Типи берегів. Закономірності поширення різних типів морських берегів
Лекція
РЕЛЬЄФ МОРСЬКИХ БЕРЕГІВ
Процеси, що формують береги
Типи берегів. Закономірності поширення різних типів морських берегів
Процеси, що формують береги
Берег – це межа суші і моря, але це не лінія, а певна смуга, в межах якої відбувається взаємодія моря і суші. До процесів, що формують береги, належать припливи, хвилі, абразія, переміщення наносів.
Припливи і відпливи діють періодично. При цьому приплив і нагін води сприяють розмиву берега, а відплив і згін води – акумуляції на березі та його нарощенню. Проте основою всіх геоморфологічних процесів, що відбуваються в береговій зоні, є хвилі.
Хвилі, підходячи до берега, вже на мілководді зазнають деформації, стають асиметричними, тобто передній схил стає крутішим, а задній вологішим. Збільшення крутизни переднього схилу хвилі призводить до нависання його і обвалу гребеня хвилі (Леонтьєв, 1988). Тоді хвильовий рух води змінюється прибійним потоком. Руйнування хвилі називається прибоєм. Швидкість його зменшується з просуванням вперед завдяки гравітації та тертя об дно, переміщенню наносів тощо. Точка, де швидкість прибою стає нульовою, називається вершиною заплеску. Це і є верхня межа берегової зони. Звідси вода стікає вниз по схилу. На глибині, що дорівнює половині довжини хвилі, перебуває нижня межа берегової зони. При підході хвиль до берега під прямим кутом і поверненні маси води назад утворюється розривна течія, досить бурхлива, що виносить з собою велику кількість наносів.
|
|
|
Коли хвилі підходять до берега під гострим кутом, утворюється вздовжберегова хвильова течія, що теж має значні швидкості й переносить матеріал.
Абразія – це руйнівна робота моря. Вона поділяється на
- механічну,
- термічну,
- хімічну.
Під час механічної абразії руйнування берегів відбувається переважно внаслідок ударних впливів уламків порід. Швидкість механічної абразії залежить від літології порід, що складають берег, характеру їх залягання, висоти берегового уступу, напряму підходу хвиль та ін. Інтенсивно руйнуються береги, складені м’якими осадовими породами (рис. 1). Наприклад, швидкість відступання берегів, складених м’якими породами, - 1 – 3 см/рік. Швидко відступають береги Азовського, Північного, Балтійського та інших морів.
Хімічна абразія відбувається там, де породи здатні розчинятися, наприклад, хімічна абразія карбонатних порід. Оскільки розчинність СаСО3 значною мірою визначається вмістом СО2 в розчині, необхідно враховувати і температуру. Швидкість хімічної абразії у вапняках дорівнює приблизно 1,8 мм/рік.
Термічна абразія проходить там, де береги складені мерзлими породами або льодом. Руйнування льодяних берегів внаслідок віддачі теплоти від води до льоду хвилями відбувається досить інтенсивно. На термоабразійному березі також утворюється ніша (ніша витаювання). Вона є спільною ознакою всіх типів абразії. Підводний схил абразійного берега здебільшого являє собою опуклу поверхню. Нахил підводного схилу залежить від міцності порід: чим вони міцніші тим стійкіші проти абразії, тим крутіший схил, і навпаки. Під час механічної абразії на ділянці узбережжя відбувається виніс переважно дрібно уламкового матеріалу і механічна його диференціація. Уламковий матеріал в зоні прибою служить додатковим знаряддям, з допомогою якого прибій руйнує берег. Отже, процес утворення хвилеприбійної ніші та обвалу карнизу, що над нею нависає, відбувається неодноразово. Поступово утворюється урвище (кліф).
|
|
|
Під напором хвиль і прибою кліф відступає, і біля його підніжжя формується площадка, що називається бенчем (рис. 1).
Бенч починається біля підніжжя кліфу і продовжується нижче рівня моря. Чим інтенсивніше діє абразія, тим вологішою і ширшою стає бенч. Отже, щоб хвилям досягти берега, треба подолати досить широку смугу мілководдя. А це веде до затухання і повного припинення абразії. Таким чином, абразія сама створює умови припинення свого існування.
|
|
|
Розглянемо морфологію найбільш поширених берегів.
Типи берегів. Закономірності поширення різних типів морських берегів
Фіордові. Фіорди – це вузькі, глибокі, звивисті в плані затоки з крутими берегами, які врізаються в сушу на десятки, а іноді й на сотні кілометрів. Вони розгалужуються, іноді з’єднуються протоками. Днище фіорду нерівне, на ньому простежується ряд понижень і сідловин. Подекуди на дні виявлена морена. Фіорди, як правило, розташовані на окраїнах гірських країн і являють собою глибокі вузькі канали. Часто глибина фіорду буває більшою, ніж глибина прилеглого моря. Вважають, що фіорди утворились на місці древніх дольодовикових річкових долин, що заклались вздовж ліній тектонічних розломів. Під час плейстоценового зледеніння цими долинами рухались маси льоду, які ще більше виорювали і поглиблювали долини. Коли льодовик розтанув, долини заповнились водою. Напрям фіордів Скандинавії відповідає лініям дислокації. За тими самими лініями і утворились широкі протоки Швеції (зунди).
