Категорія піднесеного та її взаємозв’язок із іншими категоріями
Осмислення категорії піднесеного розпочалося у межах риторики у першому столітті нової ери, коли грецький ритор Цецилій написав твір „Про піднесене”, де розглядав правила піднесеного стилю ораторської промови, однак він розглядав піднесене як стилістичну фігуру риторики. Принципи піднесеного як стилю були поширені на літературу. Але трактат Цецилія до нас не дійшов. Продовженням став інший трактат „Про піднесене” невідомого автора, якого згодом назвали Псевдо-Лонгин. Його праця є відповіддю на твір Цецилія, котра зберігає первісне трактування піднесеного як стилістичного поняття, але одночасно розширює його зміст до значення естетичної категорії. Все краще у літературі Псевдо-Лонгин відносить до сфери піднесеного та підкреслює, що піднесене далеко стоїть від мирської суєти, дріб’язкової пихатості, багатства, почестей, слави, необмеженої влади. У піднесеному він бачить і грізні сили природи – такі, що проявляють велич і справляють на людину враження нездоланної могутності. Псевдо-Лонгин писав про подив, який викликає грандіозність міри, вказував на те, що у піднесеному нерідко перед людиною постають сили, які людиною ще не освоєні і протистоять їй.
У Середньовіччі піднесене неодмінно пов’язувалося із Богом. Високий Ренесанс намагався розкривати в людині титанічне, божественне, тому піднесене почало розумітися як яскравий та повний прояв людської сутності. Е. Берк у трактаті «Філософське дослідження про походження наших ідей піднесеного та прекрасного» (1757) протиставляє ці дві категорії. Він вважав, що наші думки про красу засновані на чуттєвому досвіді, в основі якого лежать два види афектів: афекти, пов'язані із спілкуванням, і афекти, що пов'язані із самозбереженням (страх, жах, подив, захоплення), саме вони породжують відчуття піднесеного. Прекрасне, таким чином, засноване на відчутті задоволення, піднесене – незадоволення. Отже, Берк намагався розмежувати прекрасне і піднесене.
|
|
|
І. Кант стверджував, що піднесене міститься не в речах, а в самій людині. Так, піднесене постає як гордість людини, яка виникає завдяки подоланню страху в процесі віри. Філософ наполягав на спорідненості цих категорій. Різниця між ними полягає у тому, що краса викликає задоволення безпосередньо при спогляданні, а піднесене явище викликає естетичне задоволення тільки після раціонального осмислення. Споглядання бурхливого океану викликає піднесені відчуття тільки після глибоких роздумів.
Піднесені відчуття народжуються у душі при зіткненні з могутніми стихіями природи, коли людина споглядає нескінченість океану чи грозове небо у спалахах блискавок, або коли, за словами А.Шопенгауера, у нічному небі перед нами постають незлічені світи, невимірність пронизує нашу свідомість, і ми відчуваємо себе нікчемно малими, примарними, загубленими, немов крапля у океані. Ф.Шиллер, аналізуючи піднесене, виділив у ньому три складові частини. По-перше, явище природи як сила, що незмірно перевищує сили людини. По-друге, відношення цієї сили до нашої фізичної здатності до опору. По-третє, відношення її до нашої моральної особи, до нашого духу. Таким чином, відчуття піднесеного виникає унаслідок дії трьох послідовних уявлень: об'єктивної фізичної сили, нашого об'єктивного фізичного безсилля і нашої суб'єктивної моральної переваги. Натомість Г.Гегель тлумачив піднесене як модифікацію прекрасного, перехід зовнішнього буття краси у внутрішнє. Піднесеним є такий витвір мистецтва, у якому внутрішнє, ідея, зміст превалюють над своїм зовнішнім, матеріальним втіленням. Найбільш піднесеним мистецтвом Гегель вважав музику, що є майже повністю відірваною від матеріального начала.
|
|
|
Таким чином, можна виділити дві точки зору на взаємовідносини прекрасного та піднесеного: 1) піднесене є надміром прекрасного, його особливим різновидом, котрий відрізняється величчю та могутністю; 2) піднесене протилежне прекрасному і під час його сприйняття виникає негативна естетична реакція. Прекрасне є позитивною цінністю явищ, а піднесене приховує в собі неосвоєні сили, сферу несвободи, інколи – грізні сили. Сприймаючи піднесене людина може відчути захоплення, перемішане із негативними емоціями, навіть зі страхом. Тому вирізняють два різновиди піднесеного: те, що підносить людину, та те, що пригнічує людину. Прикладами піднесеного є гігантські технічні споруди, могутні соціальні рухи у суспільстві, статуї богів та храми, «Король Лір» В. Шекспіра, 9-та симфонія Л. ван Бетговена. Якщо прекрасне – це сфера свободи, то піднесене – сфера несвободи людини.[5]
|
|
|
Цікавим є те, що навіть антична традиція не була однорідною, бо в ній можна виділити два річища. Перше – риторична латинська традиція – прикметник-синонім величного і водночас палкого і жахливого, друге – філософська грецька лінія – найвищий ступінь мовлення. Але під час перекладу постала проблема співвідношення піднесеного та його варіантів, проявів, потенцій в ньому. Так, Н. Буало хоча і не був винахідником самої категорії піднесеного, але вперше протиставив піднесене та піднесений стиль, і зазначив, що не все, про що мовиться в піднесеному стилі, є Піднесеним.
|
|
|
Піднесене не така вже й проста категорія, вона сама по собі є проблемою. І можна виділити принаймні три варіанти вирішення цієї проблеми піднесеного: зведення його до модальностей прекрасного, змішування із жахливим або розчинення в сфері абсолютного, тимчасовим виявом якого воно і може бути. Е. Берк та І.Кант намітили доволі важливу лінію у інтерпретації проблеми піднесеного, адже його серйозність полягає в систематичній критиці ним прекрасного, яку воно спроможне започаткувати, чи в радикальному сумніві щодо прекрасного як такого. Прекрасне триває незалежно від будь-якого визнання, воно породжує спокійну насолоду, натомість піднесене – струс всього існування, воно може існувати в крихкості. Прикладом перемоги піднесеного над прекрасним деякі дослідники вважають, наприклад, рух абстракціонізму[6]. Цікавий момент фіксує Бальдін Сен-Жирон: піднесене вимагає перетворення психічного життя та кидає виклик усім продуктивним здатностям людини (волі, силі, знанню).
[1] Історію колізій із перекладами різних граней слів, котрими позначають красу,та із інтерпретаціями її смислу, пов’язаними із ними, детальніше дивіться – КРАСА // Європейський словник філософій. – К.: Дух і літера, 2013. – С. 241 – 254.
[2] Альбер Камю. Бунтующий человек // Камю Альбер. Изнанка и лицо. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харьков: Изд-во «Фолио», 1998. – С. 504.
[3]Винфрид Меннингхаус. Цена красоты: польза и вред от её обожания. – Логос. – 2009. - № 4 – 5. – С. 177 – 185.
[4] История уродства / Под ред. Умберто Эко. – М.: Слово / Slovo, 2007. – С. 43.
[5] Низьке(або точніше – нице) традиційно протиставляється піднесеному. Як низьке може сприйматися крайній ступінь потворного або те, що приховує джерело бід, деякі ще не освоєні явища дійсності, дещо грізне.
[6] Детальніше читайте – ПІДНЕСЕНЕ // Європейський словник філософій. Том перший. – К.: Дух і Літера, 2009. - С. 393 – 399.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!