ліги;

¾ залучає представників членів Ліги до участі у заходах, що проводяться ор­ганами державної влади й управління з метою подальшого розвитку страхової діяльності в Україні;

¾ сприяє комплексному рекламно-видавничому та інформаційному забезпеченню членів Ліги;

¾ здійснює координацію розробку типових правил страхування.

 

Використана література

1. Зеркалов Д.В. Транспортне страхування.

2. Закон України "Про страхування"

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!