Отже, фіорди – це довгі глибокі затоки, вироблені потужними вивідними льодовиками на гористих узбережжях областей покривного зледеніння. Фіорди розміщуються групами, і береги такого типу простежуються на великій віддалі. Фіорди дуже поширені в Скандинавії, Гренландії, на Лабрдорі, Бафіновій землі, Алясці, Шпіцбергені, Землі Франца Йосипа, Новій Землі, Чилі, Аргентині та ін.. Найдовший фіорд льодовика Ламберта (Антарктида) має довжину 400 км, ширину 50 км і максимальну глибину 2200 м. У Норвегії Согне-фіорд досягає 137 км довжини, 5 км ширини і 1210 м глибини.
|
|
|
Фіорди на морському дні переходять в жолоби та троги шельфів.
Шхерні береги. В районах кристалічних щитів (Балтійський, Канадський) спостерігаються величезні групи дрібних скелястих островів і підводних скель, що називаються шхерами. Це підтоплені баранячі лоби, кучеряві скелі, друмліни та ін. Типовим шхерним берегом є південний берег Фінляндії, береги Ладозького, Онезького озер, західне побережжя Білого моря та ін.
Ріасові береги. Береги, що нагадують фіорди, але відрізняються від останніх малою глибиною, меншою розгалуженістю і довжиною, називаються ріасовими, тобто це затоплені прибережні відтинки річкових долин гірських країн. Як ширина, так і глибина таких заток лійкоподібно збільшуються в бік моря, але розміри самих річок не відповідають розміру і глибині гирла заток. Хребти між ріасами утворюють півостови або довгі острови. Цей тип берегів поширений там, де хребти підходять під прямим кутом до берега, наприклад, береги Піренейського півострова, Японії, Східно-Китайського моря, Далекого Сходу.
Береги далматського типу виникають внаслідок затоплення морем складчастих структур, що залягають в напрямі простягання берега. При цьому утворюються досить складні архіпелаги островів, витягнутих вздовж берега. Так само орієнтовані й півострови та затоки і протоки. Найкраще цей тип берега простежується на берегах Адріатиного моря.
Лиманні береги утворюються на мілководних побережжях затопленням гирлових частин річкових долин і балок приморських рівнин. Хоча лимани виникли внаслідок підняття рівня моря, наступні їх зміни залежали від ряду причин, передусім від первинних розмірів гирла ріки, нахилу долини, характеру берегових морських течій та ін. Одні лимани нагадують багатоводні ріки, наприклад, Бузький, Дністровський, Дніпровський, інші мають дуже широкі гирла і швидше нагадують морські затоки, наприклад, Таганрозький. З часом гирла лиманів можуть відшнуровуватись від моря піщаними косами та пересипами, і тоді утворюються лагуни.
Береги припливних морів. Головна особливість цих берегів – наявність на них елементів, що відповідають рівню припливу і рівню відпливу. Морфологічно найкраще виражені ті елементи, що приурочені до лінії припливу, наприклад, ватти – широкі нагромадження тонкозернистого матеріалу, що облямовують мілкі береги. Вони характеризуються земноводним режимом, тобто під час припливів затоплюються морем, під час відпливу – осушуються. Поверхні, що затоплюються лише під час сизигій них припливів, називаються маршами. Вище за зону сизигій них припливів лежить зона, що ніколи не затоплюється припливом. Це польдери. Ватти поширені по берегах Північного моря, півострова Канін та ін. Маршеві береги типові для Атлантичного побережжя Північної Америки, Північного моря та ін.
Біогенні (мангрові та коралові) береги. На мілководних берегах тропічних морів утворюються лісові зарості – мангри. Це низькі заболочені ділянки, що затоплюються під час кожного припливу. Мангрові зарості сприяють росту акумуляції та гальмують руйнування берега штормовими хвилями. Ширина таких заростей на колумбійському побережжі досягає 3-5 км. Поширені мангрові зарості на берегах Гвіани, Південно-Китайського моря, на півночі Австралії.
Коралові береги також поширені в тропічних морях. Вони пов’язані з життєдіяльністю різних рифобудівників, зокрема мадрепорових коралів та вапнякових водоростей. Нагромадження відмерлих і тих, що розвиваються, рифобудівників утворюють компактну вапнякову гірську породу, що називається кораловим вапняком, з якого і виникають рифові надбудови (коралові рифи). О.Леонтьєв (1975) виділяє такі типи коралових рифів: берегові, бар’єрні, атоли, внутрілагунні. Берегові формуються біля берега, бо прагнуть поселитись як можна ближче до тепла і світла, бар’єрні виникають на значній віддалі від берега, часто на краю шельфу. Гігантською спорудою такого типу є Великий бар’єрний риф, що простежується на східному узбережжі Австралії більш як на 2000 м і віддалений від материка в північній частині на 90 км, а в південній – на 160-180 км. Весь простір між материком і рифом теж рясніє кораловими надбудовами.
Коралові рифи сприяють захисту корінних берегів від абразії та наростанню суші за рахунок моря.
Література:
1. Стецюк В. В., Ковальчук І. П. Основи геоморфології. — К.: Вища школа, 2005. — 495 с.
2. Рычагов Г. И. Общая геоморфология. - М.: Изд. МГУ. — 2006. — 369с.
3. Щукин И. С. Общая геоморфология. - М.: Изд. МГУ, Т. 1. - 1960. - 615 с.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!